ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141491647

Озвучення тимчасово недоступне

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа № 279/1196/25 Головуючий у 1-й інст. Пацко О. О.

Категорія 71 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Галацевич О.М.,

суддів: Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

з участю секретаря судового засідання: Нестерчук М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі справу № 279/1196/25 за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Шалько Олександри Андріївни,

на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Пацко О.О. у м.Коростені,

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2025 року у справі №279/1196/25, яким із неї на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву обґрунтовувала тим, що під час звернення із заявою про видачу судового наказу ОСОБА_2 повідомив суду недостовірні відомості про проживання малолітнього сина разом із ним.

Зазначала, що батько дитини проходить військову службу у Збройних силах України, тоді як їхній син фактично проживає з бабусею ОСОБА_4 та дідусем ОСОБА_5 в Одеській області, які, за її твердженням, незаконно утримують дитину та перешкоджають її спілкуванню з матір`ю.

На підтвердження зазначених обставин посилалася на акти обстеження умов проживання від 11 грудня 2023 року, 08 травня та 17 липня 2024 року, рішення виконавчого комітету Доброславської селищної ради Одеської області від 12 вересня 2024 року №203 про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення її батьківських прав, а також довідку військової частини НОМЕР_1 від 18 червня 2024 року №2652.

Вказувала, що зазначені документи підтверджують проживання дитини за місцем проживання бабусі та дідуся, тоді як батько у зв`язку з проходженням військової служби не проживає постійно разом із сином. Водночас на підтвердження спільного проживання з дитиною ОСОБА_2 подав акт обстеження умов проживання від 14 жовтня 2024 року.

Крім того, зазначала, що 03 травня 2024 року звернулася до суду з позовом про відібрання малолітнього сина від бабусі та дідуся, які, на її переконання, безпідставно утримують дитину та перешкоджають її зустрічам із нею.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 червня 2024 року у справі №504/1925/24 було вжито заходів забезпечення позову шляхом встановлення порядку зустрічей матері з дитиною та покладення на бабусю і дідуся обов`язку не перешкоджати їхньому спілкуванню. Однак, за твердженням заявниці, зазначена ухвала не виконувалася, а місце перебування дитини від неї приховувалося.

Також посилалася на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року у справі №756/404/24, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав та задоволено її зустрічний позов про визначення місця проживання малолітнього сина.

Зазначала, що постановою Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2025 року у цій справі скасовано ухвалу суду першої інстанції від 30 жовтня 2024 року про відмову в забезпеченні зустрічного позову та частково задоволено заяву про забезпечення позову, встановлено порядок зустрічей матері з дитиною і зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у їхньому спілкуванні.

При цьому звертала увагу, що в зазначеній постанові апеляційний суд встановив обставини періодичного проживання малолітнього ОСОБА_3 як із батьком у місті Києві, так і з бабусею та дідусем в Одеській області.

Наголошувала, що неодноразово намагалася зустрітися із сином, однак за місцем проживання батька дитина була відсутня, а бабуся та дідусь перешкоджали їхньому спілкуванню.

Крім того, заявниця зазначала, що раніше Солом`янським районним судом міста Києва у справі №760/9557/22 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання цього ж малолітнього сина в розмірі однієї четвертої частини його заробітку (доходу), починаючи з 29 липня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.

У свою чергу, ОСОБА_2 звернувся до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з позовом про припинення стягнення аліментів, звільнення від їх сплати та стягнення сплачених аліментів у справі №279/4097/24. Ухвалою цього суду від 24 липня 2024 року провадження у зазначеній справі зупинено до вирішення справи № 756/404/24 щодо визначення місця проживання дитини.

Вважала, що за наведених обставин ОСОБА_2 , з яким дитина фактично не проживає, не мав права звертатися із заявою про видачу судового наказу про стягнення з неї аліментів відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України.

На її переконання, зазначені обставини спростовують відомості, на підставі яких було видано судовий наказ від 24 березня 2025 року, та є підставою для його перегляду за нововиявленими обставинами.

Просила скасувати судовий наказ Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у його видачі.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається заявниця, були їй відомі до видачі судового наказу, а тому не є нововиявленими в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Шалько О. А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які, на її думку, підтверджують проживання малолітньої дитини з бабусею та дідусем, а не з батьком, який проходить військову службу у Збройних силах України.

Зазначає, що бабуся та дідусь перешкоджають спілкуванню матері з дитиною, а тому наведені обставини спростовують відомості про проживання дитини разом із батьком, зазначені ним у заяві про видачу судового наказу.

Наголошує, що відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України право на звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував зазначених обставин та відмовив у задоволенні заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Голоденко Л.О. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а також заявила клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду у зв`язку з неявкою особи, яка її подала.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів відхилила клопотання представника Крадених А.Є. про залишення апеляційної скарги без розгляду, оскільки нормами ЦПК України не передбачено такого процесуального наслідку неявки особи, яка подала апеляційну скаргу, в судове засідання суду апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів розглянула справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Голоденко Л.О., колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною п`ятою статті 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Частиною восьмою статті 170 ЦПК України передбачено, що судовий наказ про стягнення аліментів, виданий відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, може бути переглянуто за нововиявленими обставинами в порядку, встановленому главою 3 розділу V ЦПК України.

Отже, процесуальним законом передбачена можливість перегляду судового наказу про стягнення аліментів за нововиявленими обставинами за наявності визначених законом підстав.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

За змістом наведеної норми нововиявленими є обставини, які існували на час розгляду справи, мають істотне значення для її вирішення, проте не були і не могли бути відомі заявнику на той час.

При цьому необхідно розмежовувати нововиявлені обставини та нові докази, якими підтверджуються обставини, що були відомі особі раніше.

Згідно із частиною четвертою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, а також докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Таким чином, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не призначений для повторної оцінки обставин, які були відомі заявнику на час розгляду справи, або переоцінки доказів поза межами встановлених законом підстав такого перегляду.

Із матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2025 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї четвертої частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24 лютого 2025 року до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою цього ж суду від 10 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування зазначеного судового наказу з огляду на передбачені статтею 170 ЦПК України особливості скасування судових наказів про стягнення аліментів.

Водночас судовим наказом Солом`янського районного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року у справі №760/9557/22 із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_3 , починаючи з 29 липня 2022 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.73, т.1).

Звертаючись із заявою про перегляд судового наказу від 24 березня 2025 року за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 посилалася на те, що дитина фактично проживає з бабусею та дідусем, тоді як її батько проходить військову службу у Збройних силах України та не проживає постійно разом із сином.

На підтвердження зазначених обставин заявниця посилалася, зокрема, на акти обстеження умов проживання, складені у 2023 2024 роках, рішення органу місцевого самоврядування від 12 вересня 2024 року, довідку військової частини від 18 червня 2024 року, а також судові рішення, ухвалені в інших справах щодо цієї дитини.

Із матеріалів справи встановлено, що 03 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відібрання малолітнього сина, посилаючись на незаконне утримання ними дитини та створення перешкод у спілкуванні з нею.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 червня 2024 року у справі №504/1925/24 вжито заходів забезпечення позову шляхом встановлення порядку зустрічей матері з дитиною та покладення на відповідачів обов`язку не перешкоджати їхньому спілкуванню (а.с.70 71, т.1).

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 липня 2025 року зазначену ухвалу залишено без змін.

Крім того, у справі №756/404/24 між батьками дитини розглядався спір за позовом ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина разом із нею.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2025 року у зазначеній справі скасовано ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2024 року про відмову в забезпеченні зустрічного позову та частково задоволено відповідну заяву, встановлено порядок зустрічей матері з дитиною.

При цьому в постанові апеляційного суду зазначено, що місце проживання малолітнього ОСОБА_3 змінюється, дитина періодично проживає з батьком у місті Києві та з бабусею і дідусем в Одеській області.

Отже, ще до видачі судового наказу від 24 березня 2025 року ОСОБА_1 було відомо про обставини проживання дитини з родичами батька, проходження ним військової служби, а також про існування спору щодо фактичного місця проживання малолітнього сина.

Наведені ОСОБА_1 документи можуть мати доказове значення для вирішення спору щодо фактичного проживання дитини та її утримання. Однак вони не підтверджують того, що обставини, на які посилається заявниця, не були і не могли бути їй відомі на час видачі судового наказу.

Колегія суддів враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України право на звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів пов`язується із проживанням дитини разом із тим із батьків, хто звертається з відповідною заявою.

Водночас наведені заявницею доводи щодо фактичного проживання дитини з бабусею та дідусем стосуються обставин, які існували та були їй відомі до видачі судового наказу.

Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам проживання дитини з родичами батька, не спростовують висновку про відсутність підстав для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами.

Питання про те, чи проживала дитина фактично разом із ОСОБА_2 на час звернення із заявою про видачу судового наказу, не підлягає самостійному вирішенню в межах цього апеляційного провадження за відсутності передбачених статтею 423 ЦПК України підстав для такого перегляду.

При цьому відмова в перегляді судового наказу за нововиявленими обставинами не означає встановлення судом факту постійного проживання дитини разом із батьком та не вирішує питання про правомірність подальшого стягнення аліментів за наявності відповідних змін у сімейних правовідносинах.

Колегія суддів також враховує, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року у справі №756/404/24 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина разом із матір`ю.

Зазначене рішення залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, після ухвалення якої рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

Таким чином, хоча рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю було ухвалено ще 27 листопада 2024 року, законної сили воно набрало після видачі судового наказу від 24 березня 2025 року та після постановлення оскаржуваної ухвали від 06 жовтня 2025 року.

Разом із тим набрання зазначеним рішенням законної сили не змінює висновку про відсутність передбачених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України підстав для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами, оскільки фактичні обставини, на які посилалася ОСОБА_1 , були їй відомі до його видачі.

Водночас визначення судовим рішенням місця проживання дитини з матір`ю може мати правове значення під час вирішення питання про подальше стягнення аліментів на користь батька.

Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

У постанові від 30 серпня 2023 року у справі №495/5950/21 Верховний Суд зазначив, що припинення стягнення аліментів можливе у випадку, коли дитина проживає з іншим із батьків, який повністю її утримує, а одержувач аліментів не витрачає їх на утримання дитини. При цьому однією з обставин, яка підлягає доказуванню у спорі про припинення стягнення аліментів, є те, з ким із батьків фактично проживає дитина на час вирішення спору судом.

Отже, наявність судового рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю у сукупності з іншими обставинами, які підлягають встановленню під час розгляду відповідного позову, може мати значення для вирішення питання про припинення стягнення аліментів на користь батька.

Вирішення такого спору не є тотожним перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами, оскільки має інший предмет доказування та здійснюється в порядку позовного провадження.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України підстав для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_1 , були їй відомі до його видачі.

Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують та не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, підстав для скасування ухвали Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2025 року за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шалько Олександри Андріївни залишити без задоволення.

Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2026 року.

Головуючий

Судді: