USRCD

Unified State Register
of Court Decisions

Рішення № 32547407

Reading aloud is unavailable for now

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_________________________________________

______________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" липня 2013 р. Справа № 906/796/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Глібко В.В., дов. від 01.04.13р. (Мариношенко К.А., дов. від 03.12.12р. - в судовому засіданні 11.07.2013 р.)

від відповідача: Семенюк В.С., дов. від 13.09.12р.

Ковальчук Л.М., дов. від 17.06.13р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (м.Київ)

до Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (м.Житомир)

про визнання рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі №4.7.2-11/2013 від 22.03.2013р. недійсним

Відповідно до ч.3 ст.77 ГПК України в судовому засіданні 11.07.2013 р. було оголошено перерву до 15.07.2013 р. на 14:30.

Позивач звернувся із позовом про визнання рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі №4.7.2-11/2013 від 22.03.2013 р. недійсним.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві від 17.06.2013 р. № 1.20/6-2182 (а.с.69-72).

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Житомирським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (далі - відповідач) в ході виконання доручення Антимонопольного комітету України від 10.07.2012 року № 13-08/399 д-5 стосовно проведення дослідження щодо створення та діяльності суб'єктів господарювання на ринку послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків (а.с.83-85), проведено дослідження діяльності позивача на вказаному ринку в межах житлового будинку по вул.Чорновола, 4 у м. Житомирі, мешканцям якого позивач надає житлово-комунальні послуги.

Відповідачем встановлено, що позивачем укладались договори про надання житлово-комунальних та інших послуг із мешканцями будинку по вул. Чорновола, 4 у м. Житомирі (а.с.105-147).

Дійшовши до висновку, що дії позивача щодо укладення зазначених вище договорів містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідач 30.11.2012 р. надав позивачу рекомендації № 1.16.1-108рк щодо внесення змін в договори про надання житлово-комунальних та інших послуг шляхом скасування в договорах з населенням розміру пені за несвоєчасне внесення плати за спожиті послуги, штрафу за самовільне перепланування та пункту, яким передбачається зупинення надання послуг при порушенні строків оплати за спожиті послуги (а.с.151-152).

Оскільки позивачем не виконані вищевказані рекомендації, відповідачем 12.02.2013 р. розпочато розгляд справи № 4.7.2-11/2013 про порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (а.с.157-160).

Копії матеріалів зазначеної справи долучено до матеріалів справи (а.с.86-187).

За результатами розгляду справи відповідачем 22.03.2013 р. прийнято рішення № 1.16/-16р, яке надіслано на адресу позивача та отримано ним 29.03.2013 р. (а.с.182-187).

Відповідно до прийнятого рішення відповідачем:

1. визнано, що позивач протягом 2011 - 2012 років та поточного періоду 2013 р. займає монопольне становище на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, теплопостачання, водопостачання та водовідведення в межах відповідної зони обслуговування м.Житомира, з частками 100 відсотків відповідно;

2. визнано дії позивача, що полягають в укладанні із мешканцями будинку по вул.Чорновола, 4 у м. Житомирі договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг, у яких наявна пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, штраф за самовільне перепланування у розмірі 50 % від кошторисної вартості робіт та передбачено зупинення надання послуг, у разі порушення споживачем строків оплати послуг, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

3. за вчинення порушення, зазначеного в пункті 2 цього рішення, відповідно до абзацу частини 2 частини 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено на позивача штраф у розмірі 17000,00 грн.;

4. зобов'язано позивача в двомісячний строк з дня одержання рішення припинити порушення, зазначене в пункті 2 цього рішення, шляхом внесення змін в договори про надання житлово-комунальних та інших послуг.

Позивач у позові та його представники в судовому засіданні зазначили, що не погоджуються із оскаржуваним рішенням, виходячи з наступного.

1. Позивач вважає, що відповідач дійшов до невірного висновку, що позивач займає монопольне становище на ринку комунальних послуг, оскільки аналогічні послуги можуть надаватися і іншими суб'єктами господарювання, які мають можливість доступу до ринку комунальних послуг (Управлінням комунальної власності м.Житомира, управлінням житлового господарства, ОСББ тощо); відповідачем не дотримано порядку визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку згідно Методики визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку (п.2.1.), оскільки не було досліджено наявність на ринку потенційних конкурентів, бар'єр вступу та виходу з ринку, не було визначено товарних меж ринку тощо;

2. Щодо договорів, укладених позивачем зі споживачами позивач вказує на те, що від споживачів заперечень щодо умов договорів не надходило, сторони, будучи вільними у визначенні умов договорів, досягли згоди щодо всіх істотних умов згідно Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на основі відповідних типових договорів, в свою чергу, законодавством не заборонено відступати від змісту типового договору.

3. Крім того, позивач зазначив, що Закон України "Про захист економічної конкуренції" не покладає на відповідача повноваження щодо здійснення контролю за укладенням та виконанням договорів про надання житлово-комунальних послуг та права тлумачити правильність застосування вимог Постанови КМУ №529 та Постанови КМУ №630, оскільки таке тлумачення не відноситься до сфери повноважень цього органу.

Позивач вважає, що зазначене вище свідчить про неповне з'ясування відповідачем обставин, які мають значення для справи, недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, невідповідність висновків, викладених в рішенні обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, що відповідно до вимог ст.59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для визнання оскаржуваного рішення недійсним.

Відповідач у відзиві та його представники в судовому засіданні, заперечуючи проти позову, зазначили, що оскаржуване рішення є обґрунтованим, відповідає з'ясованим обставинам справи та прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши в сукупності обставини по справі, господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу.

За приписами ст.13 цього Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (п.2 ч.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Згідно з абзацом другим частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 цього Закону накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Згідно п.2.1. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика), визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:

- встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Згідно п.2.2. Методики етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, відповідач дійшов до висновку, що протягом 2011-2012 р. та поточного періоду 2013 р. позивач займає монопольне становище на ринку комунальних послуг в межах відповідної зони обслуговування м.Житомира з частками 100% відповідно, виходячи з наступних критеріїв:

- позивач діє на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, теплопостачання, водопостачання та водовідведення;

- будинок № 4 по вул.Чорновола, у м.Житомирі знаходиться на балансі позивача;

- географічними межами ринків комунальних послуг, на яких діє позивач, визначено межі житлового будинку по вул.Чорновола, 4 у м.Житомирі;

- часовими межами ринків визначено 2011-2012 рр. та поточний період 2013 р.

Відповідно до п.15.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Згідно п.15.5. Постанови господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 N 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Перевіривши застосування норм чинного законодавства, господарський суд, дійшов до висновку, що відповідач за наявності достатніх доказів, зазначивши фактичні дані, на підставі яких робилися відповідні висновки, здійснивши їх аналіз, правомірно зробив висновок, що позивач займає монопольне становище на ринку комунальних послуг в межах будинку № 4 по вул.Чорновола у м.Житомирі

Твердження позивача, що відповідачем не досліджено ряд питань, що повинні були б бути з'ясовані згідно Методики при встановленні монопольного становища суб'єкта, не відповідає дійсності, оскільки п.2.1. Методики не носить імперативний характер, а містить лише перелік дій, які можуть, а не повинні бути здійснені відповідачем при встановленні монопольного становища суб'єкта.

Відповідачем у тексті рішення зазначено, що згідно п.2.2. Методики етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Також позивач зазначив, що послуги аналогічні тим, що надаються ним, можуть надаватися і іншими суб'єктами господарювання, які мають можливість доступу до ринку комунальних послуг (Управлінням комунальної власності м.Житомира, управлінням житлового господарства, ОСББ тощо), що також спростовує монопольне становище позивача.

Зазначене твердження також до уваги не береться, оскільки, як було встановлено відповідачем, будинок № 4 по вул.Чорновола у м.Житомирі знаходиться на балансі позивача.

Згідно ст.1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Статею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Отже, виходячи з вищевикладеного визначення "балансоутримувач", споживачі, а саме мешканці будинку № 4 по вул.Чорновола в м.Житомирі, позбавлені можливості укласти договори про надання комунальних послуг із іншими, окрім позивача, особами на власний вибір.

Щодо умов, укладених між позивачем та споживачами договорів про надання комунальних послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Отже, споживачі для отримання комунальних послуг зобов'язані укладати відповідні договори.

Як встановлено відповідачем в оскаржуваному рішенні та вбачається з матеріалів справи, позивачем з споживачами укладались, зокрема, договори про надання житлово-комунальних та інших послуг (а.с.105-121).

Перелік послуг, що надається згідно цього договору міститься у додатку №1 до нього та включає у себе експлуатаційні послуги (прибирання територій, обслуговування ліфтів, освітлення місць загального користування тощо); комунальні послуги (теплопостачання, постачання холодної води та водовідведення холодної води, постачання гарячої води та водовідведення гарячої води); інші послуги (а.с.121, на звороті).

Пунктом 4.1.2 договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг передбачено, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 4.1.7 цих же договорів передбачено, що споживач, за власний рахунок усуває самовільне (без відповідного дозволу) перепланування та/або переобладнання, а також, сплачує фірмі "Т.М.М." - ТОВ штраф у розмірі 50 % від кошторисної вартості робіт, розрахованої фірмою "Т.М.М."-ТОВ.

Відповідно до пункту 4.1.8. вказаних договорів, порушення споживачем строків оплати, встановлених в пункті 3.1 договору, більше 60 днів є підставою для зупинення надання фірмою "Т.М.М." - ТОВ послуг.

В оскаржуваному рішенні відповідачем зроблено висновок, що розмір пені, штраф за самовільне перепланування та зупинення надання послуг не передбачені чинним законодавством України та можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів.

В оскаржуваному рішенні відповідачем встановлено, що позивач, уклавши із мешканцями будинку договори на зазначених умовах, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з абзацом 3 ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 529 затверджено типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 затверджено типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що позивач не має законних підстав стягувати пеню за несплату житлових та інших послуг, оскільки її розмір не встановлено на законодавчому рівні.

Відповідно до п.10 ч.3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Згідно п.17 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі несвоєчасного внесення плати за послуги - сплачувати пеню в установленому законом та цим договором розмірі.

Відповідно до п.11 типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного внесення платежів сплачувати пеню у розмірі, встановленому законом /договором.

За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем в оскаржуваному рішенні неправомірно зроблено висновок про невідповідність умов договорів чинному законодавству в частині встановлення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне внесення платежів.

Попри зазначене, судом встановлено наступне.

Зі змісту зазначених вище типових договорів вбачається, що в них відсутні умови про штраф за самовільне перепланування та зупинення надання послуг у разі порушення споживачем строків оплати більше 60 днів.

Отже, договори, укладені із позивачем, містять умови, застосування яких могло б призвести до настання для споживачів відповідальності, не передбаченої законодавством та типовими договорами.

За вказаних обставин суд дійшов до висновку, що відповідачем правомірно, за наявності достатніх підстав, викладених в оскаржуваному рішенні, зроблено висновок про те, що включення до умов договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг умов про штраф за самовільне перепланування та зупинення надання послуг суперечить чинному законодавству, оскільки позивач допустив саме відступлення від умов типових договорів, а не конкретизував їх.

Відсутність заперечень з боку споживачів не спростовує факту порушень конкурентного законодавства при укладенні договорів.

Також позивач, заявляючи позовні вимоги, помилково дійшов до висновку про відсутність заборони відступати від змісту типових договорів, не врахувавши приписи абзацу 3 ч.4 ст.179 ГК України, згідно якого сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Твердження позивача щодо перевищення відповідачем своїх повноважень шляхом здійснення контролю за укладенням та виконанням договорів та тлумачення правильності застосування вимог Постанови КМУ № 529 та Постанови КМУ № 630 до уваги судом не береться, оскільки, як вбачається із змісту оспорюваного рішення, відповідачем досліджено зміст, укладених позивачем і споживачами, договорів, здійснено аналіз їх відповідності вимогам законодавства та типових договорів.

Відповідно до ч.2 ст.35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України, зокрема, збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.

Суд прийшов до висновку, що дії відповідача щодо аналізу змісту договорів відповідають повноваженням Антимонопольного комітету України при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Суд вважає, що відповідачем було дотримано вимоги законодавства та належним чином з'ясовано обставини, які мають значення для справи, підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В свою чергу, доводи позивача в обґрунтування незаконності оспорюваного рішення не є достатніми для визнання такого рішення недійсним згідно вимог ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.07.13

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1 - до справи

2, 3 - сторонам ( наручно).