ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Рішення № 31266146

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.2013 Справа № 907/307/13

за позовом державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця", м. Львів, відокремленого підрозділу „Ужгородська дирекція залізничних перевезень", м. Ужгород

до відповідача 1 Батівської селищної ради Берегівського району, смт. Батьово, Берегівський район

до відповідача 2 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача міськрайонне управління Держкомзему у м. Берегово та Берегівському районі Закарпатської області. м. Берегово

про визнання незаконними рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку

Суддя О.В. Васьковський

Представники:

від позивача - Сковородько А.М. (дов. від 01.01.13 №ню-24)

від відповідача 1 - Корінь А.В. - спеціаліст І-ої категорії-юрисконсульт (дов. №90 від 10.04.13), Бігорі С.С. - землевпорядник (дов. №89 від 10.04.13)

від відповідача 2 - ОСОБА_5 (дов. від 23.04.13)

від третьої особи - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: про визнання незаконними рішення Батівської селищної ради від 21.05.10 №491 та державного акту на право власності на земельну ділянку, виданий фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі рішення Батівської селищної ради від 21.05.10 №491.

Підставою для звернення позивача з позовом стало порушення прав позивача як землекористувача спірної земельної ділянки площею 0,0044 га, яка знаходиться в межах населеного пункту смт.Батьово та відноситься до земель залізничного транспорту, і за рішенням відповідача 1 була передана у власність відповідача 2 всупереч вимогам чинного законодавства України.

Позивач просять задоволити позов, мотивуючи тим, що рішення відповідача 1 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки саме позивачу належить право постійного користування спірною земельною ділянкою, яка відноситься до земель залізничного транспорту і не могла передаватись відповідачем 1 в приватну власність відповідача 2, відповідно до п. 4 ст. 84 Земельного кодексу України.

Представник відповідача 1 заперечив щодо заявленого позову, просив відмовити в його задоволенні. В письмових пояснень по суті заявлених вимог відповідач 1 наголошує, що позивач не є користувачем спірної земельної ділянки, правовстановлюючі документи на підтвердження таких прав йому не видавались. Земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту селища Батьово і селищна рада могла нею розпоряджатись.

Відповідач 2 заперечив щодо позову, просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що в позивача відсутні права землекористувача, а тому такі не могли бути порушені рішенням відповідача 1 та виданим Державним актом про право власності на землю. Заперечив належність спірної ділянки до земель транспорту, вказуючи на те, що така ділянка не знаходиться під державними залізницями. Зазначив, що Державний акт про право власності на земельну ділянку виданий не на підставі рішення Батівської селищної ради за №491 від 21.05.10, а на підставі договору купівлі-продажу.

Третя особа належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення, яке вручене третій особі 15.04.13, письмові пояснення по суті заявлених вимог не подала та участі повноважного представника не забезпечила.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Рішенням двадцятої сесії п'ятого скликання Батівської селищної ради „Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" №491 від 21.05.10 підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0044 га, на якій знаходиться будівля кіоску для ведення підприємницької діяльності, яка розташована на території селищної ради за адресою: АДРЕСА_2

Право власності підприємця ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №073993, який був виданий міськрайонним управлінням Держкомзему у місті Берегові і Берегівському районі та зареєстрований 18 березня 2011 року за №21204000100005. Державний акт виданий на підставі договору купівлі-продажу №1-383 від 21.07.10, що був посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_6

Підставою для звернення позивача з позовом стало порушення його прав як землекористувача спірної земельної ділянки площею 0,0044 га, яка знаходиться в межах населеного пункту смт. Батьово та відноситься до земель залізничного транспорту, і за рішенням відповідача 1 була передана у власність відповідача 2 всупереч вимогам чинного законодавства України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав:

Судом встановлено, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку державному територіально-галузевому об'єднанню „Львівська залізниця" не видавались. Державна реєстрація права користування земельною ділянкою в порядку визначеному законодавством за позивачем не проводилась.

Спірні правовідносини регулюються нормами Земельного кодексу України, Закону України „Про транспорт", Закону України „Про залізничний транспорт" та іншими актами законодавства.

Зокрема ст.6 Закону України „Про залізничний транспорт" землі, що надаються у постійне користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України „Про транспорт".

Відповідно до приписів ст.19 Земельного кодексу України за цільовим призначенням землі поділяють, між іншим, на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони. Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а також зміна цільового призначення земель проводиться на підставі рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 67 Земельного кодексу України, до земель транспорту належать землі надані підприємствам, установам та організаціям залізничного автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Статтею 68 Земельного Кодексу України передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Таким чином, ст.68 Земельного кодексу України та ст. 6 Закону України „Про залізничний транспорт", ст. 23 Закону України „Про транспорт" встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.

Згідно ст.116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В матеріалах справи відсутні докази надання в визначеному законодавством порядку спірної ділянки позивачу чи інших підприємствам залізничного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. Судом не встановлено віднесення спірної ділянки до земель залізничного транспорту. Судом не встановлено наявності підстав для застування до спірних правовідносин п.б) ч.4 ст.84 Земельного кодексу України, оскільки спірна ділянка не є землею під державними залізницями, а доводи позивача в цій частині не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, в редакції діючій на момент виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення відповідачем та видачі Державного акту про право власності на земельну ділянку), право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідні за змістом норми містились і в ст.22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року та ст.21-22 Земельного кодексу Української РСР від 08 липня 1970 року.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. З наявного в матеріалах справи Державного акту про право власності на земельну ділянку підтверджено факт реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем 2.

Не спростовує висновків суду і факт прийняття 28 травня 2008 року відповідачем 1 рішення „Про надання дозволу на оформлення права користування земельною ділянкою залізничної станції Батьово в межах села Батьово", яким позивачу було надано дозвіл на оформлення права користування земельною ділянкою в межах смт. Батьово, згідно існуючої лінії розмежування земель селищної ради та станції Батьово. Наявність такого рішення не виключає дію та застування ст.125 та ст.126 Земельного кодексу України. Крім того, суду не надано належних доказів розмежування земель селищної ради та станції Батьово.

Щодо обґрунтування позивачем своїх вимог на підставі норм ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України суд відмічає наступне. Згідно ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

До способів захисту прав землекористувачів згідно п.г ч.3 ст.152 Земельного кодексу України віднесено визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач на день розгляду справи підтвердив правомірність та законність користування ним спірною земельною ділянкою площею 0,0044 га за адресою: АДРЕСА_2 для здійснення підприємницької діяльності.

Натомість позивач відповідно до вимог ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів наявності у позивача передбачених діючим законодавством документів, що посвідчують право на земельну ділянку та державної реєстрації цих прав, що свідчить про безпідставність тверджень позивача щодо порушення його прав як землекористувача спірної земельної ділянки.

Подані в якості доказів наявності у позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою викопіювання з „План полоси відводу лінії Лавочне-Батєво-Чоп львівської залізниці", розроблений в 1984 році не є належними і допустимими доказами такого права в силу приписів ст.ст. 116, 125, 125, 126 ЗК України (відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 16 травня 2012 року у справі №12/110/5022-1599/2011).

Свої позовні вимоги щодо визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 21.05.10 за №491 та недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку позивач обґрунтовує порушенням відповідачами права позивача як правомочного землекористувача спірною земельною ділянкою, яка знаходиться на праві постійного користування у ДТГО „Львівська залізниця".

Також суд приймає до уваги, що позивач відповідно до змісту позовних вимог просив визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на підставі рішення Батівської селищної ради за №491 від 21.05.10. Натомість Державний акт про право власності на земельну ділянку виданий відповідачу 2 не на підставі зазначеного позивачем рішення, а на підставі договору купівлі-продажу №1-383, посвідченого нотаріально, що додатково підтверджує необґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи відсутність у позивача станом на момент подання позову та розгляду справи документів, що посвідчують право постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою та державної реєстрації такого права за позивачем, суд вважає, що надані позивачем і зібрані у справі документи і докази не дають підстав для висновку про наявність в позивача прав на спірну земельну ділянку та їх порушення відповідачами.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 15, 27, 32, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

у позові відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.05.13.

Суддя О.В. Васьковський