КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 810/1304/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: ОСОБА_1
У Х В А Л А
Іменем України
11 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – судді Федотова І.В.,
суддів: Ісаєнко Ю.А. та Сорочка Є.О.,
за участю секретаря Полякової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Київської області, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у Київській області про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 (далі – позивач, ОСОБА_3В.) звернувся до суду з позовом до прокуратури Київської області (далі - відповідач), третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 02.07.2015 по 14.12.2015 року включно відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 44 920 грн. 82 коп.; стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати у розмірі 44 920 грн. 82 коп. за період з 02.07.2015 по 14.12.2015 року включно.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позивач наказом від 24.12.2014 року № 2114к був призначений прокурором Броварської міжрайонної прокуратури, а наказом від 01.09.2015 № 1921к призначений виконувачем обов’язків заступника Броварського міжрайонного прокурора, що підтверджується копією трудової книжки позивача серія АА № 532126.
02.10.2015 прокуратура Київської області попередила позивача про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру") у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2016.
Наказом прокурора Київської області № 2205к від 11.12.2015 радника юстиції ОСОБА_2 було звільнено з посади виконувача обов’язків заступника Броварського міжрайонного прокурора Київської області з 14.12.2015 року у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 статті 40 КЗпП України та наказано виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України (а.с. - 9).
Як вбачається з розрахункового листа про нараховану позивачу заробітну плату, за період з січня 2015 року по грудень 2015 рік, Прокуратурою Київської області заробітна плата позивачу нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Вважаючи, що прокуратурою Київської області на момент звільнення позивача не виплачена в повному обсязі заробітна плата, ОСОБА_2 звернувся за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючі рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31.05.2012 р. №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено, а отже відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 81 від 14 жовтня 2014 року №1697-VII Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов’язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Згідно з частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).
У свою чергу, частиною 9 статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно статті 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік», норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Вказана норма, на момент розгляду справи у суді, є чинною.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури.
Так, додатком № 5 до вищевказаної постанови визначено розміри посадового окладу прокурора міжрайонної прокуратури.
Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 505 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону «№ 1697-VII не передбачено, то прокуратура Київської області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Наразі, відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості (збільшення видатків з Державного бюджету України), здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж передбачено Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Аналогічну позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 серпня 2016 року по справі №815/1302/16.
Також схожі висновки щодо заробітної плати працівників бюджетних установ висловлював і Верховний Суд України у своїх постановах від 30.03.2016 (№822/504/13-а), від 12.07.2016 (справа № 21-1726а16) та від 13.07.2016 (справа № 21-1488а16).
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст.ст.41, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 12.10.2016 року.
Головуючий суддя Федотов І.В.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
ОСОБА_4