ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2013 р. Справа № 923/945/13
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Черковій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Камбіо", м.Одеса
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй", м.Херсон
про визнання недійсним договору з моменту його укладення
за участю представників сторін:
від позивача - представник Овсяніченко О.В. дов. від 01.07.2013 р.;
від відповідача - Морєв І.В. дов. від 24.04.2013 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Камбіо" (позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним повністю з моменту укладення договір уступки права вимоги № 1, укладений з товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" (відповідач).
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
в с т а н о в и в:
4 листопада 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Камбіо» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредо-Інвест-Строй» укладено договір уступки права вимоги №1 (далі - договір). За умовами договору позивач (Цедент за договором) передає, а відповідач (Цесіонарій за договором) приймає на себе право вимоги боргу першого та стає кредитором за Рішенням господарського суду Херсонської області по справі №11/108-09 від 02.07.2009 року про стягнення на користь ТОВ «Камбіо» боргу в розмірі 115574,70 грн. з ТОВ «Південьенерго» (боржник за договором).
Відповідно до п.5 договору компенсація уступленого права вимоги складає 53736,00 грн., що перераховуються Цесіонарієм на розрахунковий рахунок Цедента в день підписання договору. Позивач стверджує, що законодавством не передбачена можливість отримувати чи сплачувати компенсацію за уступку права вимоги, тим паче у розмірі вдвічі меншому, ніж сума боргу боржника. Відповідно, за отримання права вимоги за оспорюваним договором Цесіонарій повинен був сплатити суму вдвічі меншу ніж сума боргу, право вимоги якого уступається, а отримати Цесіонарій розраховував у разі стягнення суми боргу з боржника вдвічі більше, ніж було б сплачено за договором уступки права вимоги.
На думку позивача умови переходу прав за рішенням суду не існують, бо це акт держави, обов'язковий для виконання на всій території України. У рішенні господарського суду Херсонської області по справі № 11/108-09 від 02.07.2009 року зазначено, що з боржника стягнуто не лише сума заборгованості за договором, а й витрати по сплаті держмита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Ці факти сторони при укладенні договору уступки права вимоги не врахували, чим порушили вимоги законодавства.
Позивач наполягає, що заміна кредитора не допускається у зобов'заннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Звертає увагу, що від імені відповідача договір був підписаний представником за довіреністю, але відповідач так і не надав доказів позивачу, підтверджуючих право представника на підписання оспорюваного договору. В письмових поясненнях від 17 вересня 2013 року, наданих до матеріалів справи, позивач стверджує, що договір уступки права вимоги фактично є договором факторингу.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням умов цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тому незалежно від того, як сторони назвали договір, яким встановлені правовідносини, до цих відносин необхідно застосовувати норми чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини.
Згідно приписів ст..512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2. правонаступництва;
3. виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4. виконання обов'язку боржника третьою особою.
Закони України відповідно до ст. 68 Конституції України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.
Положенням ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
в и р і ш и в:
Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Повне рішення складено 23.09.2013 р.
Суддя В.В.Людоговська