ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 141494650

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 523/18212/26

Провадження №1-кс/523/9970/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Одеса

Слідчий суддя Пересипського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 , в присутності підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора Першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 , в рамках кримінального провадження №22026160000000399 від 21.07.2026 про продовження відсторонення від посади:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лозувата Ульянівського району Кіровоградської області, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 ,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22026160000000399 від 21.07.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюється групою прокурорів Одеської обласної прокуратури.

Так, органами досудового розслідування встановлено, що 24.10.1945р. набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945р., яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН всі Члени вказаної організації утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 09.12.1981р. про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: №2131 (ХХ) від 21.12.1965р., що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24.10.1970р., що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; №2734 (ХХV) від 16.12.1970р., що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та №3314 (ХХІХ) від 14.12.1974р., що містить Визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974р. №3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994р. РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003р. (ратифікований РФ 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим (далі АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949р., ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12.08.1949р. про захист жертв війни» від 03.07.1954р. (далі Конвенція), ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991р. Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.

Стаття 3 Конвенції передбачає, що у випадку збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру та виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов`язана застосовувати як мінімум такі положення: 1) З особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, зокрема з тими особами зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тими, які припинили участь у воєнних діях у зв`язку з хворобою, пораненням, триманням під арештом чи з будь-якої іншої причини, поводяться за будь-яких обставин гуманно, без будь-якої дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, релігії чи вірування, статі, походження чи майнового становища чи будь-якими іншими аналогічними критеріями.

Із цією метою заборонено зараз і надалі вчиняти стосовно зазначених вище осіб такі дії: a) насилля над життям та особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наругу над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії визнані цивілізованими народами як необхідні.

Згідно з ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2 цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.

Згідно зі ст. 13 зазначеної Конвенції положення частини II цієї Конвенції щодо загального захисту населення від деяких наслідків війни стосуються всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства, залякування, від образ та цікавості натовпу.

Крім того, відповідно до ст. 29 Конвенції сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.

Відповідно до ст. ст. 31-32 вказаної Конвенції забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Згідно з преамбулою Додаткового протоколу від 08.06.1977р. до Женевських конвенцій від 12.08.1949р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) (далі Протокол) Високі Договірні Сторони підтверджуючи далі, що положення Женевських конвенцій від 12.08.1949р. та цього Протоколу повинні за всіх обставин цілком застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих документів, без яких-небудь несприятливих відмінностей, що полягають у характері чи походженні збройного конфлікту або у причинах, що висуваються Сторонами в конфлікті чи приписуються їм.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 75 Протоколу тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх таких осіб. Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: a) насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: a.1) вбивство; a.2) катування всіх видів - фізичні чи психічні; a.3) тілесні покарання; a.4) каліцтво; b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; c) взяття заручників; d) колективне покарання; e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.

Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.

Так, починаючи з 20.02.2014р. для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того, здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20.02.2014р., представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.

Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України.

Так, вказаними особами у березні квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07.04.2014р. на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі «ДНР»), а 27.04.2014р. на території Луганської області України терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

З огляду на викладене, між державами РФ та Україна триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням ЗС РФ та інших військових формувань РФ.

Постановою Верховної Ради України від 21.04.2015р. схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» відповідно до якої Російську Федерацію визнано державою-агресором та констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014р.

З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10.02.2022р.

Станом на 08.02.2022р. вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.

З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.

Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.

На виконання зазначених намірів, 15.02.2022р. Державна дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації (далі Президента РФ) з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

18.02.2022р. керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

19.02.2022р. вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

21.02.2022р. керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.

В цей же день, Президент РФ скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.

Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

Цього ж дня Президент РФ підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.

22.02.2022р. Президент РФ підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ.

В цей же день Президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.

23.02.2022р. керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.

24.02.2022р. о 5 годині Президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.

Вказане вторгнення триває з 24.02.2022 р. 05 год. 00 хв. та до цього часу, підрозділи збройних сил та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

24.02.2022р. Указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому було неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та законами України та який діє по теперішній час.

На підставі ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 3 ст. 18 КК України, ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку УПП в Одеській області, є службовою особою правоохоронного органу.

Так, не пізніше січня 2025 року (точні дата і час не встановлені) у ОСОБА_5 , який був невдоволеним чинною державною владою в Україні, сповідував антиукраїнську ідеологію і неприйняття державності України, підтримував проросійські погляди, усвідомлював, що рф здійснює неспровоковану військову агресію і збройний напад проти України, виник злочинний умисел, направлений на розповсюдження серед свого оточення інформації щодо виправдування, заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році.

Далі, на виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_5 , будучи обізнаним щодо розпочатої у 2014 році збройної агресії рф проти України та 24.02.2022р. відкритої збройної агресії російської федерації проти України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення умисних дій, спрямованих на виправдування, заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, 08.01.2025р. приблизно о 08 год. 14 хв. та 27.07.2025р. приблизно о 22 год. 03 хв., перебуваючи у м. Одеса, більш точного місця встановити не надалося можливим, під час листування з ОСОБА_6 , використовуючи інтернет-месенджер «Telegram», вжив заходів щодо виправдування, заперечення збройної агресії рф проти України, шляхом направлення в адресу ОСОБА_6 текстових повідомлень, направлених на формування певної думки та переконання у адресата в правильності дій рф.

Зазначені повідомлення ОСОБА_5 містили наступний зміст (російською мовою), які визначають форми злочину:

- Цитата публікації акаунту інтернет-месенджера «Telegram» « ОСОБА_7 », надіслана ОСОБА_5 в інтернет-месенджері «Telegram» на адресу ОСОБА_6 : «Что меня радует в этом выступлении понимание Трампа из-за чего началась война. Вступление Украины в НАТО было настоящей красной линией, а об этом говорил задолго до начала войны. Если провести параллели для США было красной линией размещение советских ракет на Кубе. Это была очень похожая ситуация.

Украине надо отказаться от вступления в НАТО навсегда, либо быть готовой к бесконечной войне с Россией, которую Украина уже проигрывает.

В настоящее время можно еще сохранить часть страны, согласившись на ВСЕ требования Путина безоговорочно. Требования довольно реалистичные и исполнимые».

Ураховуючи об`єктивний зміст наведеного повідомлення ОСОБА_5 , беручи до уваги його контекст, останній стверджує що збройна агресія з боку рф проти України розпочата обґрунтовано через бажання вступу суверенної держави України до військово-політичного блоку НАТО. Таким чином, у змісті вищевказаного повідомлення містяться висловлювання, що містять ознаки виправдування збройної агресії російської федерації проти України.

- Текст повідомлення, надісланий ОСОБА_5 в інтернет-месенджері «Telegram» в адресу ОСОБА_6 : «РФ воюет с ЭС и США а мы пехота и полигон для них. Да слабая страна которая воюет против ЭС и США и побеждает их».

З урахуванням об`єктивного змісту наведеного повідомлення ОСОБА_5 , останнім фактично сформульовано російський наратив про війну на території України між рф з одного боку та США і ЄС з іншого боку. Таким чином, у змісті вищевказаного повідомлення містяться висловлювання, що містять ознаки заперечення збройної агресії російської федерації проти України.

10.09.2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 436-2 КК України.

11.09.2026р. ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси відсторонено підозрюваного від посади інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку УПП в Одеській області строком на 2 місяці до 11.11.2026р., включно.

11.09.2026р. ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси застосовано підозрюваному запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 2 місяці - до 11.11.2026р., включно.

06.11.2026р. постановою заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 продовжено строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні до 3-х місяців, тобто до 10.12.2026р.

До Пересипського районного суду м. Одеси надійшло клопотання прокурора про продовження відсторонення від посади підозрюваного ОСОБА_5 , яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_5 на даний час займає посаду в правоохоронному органі інспектор взводу №2 роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області та з метою всебічного повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження є необхідність у проведенні слідчих дій за участі інших службових осіб структурних підрозділів УПП в Одеській області, а також цивільних осіб, у зв`язку із чим, подальше перебування на займаній посаді наддасть підозрюваному можливість спілкуватись з іншими службовими особами УПП в Одеській області, внаслідок чого останні зможуть сприяти підозрюваному в уникненні від кримінальної відповідальності за інкриміноване кримінальне правопорушення. Також він матиме змогу довести до своїх колег обставини кримінального провадження, які стали йому відомі при залученні до проведення слідчих дій, з метою впливу на їх покази.

Окрім цього, ОСОБА_5 , використовуючи своє службове положення та авторитет, перебуваючи на зазначеній посаді може здійснювати вплив на інших службових осіб УПП в Одеській області, зокрема, які виконують свої службові обов`язки по місцю проживання основних свідків у кримінальному провадженні, що в свою чергу негативно відобразиться на показаннях цих свідків у цьому провадженні, а також схилити інших службових осіб, зокрема які також займають керівні посади до здійснення впливу на свідків у кримінальному провадженні, з метою уникнення відповідальності.

Так, ОСОБА_5 , будучи службовою особою, має право доступу до службових документів вищезазначеного органу, а тому може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

За рахунок займаної посади та реалізації своїх повноважень підозрюваний ОСОБА_5 має стійкі постійні зв`язки з іншими структурними підрозділами УПП в Одеській області та інших областях, правоохоронними органами, органами державної влади, місцевими жителями м. Одеси та Одеської області, що з використанням цих зв`язків наддасть змогу йому незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав вказане клопотання та просив його задовольнити з підстав, викладених у ньому;

захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення клопотання, мотивуючи тим, що прокурор не обґрунтував актуального збереження підстав відсторонення та неможливості досягти його цілей іншими способами протягом дії попередньої ухвали, необґрунтованими ризиками, зазначеними в клопотанні та особою ОСОБА_5 , який є раніше не судимим, маючого позитивну характеристику з місця роботи та маючого постійне місце проживання, де проживає разом із матір`ю;

підозрюваний ОСОБА_5 підтримав думку захисника.

Дослідивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують його доводи, а також вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя доходить наступного висновку.

Згідно п.4 ч.2 ст.131 КПК України відсторонення від посади є заходом забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.154 КПК України відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу.

Спеціальними умовами відсторонення від посади є: наявність в особи процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого; перебування його на посаді. Слід також зазначити, що відсторонення від посади це тимчасове, вимушене недопущення особи, яка перебуває у певних службових відносинах з органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, до виконання своїх функціональних обов`язків з підстав і в порядку, передбачених КПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.158 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у продовженні строку відсторонення від посади, якщо прокурор не доведе, що:

1) обставини, які стали підставою для відсторонення від посади, продовжують існувати;

2) сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було здійснено відсторонення від посади, іншими способами протягом дії попередньої ухвали.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, а також гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Разом з тим, відсторонення особи від посади, що має тимчасовий характер, не є тотожним із поняттям звільнення з роботи.

Для вирішення питання про відсторонення від посади у відповідності до вимог закону слідчий суддя зобов`язаний перевірити, чи подано слідчим, прокурором клопотання із додержанням вимог закону та врахувати наявність правової підстави для відсторонення від посади, достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення, та наслідки відсторонення від посади для інших осіб.

Одним із елементів, які формують правову підставу для відсторонення підозрюваного від посади, є наявність підстав вважати, що перебування особи на посаді сприяло вчиненню злочину та наявність обґрунтованих підстав вважати, що подальше перебування підозрюваної особи на посаді перешкоджатиме кримінальному провадженню. Відповідне аргументування, згідно із п.п.5, 6 ч.2 ст.155 КПК України, має бути викладене в клопотанні слідчого (прокурора) та перевірене слідчим суддею під час його розгляду. Висновки слідчого судді з приводу наявності таких ризиків повинні бути мотивованими, проаналізованими в контексті фактичних обставин кримінального провадження та не можуть виходити за межі доводів клопотання слідчого (прокурора).

Відповідно до ч.2 ст.157 КПК України, при вирішенні питання про відсторонення від посади слідчий суддя зобов`язаний врахувати правову підставу для відсторонення від посади, достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення, та наслідки відсторонення від посади для інших осіб.

ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, вчинене службовою особою.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в наданих матеріалах, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність останнього до вищевказаного кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 , у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, зокрема: протоколом огляду засобу мобільного зв`язку, висновком експерта та іншими матеріалами провадження в їх сукупності.

Слідчий суддя погоджується із доводами сторони обвинувачення, що повідомлена ОСОБА_5 підозра станом на час розгляду цього клопотання повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зокрема термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрювану особу з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року). Тобто факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, слідчий суддя приходить до переконання, що вони є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».

Вчинення кримінального правопорушення було здійснено на момент перебування підозрюваного на посаді, яку ОСОБА_5 займає й по теперішній час.

Також, при вирішені питання щодо продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження, слідчим суддею враховано дані про особу підозрюваного ОСОБА_5 , з вищою освітою, неодруженого, працевлаштованого інспектором взводу №2 роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області, маючого позитивну характеристику з місця роботи, маючого постійне місце реєстрації та проживання, де проживає разом із матір`ю, раніше не судимого, йому було повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

В ході розгляду клопотання, стороною обвинувачення наведено наслідки продовження відсторонення ОСОБА_5 від посади для інших осіб та доведено, що подальше перебування підозрюваного на посаді перешкоджатиме кримінальному провадженню.

Органом досудового розслідування встановлено свідків вчиненого кримінального правопорушення, що не виключає того, що не продовження до підозрюваного даного заходу забезпечення кримінального провадження, наддасть йому можливість здійснювати неправомірний вплив на таких осіб для надання показань, які б допомогли підозрюваному уникнути відповідальності за вчинене.

Необхідно також виходити і із передбаченої КПК процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

ОСОБА_5 за рахунок займаної посади та реалізації своїх повноважень має стійкі постійні зв`язки з іншими структурними підрозділами УПП в Одеській області та інших областях, правоохоронними органами, органами державної влади, місцевими жителями м. Одеси та Одеської області, що з використанням цих зв`язків надасть змогу йому незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні

Таким чином існує ризик можливого незаконного впливу підозрюваного на свідків в даному кримінальному провадженні.

ОСОБА_5 володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього, обставин, які підлягають доказуванню, а тому, використовуючи службове становище працівника правоохоронного органу, може безперешкодно знищити, сховати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

Сенс безумовного відсторонення таких осіб, зокрема, працівників правоохоронних органів, пов`язаний з тим, що подальше перебування їх на посадах під час досудового розслідування, може сприяти зміцненню їх авторитету, утворенню у оточуючих оманливого уявлення щодо стану та перспектив досудового розслідування, що в свою чергу може утворювати передумови для здійснення незаконних дій щодо впливу на свідків або протиправного перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Зважаючи на існування суспільного інтересу в неупередженому завершенні досудового розслідування даного кримінального провадження, обставини вмінених діянь та особи підозрюваного, слідчий суддя вважає, що існують достатні підстави для продовження відсторонення підозрюваного від посади.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, те, що ОСОБА_5 вчинив вищевказане кримінальне правопорушення, те, що продовження відсторонення ОСОБА_5 від посади не буде суперечити інтересам інших осіб, те, що стороною обвинувачення наведено та обґрунтовано наслідки продовження відсторонення ОСОБА_5 від посади для інших осіб та доведено, що подальше перебування останнього на посаді перешкоджатиме кримінальному провадженню, слідчий суддя вважає доцільним та необхідним задовольнити клопотання слідчого про продовження відсторонення підозрюваного від посади.

Керуючись ст. ст. 36, 131, 132, 154-158 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження відсторонення від посади ОСОБА_5 - задовольнити.

Продовжити відсторонення підозрюваного ОСОБА_5 від посади інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку УПП в Одеській області строком на 1 місяць до 10.12.2026р., включно.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Копію ухвали для виконання направити до Одеської обласної прокуратури.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя