ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.07.2013 р. Справа № 914/2002/13
за позовом Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах:
позивач: Міністерство оборони України
відповідач-1: Концерн "Військторгсервіс"
відповідач-2: Приватне підприємство "Інтертайле"
третя особа 1 на стороні Позивача без самостійних вимог на предмет спору: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області
третя особа 2: Фонд державного майна України
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути в натурі нежитлові приміщення
ціна позову: 2213529,20грн.
суддя Фартушок Т.Б.
секретар Полюхович Х.М.
Представники:
прокурор: Гончар Б.С., посвідчення №014659;
позивача: не з'явився;
відповідача-1: не з'явився;
відповідача-2: Хасаншін С.А.- директор, Орищин О.А. - представник, довіреність в матеріалах справи;
третьої особи 1: Жуган І.О. - представник, довіреність в матеріалах справи;
третьої особи 2: Жуган І.О. - представник, довіреність в матеріалах справи
Суть спору:
Львівським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України заявлено позов до Концерну "Військторгсервіс" та Приватного підприємства "Інтертайле", третя особа на стороні Позивача без самостійних вимог на предмет спору - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути в натурі нежитлові приміщення.
27.05.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10год. 30хв. 18.06.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в Ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 18.06.2013р., 01.07.2013р. та 15.07.2013р.
Крім того, ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 01.07.2013р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонд державного майна України.
Представникам Учасників процесу по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,27,28,29,38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Учасникам процесу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20,22,27,28,29,38 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Прокурор в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення по суті спору.
01.07.2013 року Прокурором подано через канцелярію суду заперечення на заяву представникаВідповідача-2 щодо застосування строку позовної давності; 22.07.2013р. та 23.07.2013р. заяви про долучення документів до матеріалів справи з додатками згідно опису.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час, місце та дату судових засідань, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (рекомендовані) наявні в матеріалах справи.
Протягом розгляду справи представником Позивача позовні вимоги усно підтримано та подано копію довіреності на право здійснення представництва.
Відповідач-1 явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань згідно вимог ч.1 ст.64 ГПК України; вимоги ухвал господарського суду по даній справі в частині подання витребовуваних документів виконав не в повній мірі.
22.07.2013 року та 29.07.2013р. подав через канцелярію суду супровідні листи з додатками згідно опису, в яких, зокрема, містилась і заява про розгляд справи без участі останнього та пояснення по справі.
Представники Відповідача-2 в судове засідання з'явились, проти позову заперечили, надали пояснення по суті спору.
Протягом розгляду справи представниками Відповідача-2 подано суду наступні документи: довіреності на право здійснення представництва; заяву про застосування строку позовної давності з додатками згідно опису; відзив на позовну заяву з додатками згідно опису; клопотання про долучення документів до матеріалів справи згідно опису та додаткові пояснення з додатками згідно опису.
Представник Третьої особи 1 та Третьої особи 2 в судове засідання з'явилась, доводи позовної заяви підтримала повністю.
Протягом розгляду справи Третіми особами 1, 2 подано копії довіреностей на право здійснення представництва.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того суд зазначає, що в силу вимог ч.ч.1,3 ст.69 ГПК України, беручи до уваги відсутність клопотання про продовження строку розгляду спору, в суда відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:
Відповідно до ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п. 6 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру". Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено п. 3 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність її захисту.
Розділом ІХ Декларації "Про державний суверенітет України" та ст. 17 Конституції України передбачено, що як незалежна і суверенна держава, Україна будує свої власні Збройні сили, які є гарантом незалежності і суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України", вони є військовим формуванням, на яке покладаються дані функції.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. передбачено, що інтереси держави є оціночним поняттям, і прокурор визначає в чому саме відбулось або могло відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави.
Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.
Згідно публікації у «Біржовому віснику» (щодекадна газета Реівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «Прайс» (далі - РМУТМБ «Прайс») від 05.06.2008р. №11(151), (позиція 303), пропонується наступне майно для продажу на аукціоні, - нежитлові будівлі автобази №57 (гараж А-2, гараж В-1, гараж Г-1, автозаправка Д-1, цистерна), загальною площею 3508,6м.кв., що належить Концерну «Військторгсервіс» та знаходиться за адресою: м.Львів, вул..Моринецька, 14-А; аукціон відбудеться 120.07.2008р.
Відповідно до протоколу №790-н про хід публічних торгів від 10.07.2008р., затвердженого директором РМУТМБ «Прайс» та погодженим начальником філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування», право на укладання договору купівлі-продажу на ЛОТ - нежитлові будівлі автобази №57 (гараж А-2, гараж В-1, гараж Г-1, автозаправка Д-1, цистерна), загальною площею 3508,6м.кв., що належить Концерну «Військторгсервіс» та знаходиться за адресою: м.Львів, вул..Моринецька, 14-А отримало ПП «Інтертайле», одержувач коштів - РМУТМБ «Прайс»; остаточна ціна - 2213529,20грн.
16.09.2008 року Державне господарське об'єднання "Концерн "Військторгсервіс" (Продавець) та Приватне підприємство "Інтертайле" (Покупець) уклали Договір купівлі-продажу (надалі-Договір), згідно з умовами якого (п. 1.1) Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність у відповідності до чинного законодавства України наступне майно: нежитлові приміщення загальною площею 3508,6кв.м., яке знаходиться у м. Львові, вул. Моринецька, 14а (надалі-Нерухомість), таким, яке воно виставлялось на продаж. Опис об'єкта - А-2 гаражі, цегла, площею 1193,8кв.м., В-1 - гаражі, цегла, площею 1200,9кв.м., Г-1 гаражі, цегла, 1096,8кв.м., Д-1 - автозаправка, цегла, 17,1кв.м., цистерна, метал.
У пункті 2.1. Договору вказано, що продажна ціна Нерухомості становить 2213529,20грн. в тому числі ПДВ, на підставі протоколу № 790-н про хід публічних торгів від 10.07.2008 року.
Умовами п.6 Договору встановлено, що за згодою Сторін Покупець проводить оплату за придбану Нерухомість протягом 60-ти днів з моменту нотаріального посвідчення Договору на розрахунковий рахунок РМУТМБ «Прайс».
12.11.2008 року Сторонами укладено Договір про внесення змін до Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого Тимків І.М., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 16.09.2008 року за реєстровим № 2055, згідно з умовами якого (п. 1), пункт 6.1 Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень викласти в наступній редакції: «6.1 За згодою Сторін Покупець проводить оплату за придбану Нерухомість протягом 120-ти днів з моменту нотаріального посвідчення Договору на розрахунковий рахунок РМУТМБ «Прайс».».
23.01.2009 року Сторонами укладено Договір про внесення змін до Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого Тимків І.М., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 16.09.2008 року за реєстровим № 2055, згідно з умовами якого (п. 1), пункт 6.1 Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень викласти в наступній редакції: «6.1 За згодою Сторін Покупець проводить оплату за придбану Нерухомість протягом 180-ти днів з моменту нотаріального посвідчення Договору на розрахунковий рахунок РМУТМБ «Прайс».
Відповідно до п.7 Договору, передача Нерухомості Покупцю здійснюється в 3-х денний термін з моменту поступлення на рахунок Продавця коштів у повному обсязі, належних до сплати за Нерухомість. Передача Нерухомості Покупцю засвідчується Актом прийому-передачі Нерухомості, який підписується уповноваженими представниками Сторін та власника Нерухомості. Право власності на нерухомість переходить до Покупця з моменту державної реєстрації, повного розрахунку за Договором та підписання Акту прийму-передачі Нерухомості.
Приписами п. 12.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов Договору Продавцем передано у власність, а Покупцем прийнято у власність Нерухомість та оплачено повну його вартість.
Підтвердженням повної оплати є платіжне доручення №186 від 04.07.2008 року на суму 201229,92грн. (призначення платежу - гарантійний внесок за участь в аукціоні), платіжні доручення №47 від 20.03.2009 року на суму 1992176,28грн. та №48 від 23.03.2009 року на суму 20123грн. (з призначенням платежу - за лот - нежитлові будівлі автобази №57 згідно протоколу №790-н від 10.07.2008р.), - всього оплачено 2213529,20грн.
Також, підтвердженням повної оплати державі є акт звірки взаємних розрахунків віл 24.03.2009р., підписаний між РМУТМБ «Прайс» та Філією «УТ ЗОК» Концерну «Військторгсервіс».
Підтвердженням передання Нерухомості Покупцю є акт прийому-передачі Нерухомості від 25.03.2009р., підписаний представниками ПП «Інтертайле» та Філією «УТ ЗОК» Концерну «Військторгсервіс» та затверджений начальником Філії.
В обґрунтування позовної заяви прокурор посилається на те, що спірне нерухоме майно є власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну «Військторгсервіс».
Прокурор зазначає, що в порушення ч.5 ст.75 ГК України, п.6 Постанови Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», п.п.68 п.4 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого Указом Президента України №406/2011 від 06.04.2011р., відповідно до яких відчуження Нерухомості повинно було б здійснюватись лише після надання згоди (дозволу) Міністерства оборони України та з погодженням з Фондом державного майна України, Нерухомість була відчужена за відсутності дозволу (згоди) Міністерства оборони України та погодження з Фондом державного майна України.
В обгрунтування доводів Прокурор також зазначає, що довіреність Міністра оборони України від 04.10.2004р. вих. №220/2071, що видана начальнику Головного управління торгівлі тилу МОУ втратила свою чинність внаслідок припинення даної юридичної особи, а довіреність директора Концерну «Військторгсервіс», що видана начальнику Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування, не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна, тому спірний Договір підлягає визнанню недійсним.
При цьому Прокурор також зазначив, що листом начальника відділу Генеральної прокуратури України від 15.03.2006р. №10/2-1698 підтверджено, що 12.05.2005р. окремим дорученням Міністр оборони України скасував довіреність від 04.10.2004р., а 17.05.2005р. начальник ГУ торгівлі тилу МОУ повернув оригінал довіреності від 04.10.2004р.
Прокурор також зазначив, що ПП «Інтертайле» не може вважатись добросовісним набувачем Нерухомості, оскільки придбало приміщення в юридичної особи, яка не мала права здійснювати його відчуження.
Як на підставу вимог про зобов'язання повернути в натурі Нерухомість Прокурор покликається на ст.ст.1212 та 1213 ЦК України.
З даного приводу суд зазначає наступне.
04.10.2004р. вих.№220/2071, Міністром оборони України начальнику Головного управління торгівлі тилу МОУ видано довіреність, в тому числі на надання від імені Міністерства оборони України висновків (дозволу) на укладення договорів, в тому числі з питань розпорядження майном, що закріплене на праві господарського відання.
15.12.2004р. за №140/6/1626/19 начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України начальнику Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» надано дозвіл на відчуження вказаної в Договорі Нерухомості.
Після видачі описаного в абзаці вище дозволу - 12.02.2005р. Міністр оборони України окремим дорученням від 12.02.2005р. Міністр оборони України скасував довіреність від 04.10.2004р.
Відповідно до листа начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України №140/ЮР/154 від 17.02.2005р., на виконання окремого доручення Міністра оборони України повернуто перший примірник довіреності від 04.10.2004р.
Згідно ч.3 ст.249 ЦК України, права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.
Крім того суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази втрати чинності дозволу внаслідок скасування довіреності.
Пунктом 2 наказу Міністра оборони України №47 від 31.01.2006р. «Про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України» ДГО «Концерн «Військторгсервіс» визначено правонаступником усіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.
Відповідно до статуту Концерну «Військторгсервіс», Концерн «Військторгсервіс» заснований на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п.1.1); до складу Концерну «Військторгсервіс» входить також державне підприємство МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (п.1.5); Концерн має право укладати угоди, договори (контракти) (п.5.1); майно Концерну перебуває у державній власності і закріплене за Концерном на праві господарського відання (п.7.3); відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах (п.7.5).
Листом №10/2-1698вих06 від 05.03.2006р. начальник відділу Генеральної прокуратури України повідомив концерн «Військторгсервіс», що дозволи, видані начальником ГУ торгівлі Тилу МОУ на відчуження майна, що закріплене за ними на праві повного господарського відання до моменту скасування довіреності від 04.10.2004р. (до 12.02.2005р.) вважаються чинними на час їх дії і можуть використовуватись за призначенням.
12.09.2007р. нотаріально посвідчено довіреність, видану Пукіром П.Н. (від імені Концерну «Військторгсервіс») начальнику Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс» Свідерському Г.М. на укладення від імені Концерну будь-яких договорів щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (Постанова), судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Приписами п.7 Постанови передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно ст.317 ЦК України, право розпорядження майном належить власнику.
Відповідно до ч.5 ст.75 ГК України, Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 року «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами; рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.
Щодо посилання Прокурора на п.6 Постанови Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності» суд зазначає, що наведений Порядок Дозвіл від 15.12.2004р. виданий до прийняття такого Порядку, проте, і Порядок прийнято до укладення Договору (до відчуження Нерухомості).
Щодо заяви Відповідача 2 про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
18.06.2013р. (вхідний номер 23343/13) через канцелярію господарського суду Львівської області Відповідачем 2 подано заяву про застосування строку позовної давності з додатками згідно опису, в якій Відповідач 2 просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності, у зв'язку з чим відмовити в задоволенні позову.
Суд зазначає, що позовну заяву Прокурором зареєстровано 23.05.2013р. за вихідним №05-1536 вих-13, а до господарського суду Львівської області подано 24.05.2013р.
Оспорюваний Договір, як зазначено вище в мотивувальній частині рішення та встановлено судом, укладено 16.09.2008 року.
З наведеного вбачається, що позовну заяву подано після спливу 4 (чотирьох) років та повних 8 (восьми) місяців після укладення оспорюваного Договору.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Ні чинним законодавством (ст.258 ЦК України), ні домовленістю сторін (ст.259 ЦК України) не збільшено строк позовної давності до заявлених Прокурором позовних вимог.
Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.5.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2010р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», що у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати викладене в пункті 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)".
Відповідно ж до 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)", щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).
Інші, перелічені у п.2.8 ПП ВГСУ від 29.05.2013р. №11 випадки та особливості застосування строку позовної давності не мають відношення до укладеного оспорюваного Договору чи заявлених позовних вимог.
Приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України передбачено, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Щодо визначення моменту, коли Позивач довідався або міг довідатись про порушення його права суд зазначає наступне.
Відповідно до довідки Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 03.04.2009р., складеної за наслідками окремих питань фінансово-господарської діяльності Філії «Упрпавління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс» за період з 01.01.2007р. по 31.01.2009р., в якій відображено і питання відчуження (продажу) основних засобів стороннім організаціям (ст.ст.28, 29 Довідки), копію довідки вручено начальнику Філії Свідерському Г.М. Наведене підтверджується також листом Державної фінансової інспекції у Львівській області №08-16/4434 від 10.06.2013р.
Відповідно до наказу Міністра оборони України №418 від 21.08.2009р., проведено службове розслідування щодо встановлення повноти виконання службових обов'язків Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» Пукіра П.Н., в тому числі з приводу видання дозволі на відчуження нерухомого майна. Акт службового розслідування затверджено 24.09.2009р. (а.с.125), висновки складені, в тому числі і щодо реалізації усього нерухомого майна, 16.09.2009р. (а.а.с.135138).
Листами від 20.11.2009р. №220/5389 та від 15.12.2009р. №220/5823 Міністерство оборони України інформувало ГоловКРУ про проведення службових розслідувань, всебічний аналіз діяльності і виконання обов'язків керівниками структурних підрозділів, здійснений аналіз причин виникнення порушень. Крім того, Міністерством оборони України проведено повну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна Концерну «Військторгсервіс».
Крім того, лист щодо опрацювання результатів перевірки (ревізії) за №08-14/1142 від 10.07.2009р. подано у ГоловКРУ Міністерством Оборони України.
Крім того, відповідно до інформації розміщеної (поширеної) в численних публікаціях засобів масової інформації за 2009-2010р.р. (сайт Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади «Урядовий портал»; вебресурс «Jey News»; офіційний сайт Державної фінансової інспекції; он-лайн газета «Адвокат консалтинг»), ГУ КРУ повідомило Міністерство оборони України про діяльність та результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну «Військторгсервіс», а їх матеріали передані до правоохоронних органів.
Також, листом №415 від 15.04.2009р. Відповідач 2 повідомляв Концерн «Військторгсервіс» про придбання Нерухомості та просив погодити у зв'язку з цим відведення земельної ділянки.
Крім того, повідомлення про реалізацію Нерухомості зазначене і в листі начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління №303/23/1/1674/421 від 06.08.2009р., адресованого начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.
Також, Відповідач 2 листом №714 від 14.07.2009р. (отриманий 15.07.2009р.) повідомляв начальника КЕУ Західного оперативного командування про факт укладеного Договору щодо купівлі Нерухомості.
При цьому суд бере до уваги, що доказів відсутності у Міністерства оборони України можливості отримання своєчасної інформації про укладення відповідного Договору матеріали справи - не містять. Проте, важливо, що Міністерство оборони України (особа, уповноважена державою на здійснення управління належним їй майном) зобов'язане здійснювати контроль за діяльністю Концерну "Військторгсервіс". Крім цього, згідно із Статутом Відповідача-1 (п.2.2), Орган управління майном (Міністерство оборони України) отримує інформацію Концерну стосовно господарської діяльності.
З наведеного вбачається, що ще станом на 2009 рік Позивачу було і могло бути відомо про порушення його права, яке описує Прокурор у позовній заяві та доданих до неї документах, а відтак, встановлений Законом трирічний строк позовної давності (з врахуванням описаної вище дати пред'явлення позову) Позивачем пропущено.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд додаткового зазначає, що відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Ні Прокурором, ні Позивачем, ані іншими Учасниками процесу не тільки не наведено жодного доводу щодо поважності причин пропуску строку позовної давності Позивачем, але і не зазначено взагалі про можливість існування таких причин; при цьому суд зазначає і про відсутність взагалі у матеріалах справи доводів чи доказів щодо існування причин, які б могли бути визнані судом як поважні причини пропуску строку позовної давності.
З врахуванням вищенаведеного, в тому числі наявної заяви Відповідача 2 про застосування строку позовної давності; беручи до уваги встановлення судом пропуску Позивачем строку позовної давності на звернення до суду із позовними вимогами, що є предметом розгляду у дані справі; враховуючи також відсутність будь-яких доводів чи доказів, які б вказували на поважність причин пропуску строку позовної давності, керуючись зазначеними вище вимогами законодавства суд зазначає та встановлює сплив позовної давності щодо заявлених позовних вимог та необхідність відмови в задоволенні позову повністю.
Тобто, позовні вимоги, які грунтуються виключно на юридичній оцінці наявного Дозволу, задоволенню не підлягають, оскільки у суду наявні підстави для застосування строку позовної давності, що, згідно з нормами ч.ч.3, 4 ст.267 ЦКУ, є підставою для відмови у позові (у відповідній частині вимог).
При цьому, щодо позиції Прокурора, викладеної у запереченнях від 01.07.2010р. (а.а.с.85, 86), щодо того, що Прокурору лише у 2013 році стало відомо про описані ним порушення законодавства, - порушене право, а відтак, для Прокурора строк позовної давності не сплив, суд зазначає наступне.
Пунктом 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, і аналогічної позиції дотримується господарський суд та зазначає при розгляді даної справи, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
Крім того, щодо Прокурора суд зазначає, що перевірка законності видраних доручень здійснювалась ще до 15.03.2006р., що підтверджується наявним в матеріалах справи листом начальника відділу Генеральної прокуратури України від 15.03.2006р. №10/2-1698 та листом військового прокурора Західного регіону України №6/2154 від 02.09.2009р.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що позовна давність у даній справі обчислена судом вірно, тобто від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме Позивач, а не Прокурор.
Додатково суд зазначає, що підставою позовної вимоги Прокурора про повернення Відповідачем-2 (Відповідачу-1) спірного майна зазначено факт невизнання Підприємства "Ігор" добросовісним набувачем, оскільки Покупець придбав об'єкти нерухомості "в юридичної особи, яка не мала права здійснювати їх відчуження".
Правовою підставою позовної вимоги про повернення майна Прокурором зазначено норми ст.ст. 1212, 1213 ЦКУ, згідно з якими особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути це майно.
Проте, дійсні обставини спору підтверджують факт добросовісного набуття Відповідачем-2 (за відповідну плату) Нерухомості, оскільки Покупець не знав і не міг знати про відсутність у Продавця (Відповідача-1) права на відчуження майна, так як наявний був Дозвіл на відчуження, юридична оцінка чинності якого і зумовила виникнення спору (та заявлення позову у даній справі).
При цьому, набуття Відповідачем-2 спірного майна відбулося на правовій підставі (за результатами аукціону, - на підставі Договору купілі-продажу), що зумовлює безпідставність застосування у даному спорі норм ст.ст. 1212, 1213 ЦКУ про повернення безпідставно набутого (збереженого) майна.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що оскільки підстави для повернення Відповідачем-2 спірного майна - відсутні, беручи до уваги висновки суду про застосування строку позовної давності (пропуск такого Позивачем), суд зазначає додаткову підставу для відмови в задоволенні позову в частині зобов'язання повернути Нерухомість.
24.07.2013 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 26.07.2013р.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст. 121, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України; ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд
В И Р І Ш И В:
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т.Б.