ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Постанова № 34058441

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року

Справа № 907/307/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Гольцової Л.А. (доповідач)

суддів

Іванової Л.Б., Попікової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекції залізничних перевезень

на рішення та на постанову

Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2013 Львіського апеляційного господарського суду від 24.07.2013

у справі

№ 907/307/13

господарського суду

Закарпатської області

за позовом

Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекції залізничних перевезень

до

1. Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області; 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Міське управління Держкомзему у м. Берегово та Берегівському районі Закарпатської області

про

визнання недійсним рішення та Державного акта на право власності на земельну ділянку

за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-2: ОСОБА_5, дов. від 23.04.2013;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 08.10.2013 № 02-05/803 для розгляду касаційної скарги у справі №907/307/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 09.10.2013, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Іванова Л.Б., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2013 у справі №907/307/13 (суддя Васьковський О.В.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Желік М.Б., судді - Кузь В.Л., Малех І.Б.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2013 у справі №907/307/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями у даній справі, ДТГО "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекції залізничних перевезень звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача-1 не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Рішенням Батівської селищної ради Берегівського району від 21.05.2010 № 491 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" надано дозвіл підприємцю ОСОБА_4 на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0044 га. на якій знаходиться будівля кіоску для ведення підприємницької діяльності, яка розташована на території селищної ради за адресою АДРЕСА_1.

На виконання вказаного рішення укладено договір купівлі-продажу № 1-383 від 21.07.2001, який став підставою для видачі 18.03.2011 Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 073993, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 21204000100005. Згідно цього акта власником земельної ділянки площею 0,0044 га, яка розташована y АДРЕСА_1 (цільове призначення - роздрібна торгівля та комерційні послуги) є ОСОБА_4

Звертаючись до суду з позовом, як вірно визначили суди, позивач просить визнати незаконним рішення Батівської селищної ради від 21.05.2010 № 491 та визнати недійсним Державний акт серії ЯЛ № 073993 на право власності на земельну ділянку, посилаючись при цьому, на те, що вказана земельна ділянка надана у власність відповідачу-2 в порушення норм законодавства, яке існувало на час облаштування залізничного полотна та смуги відведення, що порушує право позивача на користування наданої йому земельної ділянки.

Під час розгляду справи, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись, що при прийнятті рішення відповідач-1 діяв в межах наданих йому повноважень та у відповідності до діючого на той час законодавства; позивачем не надано належного доказу, який би свідчив про право користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (ст. 68 ЗК України).

Пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України у вищезазначеній редакції передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ст. 126 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами, при розгляді справи встановлено, що оскільки у позивача відсутній Державний акт на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою, і матеріалами справи не доведено, що відповідач-1 при прийнятті оскарженого рішення діяв поза межами наданих йому повноважень, то, за наведених обставин, суди дійшли мотивованого висновку про відповідність спірного рішення нормам законодавства, дійсного на час його прийняття.

При цьому, суди, врахувавши положення ст. ст. 65, 67, 84 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення, дійшли правильного висновку, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель залізничного транспорту в розумінні ст. 65 ЗК України.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

До того ж, суди підставно звернули увагу, що Державний акт, який позивач просить визнати недійсним, виданий на підставі договору купівлі-продажу № 1-383, а не на підставі рішення ради, яке оскаржує позивач.

Матеріали справи свідчать про те, що як місцевим, так і апеляційним господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 1115, 1117 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження прокурора про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті судових рішень у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекції залізничних перевезень залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 у справі №907/307/13 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

О.В. ПОПІКОВА