ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 61319010

Озвучення тимчасово недоступне

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р. Справа№ 911/1601/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Желінська Т.М. (довіреність №881/22 від 18.12.2015 р.)

від відповідача - Палькевич Н.С. (довіреність №1-184 від 22.12.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго»

на рішення господарського суду Київської області від 08.06.2016 р.

у справі №911/1601/16 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго»

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз»

про визнання провочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про визнання недійним правочину - акта приймання-передачі природного газу за січень 2015 року, складеного на виконання умов договору №2013/Т-ПР-0000131334-260000 від 01.02.2013 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго».

Рішенням господарського суду Київської області від 08.06.2016 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.02.2013 р. між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» (замовник) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (газорозподільне підприємство) було укладено договір № 2013/Т-ПР-0000131334-260000 на розподіл природного газу (на транспортування природного газу газорозподільними мережами) для потреб промислових споживачів, згідно умов якого газорозподільне підприємство зобов'язується надати замовнику послугу з транспортування природного газу (далі - газ) газорозподільними мережами (далі - ГРМ) до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів (далі - у пункт призначення) відповідно до «Актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін». Пункти призначення з переліком комерційних вузлів обліку газу (далі - вузли обліку) визначаються сторонами в додатку «Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживаючого обладнання» до цього договору.

Згідно п. 2.6. договору, послуги з транспортування газу ГРМ підтверджуються підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування газу ГРМ (надалі - акт наданих послуг), що оформляється за даними вузлів обліку, визначених у додатку «Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживаючого обладнання» до цього договору.

Пунктом 10.1. договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 30.12.2014 р.) визначено строк його дії, згідно якого цей договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31.12.2015 р., а в частині щодо розрахунків - до повного виконання зобов'язань сторін.

Одночасно із укладенням договору між позивачем та відповідачем було підписано Додаток № 1 до договору - «Договірні обсяги транспортування природного газу ГРМ», Додаток № 2 до договору - Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживаючого обладнання, Додаток № 3 до договору - Технічна угода № 2013/Т-ПР-0000131334-260000 про режим транспортування, порядок обліку та документальне оформлення прийому-передачі природного газу від 01.02.2013 р.

У січні 2015 року відповідачем було складено та підписано акт приймання-передачі природного газу за січень 2015 року на загальний обсяг транспортованого газу 28732755 куб.м., який у лютому 2015 року з листом № 131 від 04.02.2015 р. було надано позивачу.

Позивач у позовній заяві просить визнати недійсним правочин - акт приймання-передачі природного газу за січень 2015 р. складений на виконання договору № 2013/Т-ПР-0000131334-260000 від 01.02.2013 р., укладеного між ПАТ «Центренерго» в особі Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго» та ПАТ по газопостачанню і газифікації «Київоблгаз».

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України).

В п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Пунктом 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Припис абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом; про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Згідно ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч. 2 - 5 ст. 13 цього Кодексу.

Статтею 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Отже, враховуючи вищевказані положення законодавства, оспорюваний акт приймання-передачі природного газу за січень 2015 року є документом первинного обліку, який фіксує факт, об'єм, тощо транспортованого природного газу у зазначений період, і не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а отже такий акт неможливо визнавати у судовому порядку недійсним за встановленими правилами недійсності правочинів.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, вимога позивача до відповідача про визнання недійсним правочину - акта приймання-передачі природного газу за січень 2015 року складеного на виконання договору № 2013/Т-ПР-0000131334-260000 від 01.02.2013 р., укладеного між ПАТ «Центренерго» в особі Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго» та ПАТ по газопостачанню і газифікації «Київоблгаз», не відповідає встановленим законодавством України способам захисту прав і інтересів.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що позивачем при зверненні до суду невірно обрано спосіб захисту свого права, вимога позивача до відповідача про визнання недійсним правочину - акта приймання-передачі природного газу за січень 2015 року, складеного на виконання договору № 2013/Т-ПР-0000131334-260000 від 01.02.2013 р., укладеного між ПАТ «Центренерго» в особі Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго» та ПАТ по газопостачанню і газифікації «Київоблгаз», є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 08.06.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 08.06.2016 р. у справі №911/1601/16 залишити без змін.

Справу №911/1601/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк