ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 34500782

Озвучення тимчасово недоступне

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2013 р. Справа № 906/796/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бригинець Л.М.

суддів Павлюк І. Ю.

суддів Демидюк О.О.

при секретарі судового засідання Дика А.І.

розглянувши апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду Житомирської області від 15 липня 2013 року у справі № 906/796/13

за позовом Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (м. Київ)

до Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України

про визнання рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі №4.7.2-11/2013 від 22.03.2013р. недійсним

за участю представників:

позивача - Случак О.О. (довіреність від 23.04.2013 року)

відповідача - не з'явився

Розпорядженням в.о голови Рівненського апеляційного господарського суду №906/796/13 від 08.10.2013 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Огородніка К.М., внесено зміни до складу колегії суддів. Колегію суддів визначено у cкладі: головуючий суддя Бригинець Л.М., суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15 липня 2013 року ( суддя Сікорська Н.А.) відмовлено в задоволенні позову Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (м. Київ) до Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України про визнання рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі №4.7.2-11/2013 від 22.03.2013р. недійсним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Фірма "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 15 липня 2013 року у справі № 906/796/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не дослідив всіх обставин справи та доказів, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апелянта заперечуються.

Згідно статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв"язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Житомирським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (відповідач) на виконання доручення Антимонопольного комітету України від 10.07.2012 року № 13-08/399 д-5 про проведення дослідження щодо створення та діяльності суб'єктів господарювання на ринку послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків (а.с.83-85), проведено дослідження діяльності Фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю (позивач) на вказаному ринку в межах житлового будинку по вул. Чорновола, 4 у м. Житомирі, мешканцям якого позивачем надаються житлово-комунальні послуги.

В ході проведеного дослідження діяльності суб'єктів господарювання на ринку послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків Житомирським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України встановлено, що Фірмою "Т.М.М." - ТОВ укладались договори про надання житлово-комунальних та інших послуг із мешканцями будинку по вул. Чорновола, 4 у м. Житомирі (а.с.105-147), щодо укладення яких дії позивача містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 30.11.2012р.

Житомирське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України надало позивачу рекомендації № 1.16.1-108рк щодо внесення змін в договори про надання житлово-комунальних та інших послуг шляхом скасування в договорах з населенням розміру пені за несвоєчасне внесення плати за спожиті послуги, штрафу за самовільне перепланування та пункту, яким передбачається зупинення надання послуг при порушенні строків оплати за спожиті послуги (а.с.151-152).

Вищевказані рекомендації позивачем виконані не були, а тому відповідачем 12.02.2013 р. було розпочато розгляд справи № 4.7.2-11/2013 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (а.с.157-160).

За результатами розгляду вказаної справи Житомирським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України 22.03.2013р. прийнято рішення № 1.16/-16р, яким:

1. визнано, що Фірма "Т.М.М." - ТОВ протягом 2011 - 2012 років та поточного періоду 2013 р. займає монопольне становище на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, теплопостачання, водопостачання та водовідведення в межах відповідної зони обслуговування м. Житомира, з частками 100 відсотків відповідно;

2. визнано дії Фірми "Т.М.М." - ТОВ , що полягають в укладанні із мешканцями будинку по вул. Чорновола, 4 у м. Житомирі договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг, у яких наявна пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, штраф за самовільне перепланування у розмірі 50 % від кошторисної вартості робіт та передбачено зупинення надання послуг, у разі порушення споживачем строків оплати послуг, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

3. за вчинення порушення, зазначеного в пункті 2 цього рішення, відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено на Фірму "Т.М.М." - ТОВ штраф у розмірі 17000,00 грн.;

4. зобов'язано Фірму "Т.М.М." - ТОВ в двомісячний строк з дня одержання рішення припинити порушення, зазначене в пункті 2 цього рішення, шляхом внесення змін в договори про надання житлово-комунальних та інших послуг.

Позивач Фірма "Т.М.М." - ТОВ у встановлений чинним законодавством строк звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі №4.7.2-11/2013 від 22.03.2013р.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.07.2013р. у задоволенні позовних вимог Фірми "Т.М.М." - ТОВ відмовлено.

Вказане рішення оскаржується позивачем в апеляційному порядку.

Матеріали справи свідчать, що Фірмою "Т.М.М." - ТОВ та мешканцями квартир по вул. Чорновола, 4 у м. Житомирі, укладені договори про надання житлово-комунальних та інших послуг, які запропоновані Фірмою "Т.М.М." - ТОВ на підставі типових договорів, затверджених Постановами КМУ №630 та 529 .

Відносини, що виникли між сторонами при укладенні вказаних договорів є господарськими та регулюються положеннями ГК України, ЦК України, Житлового кодексу Української РСР, Закону України "Про житлово - комунальні послуги".

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 19 Закону України "Про теплопостачання", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009р. № 529 передбачено, що надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води здійснюється на підставі договору, укладеного між споживачем та підприємством, що надає відповідні послуги.

Фірма "Т.М.М." -ТОВ є юридичною особою, зареєстрованою Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 10.04.1997р. Основними видами діяльності Фірми "Т.М.М." - ТОВ є будівництво будівель, виробництво електроенергії, постачання пари та гарячої води.

Згідно ст.1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Щодо умов, укладених між позивачем та споживачами договорів про надання комунальних послуг, колегія суддів зазначає таке.

Перелік послуг, що надається згідно цього договору міститься у додатку №1 до нього та включає у себе експлуатаційні послуги (прибирання територій, обслуговування ліфтів, освітлення місць загального користування тощо); комунальні послуги (теплопостачання, постачання холодної води та водовідведення холодної води, постачання гарячої води та водовідведення гарячої води); інші послуги (а.с.121 на звороті).

Пунктом 4.1.2 договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг передбачено, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 4.1.7 цих же договорів передбачено, що споживач, за власний рахунок усуває самовільне (без відповідного дозволу) перепланування та/або переобладнання, а також, сплачує фірмі "Т.М.М." - ТОВ штраф у розмірі 50 % від кошторисної вартості робіт, розрахованої фірмою "Т.М.М."-ТОВ.

Відповідно до пункту 4.1.8. вказаних договорів, порушення споживачем строків оплати, встановлених в пункті 3.1 договору, більше 60 днів є підставою для зупинення надання фірмою "Т.М.М." - ТОВ послуг.

В оскаржуваному рішенні відповідач дійшов висновку що розмір пені, штраф за самовільне перепланування та зупинення надання послуг не передбачені чинним законодавством України та можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів.

Також в оскаржуваному рішенні відповідачем встановлено, що позивач, уклавши із мешканцями будинку договори на зазначених умовах, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з абзацом 3 ч.4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009р. № 529 затверджено типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630 затверджено типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що позивач не має законних підстав стягувати пеню за несплату житлових та інших послуг, оскільки її розмір не встановлено на законодавчому рівні.

Вказане не узгоджується з положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п.10 ч.3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Згідно п.17 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі несвоєчасного внесення плати за послуги - сплачувати пеню в установленому законом та цим договором розмірі.

Відповідно до п.11 типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного внесення платежів сплачувати пеню у розмірі, встановленому законом /договором.

Отже, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що умови укладених договорів відповідають вимогам чинного законодавства, а відповідачем в оскаржуваному рішенні необгрунтовано зроблено висновок про невідповідність умов договорів чинному законодавству в частині встановлення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне внесення платежів.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На думку колегії суддів, орган АМК України дійшов передчасного висновку, що позивач - Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю займає монопольне становище на ринку комунальних послуг в межах будинку № 4 по вул. Чорновола у м. Житомирі, враховуючи наступне.

Відповідно до 1 ст. 5 Закону України від 26.11.1993року № 3659-XII "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Закон України від 11.01.2001 року № 2210-III "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 11.01.2001року № 2210-III "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ст. 12 Закону України від 11.01.2001 року № 2210-III "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Пунктом 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" передбачено, що у вирішенні спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на певних ринках товарів, господарським судам слід мати на увазі, що встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища. Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Згідно пункту 15.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 N 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку. Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Згідно п. 3.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання; група суб'єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.

Пунктами 5.1, 5.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року передбачено, що товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи. При проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група), і які можуть бути стандартизовані або диференційовані.

Згідно п. п. 6.1, 6.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції. Коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі.

Згідно ч.2 ст.35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України, зокрема, збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення органу АМК прийняте з неповним з"ясуванням обставин, які мають значення для справи.

В оскаржуваному рішенні органу АМК відсутня інформація чи досліджувалась наявність інших суб"єктів господарювання, що можуть надавати аналогічні послуги на ринку комунальних послуг (Управлінням комунальної власності м. Житомира, управлінням житлового господарства, ОСББ тощо), що спростовує монопольне становище позивача ( п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Колегія суддів вважає, що відповідач при визначенні територіальних (географічних) меж ринку, фактично визначивши вказані межі територією будинку, що знаходиться на балансі товариства, порушив вимоги Методики, оскільки відповідно до частини третьої статті 24 Житлового кодексу Української РСР жилий будинок може експлуатуватися тільки однією житлово-експлуатаційною організацією. Тобто, можливість існування будь-яких інших організацій, якими може здійснюватись експлуатація житлових будинків, що знаходяться на балансі позивача, виключена законом.

Разом з тим, у місті Житомирі, де здійснює свою діяльність позивач є можливість існування інших суб"єктів господарювання, які надають аналогічні житлово-комунальні послуги, проте дане питання в порушенні вимог Методики відповідачем при прийнятті спірного рішення досліджено не було.

При цьому колегія суддів погоджується з доводами апелянта стосовно того, що Методика не передбачає можливості обмежувати ринок товару межами однієї юридичної особи, при наявності на такому ринку інших суб"єктів господарювання, що можуть надавати аналогічні послуги.

Виходячи з вищенаведеного, вбачається, що відповідачем оспорюване рішення прийнято з порушенням Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб"єктів господарювання на ринку та неповно з"ясовано обставини, які мають значення для справи

Згідно ст.ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі, знайшли відображення в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фірми "ТММ"- товариство з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.49, 99,101,103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду Житомирської області від 15 липня 2013 року у справі № 906/796/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 15 липня 2013 року у справі № 906/796/13 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити. Визнати недійсним рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі №4.7.2-11/2013 від 22.03.2013р.

4. Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій покласти на відповідача.

5. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Бригинець Л.М.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.