ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 54267561

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/26660/15

07.12.15 р.

За позовом Дочірнього підприємства "Будівельне управління "Стальмонтаж -104" ТОВ

"Стальконструкція-10"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надбання"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСА-СТІЛ ГРУП"

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Смартінвест Груп"

3) Приватний нотаріус Літвінов А.В.

про визнання договору недійсним.

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Голуб'ятникова Ю.А. за довіреністю № б/н від 05.10.2015 р.;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: Гладишенко М.І. за довіреністю № б/н від 15.10.2015 р.;

від третьої особи-3: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Будівельне управління "Стальмонтаж - 104" ТОВ "Стальконструкція-10" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надбання", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСА-СТІЛ ГРУП", Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартінвест Груп" та Приватного нотаріуса Літвінова А.В., про визнання договору недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 04.11.2015 р.

03.11.2015 р. через відділ діловодства суду від відповідача - 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

26.10.2015 р. через відділ діловодства суду від третьої особи 1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника третьої особи - 1 .

У судовому засіданні 04.11.2015 р. представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.

Ухвалою суду від 04.11.2015р. строк вирішення спору у справі продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 19.11.2015р.

18.11.2015р. через відділ діловодства суду від третьої особи -2 надійшли письмові пояснення.

19.11.2015р. у судовому засіданні представником відповідача -1 подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 19.11.2015 р. розгляд справи відкладено на 07.12.2015 р.

У судовому засіданні 07.12.2015 р. представник третьої особи-2 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представники відповідача-1 та третьої особи-2 проти позову заперечили.

У судове засідання 07.12.2015 р. представники позивача, відповідача -2, третіх осіб -1 та -3 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, витребуваних судом матеріалів не надали; про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», п. 3.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

У судовому засіданні 07.12.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача-1 та третьої особи-2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.08.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Первісний кредитор, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Надбання» (новий кредитор, відповідач-2) укладено договір б/н від 15.08.2014 р. про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1060 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «TCA-CTIJI груп» (третя особа-1) за кредитними договорами: №05/57/2007-КЛТ від 11.12.2007р. із наступними змінами та доповненнями, а саме право вимоги по поверненню заборгованості в розмірі 9 000 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на момент укладання договору становило 117 825 174 грн., та повернення заборгованості за процентами в розмірі 1 139 999,89 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на момент укладання договору становило 14 924 520,60 грн., що загалом за договором №05/57/2007-КЛТ від 11.12.2007р. складає 10 139 999,89 доларів США та за офіційним курсом Національного банку України на момент укладання договору становить 132 749 694,60 грн.; №05/08/2010-КТЛ від 01.11.2010р. з наступними змінами, а саме право вимоги щодо повернення заборгованості за кредитом в розмірі 75 298 075,68 грн. та заборгованості по процентам за користуванням кредитом в сумі 15 338 274,82 грн., що загалом за договором №05/08/2010-КТЛ від 01.11.2010р. складає 90 636 350,50 грн.

Пунктами 1.1.1., 1.1.2.1. Договору визначено, що права вимоги разом з правом вимоги виконання зобов'язань за договором №05/57/2007-КЛТ від 11.12.2007 р. до нового кредитора переходять права, що забезпечують виконання зобов'язань, зокрема, права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору №05/02/1/2012ПБ від 13.04.2012 p., укладеного з Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк», а за договором №05/08/2010-КТЛ від 01.11.2010р. - права заставодержателя, що виникають з договору застави №05/08/32/2010-КЛТ від 29.04.2011р., укладеного з Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк».

Пунктом 1.4. Договору сторони погодили, що ціна відступлення права вимоги, яка підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора, становить 94 868 132,95грн., з яких ціна відступлення права вимоги за договором №05/57/2007-КЛТ від 11.12.2007р. складає 49 630 000 500 грн., а за договором №05/08/2010-КТЛ від 01.11.2010р.-45 238 132,95 грн.

Відповідно до п. 5.3. Договору, даний договір набуває чинності зі моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками контрагентів і нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстровано в реєстрі за номером 1060.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дочірнє підприємство «Будівельне управління «Стальмонтаж-104» Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція-10», в обґрунтування заявлених вимог, посилається на порушення під час укладення спірного Договору приписів чинного законодавства України, зокрема, на думку позивача, договір б/н від 15.08.2014р. за своєю правовою природою є договором факторингу.

Оскільки фактором може бути лише фінансова установа, позивач просить суд визнати вказаний Договір недійсним.

Статтею 1077 Кодексу встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За правилами ст. 1078 Кодексу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Судом встановлено, що в оспорюваному Договорі відсутні положення, які дають підстави вважати, що за своєю правовою природою він являється саме договором факторингу.

Водночас, чинним законодавством України визначено таку правову природу договору, як відступлення права вимоги.

Так, відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Статтею 512 Кодексу передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 513 Кодексу, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За правилами ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 515, 516 Кодексу передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Дослідивши оспорюваний Договір, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він являється договором про передання кредитором своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги), укладеним в порядку ст. 512 Цивільного кодексу України; зміст Договору не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Сторони при укладенні Договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача-1 та третьої особи-2 стосовно відсутності порушення прав та законних інтересів Дочірнього підприємства «Будівельне управління «Стальмонтаж-104» Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція-10».

За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним, засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Проте, укладанням договору про відступлення права вимоги між AT «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «надбання» від 15.08.2014р. права та законні інтереси Дочірнього підприємства «Будівельне управління «Стальмонтаж-104» Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція-10» ніяким чином не могли бути порушені, оскільки вказана особа не є учасником матеріально-правових відносин, що виникли з кредитних договорів №05/57/2007-КЛТ від 11.12.2007р., №05/08/2010-KTJI від 01.11.2010р. та договорів про відступлення прав вимоги.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За правилами ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, невідповідними фактичним обставинам справи та спростованими належним чином і у встановленому порядку відповідачем-1 і третьою особою-2, відтак, вказані вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 49 ГПК України збір покладається на позивача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Дочірнього підприємства "Будівельне управління "Стальмонтаж - 104" ТОВ "Стальконструкція-10" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надбання", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСА-СТІЛ ГРУП", Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартінвест Груп" та Приватного нотаріуса Літвінова А.В., про визнання договору недійсним, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 11.12.2015 р.

Суддя Н.І. Зеленіна