КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" вересня 2015 р. Справа№ 910/6506/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Алданової С.О.
Коршун Н.М.
при секретарі Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача не з'явились
від відповідача Шевченко Т.Л. - дов. б/н від 19.01.2015 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс»
на рішення господарського суду міста Києва
від 23.04.2015 р. (суддя Сівакова В.В.)
у справі №910/6506/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс»
(далі - ТОВ «Кімет-Плюс»)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Блюз»
(далі - ТОВ «Стиль-Блюз»)
про визнання договору безвідсоткової фінансової допомоги і
додаткової угоди до нього недійсними
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. у справі №910/6506/14 в позові відмовлено повністю.
Не погодившись із згаданим рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що судом першої інстанції під час повторного розгляду справи не враховано обставин, на які посилався суд касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд, неправильно й застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, помилковими є висновки місцевого суду про те, що укладаючи договір безвідсоткової фінансової допомоги №1/12 від 20.12.2007 р. (далі - Договір №1/12), позивач та відповідач визначили всі суттєві умови, відтак відсутні підстави для визнання його удаваним або недійсним. Так, незважаючи на його документальне оформлення насправді за цим правочином між сторонами встановилися відносини з виконання зобов'язань за договором №7/7 від 13.04.2005 р. дольової участі в будівництві житлового комплексу з вбудованими приміщеннями соціального призначення, прибудованими приміщеннями кіноконцертного залу та підземним паркінгом на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6 (далі - Договір №7/7) з додатковою угодою до нього, відтак Договір №1/12 є удаваним правочином тощо.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №910/6506/14 за апеляційною скаргою ТОВ «Кімет-Плюс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2015 р., у зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці та судді Коршун Н.М. на лікарняному, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 30.06.2015 року.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 р., враховуючи формування постійного складу судових колегій Київського апеляційного господарського суду, вихід судді Алданової С.О. з відпустки та судді Коршун Н.М. з лікарняного, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 р. та 14.07.2015 р. розгляд справи №910/6506/14 відкладався.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. в зв'язку з перебуванням судді Коршун Н.М. на лікарняному, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Ропій Л.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду, в судовому засіданні на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 22.09.2015 року.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р., враховуючи формування постійного складу судових колегій Київського апеляційного господарського суду, вихід судді Коршун Н.М. з лікарняного, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.
Постановою пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» (п. 9-2) передбачено, що у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги.
В судове засідання 22.09.2015 р. з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, проте пояснення ним надавались в попередньому судовому засіданні, в яких доводи скарги він підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Оскільки представником позивача надано пояснення по суті спору в попередньому судовому засіданні, неявка цього представника не перешкоджає вирішенню спору по суті, апеляційний господарський суд вважав за необхідне апеляційну скаргу розглянути за його відсутності за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.
На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що від нього не залежали. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Так, ТОВ «Кімет-Плюс» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Стиль-Блюз» про визнання недійсним з моменту його укладання Договору №1/12 з додатковою угодою до нього від 24.12.2007 р. у зв'язку з його удаваністю, та застосування до удаваних правочинів наслідків, а саме:
- застосувати до правовідносин сторін правила правочину, який сторони насправді вчинили, а саме правила, які встановлені главою 77 ЦК України та регулюють правовідносини за договором про спільну діяльність, яким за своєю правовою природою є Договір №7/7;
- вважати грошові кошти у розмірі 5 510 590,25 грн., сплачені відповідачем на користь позивача по Договору №1/12 такими, що сплачені по Договору №7/7.
В подальшому позивачем подано заяву про зміну предмету позову, згідно якої він просив:
- визнати Договір №1/12 з додатковою угодою до нього від 24.12.2007 р. удаваним правочином та встановити, що між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору №7/7 щодо встановлення сум, строків та порядку фінансування відповідачем пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста;
- визнати грошові кошти в сумі 5 510 590,25 грн., сплачені відповідачем на користь позивача за Договором №1/12, внеском ТОВ «Стиль-Блюз» до дольової діяльності сторін з будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями соціального призначення, прибудованими приміщеннями кіноконцертного залу та підземним паркінгом на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6;
- визнати Договір №1/12 недійсним частково щодо встановлення строку повернення коштів, які містяться в наступних пунктах: п. 1.2 «ТОВ «Кімет-Плюс» зобов'язується повернути фінансову допомогу у встановлені договором строки»; п. 2.1 «ТОВ «Стиль-Блюз» надає ТОВ «Кімет-Плюс» безвідсоткову фінансову допомогу на строк з 25.01.2008 р. по 25.12.2010 року. Цей строк може бути продовжений за домовленістю сторін» - в частині встановлення строку надання допомоги по 25.12.2010 р.; п. 2.3 «ТОВ «Кімет-Плюс» зобов'язане повернути безвідсоткову фінансову допомогу до 26.12.2010 р. шляхом перерахування в безготівковій формі відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Стиль-Блюз» або провести розрахунки іншим, не забороненим чинним законодавством шляхом».
Розглянувши згадану заяву, місцевий господарський суд, дійшов висновку, що нею відбувається одночасна зміна як предмета, так і підстав позову, а тому її не може бути прийнято до розгляду, тому позов було розглянуто за первісними вимогами.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2014 р. у даній справі в задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання Договору №1/12 з додатковою угодою до нього від 24.12.2007 р. недійсними.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 р. у справі №910/6506/14 залишено без змін.
Своєю постановою суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції щодо заяви позивача про зміну предмету позову, тому дійшов висновку, що позивачем змінено предмет позову лише в частині вимоги про визнання недійсними пунктів Договору №1/12, а з рештою вимог змінено лише їх формулювання, не зачіпаючи при цьому суті позовних вимог. Відтак прийняв заяву позивача про зміну предмету позову до розгляду й справа розглядалась за викладеними в заяві про зміну предмету позову вимогами ТОВ «Кімет-Плюс».
Постановою Вищого господарського суду від 18.02.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 р. у справі №910/6506/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Скеровуючи справу №910/6506/14 на новий розгляд до місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України вважав висновки місцевого та апеляційного судів, покладені в основу прийнятих у справі судових рішень, передчасними, непереконливими та такими, які не можна вважати прийнятими за повного встановлення та оцінки усіх істотних обставин справи в їх сукупності.
Зокрема, суд касаційної інстанції зазначав, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки правовій природі грошових коштів, перерахованих позивачем Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на підставі договору про пайову участь №1166 від 24.12.2007 р. (далі - Договір №1166), а відтак і вчиненню сторонами спірного Договору. Крім цього, за вказівками Вищого господарського суду України судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки доводам позивача щодо повного виконання ним своїх зобов'язань за Договором №7/7 та наявності на час укладення Договору №1/12 невиконаних відповідачем зобов'язань в частині забезпечення повного фінансування будівництва об'єкту, зокрема, визначеного п. 3.3.1.12 Договору №7/7 обов'язку фінансування пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста. За відсутності в договорах №7/7, №1166, №1/12 обов'язку відповідача з перерахування позивачу коштів для можливого виконання ним зобов'язань за Договором №1166, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено правовідносин, які виникли між сторонами щодо порядку виконання відповідачем зобов'язань за Договором 7/7 в частині фінансування пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста тощо.
Заслухавши пояснення представників сторін, з врахуванням вказівок касаційної інстанції на підставі ст.111-12 ГПК України, суд першої інстанції повторно розглянув матеріали справи та докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог й відмовив у їх задоволенні.
Так, відмовляючи в позові, місцевий суд посилався на прийняття відповідачем на підставі п.3.3.1.12 Договору №7/7 обов'язку профінансувати пайову участь на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, тому між сторонами укладено Договір №1/12, який за правовою природою є договором позики, на його виконання відповідачем перераховано позивачу 5 510 590,25 грн. фінансової допомоги на умовах повернення.
В свою чергу укладений між позивачем, як забудовником, та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Договір №1166 укладено згідно рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003 р. «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва», обов'язок сплати пайової участі (внесків) за цим правочином покладено на забудовника, тобто на позивача.
Посилання позивача на те, що Договір №1/12 є додатковою угодою до Договору №7/7 судом не прийнято до уваги, оскільки це не випливає із самого змісту Договору №1/12. Крім цього, договори хоча й укладено між тими ж сторонами, проте регулюють вони правовідносини, які мають різний предмет та відповідно різні умови. За висновками місцевого суду, співпадіння сум, порядку і строків оплати за Договорами №1166 та №1/12 не впливають на обставини відповідності спірного договору законодавству й не являються підтвердженням його удаваності, тому не можуть бути підставою для визнання його недійсним тощо.
Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Як встановлено матеріалами справи, 13.04.2005 р. між ТОВ «Кімет-Плюс» та ТОВ «Стиль-Блюз» укладено Договір №7/7, за умовами п. 1.1 якого його предметом є правовідносини з дольової діяльності сторін по будівництву житлового комплексу з вбудованими приміщеннями соціального призначення, прибудованими приміщеннями кіноконцертного залу та підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6 у Святошинському районі м. Києва на визначених цим договором умовах.
У відповідності до розділу 2 Договору №7/7 внеском позивача до дольової діяльності мали бути:
-земельна ділянка, яка належить йому на праві оренди з правом будівництва на ній житлового комплексу;
-затверджена в установленому порядку проектно-кошторисна документація та необхідні вихідні дані, що включало в себе здійснення стороною-1 функцій замовника будівництва, коригування та узгодження проектно-кошторисної документації, а також укладення договорів з проектними організаціями.
В свою чергу, відповідач зобов'язався внести у дольову діяльність фінансування та здійснити будівництво об'єкту, що включає:
-збір і підготовку технічної документації, необхідної для будівництва об'єкту, отримання дозвільної документації на здійснення будівництва, організація будівництва об'єкту і введення його в експлуатацію, укладення договорів з підрядними та субпідрядними організаціями, постачальниками будматеріалів, залучення коштів від третіх осіб під будівництво квартир, нежилих приміщень та паркінгів, а також всіх інших дій, які необхідні для досягнення мети та виконання обов'язків за цим договором.
Відповідно до п. 2.2.3 Договору №7/7 відповідач зобов'язався забезпечити повне фінансування будівництва об'єкту.
Як встановлено матеріалами справи, між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди №1, №2, №3 до Договору №7/7.
За умовами додаткової угоди №1 від 13.04.2005 р. сторони погодили умови розподілу площ об'єкту та підписання акту про розподіл площ об'єкту.
Додатковою угодою №2 від 15.08.2005 р. сторонами встановлено зобов'язання відповідача перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 174 233,04 грн. для забезпечення фінансування передпроектних робіт по об'єкту до 07.11.2005 року.
Додатковою угодою №3 від 08.11.2005 р. сторонами погоджено обов»язок відповідача перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 174 233,04 грн. для забезпечення фінансування проектних робіт по об'єкту відповідно до графіку оплат.
Як встановлено місцевим судом, на виконання умов договору №7/7 та додаткових угод до нього позивач отримав вихідні дані на будівництво, замовив і оплатив виконання передпроектних та проектних робіт, отримав проектну документацію стадії «П», позитивний висновок комплексної державної експертизи проекту, погодження проектної документації у Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, замовив і оплатив виготовлення робочої документації на будівництво, отримав дозвіл на виконання будівельних робіт.
В свою чергу, фінансування витрат на передпроектні роботи, виготовлення проектної документації та інших витрат, які були необхідними на підготовчій стадії будівництва, здійснювалось в повному обсязі відповідачем шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок позивача згідно додаткових угод №2 та №3 до Договору № 7/7.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п. 3.3.1.13 Договору №7/7 відповідач прийняв на себе обов'язок профінансувати пайову участь на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Так, 20.12.2007 р. між ТОВ «Кімет-Плюс» та ТОВ «Стиль-Блюз» укладено Договір №1/12, за умовами п.п.1.1, 1.2 якого ТОВ «Стиль-Блюз» зобов'язалось надати ТОВ «Кімет-Плюс» безвідсоткову фінансову допомогу на умовах повернення в сумі 4 823 860,00 грн., а ТОВ «Кімет-Плюс» зобов'язалось повернути фінансову допомогу у встановлені цим договором строки. На підставі п. 2.1 цього договору ТОВ «Стиль-Блюз» надало ТОВ «Кімет-Плюс» безвідсоткову фінансову допомогу на строк з 25.01.2008 р. по 25.12.2010 року.
24.12.2007 р. до Договору №1/12 було укладено додаткову угоду, якою, зокрема, передбачено порядок перерахування коштів позивачу.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання Договору №1/12 відповідачем перераховано позивачу грошові кошти в сумі 5 510 590,25 грн., що підтверджується банківськими виписками за період з 25.03.2008 р. по 24.07.2008 року.
Як встановлено матеріалами справи, 24.12.2007 р. між ТОВ «Кімет-Плюс», як забудовником, та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), як Головним управлінням, укладено Договір №1166, за умовами п. 1.1 якого його предметом є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку з будівництвом житлового комплексу (загальна площа квартир 19 160,60 кв.м.) з вбудованими приміщеннями (площа магазинів - 150,78 кв.м.) соціального призначення, побутовими приміщеннями (в тому числі: будинок побуту - 1 022,11 кв.м., перукарня - 58,49 кв.м.), кіноконцертного залу площею 2 660,71 кв.м., підземним паркінгом площею 3 437,00 кв.м. та відкритою автостоянкою площею 504,00 кв.м. на вул. Картвелішвілі, 6 у Святошинському районі м. Києва.
В преамбулі Договору №1166 зазначено, що він укладений відповідно до рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003 р. «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (зі змінами), яким (п. 2.6) зокрема визначено, що договір про пайовий внесок укладається між містом (Управлінням) та інвестором (забудовником), отже обов'язок сплати пайової участі (внесків) за цим правочином покладено на забудовника, тобто на позивача.
Посилання позивача на те, що Договір №1/12 є додатковою угодою до Договору №7/7, а відтак є удаваним правочином не підтверджуються матеріалами справи.
Так, удаваним на підставі ст. 235 ЦК України є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до Узагальнення Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р. удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (наприклад, договір купівлі-продажу квартири, що насправді є договором застави в забезпечення повернення позики або укладений з метою уникнути звернення стягнення на заставлене майно в судовому порядку). При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.
Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них.
За удаваним правочином настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте позивачем не доведено суду наявності навмисних дій обох сторін щодо укладення Договору №1/12 з метою приховання іншого, його доводи з приводу підтвердження удаваності оскаржуваного договору співпаданням сум, порядку і строків оплати за Договором №1166 та Договором №1/12, не можуть бути підставою для визнання його недійсним.
Укладаючи спірний договір сторони передбачили всі його істотні умови, в тому числі, предмет договору, ціну, строк та порядок надання і повернення безвідсоткової фінансової допомоги, і співпадання сум та строків з іншим договором не свідчить про удаваність оскаржуваного правочину тощо.
Таким чином, вимоги про визнання Договору №1/12 з додатковою угодою до нього від 24.12.2007 р. удаваним правочином та про визнання недійсними п.п. 1.2, 2.1 та 2.3 цього договору не підлягають задоволенню. Не підлягають задоволенню в зв»язку з цим й вимоги про визнання грошових коштів в сумі 5 510 590,25 грн., сплачених відповідачем на користь позивача за Договором №1/12, внеском відповідача до дольової діяльності сторін з будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями соціального призначення, прибудованими приміщеннями кіноконцертного залу та підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. у справі №910/6506/14 - без змін.
Матеріали справи №910/6506/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.О. Алданова
Н.М. Коршун