ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.07.2016
Справа №910/9129/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОЕНЕРГОСЕРВІС"
до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про визнання недійсним пункту договору.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Мельник А.В., за довіреністю
від відповідача: Собко О.В., за довіреністю
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОЕНЕРГОСЕРВІС" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2016 було порушено провадження у справі № 910/9129/16, розгляд справи призначено на 06.06.2016.
03.06.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Позивач в засідання господарського суду 06.06.2016 своїх представників не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні 06.06.2016 проти задоволення позовних вимог надав заперечення.
Враховуючи нез'явлення позивача в судове засідання, а також ненадання сторонами витребуваних документів, господарський суд відклав розгляд справи на 11.07.2016.
У судове засідання 11.07.2016 представник позивача з'явився та подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів.
Представник відповідача у судове засідання 11.07.2016 з'явився.
Розглянувши у судовому засіданні клопотання представника позивача про витребування доказів, суд відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання, у зв'язку із його необґрунтованістю.
У судовому засіданні 11.07.2016 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судовому засіданні 11.07.2016 надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судового засідання, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 11.07.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроенергосервіс» (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № УГВ10906/11-15 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в специфікаціях (далі - товар), що додаються до Договору і є його невід'ємною частиною (далі - специфікація), а покупець - прийняти і оплатити такий товар.
Відповідно до п. 7.11 Договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у специфікації до даного Договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Згідно з п. 7.12 Договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
У своїй позовній заяві, позивач зазначає, що п. 7.11 Договору є незаконним, створює дисбаланс прав та обов'язків сторін Договору та суперечить Конституції України та Цивільному кодексу України.
Позивач зазначає, що одночасне стягнення пені і штрафу за одне і те ж порушення (порушення строку поставки товару) суперечить Конституції України, а саме про недопустимість подвійної відповідальності за одне правопорушення.
Крім того, позивач зазначає, що аналіз п. 7.11 та п. 7.12 Договору свідчить, що відповідальність позивача за Договором є необґрунтованою та несправедливо більшою за відповідальність відповідача, а відтак просить визнати п. 7.11 Договору недійсним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Щодо доводів позивача що відповідальність позивача за Договором є необґрунтовано та несправедливо більшою за відповідальність відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Крім того, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, позивачем не доведено обставин з якими законодавець пов'язує недійсність договору або окремих його частин, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним пункту договору не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.07.2016.
Суддя О.А. Грєхова