ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" липня 2013 р. Справа № 907/307/13
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючий суддя Желік М.Б.
Суддів Кузь В.Л.
Малех І.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Державного територіального-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень, м. Ужгород, вул. Ф.Тіхого,8 (вих. № 204 від 24.05.2013 року)
на рішення Господарського суду Закарпатської області
від 24.04.2013 року у справі № 907/307/13
за позовом : Державного територіального-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень, м. Ужгород
до відповідача 1 : Батівської селищної ради Берегівського району, с.м.т. Батьово, Берегівський район
до відповідача 2 : Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с.м.т. Батьово, Берегівський район
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міського управління Дежкомзему у м. Берегово та Берегівському районі Закарпатської області, м. Берегово
про визнання недійсним рішення та державного Акту на право власності на земельну ділянку
За участю представників сторін:
від позивача: Кривяк Д.Р. - представник за довіреністю;
від відповідача 1: - не з'явився;
від відповідача 2: ОСОБА_5 - представник за довіреністю;
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - не з'явився.
Сторонам роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 22, 27 ГПК України. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід складу суду не надходило.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
24.04.2013 року Господарським судом Закарпатської області винесено рішення у справі № 907/307/13 (с. О.В.Васьковський ) за позовом: Державного територіального-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень, м. Ужгород до відповідача 1 Батівської селищної ради Берегівського району, с.м.т. Батьово, Берегівський район до відповідача 2 Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с.м.т. Батьово, Берегівський район за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міського управління Дежкомзему у м. Берегово та Берегівському районі Закарпатської області, м. Берегово про визнання нечинним рішення та державного Акту на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати покладено на позивача.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази надання у визначеному законом порядку спірної земельної ділянки позивачу чи іншим підприємствам залізничного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єкта транспорту, в той час, як відповідач підтвердив правомірність та законність користування ним спірною земельною ділянкою площею 0,0044 га. за адресою АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності. Відтак, суд прийшов до висновку про відсутність в позивача прав на спірну земельну ділянку та їх порушення відповідачами.
Не погодившись з рішенням господарського суду Закарпатської області Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця", в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень, м. Ужгород звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вих. № 204 від 24.05.2013 року), в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 24.04.2013 року у справі № 907/307/13 та прийняти нове, яким задоволити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано те, що в підтвердження позовних вимог позивачем додано план полоси відводу лінії Лавочне-Батєво-Чоп Львівської залізниці від 1984 року та план землекористування від 1989 року. Скаржник також зазначає, що судом першої інстанції не враховано законодавство СРСР, яке існувало при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення по ст. Батьово саме яким обґрунтовувалася приналежність спірної земельної ділянки до земель залізниці.
Згідно автоматизованого розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 31.05.2013 року справу за № 907/307/13 розподілено до розгляду судді - доповідачу Желіку М.Б. Розпорядженням заступника голови Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2013 року у склад колегії для розгляду справи № 907/307/13 введено суддів Т.С.Костів та І.Б.Малех.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 року у зв'язку з перебуванням у відпустці члена колегії - судді Костів Т.С. вносилися зміни до складу колегії суддів для розгляду справи № 907/307/13. Відтак розгляд справи здійснювався колегією суддів у складі головуючого судді - Желік М.Б., суддів Кузь В.Л., Малех І.Б.
Зазначеному складу суддів відводи не заявлялися.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2013 року подані матеріали визнано достатніми для прийняття апеляційної скарги Державного територіального-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень, м. Ужгород до провадження, розгляд справи призначено на 26.06.2013 року.
Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2013 року та 10.07.2013 року розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав викладених y них.
12.06.2013 року через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду від Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області надійшло заперечення на апеляційну скаргу в якому зазначено, що позивач звертаючись до суду першої інстанції зазначив, що зараз знаходиться на етапі виготовлення державного акту на землю, відтак станом на час винесення оскаржуваного рішення та державного акту позивач не володів правом користуванням земельною ділянкою, у зв'язку з чим просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Головне управління Держземагенства у Закарпатській області 10.07.2013 року через канцелярію суду надало пояснення по суті апеляційної скарги, зокрема проінформувало щодо того, що державний акт на право постійного користування позивачем землею на території Батівської селищної ради відсутній, хоча відповідно до обмінного файлу та картографічних даних земельна ділянка ОСОБА_2 безпосередньо межує з землями залізниці і не накладається на землі залізниці. Додатково просить розглядати справу за відсутності його уповноваженого представника.
10.07.2013 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача 2 - ОСОБА_2 в якому, з поміж іншого, відповідач заперечував проти вимог апеляційної скарги з огляду на те, що твердження позивача про набуття ним прав землекористування на підставі законодавства СРСР та УРСР, здійсненні без врахування того, що з 1970 року введено в дію Земельний кодекс УРСР в положеннях ст. 22 якого визначено момент виникнення прав на земельну ділянку. (Відповідні положення закріплені і у ст. ст. 125-126 Земельного кодексу України).
У судовому засіданні 24.07.2013 року позивач та відповідач 2 участь уповноважених представників забезпечили, надали пояснення по суті справи та просили врахувати їх при винесені постанови.
Відповідач 1 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача участі уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.
Колегія суддів розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга Державного територіального-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень, м. Ужгород не підлягає до задоволення, відтак рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2013 року у справі № 907/307/13 слід залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.
Як встановлено матеріалами справи, рішенням 20 сесії 5 скликання № 491 Батівської селищної ради Берегівського району від 21.05.2010 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" надано дозвіл підприємцю ОСОБА_2 на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0044 га. на якій знаходиться будівля кіоску для ведення підприємницької діяльності, яка розташована на території селищної ради за адресою АДРЕСА_1.
На підставі вказаного рішення укладено договір купівлі-продажу № 1-383 від 21.07.2001 року, що посвідчений державним нотаріусом Габор Д.В.
Вказаний договір був підставою для видачі 18.03.2011 року державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 073993, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 21204000100005. Згідно державного акту власником земельної ділянки площею 0,0044 га, яка розташована y Закарпатській області, Берегівського району, АДРЕСА_1 (цільове призначення - роздрібна торгівля та комерційні послуги) є ОСОБА_2.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 21.05.2010 року № 491 та визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, що виданий на підставі вказаного рішення. При цьому, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вказана земельна ділянка в порушення норм законодавства, яке існувало на час облаштування залізничного полотна та смуги відведення надана у власність відповідача 2, що порушує право позивача на користування наданої йому земельної ділянки. Вважаючи, що при зміні законодавства та введення інституту державних актів вимоги щодо їх оформлення поширювалися виключно на нові земельні ділянки при їх відведенні, та не вимагалося їх оформлення на наявні у користуванні землі.
Кожен суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Право та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. (п. 2 ч. 2 ст.20 Господарського кодексу України).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вважає їх такими, що здійснені при повному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів з огляду на таке.
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.
Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 140 Земельного кодексу України), є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. (п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").
Відповідно до статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонногоколійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Статтею 65 Земельного кодексу України передбачено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям .
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 визначення територіальних меж залізниць здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.
Відповідно до ч.1 ст.125 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, а ч.1 ст.126 цього ж кодексу передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.
У позивача відсутній державний акт на право постійного користування земельною ділянкою із зазначенням меж земельної ділянки, що не заперечується і самим позивачем у позовній заяві.
Статтею 6 Конституції України встановлено обов'язок органів законодавчої, виконавчої та судової влади здійснювати свої повноваження у встановлених нормами Конституції межах і відповідно до законів України.
Аналогічне положення закріплено в ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України „Про місцеве самоврядування", якими встановлено обов'язок органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, передбачених Конституцією і Законами України, та керуватися у своїй діяльності Конституцією і Законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, прийнятих в межах їхньої компетенції.
Відповідно до п.12 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на час прийняття відповідачем 1 рішення № 491 від 21.05.2010 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення", відповідно до якого продано земельну ділянку площею 0,0044 га, розташовану в АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_2 до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Таким чином, при прийнятті рішення, відповідач 1, Батівська селищна рада Берегівського району, діяла в межах наданих їй повноважень та у відповідності до діючого на той час законодавства, у зв'язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні.
У відповідності до ст. 67 Земельного кодексу України, землі під державними залізницями відносяться до земель транспорту. При застосуванні положень ст.84 Земельного кодексу України (на чому наполягає скаржник), необхідно враховувати і положення ст. 65 Земельного кодексу України, зі змісту якої випливає, що землями транспорту визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Окрім того, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою позивачем не наданий, а поданий План полоси відводу лінії Лавочне-Батєво-Чоп Львівської залізниці від 1984 року та план землекористування від 1989 року не є належним доказом, що підтверджує його право користування спірною земельною ділянкою. Крім цього, вказана ділянка не відноситься до земель залізничного транспорту в розумінні ст. 65 Земельного кодексу України.
Враховуючи, що позивачем не надано належного доказу, який би свідчив про право користування спірною земельною ділянкою, а також, що ця земельна ділянка на момент винесення Батівською селищною радою рішення про її відчуження, не могла відноситись до земель державної власності, тому орган місцевого самоврядування діяв у межах компетенції наданої йому законом.
За таких умов, колегія суддів діючи в межах повноважень передбачених ст. 103 Господарського процесуального кодексу України вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/307/13 від 24.04.2013 року слід залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. В задоволенні вимог апеляційної скарги Державного територіального-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень, м. Ужгород (вих. № 204 від 24.05.2013 року) відмовити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2013 року у справі № 907/307/13 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 29.07.2013 року
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Кузь В.Л.
суддя Малех І.Б.