ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 16870920

Озвучення тимчасово недоступне

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2011 р.

Справа № 5/235/09

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:

Овечкін В.Е.

Чернов Є.В.

Цвігун В.Л.

за участю представників:

Генпрокуратури України

Адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради

Миколаївської міської ради

розглянувши касаційну скаргу

Сахно Н.В.

Шиян Т.О.

Татаренко Н.С.

Першого заступника прокурора Миколаївської області

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2011 року

у справі

№ 5/235/09 господарського суду Миколаївської області

за позовом

Підприємства "Універсал-Юг" ТОВ

до

за участю прокуратури

Адміністрації Центрального району

виконкому Миколаївської міської ради

Миколаївської міської ради

Прокуратури Миколаївської області

про

визнання права власності

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.02.2011 (суддя Міщенко В.І.) позов про визнання права власності задоволено.

Суд, враховуючи обставини, що позивач є орендарем земельної ділянки, що надана для будівництва торгівельних павільйонів, здійснивши таке будівництво без затвердженої проектно-кошторисної документації, однак з врахуванням дозволів органів архітектури, санітрано-епідеміологічної служби та пожежного нагляду, дійшов висновку, що таке будівництво не порушує прав інших осіб, тому за нормами ст.ст. 328, 331, 376 ЦК України позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2011 (судді: Бандура Л.І., Поліщук Л.В., Туренко В.Б.) рішення господарського суду Миколаївської області від 04.02.2011 залишено без зміни.

Прокурор в касаційній скарзі просить постанову суду апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Прокурор зазначає, що суд порушив норми ст. 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій", ст.ст. 331, 375, 376 ЦК України, ст.ст. 34, 43 ГПК України, оскільки дозвіл на будівництво не видавався, земельна ділянка для будівництва не надавалася, а чинний договір оренди стосується обслуговування ринку, два інші договори оренди є припиненими.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом вимог позову у справі є визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до норми частини другої ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

З положення, передбаченого частиною третьою ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту.

За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до частини четвертої ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на землю належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів в містах. Від іменні та в інтересах територіальних громад відповідно до закону правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності здійснюють органи місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" розпорядження землями територіальних громад здійснюють місцеві ради, до виключної компетенції яких належить вирішення питань регулювання земельних відносин.

Статтею 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлені повноваження виконавчих органів місцевих рад в галузі будівництва, до яких віднесено: надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об’єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, зупинення будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів, здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності, видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.

Вирішуючи спір у даній справі суд не з'ясував обставин вирішення власником питання про надання позивачу земельної ділянки, розташованої під уже збудованим об'єктом нерухомості, на умовах відповідного цільового призначення, відношення власника земельної ділянки щодо визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за позивачем.

Суд не звернув уваги на вимоги абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.

Обставин прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів чи підстав не прийняття об'єкта в експлуатацію у встановленому порядку, надання дозволу на проведення будівельних робіт, дозволу на спорудження об’єкту містобудування чи підстави не надання відповідного дозволу суд не встановив.

Зазначене свідчить про порушення судом вимог ст. ст. 4 , 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляду господарському суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2011 та рішення господарського суду Миколаївської області від 04.02.2011 у справі № 5/235/09 господарського суду Миколаївської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду Миколаївської області.

Головуючий В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун