ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" жовтня 2016 р. Справа № 907/263/16
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Зварич О.В.
суддів Скрипчук О.С.
ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ” (надалі ОСОБА_2 “Консервний завод “Універ”) б/н від 06.07.2016р. (вх. № 01-05/4035/16 від 18.08.2016р.)
на рішення господарського суду Закарпатської області від 30.06.2016р.
у справі № 907/263/16
за позовом: ОСОБА_2 “Консервний завод “Універ”
до відповідача-1: UNIMATIK KFT
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “СНК-Груп” (надалі ОСОБА_2 “СНК-Груп”)
про визнання недійсним договору поруки,
за участю:
від позивача: ОСОБА_3 – представник (довіреність б/н від 24.02.2016р.);
від відповідачів: не з’явились,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.06.2016р. у справі №907/263/16 (суддя Русняк В.С.) повністю відмовлено у задоволенні позову.
В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний договір поруки не може розцінюватись як фіктивний з урахуванням вчинення однією із сторін фактичних дій, спрямованих на його виконання (надіслання відповідачем-1 претензії відповідачу-2 про виконання основного договору). Законом не передбачено обов’язку укладати договір поруки лише за згодою боржника, а тому відсутність такої згоди не порушує умов дійсності договору поруки.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що умовами контракту №2012/07/02 від 20.07.2012р. встановлено неможливість укладення договору поруки без згоди ОСОБА_2 “Консервний завод “Універ” (п. 9.6 контракту). Просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 30.06.2016р. у справі №907/263/16, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги та визнати недійсним договір поруки від 23.07.2012р., укладений між UNIMATIK KFT та ОСОБА_2 “СНК-Груп”.
Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що позивач не довів порушення його прав спірним договором поруки, який укладено між відповідачами. Просить залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Відповідач-2 не надавав письмового відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідачі не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників. Згідно реєстру вихідної кореспонденції ЛАГС та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 08.09.2016р. обізнані з датою, часом і місцем розгляду апеляційної скарги.
17.10.2016р. позивач подав клопотання (вх. №№ 01-05/4890/16, 01-04/7590/16 від 17.10.2016р.), в яких просить призначити у справі № 907/263/16 судову комплексну експертизу стосовно підпису спірного договору поруки та бухгалтерську експертизу і витребувати у відповідача-2 бухгалтерські документи.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, порадившись, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань про призначення у даній справі експертиз, враховуючи наступне.
Частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Проте, в матеріалах справи є достатньо належних та допустимих доказів для прийняття законного, обґрунтованого рішення. Задоволення вищевказаних клопотань призведе до порушення строку розгляду апеляційної скарги, встановленого ст.102 ГПК України.
Одночасно, колегією суддів враховано, що призначенню почеркознавчої експертизи передує відібрання зразків підпису. З оскаржуваного судового рішення вбачається, що директор відповідача-1 відмовився надати їх під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Позивач подав клопотання (вх. № 01-04/7591/16 від 17.10.2016р.) про накладення на відповідача-2 штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом Закарпатської області згідно ухвал від 25.04.2016р. та від 17.05.2016р.
Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не передбачає права апеляційного господарського суду щодо накладення штрафу на сторону у справі, яка не виконала вказівок суду першої інстанції.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 30.06.2016р. у справі №907/263/16.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2012р. у між ОСОБА_2 “Консервний завод “Універ” (покупець) та UNIMATIK KFT (продавець) укладено контракт № 2012/07/02, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець прийняти та оплатити товар (а.с.28-32).
Загальна вартість товару складає 80900 євро (п.2.2 контракту).
Згідно п. 9.5 даний контракт вступає в дію з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.
Сторони не вправі передавати свої зобов’язання по даному контракту третім особам без згоди іншої сторони (п. 9.6 контракту).
З метою забезпечення виконання покупцем за вказаним контрактом, 23 липня 2012 року між UNIMATIK KFT (кредитор) та ОСОБА_2 "СНК-Груп" (поручитель) укладено договір поруки, згідно якого поручитель зобов’язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов’язань ОСОБА_2 “Консервний завод “Універ”, що виникнуть з контракту №2012/07/02 від 20.07.2012р. та додатків до нього (далі основний договір), укладеного між кредитором і боржником (а.с.80-82).
Предметом основного договору є купівля-продаж товару (п. 2.3 договору поруки).
Згідно п. 3.1 договору поруки у разі порушення боржником зобов'язання за основним договором поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього у 10-денний термін з дня отримання вимоги від кредитора.
Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором у строк до 24.08.2012 р., кредитор має право протягом 10 днів звернутися з вимогою про виконання таких зобов'язань до поручителя. У випадку, якщо така вимога у встановлений даним пунктом строк не буде пред'явлена, порука вважатиметься припиненою.
Строк дії договру поруки збігається зі строком дії основного договору, крім випадків, визначених у ст. 559 Цивільного кодексу України та у п. 3.4 цього договору (п.6.1 договору поруки).
Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні господарського суду Закарпатської області перебуває справа № 907/598/15 за позовом UNIMATIK KFT до ОСОБА_2 "Консервний завод "УНІВЕР" та ОСОБА_2 "СНК-Груп" про стягнення грошових коштів за контрактом № 2012/07/02 від 20.07.2012р., в якій набрало законної сили рішення господарського суду Закарпатської області від 01.10.2015р. в частині відмови в задоволенні позову до поручителя ОСОБА_2 "СНК-Груп" у зв’язку з припиненням договору поруки від 23.07.2012р.
Підставою звернення ОСОБА_2 “Консервний завод “Універ” до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало те, що, на його думку, договір поруки від 23.07.2012р., укладений між UNIMATIK KFT та ОСОБА_2 "СНК-Груп" всупереч вимогам чинного законодавства, порушує його права і інтереси, оскільки товариство не надавало згоди на його укладення. За твердженням позивача, договір поруки від 23.07.2012р. є фіктивним правочином.
При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним.
Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.
В частині 7 статті 179 Господарського кодексу України зазначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до матеріалів справи предметом спору в даній справі є вимога ОСОБА_2 “Консервний завод “Універ” про визнання недійсним договору поруки від 23.07.2012р., укладеного між UNIMATIK KFT та ОСОБА_2 "СНК-Груп" з метою виконання ОСОБА_2 “Консервний завод “Універ”зобов’язань за контрактом №2012/07/02 від 20.07.2012р.
Статтями 553, 554 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Підставою визнання недійсним договору поруки від 23.07.2012р. позивач вважає те, що даний договір укладено з порушенням вимог ст. 203 ЦК України, оскільки на момент вчинення правочину жодна із сторін не мала наміру на настання правових наслідків, обумовлених ним, що вказує на фіктивність спірного договору.
Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
В пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р."Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" розяснено, що фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
У заяві про доповнення підстав позову позивач підтверджує, що кредитор пред’являв вимогу до поручителя по спірному договору поруки (а.с.43-46).
Крім того, як зазначалось вище, кредитор звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом про солідарне стягнення заборгованості за основним договором з боржника та поручителя.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає обгрунтованим та підставним висновок місцевого господарського суду про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення сторонами договору поруки від 23.07.2012р. як фіктивного правочину.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети.
Оскільки позивач не довів наявності необхідних ознак, які б свідчили про те, що в діях сторін був умисел на укладення фіктивного правочину, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним як фіктивного.
Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд обгрунтовано відхилив твердження позивача про те, що укладення договору поруки від 23.07.2012р. суперечить п. 9.6 основного договору, згідно положень якого сторони не вправі передавати свої зобов’язання по даному контракту третім особам без згоди іншої сторони, враховуючи наступне.
Позивач, як боржник за основним договором, не є стороною договору поруки, а є учасником в зобов’язанні, забезпеченому порукою.
Враховуючи те, що закон не передбачає обов’язку укладення договору поруки за згодою боржника, тому відсутність згоди боржника на укладення договору поруки не порушує умов його дійсності і не є підставою недійсності такого договору.
З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.49 ГПК України.
Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ :
Рішення господарського суду Закарпатської області від 30.06.2016р. у справі №907/263/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.
Головуючий суддя Зварич О.В.
судді Скрипчук О.С.
ОСОБА_1