ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 43026823

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2015 р.

Справа № 922/74/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання Федоровой К.О.

розглянувши справу

за позовом

Харківської міської ради, м. Харків

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна фірма "Буревісник", м. Харків

про

стягнення коштів

за участю представників сторін:

позивача - Романенко Т.М., дов. № 08-11/4688/2-14 від 24.12.14 р.;

відповідача - Остапенко Д.М., дов. б/н від 09.02.15 р., Олійник О.А., дов. від 09.02.15,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна фірма "Буревісник" збитки у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) в сумі 511146,31 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 10222,93 грн.

Позивач посилається на те, що неукладання відповідачем відповідного договору пайової участі до прийняття об'єкту містобудування до експлуатації та несплата коштів пайового внеску до місцевого бюджету спричинили Харківській міській раді збитки у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу), оскільки за умови виконання відповідачем правових норм передбачених ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", бюджет м. Харкова міг би реально отримати вказану суму.

10.02.15 р. відповідач надав письмовий відзив, в якому проти позову заперечував та зазначив, що положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не передбачено обов'язку замовника відшкодувати упущену вигоду (неодержаний прибуток), а договір, в якому була б визначена відповідальність замовника, не укладався. Крім того, відповідач не є забудовником земельної ділянки і тому не підпадає під дію вищеназваного закону, оскільки згідно з наявними документами відповідач лише здійснив реконструкцію нежитлових приміщень, а ч.2 ст.40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту. Окрім того, відповідач зауважив, що позивачем не надано доказів, що останнім вживалися заходи щодо одержання доходів у вигляді розміру пайової участі, а також заходи, спрямовані на уникнення збитків, зокрема, позивач не звертався з позовом про спонукання відповідача до укладення договору про пайову участь.

17.02.15 р. позивач надав заперечення на відзив відповідача, в яких зазначив, що відповідно до ст. 2 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", під забудовою територій слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, будівництво об'єктів, реконструкцію існуючої забудови та територій. Отже, проведені відповідачем роботи з реконструкції нежитлових приміщень є саме такими будівельними роботами, за якими передбачена обов'язкова пайова участь відповідача у розвитку інфраструктури м. Харкова. Крім того, позивач зауважив, що він не позбавлений права звернутись до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої ухиленням відповідача від укладення договору, передбаченого ч. 9 ст. 40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності".

02.03.15 р. сторони надали додаткові пояснення та обґрунтування своїх правових позицій, які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні оголошувались перерви з 10.02.15 р. по 17.02.15 р., з 17.02.15 р. по 03.03.15 р. та з 03.03.15 р. по 05.03.15 р., для надання сторонами додаткових документів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав відзив в повному обсязі, проти задоволення позову заперечував.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області від 24.10.2013 р. за № ХК 143132960730 (а.с. 24-29), реконструкція нежитлових приміщень першого поверху № 1-15 в літ. "А-10" з улаштуванням вхідних груп по вул. Минайленка, 7 в м. Харкові, прийнята в експлуатацію.

Замовником реконструкції, відповідно до вищевказаної декларації, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватна фірма "Буревісник" (відповідач).

Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна направило на адресу відповідача листи від 22.11.2013 № 1051/0/124-13 (а.с. 23) та від 23.12.2013 № 1207/0/124-13 (а.с. 17), якими було повідомлено останнього про необхідність виконання вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та направлено на підписання проект договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова. В підтвердження направлення вказаних листів на адресу відповідача позивачем надано поштові чеки (а.с. 21-22).

Проте, відповідач на вказані листи управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна ніяким чином не відреагував, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова не підписав.

Після чого, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

17.02.2011 р. Верховною Радою України було прийнято Закон № 303 8-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон), який згідно з його преамбулою покликаний встановити правові та організаційні основи містобудівної діяльності та забезпечити сталий розвиток територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Цей Закон набрав чинності з дня його опублікування 12.03.2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону, замовник об'єкта будівництва зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (окрім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч. 9 ст. 40 Закону).

Відповідач в своєму відзиві зазначає, що він не є забудовником земельної ділянки і тому не підпадає під дію Закону, оскільки, згідно з наявними документами, відповідач лише здійснив реконструкцію нежитлових приміщень, а ч.2 ст.40 Закону передбачає, що участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту має приймати замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки.

Суд погоджується з вищевикладеним висновком відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону, замовник будівництва є фізична або юридична особа, що має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала у встановленому порядку відповідну заяву.

Згідно з ст. 2 Закону, під забудовою територій слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, будівництво об'єктів, реконструкцію існуючої забудови та територій.

Таким чином, лише реконструкція існуючої забудови та територій може вважатися забудовою територій в розумінні ст. 2 Закону. Тобто, реконструкція має розповсюджуватись та зачіпати не лише існуючу забудову, а також певну територію. Вказане узгоджується з завданнями та цілями Закону, який має забезпечити сталий розвиток саме території (інфраструктури населеного пункту), у випадках вчинення дій (забудов), які в подальшому позначаться на інфраструктурі населеного пункту.

В той же час, в даному випадку була здійснена лише внутрішня реконструкція нежитлових приміщень першого поверху № 1-15 літ. "А-10", що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області від 24.10.2013 р. за № ХК 143132960730 (а.с. 24-29). Жодної реконструкції, яка б зачіпала інфраструктуру території, відповідачем не здійснювалось.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що здійснена відповідачем реконструкція не є забудовою території в розумінні ст. 2 Закону, а отже, не підпадає під дії Закону.

Крім того, позивач посилається на те, що неукладання відповідачем відповідного договору пайової участі до прийняття об'єкту містобудування до експлуатації та несплата коштів пайового внеску до місцевого бюджету спричинили Харківській міській раді збитки у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу), оскільки за умови виконання відповідачкою правових норм, передбачених ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", бюджет м. Харкова міг би реально отримати вказану суму.

Проте, суд не погоджується з вищевикладеними висновками позивача, з наступних підстав.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Верховного Суду України від 22 січня 2013 у справі № 3-72 гс 12).

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, приходить до висновку про відсутність в діях (бездіяльності) відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, з наступних підстав.

Так, позивач зазначає, що неукладення відповідачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова сталося саме з вини відповідача. Проте, суд не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування, відповідно до цього Закону.

На виконання ч. 1. ст. 40 Закону, рішеннями виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 р. № 804 та від 22.05.2013 р. № 319, затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі - Порядок), який містить механізм залучення до пайової участі, порядок укладення договорів, порядок розрахунку розміру величини пайового внеску та відповідальність за ухилення від укладення вказаних договорів.

Згідно з п. 5.1 Порядку, у разі встановлення факту будівництва та введення об'єкта до експлуатації без укладення договору про пайову участь забудовника у розвитку інфраструктури м. Харкова Департамент економіки та комунального майна у десятиденний термін з дня встановлення такого факту, надсилає замовнику будівництва рекомендованим поштовим відправленням лист-повідомлення про необхідність укладення відповідного договору.

У листі-повідомленні Департамент економіки та комунального майна повідомляє про порядок укладення договору про пайову участь, про строк, у який замовник має вжити передбачених Порядком заходів щодо добровільного укладення договору, та про передбачену цим Порядком та чинним законодавством України відповідальність за ухилення від укладання такого договору (п. 5.2 Порядку).

Таким чином, обов'язок звернення за укладенням договору про пайову участь покладено саме на Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Згідно з 5.3 Порядку, у разі ухилення замовника від виконання вимог, вказаних у листі-повідомленні щодо укладання договору пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова у добровільному порядку, Департамент економіки та комунального майна вчиняє наступні дії:

- на підставі наявної інформації та у відповідності до цього Порядку проводить розрахунок величини пайової участі замовника у розвитку інфраструктури;

- готує два примірники договору пайової участі у розвитку інфраструктури з додатками;

- надсилає підписані два примірники договору з додатками замовнику будівництва рекомендованим поштовим відправленням.

Як вже було зазначено, Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна направило на адресу відповідача листи від 22.11.2013 № 1051/0/124-13 (а.с. 23) та від 23.12.2013 № 1207/0/124-13 (а.с. 17) з проектом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, якими було повідомлено останнього про необхідність виконання вимог закону та підписання зазначеного договору. Направлення вказаних листів на адресу відповідача підтверджується відповідними поштовими чеками (а.с. 21-22).

Проте, відповідач на вказані листи управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна ніяким чином не відреагував, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова не підписав.

Відповідно до п. 5.5 Порядку, у разі не укладання замовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова до введення об'єкта в експлуатацію розмір пайової участі, розрахований у відповідності до п. 5.4. цього Порядку, збільшується на 10 %.

Отже, посилання позивача на неможливість укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова після введення об'єкта в експлуатацію не відповідає дійсності та спростовується вищевикладеними положеннями Порядку.

Крім того, в п. 5.10 Порядку закріплено, що спори, пов'язані з укладенням договору пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури м. Харкова, обов'язковість укладення яких встановлена законом, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (п. 5.11 Порядку).

Таким чином, Порядком передбачена можливість укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, у разі ухилення замовника від його укладення, за рішенням суду на вимогу позивача. Крім того, з вищезазначених положень вбачається, що в рішенні суду може бути зазначена інша дата укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, що також спростовує позицію позивача щодо неможливості укладення договору в судовому порядку після введення об'єкта в експлуатацію.

Відповідно до ч.4 ст.623 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Проте, позивачем не надано доказів, що ним вживалися заходи, спрямовані на уникнення збитків, зокрема, позивач не звертався з позовом про спонукання відповідача до укладення договору про пайову участь.

Отже, твердження позивача про те, що неотримання місцевим бюджетом доходів від неукладення відповідачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, сталося саме з вини відповідача не відповідають дійсності та спростовуються вищевикладеним.

Крім того, важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Але зобов'язання щодо відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди особою, яка здійснила реконструкцію об'єкта, ані Законом, ані іншим нормативним актом не передбачена.

Позивач посилається на те, що місцевому бюджету м. Харкова в особі Харківської міської ради було заподіяно збитки в сумі 511146,31 грн., як неодержаний прибуток (упущена вигода), на який позивач мав право розраховувати у тому разі, якби відповідач своєчасно уклав договір пайової участі у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Харкова.

Втім, як вже було зазначено, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначених приміщень.

Позивач в своїх додаткових поясненнях від 02.03.15 р. зазначив, що Бюджетним Кодексом України передбачені надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів, які включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до частини 1 статті 63 БК України, місцевий бюджет відповідно до цього Кодексу, містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

Дійсно, однією зі складових місцевого бюджету є бюджет розвитку, надходження якого, згідно з пунктом 4-1 частини 1 статті 71 БК України, включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

В той же час, суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 76 Б К України, рішенням про місцевий бюджет визначаються, зокрема:

- загальна сума доходів видатків та кредитування місцевого бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди);

- доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення).

Таким чином, вихідним при визначенні неодержаного доходу (втраченої вигоди) міського бюджету міста Харкова є планування таких доходів і відповідне їх відображення в рішеннях про місцевий бюджет. Разом із тим, представником позивача не було надано доказів того, що одержання доходів безпосередньо від TOB "Буревісник" та у визначеному позивачем розмірі було заплановане в бюджеті міста Харкова на 2013 або 2014 роки, отже твердження позивача про отримання збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) є необґрунтованим та не підтверджується жодними доказами.

Отже, позивачем не доведено, що він міг і повинен був отримати визначені доходи від відповідача в сумі 511146,31 грн., і тільки дії (бездіяльність) відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний прибуток.

Таким чином, сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин.

За таких обставин, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях (бездіяльності) відповідача, отже, цивільна відповідальність відповідача у вигляді відшкодування збитків в даному випадку не може настати.

За таких підстав, вимоги позивача є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує умови ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, сплачені судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.03.2015 р.

Суддя

Т.В. Інте