ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2013 року
Справа № 907/601/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.,
суддів
Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)
розглянувши матеріали касаційної скарги
Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.13
у справі
№ 907/601/13 Господарського суду Закарпатської області
за позовом
Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень"
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
1. Батівської селищної ради Берегівського району 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Управління Держземагентства у Берегівському районі
про
визнання незаконним рішення та недійсним державного акту на право власності
Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.
ВСТАНОВИВ:
Державне територіально - галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" звернулося з позовом до Батівської селищної ради Берегівського району та до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.10 № 475 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" і визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваним рішенням селищної ради було незаконно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,01 га, яка відноситься до земель під державними залізницями. З огляду на що, на думку позивача, оспорюване рішення порушує права останнього щодо здійснення землекористування спірною земельною ділянкою. При цьому позивач посилався на приписи статті 268 Цивільного кодексу України, статей 68, 84, 152, 155 Земельного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.07.13, ухваленим суддею Русняк В.С., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи надання позивачу чи іншим підприємствам залізничного транспорту у користування у визначеному законом порядку спірної земельної ділянки. З огляду на що, суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача оспорюваним рішенням селищної ради. При цьому суд керувався приписами статей 12, 19, 67, 68, 81, 116, 122, 125, 153 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт".
Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Давид Л.Л. - головуючий, Данко Л.С., Кордюк Г.Т., постановою від 16.09.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне територіально - галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, а матеріали справи скерувати на новий розгляд. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує про неврахування судами законодавства СРСР, яке діяло на момент облаштування залізничного полотна та смуги відведення по ст. Батьово і яким обґрунтовується приналежність спірної земельної ділянки Залізниці. Водночас зазначає про недоведеність належними доказами того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель Батівської селищної ради та була вилучена у Залізниці у встановленому законом порядку. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 84, 149 Земельного кодексу України.
На адресу Вищого господарського суду України від третьої особи у справі - Управління Держземагентства у Берегівському районі надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа вказала про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення і розглянути скаргу за відсутності її представника.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом судового розгляду є вимоги Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" до Батівської селищної ради Берегівського району та до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.10 № 475 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" і визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку. Підставою позову позивачем визначено порушення його права на користування земельною ділянкою площею 0,0099 га, на яку оспорюваним рішенням надано дозвіл на викуп. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання. Водночас згідно з приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Розглядаючи спір по суті судами установлено, що станом на момент прийняття спірного рішення, а також на момент вирішення спору у позивача відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку право користування спірною земельною ділянкою. Установивши відсутність у позивача права на спірну земельну ділянку, суди дійшли підставного висновку про відсутність порушень оспорюваним рішенням селищної ради прав або інтересів позивача у справі, а відтак правомірно відмовили у позові. Оскільки позовна вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.10 № 475, висновок судів про відмову у цій частині позову також визнається правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.13 у справі № 907/601/13 Господарського суду Закарпатської області залишити без змін.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець