ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 33495389

Озвучення тимчасово недоступне

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року м. Київ П/800/376/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Масло І.В.

суддів Веденяпіна О.А.

Шведа Е.Ю.

Швеця В.В.

Юрченко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови «Про звільнення суддів» № 311-VII від 23 травня 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовною заявою до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови «Про звільнення суддів» № 311-VII від 23 травня 2013 року, якою вони були звільнені з посад суддів за порушення присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Свої позовні вимоги обґрунтували тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення Верховна Рада України не врахувала їхньої позиції, чим позбавила можливості вплинути на результат голосування (на засіданні не було надано можливості виступити та надати пояснення ОСОБА_4, не враховані та не оголошені письмові пояснення ОСОБА_5, направлені Голові Верховної Ради України та до Комітету з питань верховенства права та правосуддя), що в сукупності призвело до порушення права на справедливий розгляд, передбаченого статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Застосування найсуворішої санкції (звільнення з посади) не відповідає принципу пропорційності, передбаченому пунктом 5.1 Європейської хартії про статус суддів, оскільки кожен з них працював на займаній посаді судді, не маючи жодних стягнень, маючи високі показники роботи.

При винесенні вироку (постановляючи який, на думку Вищої ради юстиції, судді порушили присягу, за що були звільнені) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 керувались виключно законом та виконували ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2011 року по кримінальній справі.

Також, зазначають позивачі, аналіз пунктів 66, 68 Рекомендації СМ/Кес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, свідчить про те, що обов'язковою передумовою відповідальності судді є прямий умисел на вчинення ним протизаконних дій; а відповідно до пункту 70 Рекомендації - судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду.

Позивачі просили визнати незаконною та скасувати постанову Верховної Ради України № 311-VІІ від 23 травня 2013 року «Про звільнення суддів», якою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були звільнені з посад суддів за порушення присяги судді відповідно до п. 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

6 серпня 2013 року до Вищого адміністративного суду України від позивача ОСОБА_5 надійшли доповнення до обґрунтувань позову, в яких зазначено, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не перевірена обґрунтованість подання Вищої ради юстиції від 18 жовтня 2012 року, тобто Верховна Рада України не пересвідчилась в наявності в діях позивачів порушення присяги судді. Також ОСОБА_5 просила врахувати позиції, викладені в Рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Олександр Волков проти України» від 29 листопада 2013 року, заява № 21722/11.

Представник відповідача надав письмові заперечення, в яких вказав, що рішення про звільнення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з посади суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням ними присяги судді було прийнято Верховною Радою України на підставі подання Вищої ради юстиції.

Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймає постанову про звільнення судді з посади.

18 жовтня 2012 року Головою Вищої ради юстиції на адресу Верховної Ради України було направлено подання про звільнення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з посад суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Згідно описів телеграм від 19.11.2013, 30.11.2012, 03.12.2012, 19.02.2013, 20.02.2013, 19.03.2013, 01.04.2013, 03.04.2013, 16.04.2013, 14.05.2013 та 21.05.2013 позивачів завчасно повідомляли урядовими телеграмами про запланований розгляд Верховною Радою України проекту постанови про звільнення їх з посади судді.

Заступником Голови Вищої ради юстиції Удовиченком О.С. 23 травня 2013 року на пленарному засіданні Верховної Ради України було здійснено доповідь щодо обставин, які, на переконання членів Вищої ради юстиції, є порушенням ОСОБА_4 і ОСОБА_5 присяги судді.

За результатами голосування народних депутатів України прийнята постанова «Про звільнення суддів України», якою ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було звільнено з посад суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення ними присяги судді.

В письмових запереченнях відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, надали заяви з проханням розглянути справу без їх участі, у зв'язку з чим колегія суддів на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження.

Повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами у межах заявлених позовних вимог, вивчивши матеріали справи № П/9991/1182/12 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення № 1158/0/15-12 від 16 жовтня 2012 року в частині внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги, визнання незаконним та скасування подання Вищої ради юстиції № 67/0/12-12 від 18 жовтня 2012 року про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_4 був призначений строком на п'ять років суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області згідно з Указом Президента України від 14 грудня 2005 року № 1764/2005 «Про призначення суддів».

Суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 працював з 27 січня 2006 року.

30 червня 2006 року ОСОБА_4 прийняв присягу судді, про що свідчить його власноручний підпис.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 13 січня 2011 року № 2934/VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_4 був обраний суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області безстроково.

ОСОБА_5 була призначена строком на п'ять років суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області згідно з Указом Президента України від 04 листопада 2004 року № 1367/2004 «Про призначення суддів».

Суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_5 працювала з 9 листопада 2004 року.

14 грудня 2004 року ОСОБА_5 прийняла присягу судді, про що свідчить її власноручний підпис.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року

№ 2512/VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_5 була обрана суддею Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області безстроково.

В провадженні суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_11 знаходилась кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_12 у скоєнні злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 263 КК України, ОСОБА_13 - у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою та другою статті 296 КК України, ОСОБА_14 - у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України, ОСОБА_15 - у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України.

Дана кримінальна справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Так, вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від

23 червня 2011 року ОСОБА_16 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 263 КК України, і на підставі частини першої статті 70 вказаного Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання - 14 років позбавлення волі; ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою та другою статті 296 КК України, і на підставі частини першої статті 70 вказаного Кодексу остаточно призначено покарання - 3 роки позбавлення волі; ОСОБА_14 і ОСОБА_15 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України та призначено кожному з них окремо покарання - 2 роки 6 місяців позбавлення волі, на підставі статті 75 цього Кодексу їх звільнено від відбування призначеного покарання з випробувальним строком на 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2011 року вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2011 року був скасований, справа направлена на новий судовий розгляд.

21 березня 2012 року колегією суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі ОСОБА_4 (головуючий), ОСОБА_5 та ОСОБА_11 винесено вирок, яким ОСОБА_16 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтею 118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця), частиною першою статті 263, частиною другою статті 296 КК України, і призначено покарання відповідно до частини першої статті 70 даного Кодексу у виді 3 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки, на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію в 2011 році" його звільнено від призначеного покарання; ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 296, частиною другою статті 296 КК України, та на підставі частини першої статті 70 КК України призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, від відбування якого на підставі статті 75 вказаного Кодексу він був звільнений з випробувальним строком на 2 роки, від призначеного покарання був звільнений на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію в 2011 році"; ОСОБА_14 та ОСОБА_15 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України, кожному з них окремо призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України кожного з них звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки.

Суддею Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_11 складено окрему думку щодо вироку суду, в якій, зокрема, вказано, що дії ОСОБА_16 по відношенню до потерпілого ОСОБА_17 повністю охоплюються частиною другою статті 115, частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 263 КК України.

3 липня 2012 року Апеляційним судом Дніпропетровської області постановлений вирок, яким був скасовано вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року в частині кваліфікації дій ОСОБА_16 і призначення засудженому покарання. ОСОБА_16 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК України, на підставі частини першої статті 70 даного Кодексу призначено йому покарання у виді 14 років позбавлення волі; ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 296, частиною другою статті 296 КК України, на підставі частини першої статті 70 цього Кодексу призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" його звільнено від призначеного покарання; ОСОБА_14 та ОСОБА_15 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України, призначено кожному з них окремо покарання - 2 роки 6 місяців позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України їх звільнено від відбування покарання з випробуванням на 2 роки. В іншій частині вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від

21 березня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2013 року вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 липня 2012 року щодо ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 змінено та виключено з мотивувальної частини вироку рішення суду про скоєння ОСОБА_13 злочинів у стані алкогольного сп'яніння та визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання, у частині призначення покарання ОСОБА_15 та ОСОБА_14 змінено і зазначено, що необхідно вважати їх засудженими до покарання, визначеного вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року.

В березні 2012 року до Вищої ради юстиції надійшло депутатське звернення народного депутата України Шпенова Д.Ю. від 26 березня 2012 року щодо порушення суддями Довгинцівського районного суду Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_5 норм чинного законодавства України під час розгляду кримінальної справи № 1-668/11.

Крім того, до Вищої ради юстиції з цього ж приводу зверталися народні депутати Кармазін Ю.А., Геращенко І.В., Югай Д.М., радник Президента України - керівник головного управління з питань судоустрою Портнов А.В., прокурор Дніпропетровської області Марчук Н.В.

Здійснення перевірки відомостей, викладених у депутатському зверненні народного депутата Шпенова Д.Ю. щодо наявності підстав для внесення подання про звільнення суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посад за порушення присяги взяв на себе Голова Вищої ради юстиції Колесниченко В.М. (доручення № 242/0/4-12 від

26 березня 2012 року).

За результатами перевірки відомостей, зазначених у депутатському зверненні народного депутата Шпенова Д.Ю., член Вищої ради юстиції Колесниченко В.М. від

12 вересня 2012 року звернувся до Вищої ради юстиції з пропозицією про внесення подання про звільнення ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги (довідка-пропозиція).

16 жовтня 2012 року член Вищої ради юстиції Колесниченко В.М. відкликав свою пропозицію від 12 вересня 2012 року в частині внесення подання про звільнення

ОСОБА_11 з посади судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.

Згідно з висновком секції Вищої ради юстиції від 16 жовтня 2012 року Вищій раді юстиції рекомендовано прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги та про затвердження результатів перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Колесниченком В.М. за депутатським зверненням народного депутата Шпенова Д.Ю. від 26 березня 2012 року, та визнання відсутніми підстав для внесення подання про звільнення ОСОБА_11 з посади судді цього ж суду за порушення присяги.

16 жовтня 2012 року Вищою радою юстиції було прийняте рішення № 1158/0/15-12 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги та затвердження результатів перевірки стосовно судді цього ж суду ОСОБА_11

18 жовтня 2012 року Головою Вищої ради юстиції на адресу Верховної Ради України було направлено подання про звільнення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з посади суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.

23 травня 2013 року Верховною Радою України прийнята постанова № 311-VII «Про звільнення суддів», якою відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України в зв'язку з порушенням присяги судді звільнено з посад суддів Довгинцівського районного суду місті Кривого Рогу Дніпропетровської області

ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Вважаючи постанову Верховної Ради України від 23 травня 2013 року незаконною, позивачі звернулись до Вищого адміністративного суду України з даним позовом, в якому просили її скасувати.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведена законність прийнятого рішення, виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 7 липня 2010 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2453), Законом України «Про Вищу Раду юстиції» № 22/98-ВР від 15 січня 1998 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 22), Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» № 1861-VI від 10 лютого 2010 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 1861).

Стосовно доводів, викладених у позові, позивачі зазначили, що при винесенні вироку вони керувались виключно законом та виконували ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2011 року, можуть нести відповідальність при наявності прямого умислу на вчинення ними протизаконних дій, та взагалі не можуть нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду.

ОСОБА_5 у своєму доповненні та обґрунтуванні позову, яке надійшло до Вищого адміністративного суду України 6 серпня 2013 року, зазначила, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не перевірена обґрунтованість подання Вищої ради юстиції від 18 жовтня 2012 року, тобто Верховна Рада України не пересвідчилась в наявності в діях позивачів порушення присяги судді, не врахувавши наступне:

- довідка-пропозиція щодо наявності в діях суддів ознак порушення присяги була внесена головою Вищої ради юстиції Колесниченком В.М. ще до того, як вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2012 року набрав законної сили, кримінальна справа Колесниченком В.М. не вивчалась, були витребувані лише копії обвинувального висновку та вироків суду;

- ні Апеляційний суд Дніпропетровської області при скасуванні вироку Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, ні Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який переглядав вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області, не знайшли підстав для винесення окремої ухвали щодо суддів першої інстанції;

- перший вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 червня 2011 року був скасований ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2011 року, після чого

21 березня 2012 року Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області був винесений вирок з урахуванням вказівок апеляційного суду Дніпропетровської області, які згідно з частиною сьомою статті 374 КПК України є обов'язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи, але цей вирок також був скасований тим же Апеляційним судом Дніпропетровської області та винесений новий вирок від 3 червня 2012 року, який фактично повторює перший вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від

23 червня 2011 року; це свідчить про наявність двох протилежних та таких, що суперечать одне одному, судових рішень апеляційної інстанції (ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2011 року та вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2012 року);

- висновок науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка Сташиса В.В. Національної академії правових наук України підтверджує їх позицію, викладену у вироку Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року щодо кваліфікації дій підсудного як убивства при перевищенні меж необхідної оборони;

- Вища рада юстиції в своєму рішенні не навела, в чому полягає допущення несумлінності, недбалості, порушення вимог чинного законодавства з боку суддів, особлива тяжкість порушень, допущених ними, умисність цих порушень, настання тяжких наслідків, яке мали місце внаслідок допущених порушень;

- можливість уникнути підсудними відповідальності за скоєні злочини, що призвело до обурення громадськості (як це зазначено в рішенні Вищої ради юстиції), не відповідає дійсності, оскільки підсудний ОСОБА_13 був звільнений від покарання на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році», підсудний ОСОБА_16 після звільнення з-під варти не вчиняв нових злочинів та жодних дій, які б свідчили про його бажання уникнути відповідальності, з'являвся в судові засідання, був взятий під варту із залу суду після проголошення вироку Апеляційним судом Дніпропетровської області;

- розголошення вироку по всій території України не могло призвести до підриву авторитету судової влади (про що зазначено в рішенні Вищої ради юстиції), оскільки національне законодавство передбачає принцип гласності та відкритості судового провадження, події були висвітлені однобічно, з обвинувальним уклоном, розголошення не викликало проведення мітингів, пікетів, колективних звернень, також це не входить до змісту порушення присяги;

- рішення Вищої ради юстиції було прийнято без неї, тому що причини відсутності були поважними.

Колегією суддів встановлено, що 15 листопада 2012 року ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 звернулись до Вищого адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення № 1158/0/15-12 від 16 жовтня 2012 року в частині внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги, визнання незаконним та скасування подання Вищої ради юстиції № 67/0/12-12 від 18 жовтня 2012 року про звільнення їх з посад суддів зазначеного суду за порушення присяги.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2013 року у справі П/9991/1182/12 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було відмовлено в задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з частиною другою стаття 255 КАС України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2013 року у справі № П/9991/1182/12, яка набрала законної сили, було встановлено наступне:

«Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 126 Конституції України та Законом № 2453-VI визначено вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади. Так, відповідно до норми статті 100 Закону № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 22/98-ВР Вищій раді юстиції, серед іншого, надані повноваження щодо внесення подання про звільнення суддів з посад, в тому числі за порушення суддею присяги.

Повноваження, організація, порядок діяльності Вищої ради юстиції відповідно до статті 2 Закону № 22/98-ВР визначаються Конституцією України, вказаним Законом та Регламентом Вищої ради юстиції (далі -Регламент), затвердженим рішенням Вищої ради юстиції від 04 жовтня 1994 року № 791/0/15-10.

Порядок здійснення Вищою радою юстиції повноважень щодо розгляду питання про звільнення суддів з посад за порушення присяги (пункт п'ятий частини п'ятої статті 126 Конституції України) встановлений статтею 32 Закону № 22/98-ВР.

Так, згідно з нормами зазначеної статті, порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Відповідно до пункту четвертого частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI суддя зобов'язаний додержуватися присяги судді. Згідно із статтею 55 вказаного Закону суддя присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватись морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Крім того, відповідно до пункту другого постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб.

З пункту 18 Додатку до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 3 грудня 1985 року вбачається, що "судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають".

Пунктом 27 Розділу "Дисциплінарне покарання та звільнення суддів з посади" Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983) передбачено, що "усі дисциплінарні заходи базуються на встановлених нормах поведінки суддів".

Згідно з пунктом 30 вказаного Розділу Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя "суддя не може бути усунений з посади, за винятком випадків, коли існують доведені підстави, які свідчать про неспроможність виконувати свої обов'язки або невідповідну поведінку, що робить неможливим його подальше перебування на посаді".

Критерії поведінки суддів встановлені законодавством України та, зокрема, Кодексом професійної етики судді, який зобов'язує суддю бути прикладом законослухнянності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (статті 1,12).

Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 2453 суддя присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 констатував, що додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

В силу статті 126 Конституції України, статей 1, 3, 32 Закону № 22/98-ВР Вища рада юстиції наділена виключними повноваженнями встановлювати факт порушення суддями присяги. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 зазначив, що тільки Вища рада юстиції має виключне конституційне повноваження вносити подання про звільнення суддів з посади, і що будь-яких застережень чи обмежень у реалізації цього повноваження Конституція України не передбачає.

За результатами проведеної перевірки Вищою радою юстиції встановлено, що судді ОСОБА_4 та ОСОБА_5 несумлінно поставилися до виконання своїх обов'язків, не об'єктивно та упереджено розглянули вищезазначену кримінальну справу, що призвело до порушення норм процесуального права в частині оцінки доказів та матеріального права в частині призначення покарання, оскільки м'яке покарання дає можливість засудженим уникнути відповідальності за скоєні злочини.

Аналізуючи оскаржувані акти Вищої ради юстиції та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає доведеними факти порушення позивачами присяги судді при здійсненні ними правосуддя, оскільки при розгляді вищевказаної кримінальної справи судді умисно допустили несумлінність, порушення норм матеріального та процесуального права, що викликає сумнів у їх неупередженості та об'єктивності.

Судова колегія погоджується з висновками Вищої ради юстиції про вчинення суддями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дій при здійсненні правосуддя, що порочать звання судді, викликають сумнів у їх об'єктивності, неупередженості та незалежності, вказують про несумлінне виконання суддями своїх обов'язків, що свідчить про порушення ними присяги судді і є підставою для внесення подання про звільнення їх з посад судді за порушення присяги.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У спірних рішенні та поданні Вища рада юстиції зазначила, що такі дії судді призвели до безпідставного постановлення занадто м'якого вироку, внаслідок чого особи, винні у вчиненні злочину мали можливість уникнути відповідальності за скоєні ними злочини, що привело до обурення громадськості. Постановлений вирок суду набув досить широкого розголосу по всій території України, оскільки обставини кримінальної справи були висвітлені у різноманітних засобах масової інформації, в тому числі на телебаченні, в газетах та всесвітній мережі Інтернет. Як наслідок -це привело до підриву авторитету судової влади в цілому.

Як зазначено у рішеннях Європейського Суду з прав людини по справі "Де Куббер проти Бельгії", 26 жовтня 2004 року, параграф 26, Серія А, № 86, по справі "Сесілор-Лормінес проти Франції", № 65411/01ґ. параграф 62, ЄСПЛ 2006-ХШ) "на кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості".

Враховуючи, що зокрема ОСОБА_16 було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком за особливо жорстокий злочин (умисне вбивство з хуліганських мотивів), у суспільства такий вирок визвав недовіру до правосуддя. Це підтверджується висвітленням цієї події у різноманітних засобах масової інформації, в тому числі на телебаченні, в газетах та всесвітній мережі Інтернет, та численними зверненнями до Вищої ради юстиції з боку громадськості.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини "Пуллар проти Сполученого Королівства"від 10 червня 1996 року (параграф 32, Звіти 1996-Ш) "принцип, згідно з яким суд повинен приймати рішення без особистого упередження або пристрасності вже давно створено в прецедентному праві Суду (див., наприклад, Ле Конта, Ван Льовена і Де Меєра проти Бельгії від 23 червня 1981 року, серія А, пункт. 58). Він відображає важливий елемент верховенства права, а саме, що вироки суду повинні бути остаточними і обов'язковими, і можуть бути скасовані лише вищестоящим судом на підставі порушення або несправедливості.

Аналогічні висновки містяться в Рішенні Європейського суду з прав людини "Кіпріану проти Кіпру", № 73797/01, параграф 119, ЄСПЛ 2005-ХШ),

Саме вищестоящими судами (Апеляційним судом Дніпропетровської області та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ) були встановлені порушення з боку суддів Довгинцівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що призвели до постановлення незаконного вироку.

Щодо порушення, на думку позивачів, Вищою радою юстиції процедури прийняття оскаржуваних рішень про звільнення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з посад суддів в частині незапрошення їх на засідання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п'ятої статті 32 Закону № 22/98-ВР запрошення судді, справа якого розглядається, є обов'язковим. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин суддя, справа якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Зі змісту норми зазначеної статті вбачається, що запрошення судді на засідання Вищої ради юстиції, справа якого розглядається, є обов'язковим. Разом з тим, присутність такого судді на засіданні Вищої ради юстиції є необов'язковим, тобто це є право судді, а не його обов'язок бути присутнім на вказаному засіданні. Крім того, з норми цитованої статті випливає, що повторне нез'явлення судді на засіданні Вищої ради юстиції незалежно від причин (поважності) нез'явлення є підставою для розгляду справи за відсутності судді.

Процедура запрошення судді, питання якого розглядається, на засідання Вищої ради юстиції та розгляду такого питання більш детально визначена Регламентом.

Відповідно до пункту 5 параграфу 1 Глави 2 Розділу 1 Регламенту на засідання відповідний структурний підрозділ секретаріату завчасно запрошує осіб, питання стосовно яких включені до проекту порядку денного відповідного засідання: кандидатів на посади суддів, кандидатів на адміністративні посади, суддів стосовно яких вирішується питання щодо здійснення дисциплінарного провадження, провадження щодо несумісності або звільнення за порушення присяги чи з адміністративної посади, суддів та прокурорів, які подали скарги на рішення щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із пунктом 14 параграфу 1 Глави 2 Розділу 1 Регламенту, якщо запрошена особа не з'явилася на засідання секції чи Ради, секція за результатами обговорення визначається щодо можливості розгляду питання за відсутності цієї особи, а Рада приймає відповідну протокольну ухвалу.

Повторна неявка без поважних причин судді, стосовно якого вирішуватиметься питання щодо здійснення дисциплінарного провадження, провадження щодо несумісності або звільнення за особливих обставин чи з адміністративної посади, суддів та прокурорів, які подали скарги на рішення щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, є підставою для розгляду такого питання за відсутності судді.

Матеріали справи свідчать, що Вища рада юстиції виконала зазначені вимоги закону і Регламенту, неодноразово відкладала засідання та повідомляла суддів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про дату, час та місце засідання Вищої ради юстиції, на яких розглядалось питання про звільнення вказаних суддів з посад.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивачів про те, що вони були позбавлені права ознайомитися з матеріалами перевірки, оскільки листом від 10 жовтня 2012 року представника судді ОСОБА_5 - ОСОБА_6 повідомлено, що він має право ознайомитися з матеріалами перевірки за адресою м. Київ, вул. Артема, 89, тобто за місцем знаходження Вищої ради юстиції, що також підтверджується матеріалами справи. Вказаної можливості не були позбавлені і судді ОСОБА_4 та ОСОБА_5 особисто.

Також суд не приймає до уваги твердження позивачів про те, що сплинув шестимісячний строк притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, а тому, на їх думку, Вища рада юстиції допустила порушення, приймаючи оскаржувані рішення поза строками притягнення їх до відповідальності, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Закону № 22/98-ВР дисциплінарне стягнення до судді застосовується Вищою радою юстиції не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку.

Проте частиною другою статті 37 вказаного Закону передбачено лише один вид стягнення, яке Вища рада юстиції могла накласти на суддю, а саме: догану. А також, в межах процедури дисциплінарного провадження, Вища рада юстиції може прийняти рішення про невідповідність судді займаній посаді та про внесення подання про звільнення цього судді з посади до органу, який його призначив чи обрав.

Звільнення судді з посади за пунктом п'ятим частини п'ятої статті 126 Конституції України не відноситься до видів дисциплінарних стягнень, визначених у вказаній нормі закону.

З огляду на викладене, звільнення судді за порушення присяги є спеціально обумовленим видом відповідальності, на який не поширюються строки для застосування і зняття дисциплінарного стягнення, передбачені статтею 43 Закону № 22/98-ВР.

Але, незважаючи на ту обставину, що вищевказані строки не поширюються на випадок звільнення судді за порушення присяги, колегія суддів зазначає, що відповідач не пропустив зазначені строки, враховуючи, що початок їх перебігу починається саме з моменту виявлення відповідачем факту порушення суддями присяги.

Крім того, колегія суддів критично оцінює надану суду копію науково-правового висновку Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса від 10 грудня 2012 року, вих. № 737-11-55, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту вказаного науково-експертного висновку, до експертів ставляться наступні питання: у чому полягає порушення присяги суддею з точку зору національного законодавства; чи правомірним є обґрунтування рішення Вищої ради юстиції № 1158/0/15-12 від 16 жовтня 2012 року; чи наявні в діях судді ОСОБА_5 при постановленні вироку у кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_16 за частиною другою статті 115, частиною другою статті 296, частиною першою статті 263 КК України та інших, ознак порушення присяги.

Таким чином, поставлені у висновку питання є предметом розгляду даної справи. Дослідження, встановлення та оцінка обставин, викладених у висновку та що є предметом розгляду даної справи є виключною компетенцією суду. Вказаний науково-експертний висновок був відсутній і у Вищої ради юстиції на момент прийняття нею оскаржуваного рішення, а в даному випадку суд дає оцінку діянням Вищої ради юстиції з точки зору відповідності статті 19 Конституції України і статті 2 КАС України.

Тому, науково-правовий висновок, наданий суду позивачем носить виключно інформаційний характер для суду та не може розцінюватись судом в якості доказу, що містить будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення позивача та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, колегія суддів вважає, що дії Вищої ради юстиції щодо прийняття оспорюваного рішення № 1158/0/15-12 від 16 жовтня 2012 року, подання № 67/0/12-12 від 18 жовтня 2012 року та власне оспорювані рішення повністю узгоджуються зі змістом статті 126 Конституції України, статей 1, 3, 32 Закону № 22/98-ВР, рішеннями Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини, а також міжнародними актами, що мають юридичну силу на території України».

Колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи ОСОБА_5 (викладені в доповненні до обґрунтуванні позову), та позивачів (викладені у позові, що при винесенні вироку вони керувались виключно законом та виконували ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2011 року, можуть нести відповідальність при наявності прямого умислу на вчинення ними протизаконних дій, взагалі не можуть нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду), фактично зведені до незгоди з рішенням та поданням Вищої ради юстиції, законність прийняття яких вже було предметом судового розгляду, та їм надана відповідна правова оцінка.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною другою статті 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною другою статті 255 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Колегія суддів зазначає, що позивачі фактично не погоджуються з Постановою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2013 року у справі №П/9991/1182/12, яка набрала законної сили. З цього приводу слід вказати наступне.

В Рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «BRUMARESCU проти Румунії» (скарга № 28342/95) від 28 жовтня 1999 року викладена співпадаюча думка судді ROZAKIS наступного змісту:

«Хоча я голосував на користь подвійного порушення Статті 6 § 1 Конвенції в існуючому випадку, я вважаю, що, насправді, обидва аспекти порушення нерозривно пов'язані і що вони обидва складають порушення права на суд, або доступу до суду.

Велика частина Суду знайшла, що факт того, що Верховний суд Румунії «ліквідував повний судовий процес, який завершився ... судовим рішенням, яке, було «необоротно» і таким чином являло собою «вирішену справу» - і яке, крім того, було виконано», «порушив принцип юридичної (законної) впевненості "і таким чином порушив право позивача на неупереджене слухання справи за Статтею 6 § 1 Конвенції". Я бачу дану ситуацію з іншої точки зору: поняття права на суд, або право доступу до суду, є - як вони розуміються згідно з практикою Європейського Суду, як можливість отримати рішення по цивільному спору або при пред'явленні обвинувачення у вчиненні кримінального злочину, остаточно визначене судом. Існуюче прецедентне право вказує, що поняття права на суд, або доступу до суду, забезпечується не тільки усуненням будь-яких обмежень на судову процедуру на стадії порушення розгляду з цивільного спору або пред'явлення обвинувачення, але також і включає право на суд, який може винести ефективний вирок або рішення і відновлювати справедливість , та вільне від втручання ззовні. Право на суд - тому, не просто теоретичне право мати національного суддю, але також і включає законне сподівання, що остаточне рішення буде поважатися внутрішніми органами і, тому, буде реалізовано. У розглянутій справі позивач мав право доступу до суду для вирішення спору між собою і Державою. Він також отримав, належним способом, рішення зі статусом "в законну силу", і повне відновлення монопольного користування своїм майном. Але його право на суд стало ілюзорним, коли Генпрокурор і Верховний Суд втрутилися, застосовуючи Статтю 330 Цивільно-процесуального кодексу, і відмінили рішення суду першої інстанції та його вигідні наслідки. Коли юридична система наділяє суд повноваженнями скасовувати остаточні рішення подальшими процедурами, мало того, що юридична (законна) впевненість страждає, але й саме існування суду піддається сумніву в тій мірі, в якій він виявляється нездібний остаточно вирішити спір. Сумнівно, тому , що людина, яка звертається в такий суд, для розгляду його спору, реально володіє правом на суд і доступу до суду.»

В цьому ж рішенні викладена співпадаюча думка судді BRATZA з думкою судді Жупанчича, з якої вбачається:

«Я згоден з думкою інших членів Суду, які визнали в справжньому випадку порушення статті 6 Конвенції по двох окремих підстав, також порушення статті 1 Протоколу № 1 . Я - також повністю згоден з міркуванням у рішенні Суду щодо цих двох Статей і обмежую себе кількома додатковими зауваженнями з першого аспекту Статті 6 скарги. Суд знайшов, що, у застосуванні норм Статті 330 Цивільно - процесуального кодексу , Верховний суд " порушив принцип юридичної ( законної) впевненості" і що, в теперішньому випадку, "це вплив порушив право позивача на неупереджене слухання справи за Статтею 6 § 1 Конвенції" (див. параграф 62 рішення). Я не розцінюю це міркування як в цілому задовільне, Суд у мотивуванні даного висновку , який розвиває існуюче прецедентне право, не повністю пояснив відносини між двома концепціями "юридична (законна) впевненість" і "справедливий судовий розгляд".

Необхідно, я вважаю, розглядати дане твердження як дію принципу рівності рук між сторонами в процесуальних діях, який є фундаментальним вимогою справедливого судового розгляду. Принцип рівності рук може бути порушений, якщо, в судовому спорі, стороною в якому є Держава, законодавчий орган впливає на відправлення правосуддя, приймаючи закон, спрямований на те, щоб вплинути на результат судового розгляду спору (див. Stran Грецькі Нафтопереробні заводи і Стратіс Андреадіс В. Греції від

9 грудня 1994 року, Серія А № 301- в), так, і рівність рук може бути порушено, шляхом, як у справжньому випадку, застосування в суперечці з Державою можливості, яка надається Статтею 330 ЦПК Генпрокурору, як державному посадовцю, опротестувати з метою скасування в будь-який час, судове рішення на користь приватної особи, яке стало остаточним і обов'язковим. Зі свого боку, однак, я вважаю за краще розглядати проблему використання Статті 330 ЦПК не як порушення вимог справедливого судового розгляду, а скоріше як порушення "права на суд", в якому право доступу, яке є правом порушити розгляд у судах у цивільних правовідносинах, становить один з аспектів (див, наприклад, Філіс проти Греції (№ 1) рішення від 27 серпня 1991 року Серія А № 209, стор 20-21, §59). У рішенні Хорнсбі проти Греції 19 березня 1997 року (Збори документів і Рішень 1997 - другий), Суд підтримав твердження позивачів, що відмова адміністративної влади виконувати рішення Вищого Адміністративного Суду порушив їх право на ефективний судовий захист їх громадянських прав у порушення статті 6 §1. Суд, повторив його усталене прецедентне право, згідно якого Стаття 6 реалізовує "право на суд" таким чином: "Однак, це право було б ілюзорним, якби внутрішня система правових норм держав, що підписали Конвенцію, дозволяла б остаточному судовому рішенню залишитися недіючим на шкоду одній стороні, що було б несумісним зі Статтею 6 § 1, встановила докладні процедурні гарантії, надані сторонам у судовому процесі; гарантії забезпечення справедливості, публічності та розумної терміновості - залишити без захисту виконання судових рішень; розглядати Статтю 6 виключно як право на доступ до суду, було б, несумісним з принципом верховенства закону, згідно з положеннями Конвенції, яку держави-учасниці зобов'язалися поважати, коли вони ратифікували Угоду (див., з необхідними змінами, Голдер проти Великобританії від 21 лютого 1975 року Серія № 18, стор 16-18 , § § 34-36 ). Виконання рішення, прийнятого будь-яким судом повинно, тому розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" з метою статті 6. Крім того, Суд уже застосував цей принцип у справах щодо тривалості судового розгляду (див., найбільш нещодавні, Di Pede В. Італія і Zappia проти Італії від 26 вересня 1996 року, Збори Документів і Рішень 1996 - IV, ст. 1383 -84, § § 20-24, і стор. 1410-11, § § 16-20 відповідно)" (цит. тв. , стор 510-11 , § 40 ). У той час як суть справи, звичайно, інша, мені здається, що аналогічне міркування можна застосувати і тут. Право сторони в судовому процесі на суд було б, на мою думку, ілюзорним, якщо система правових норм держав, що підписали Конвенцію дозволяє судове рішення, яке стало остаточним і обов'язковим, анулювати Верховним судом за протестом, зробленим Ген прокурором. Це тим більш справедливо, якщо рішення Бухарестського Суду першої інстанції не тільки стало остаточним і здійсненним, але фактично було приведено у виконання владою, яка наказала, повернути будинок позивачу, що і було виконано кількома місяцями раніше подачі клопотання про його скасування. У той час, я погоджуюсь, що принцип юридичної (законної) впевненості - принцип фундаментальної важливості, в існуючому випадку, порушення цього принципу полягає в наданні можливості скасування без обмеження за часом остаточного, обов'язкового і виконаного судового рішення, а отже, це порушення повинно бути розцінено як порушення "права на суд" гарантованого Статтею 6 Конвенції».

В пунктах 51, 52 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії» (скарга № 52854 /99 ) від 24 липня 2003 року зазначено:

«Що стосується сутті скарги, Суд повторює, що право на справедливий слухання в суді, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції повинно тлумачитися в світлі Преамбули до Конвенції, яка у відповідній частині проголошує, що законність є частиною загальної спадщини договірних держав. Одним із основоположних аспектів законності є принцип правової визначеності, який вимагає, серед іншого, що якщо суди винесли остаточне рішення з питання, то їх рішення не ставиться під сумнів (див. Брумареску) (пункт 51).

Правова визначеність передбачає повагу принципу в законну силу (див. Брумареску, наведене вище, § 62), тобто принципу остаточності судових рішень. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного і зобов'язуючого судового рішення просто в цілях проведення повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження вищестоящих судів на перегляд повинні використовуватися для виправлення судових помилок, неправомірних судових рішень, а не для того, щоб замінити перегляд. Перегляд не може розглядатися як замаскована апеляція, а проста можливість існування двох поглядів на питання не є підставою для повторного розгляду. Відхилення від цього принципу виправдані, тільки якщо вони необхідні в обставинах істотного і незаперечного характеру (пункт 52)».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи ОСОБА_5, викладені у доповненні та обґрунтуванні позову, є безпідставними та такими, що суперечать фактам та обставинам, встановленим постановою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2013 року у справі № П/9991/1182/12, яка набрала законної сили.

Щодо доводів позивачів про неврахування Верховною Радою України їхньої позиції, чим вони були позбавлені можливості вплинути на результат голосування (ненадання ОСОБА_4 можливості виступити та надати пояснення, неоголошення письмових пояснень ОСОБА_5.), що в сукупності призвело до порушення права на справедливий розгляд, передбаченого статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 27 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить обрання суддів безстроково.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Частиною першою статті 105 Закону № 2453-VI встановлено, що відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді.

В цій статті передбачено, що факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції (частина друга); звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22 (частина третя), на підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади (частина п'ята).

З системного аналізу зазначених норм слідує, що до повноважень Верховної Ради України відноситься розгляд питань про звільнення суддів з посад, зокрема, у зв'язку з порушенням присяги, після надходження відповідного подання Вищої ради юстиції.

Згідно зі статтею 111 Закону № 2453 порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України (частина перша); питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок (частина друга); розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням (частина третя); рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України (частина четверта); у разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування (частина п'ята).

Таким чином, передбачивши процедуру проведення повторного голосування у разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених цим законом, стосовно звільнення з посади судді, обраного безстроково, законодавець взагалі не передбачив права Верховної Ради України не проголосувати за звільнення з посади судді.

Дане питання було предметом розгляду Конституційним Судом України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду юстиції» (справа про повноваження державних органів у сфері судоустрою) від 21 червня 2011 року № 7-рп/2011 (справа № 1-7/2011) встановлена відсутність ознак невідповідності Конституції України положень частини п'ятої статті 111 Закону № 2453.

Так, у пункті 3.1. вказаного Рішення зазначено наступне:

«Народні депутати України вважають, що виходячи з цих положень Верховна Рада України зобов'язана ухвалити лише таке рішення, яке відповідає рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та поданню Вищої ради юстиції з цих питань, що означає позбавлення законодавчого органу можливості самостійно вирішувати питання, віднесені Конституцією України до його повноважень, і суперечить приписам статті 75, частини другої статті 84, пункту 27 частини першої статті 85, статті 91, частини п'ятої статті 126, частини першої статті 128 Основного Закону України.

Проведений Конституційним Судом України аналіз зазначених статей Конституції України і частини шостої статті 79, частини п'ятої статті 111 Закону № 2453 дає підстави для висновку про відсутність ознак неконституційності останніх.

У статті 75 Конституції України встановлено статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, який згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Основного Закону України визначає засади судоустрою, судочинства, статусу суддів. Відповідно до цих конституційних приписів Верховна Рада України має право на законодавчому рівні визначати відповідні процедури прийняття рішень з питань своєї компетенції.

Конституційний Суд України враховує те, що розділ IV Конституції України не унеможливлює встановлення спеціальним законом процедури обрання кандидата на посаду судді безстроково та звільнення його з посади. Прийняття Верховною Радою України рішень з цих питань відбувається на пленарному засіданні шляхом голосування, що відповідає частині другій статті 84, пункту 27 частини першої статті 85 Конституції України.

Не порушуються оспорюваними положеннями Закону № 2453 приписи статті 91, частини п'ятої статті 126, частини першої статті 128 Основного Закону України, якими встановлено, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, а також визначено підстави для звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, і порядок обрання суддів безстроково. Зазначені конституційні приписи стосуються процедури здійснення Верховною Радою України своїх повноважень щодо обрання та звільнення суддів, а частиною шостою статті 79, частиною п'ятою статті 111 Закону № 2453 передбачено лише порядок голосування з цих питань. Тому положеннями Закону № 2453 не обмежено повноваження Верховної Ради України щодо обрання та звільнення суддів, оскільки остаточне рішення з цих питань згідно з Конституцією України приймається парламентом шляхом голосування.

Саме виходячи з цього Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (статті 214, 216 у редакції Закону України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» від 8 жовтня 2010 року № 2600-VI), за якими процедури обрання і звільнення суддів з посад здійснюються відповідно до вказаних конституційних положень та Закону № 2453».

Частиною другою статті 216 Закону № 1861 передбачено, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 88 Конституції України підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних Верховною Радою безстроково, до розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради організовує Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України.

Як вбачається з письмових заперечень Верховної Ради України, після отримання та реєстрації в Апараті Верховної Ради України матеріалів про звільнення суддів з посад, Голова Верховної Ради України доручає підготовку відповідних проектів постанов Секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань верховенства права та правосуддя. Проекти Постанов Верховної Ради України про звільнення суддів відповідно до статті 93 Конституції України у порядку законодавчої ініціативи вносяться на розгляд парламенту Головою Верховної Ради України.

Як вбачається з протоколу № 27 двадцять шостого ранкового пленарного засідання Верховної Ради України від 23 травня 2013 року та стенограми цього засідання, заступником Голови Вищої ради юстиції Удовиченком О.С. було здійснено доповідь щодо обставин, які, на переконання членів Вищої ради юстиції, є порушенням ОСОБА_4 і ОСОБА_5 присяги судді, після чого перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань верховенства права та правосуддя Махніцький О.І. доповів, що це питання було предметом розгляду на засіданні головного комітету, який перевірив усі підстави щодо звільнення зазначених суддів та ухвалив рішення задовольнити подання Вищої ради юстиції.

За пропозицію прийняти проект Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» № 2445-2 проголосували: «за» - 314, «проти» - 0, «утрималися» - 3, «не голосували» - 73 народні депутати України.

За результатами голосування, вищезазначена постанова була прийнята.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем дотримана процедура розгляду питання про звільнення суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з посад суддів за порушення присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (відповідно до вимог чинного законодавства України проводилась підготовка питання про звільнення з посад суддів, повідомлення їх про розгляд цього питання, підготовка проекту Постанови Верховної Ради України, розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України, голосування за прийняття проекту Постанови Верховної Ради України).

Крім того, колегія суддів зазначає, що про порушення саме процедури підготовки питання про звільнення з посад суддів, повідомлення їх про розгляд цього питання, підготовки проекту Постанови Верховної Ради України, розгляду цього питання на засіданні Верховної Ради України, голосування за прийняття проекту Постанови Верховної Ради України позивачі в позові не зазначали.

Стосовно застосування найсуворішої санкції (звільнення з посади) до позивачів з боку відповідача колегія суддів зазначає, що, як вказано вище, до компетенції Верховної Ради України належить саме розгляд питання про звільнення з посади судді, питання про застосування до суддів інших санкцій (дисциплінарного стягнення) не відноситься до повноважень відповідача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови № 311-VII від 23 травня 2013 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 122, 160, 161, 162, 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови «Про звільнення суддів» № 311-VII від 23 травня 2013 року.

Постанова є остаточною та не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

Головуючий суддя І.В. Масло

Судді: О.А. Веденяпін

Е.Ю. Швед

В.В. Швець

В.П. Юрченко