ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" грудня 2013 р.
Справа № 923/945/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Будішевської Л.О.,
Суддів: Бєляновського В.В., Мишкіної М.А.,
при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.
за участю представників сторін:
від позивача - Овсяніченко О.В., за довіреністю,
від відповідача - не з'явився,
від третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Камбіо"
на рішення господарського суду Херсонської області від 17 вересня 2013 року
у справі № 923/945/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Камбіо"
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредо-Інвест-Строй"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Південенерго"
про визнання недійсним договору з моменту його укладення
встановив:
В липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Камбіо" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі-відповідач) „Кредо-Інвест-Строй" про визнання недійсним договору уступки права вимоги №1, укладеного між сторонами 04.11.2011р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови переходу прав за рішенням суду не існують, оскільки це акт держави, обов'язковий для виконання на всій території України. У рішенні господарського суду Херсонської області по справі №11/108-09 від 02.07.2009 року зазначено, що з боржника стягнута не лише сума заборгованості за договором, а й витрати по сплаті держмита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Такі факти сторони при укладенні договору уступки права вимоги не врахували, чим порушили вимоги законодавства.
Як зазначив позивач, від імені відповідача договір був підписаний представником за довіреністю, але відповідач так і не надав доказів позивачу, підтверджуючих право представника на підписання спірного договору.
На думку позивача, договір уступки права вимоги фактично є договором факторингу.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 17 вересня 2013 року (суддя Людоговська В.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рішення суду мотивовано наступним.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним укладеного з відповідачем договору уступки права вимоги №1 від 04.11.2011р., відповідно до якого позивач передає, а відповідач приймає на себе право вимоги боргу ТОВ „Камбіо" та стає кредитором за рішенням господарського суду Херсонської області у справі №11/108-09 від 02.07.2009р. про стягнення на користь ТОВ „Камбіо" боргу в розмірі 115574,70 грн. з ТОВ „Південенерго".
Судом було встановлено, що спірний договір уступки права вимоги було укладено з додержанням вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу України, тобто зазначений договір не суперечить нормам цивільного законодавства.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 17.09.2013р. та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір уступки права вимоги №1, укладений 04.11.2011р. між ТОВ „Камбіо" та ТОВ „Кредо-Інвест-Строй".
Апеляційна скарга мотивована наступним.
Як зазначає скаржник, 04.11.2011р. між ним та ТОВ „Кредо-Інвест-Строй" було укладено договір уступки права вимоги №1, відповідно до якого позивач передає, а відповідач приймає на себе право вимоги першого та стає кредитором за рішенням господарського суду Херсонської області у справі №11/108-09 від 02.07.2009р. про стягнення на користь ТОВ „Камбіо" боргу в розмірі 115574,70 грн. з ТОВ „Південенерго".
06.10.2009р. позивачеві було видано наказ №11/108-09 про примусове виконання рішення господарського суду Херсонської області від 02.07.2009р. На час укладання спірного договору уступки права вимоги наказ суду знаходився на примусовому виконанні у ВДВС Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області.
Скаржник вважає, що спірний договір суперечить чинному законодавству України, посилаючись на приписи ст.512 ЦК України, згідно з якою встановлено вичерпний перелік підстав для заміни кредитора в зобов'язанні, а саме: 1) відступлення права вимоги; 2) правонаступництво; 3)виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Тобто, законодавство України передбачає можливість заміни кредитора лише у зобов'язаннях, але ніяк не у рішенні суду, оскільки рішення суду це не зобов'язання, а процесуальний акт, який підсумовує діяльність суду по розгляду та вирішенню справи по суті. На підставі рішення позивач набув статусу стягувача, а не кредитора.
Пунктом 2 спірного договору уступки права вимоги №1 від 04.11.2011р. Цессіонарій (відповідач) набуває право вимагати належного виконання рішення господарського суду Херсонської області у справі №11/108-09 від 02.07.2009р. про стягнення боргу з ТОВ „Південенерго" на користь ТОВ „Камбіо" в розмірі 107471,98 грн. (за мінусом сплачених боржником 8102,72 грн.).
Відповідно до п.5 спірного договору компенсація уступленого права вимоги складає 53736,00 грн., що перераховується Цессіонарієм (відповідачем) на розрахунковий рахунок Цедента (позивача) в день підписання договору. Таким чином, відповідач зобов'язався сплатити позивачу за спірним договором уступки права вимоги грошові кошти у розмірі вдвічі меншому, ніж сума боргу боржника (ТОВ „Південенерго"), а відповідно відповідач розраховував у разі стягнення суми боргу за рішенням суду отримати вдвічі більше, ніж було б сплачено за договором уступки права вимоги. Тобто, відповідач розраховував отримати прибуток у вигляді дисконту.
На думку скаржника, договір уступки права вимоги фактично містить в собі всі ознаки договору факторингу (ст.1079 ЦК України), тому такий договір може укладатися лише банком або фінансовою установою, а також фізичною особою-підприємцем, яка має право здійснювати факторингові операції відповідно до закону. Якщо новим кредитором є інша особа, не зазначена у ст.1079 ЦК України, то такий договір може бути визнаний недійсним.
Згідно ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
На підставі викладеного, скаржник вважає, що договір про уступку права вимоги №1 від 04.11.2011р., укладений між сторонами у справі, слід визнати недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає її безпідставною, оскільки із умов спірного договору вбачається, що сторони при його укладенні досягли згоди з усіх істотних питань - предмету договору, ціни, строків, прав та обов'язків сторін, форми зміни та доповнення до договору, а також в п.16 цього договору сторони підтвердили, що представники сторін мають всі належні для цього повноваження, договір не підлягає подальшому затвердженню або узгодженню, не існує будь-яких обмежень на його укладення.
Є безпідставними посилання позивача на те, що в процесі виконавчого провадження не може бути замінено сторону виконавчого провадження на сторону, яка придбала право вимоги, оскільки відповідно до законодавства заміна кредитора можлива на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі і на стадії виконання судового рішення.
Крім того, є помилковими посилання позивача на те, що спірний договір по своїй правовій суті є договором факторингу, оскільки згідно з договором факторингу здійснюється фінансування під відступлення грошової вимоги на умовах платності, а в даному випадку за договором відбувається заміна кредитора, тобто відступлення права вимоги.
У процесі розгляду апеляційної скарги колегією суддів було встановлено, що судове рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки ТОВ „Південенерго" (боржника, права вимоги до якого передано за договором №1 від 04.11.2011р.), у зв'язку з чим ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013р. ТОВ „Південенерго" було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
У письмових поясненнях ТОВ „Південенерго" заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскільки ТОВ „Камбіо" не надало суду відповідних доказів, які б підтверджували факт, що на момент вчинення правочину (укладення договору уступки права вимоги №1 від 04.11.2011р.) сторонами не додержані вимоги, встановлені ст.203 ЦК України. Заміна кредитора у зобов'язанні передбачена ст.512 ЦК України, а тому ТОВ „Південенерго" вважає, що зміст спірного договору не суперечить та повністю відповідає вимогам статей 6, 626, 627, 632, 638 ЦК України.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладенні в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача в засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Представник ТОВ „Південенерго" не з'явився в судове засідання та не сповістив суд про причину неявки, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 04 листопада 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Камбіо" та товариством з обмеженою відповідальністю „Кредо-Інвест-Строй" укладено договір уступки права вимоги №1. Відповідно до умов договору позивач (Цедент за договором) передає, а відповідач (Цесіонарій за договором) приймає на себе право вимоги боргу першого та стає кредитором за рішенням господарського суду Херсонської області у справі №11/108-09 від 02.07.2009 року про стягнення на користь ТОВ „Камбіо" боргу в розмірі 115574,70 грн. з ТОВ „Південенерго".
Згідно приписів ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2. правонаступництва;
3. виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4. виконання обов'язку боржника третьою особою.
Статтею 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, передатися можуть лише такі права, які кредитор набув внаслідок укладення певного правочину.
Порядок та підстави заміни сторони у судовому провадженні за правилами господарського судочинства передбачені статтею 25 ГПК України, за якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, в той час, як відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, не мають характеру цивільно-правових.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Разом з тим, укладаючи спірний правочин, позивач та відповідач, не замінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення.
Чинним законодавством уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди не передбачена.
Як вбачається з тексту спірного договору, його предметом є саме уступка права вимоги за рішенням господарського суду Херсонської області від 02.07.2009р. у справі №11/108-09, за яким з боржника стягнуто не лише сума заборгованості за договором, а й витрати по сплаті держмита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Крім того, відповідно до п.5 договору уступки права вимоги №1 від 04.11.2011р. компенсація уступленого права вимоги складає 53736,00 грн., що перераховуються Цесіонарієм на розрахунковий рахунок Цедента в день підписання договору.
В такому разі на вказані правовідносини розповсюджуються положення ст.656 ЦК України про договір купівлі-продажу.
Ці обставини сторони при укладенні договору уступки права вимоги не врахували, чим порушили вимоги законодавства, а саме ст.202 ЦК України.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Положенням ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Із спірного договору уступки права вимоги витікає, що останній суперечить вимогам цивільного законодавства, а тому має бути визнаний судом недійсним.
Враховуючи всі обставини справи, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Судові витрати у справі покладаються на відповідача згідно зі ст.49 ГПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд
постановив:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Херсонської області від 17 вересня 2013 року у справі №923/945/13 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір уступки права вимоги №1 від 04.11.2011р., укладений між ТОВ „Камбіо" та ТОВ „Кредо-Інвест-Строй".
Стягнути з ТОВ „Кредо-Інвест-Строй" на користь ТОВ „Камбіо" 1147,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з ТОВ „Кредо-Інвест-Строй" на користь ТОВ „Камбіо" 574,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Херсонської обалсті видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2013 року.
Головуючий суддя: Будішевська Л.О.
Судді: Бєляновський В.В.
Мишкіна М.А.