ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 15120182

Озвучення тимчасово недоступне

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2011 р.

Справа № 19/116/09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Ткаченко Н.Г.

Суддів - Катеринчук Л.Й.

Коробенка Г.П.

за участю представників : ПП ОСОБА_1 - ОСОБА_2; ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - Громута В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 29.11.2010 р. по справі № 19/116/09 про банкрутство ПП ОСОБА_1, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.05.2009 р. порушено провадження по справі № 19/116/09 про банкрутство ПП ОСОБА_1, на підставі ст.ст.47-49 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Постановою господарського суду Запорізької області від 20.05.2009 р. по справі № 19/116/09 боржника –ПП ОСОБА_1 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Кірічка В.А.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.11.2010 р. /суддя Даценко Л.І./ затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, провадження по справі № 19/116/09 припинено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. по справі № 19/116/09 /судді Запорощенко М.Д., Дучал Н.М., Калантай М.В./ ухвалу господарського суду Запорізької області від 29.11.2010 р. залишено без змін, апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції без задоволення.

В касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 29.11.2010 р., посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення по справі - без змін, посилаючись на те, що висновки суду відповідають вимогам чинного законодавства.

У відзиві на касаційну скаргу кредитор –ПАТ "УкрСиббанк" просить скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції - скасувати, провадження по справі припинити.

В судовому засіданні Вищого господарського суду України 19.04.2011 року, на підставі ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 26.04.2011 року до 11-25 год.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та припиняючи провадження по справі, господарський суд першої інстанції виходив з того, що у боржника - ПП ОСОБА_1 відсутні будь-які активи, за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги кредиторів, а матеріали справи свідчать про те, що дії ліквідатора відповідають вимогам чинного законодавства.

Донецький апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції та залишив ухвалу господарського суду Запорізької області від 29.11.2010 р. без змін.

Але з такими висновками суду погодитись не можна.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції та апеляційна постанова зазначеним вище вимогам не відповідають.

Згідно зі ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника, тощо.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підставою для припинення провадження у справі є затвердження звіту ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та припиняючи провадження по справі, судом першої інстанції не було перевірено, які саме кредиторські вимоги були включені до реєстру вимог кредиторів, які вимоги були задоволені та на яку суму, а які лишились не задоволеними після здійснення ліквідаційної процедури і в якому розмірі, взагалі не було надано жодної оцінки щодо фінансового стану боржника, а також судом не було належним чином перевірено, чи вчинив ліквідатор боржника всі необхідні заходи при здійсненні ліквідаційної процедури, що передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 29.11.2010 р. не мотивована та не обґрунтована, судом не досліджено питання щодо активів боржника, кредиторських вимоги та даних про наявність чи відсутність дебіторської заборгованості боржника.

Як вбачається із матеріалів справи, у боржника було в наявності рухоме та нерухоме майно, проте, оцінка даного майна, яка б могла свідчити про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів, суб’єктом оціночної діяльності не проведена.

В порушення вимог Закону, в матеріалах справи відсутні дані про активи боржника, відсутній аудиторський висновок про фінансово-майновий стан боржника.

Отже, господарський суд першої інстанції, в порушення вимог закону, постановив судове рішення без всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх фактичних обставин та доказів, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Провадження по справі про банкрутство ПП ОСОБА_1 порушено на підставі ст.47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заява про порушення справи про банкрутство громадянина –підприємця подається на загальних підставах, встановлених ст.ст. 6, 7 Закону, тобто, безспірність грошових вимог, несплата протягом трьох місяців, сума вимог - не менш ніж 300 мін. розмірів заробітної плати, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 47 Закону.

Згідно з вимогами ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими. Тобто, порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою, оскільки відповідно до чинного законодавства списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою.

Таким чином, до заяви про порушення справи про банкрутство повинні бути надані, зокрема, постанова про відкриття виконавчого провадження, довідка про хід виконання судового рішення та постанова державної виконавчої служби або відповідний документ, який би свідчив про стан виконавчого провадження на день звернення з заявою про порушення справи про банкрутство.

Вищезазначені документи не можуть бути надані суду після порушення справи, оскільки на відміну від позовного провадження, порушення справи про банкрутство тягне за собою ряд правових наслідків.

В заяві про порушення справи про банкрутство ПП ОСОБА_1 посилається на кредиторську заборгованість в сумі 338862,64 грн. перед ПП ОСОБА_3, яка грунтується на договорі купівлі-продажу № 25/08 від 12.02.2008 р. та підтверджується: накладною, визнаними претензіями від 29.11.2008 р., від 27.12.2008 р. та актом звірки від 10.04.2009 р. (т.1, а.с.11-16), але в матеріалах справи відсутні оригінали вищезазначених документів, а копії належним чином не посвідчені.

Крім того, визнана претензія, у відповідності до вимог закону, не може бути підтвердженням безспірності кредиторських вимог, а матеріалах справи відсутні докази здійснення виконавчого провадження по стягнення заборгованості з ПП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в сумі 338862,64 грн.

Отже, господарським судом першої інстанції належним чином не перевірено, чи є заборгованість ПП ОСОБА_1 перед кредиторами безспірною.

Крім того, відповідно до ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможністю в розумінні зазначеного Закону визнається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, а ліквідація це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Отже, порушення справи про банкрутство фізичної особи-підприємця за його заявою нерозривно пов'язано з доказуванням таким підприємцем обставин неспроможності відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані ним вимоги кредиторів, що має наслідком визнання його банкрутом та введення ліквідаційної процедури, внаслідок чого підприємницька діяльність такого боржника припиняється.

Крім того, відповідно до ст. 51 Цивільного Кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Статтею 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, зокрема, що інформація про прийняття фізичною особою рішення щодо припинення підприємницької діяльності підлягає обов'язковому опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Згідно з частиною 9 статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа-підприємець або уповноважена нею особа, не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, подає державному реєстратору довідки Державної податкової інспекції, Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості та інші документи.

Відповідно до ч. 4 ст. 105 ЦК України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Отже, однією з передумов порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статей 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", є здійснення громадянином-підприємцем попередньої публікації оголошення в засобах масової інформації в порядку, визначеному статтями 22, 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", встановлення за наслідком такого оголошення грошових вимог кредиторів, проведення інвентаризації майна та його оцінки, складення проміжного ліквідаційного балансу боржника, який би підтверджував висновки про неплатоспроможність підприємця-фізичної особи, затвердження такого ліквідаційного балансу підприємцем, або створеною ним ліквідаційною комісією .

Порушення справи про банкрутство без дотримання зазначеної процедури свідчить про безпідставне порушення справи про банкрутство самого себе за заявою суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 "Про судову практику в правах про банкрутство" від 18.12.2009року (пункт 36) роз'яснено: "Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції належним чином, в порушення вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не було досліджено наявність всіх ознак неплатоспроможності ПП ОСОБА_1 на час порушення провадження по справі про банкрутство та належним чином не перевірено чи були виконані всі вимоги закону ПП ОСОБА_1, які передбачені Господарським кодексом України, ЦК України та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", що є передумовою порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи –підприємця.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, Донецький апеляційний господарський суд на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернув та не дав їм ніякої оцінки.

За таких обставин, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 29.11.2010 р. по справі про банкрутство ПП ОСОБА_1 не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону і вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд господарського суду Запорізької області.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117- 1119, 11110 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 29.11.2010 р. по справі № 19/116/09 скасувати.

Справу№ 19/116/09 направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий - Ткаченко Н.Г.

Судді - Катеринчук Л.Й.

Коробенко Г.П.