Справа № 932/2649/26
Провадження № 2/201/4967/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
13 листопада 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого - судді Куць О.О.,
за участю секретаря судового засідання Рясної А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра про скасування обтяження та вилучення запису,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра про скасування обтяження та вилучення запису.
Позовна заява мотивована тим, що Позивачеві на праві приватної власності належить приміщення 019 у будинку АДРЕСА_1 . Вказане майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2820787112020) за відповідачем 25.10.2023 року на підставі договору купівлі-нродажу майнових прав від 23.11.2021 року, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав.
В січні 2026 року через застосупок «Дія» позивачеві стало відомо, що на вказане майно накладено обтяження. З метою встановлення причини та характеру накладеного обтяження, позивачем було отримано інформацію з державного реєстру речових прав. У відповідності до даних з вказаного реєстру щодо всього нерухомого майна позивача було накладено арешт у межах суми 49422,43 гри. Вказане обтяження було зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № 43862234, виданий 14.07.2014 року, видавник: Власенко О.В., Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
При цьому відомості щодо позивача відсутні в Державному реєстрі боржників та жодних відкритих виконавчих проваджень в системі АСВП не знайдено.
В подальшому, представник позивача - адвокат Маєвська К.В. направила до відповідача запит в інтересах позивача з проханням надати відомості щодо перебування на виконанні відповідача відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих документів, надати інформацію щодо поточного стану виконавчого провадження № 43862234 та надати копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.07.2014 року, видану державним виконавцем Власенко О.В., Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в рамках ВП № 43862234.
У відповідь на вказаний запит відповідач повідомив, що перевіркою відомостей АСВП встановлено, що на примусовому виконанні Центрального (Кіровського) ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області у період з 04.07.2014 року по 30.11.2015 року перебувало виконавче провадження № 43862234 з примусового виконання виконавчого листа № 2/201/400/2014, виданого 22.05.2014 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 49 422,43грн. Окрім того, у вказаній відповіді відповідач також зазначив, що матеріали виконавчого провадження № 43862234 знищені за терміном їх зберігання, а відомості про вказане виконавче провадження перебувають у спеціальному розділі АСВІІ, у зв`язку з чим неможливо надати копію постанови про арешт майна боржника.
Після ознайомлення з вказаною відповіддю відповідача представником позивача було подано заяву про зняття арешту з майна позивача та припинення обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6866105. Вказана заява була розглянута відповідачем і у її задоволенні було відмовлено. Отже, зняття арешту нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 6866105), накладеного на все невизначене нерухоме майно позивача можливе лише в судовому порядку, оскільки відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо позивача та інформації з приводу того, що останній є боржником, унеможливлює проведення будь - яких виконавчих дій. Наявність же арешту нерухомого майна позивача в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позбавляє можливості позивача розпоряджатися належним йому нерухомим майном. Таким чином, оскільки наявність вказаного обтяження на все майно позивача, за відсутності відкритого виконавчого провадження, в рамках якого таке обтяження було зареєстроване та закінчення строків на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання стягувачем понад 10 років тому, є перешкодою позивачеві у реалізації права розпорядження належним йому майном.
З наведених підстав позивач просив скасувати обтяження та вилучити запис з Державного реєстру речових прав та вилучити запис з Державного реєстру речових прав: вид обтяження: арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 6866105, дата державної реєстрації: 02.09.2014; державний реєстратор: Ткачук К.О., Дніпропетровське міське управління юстиції, підстава обтяження: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони па його відчуження, серія та номер ВП № 43862234, виданий 14.07.2014, видавпик: Власенко О.В., Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15525919 від 02.09.2014, Ткачук К.О., Дніпропетровське міське управління юстиції, Дніпропетровська область, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 РНОКПГ1: НОМЕР_1 .
Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О. від 02 липня 2026 року відкрито провадження у даній цивільній справі.
Відзиву на позовну заяву не надходило.
Представник позивача адвокат Маєвська К.В. подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра у судове засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не .
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні Центрального (Кіровського) ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області у період з 04.07.2014 року по 30.11.2015 року перебувало виконавче провадження № 43862234 з примусового виконання виконавчого листа № 2/201/400/2014, виданого 22.05.2014 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 49422,43грн.
Державним виконавцем Центрального (Кіровського) ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Власенком О.В. 14 липня 2014 року ухвалено постанову про арешт майна боржника, на підставі якої в Державному реєстрі речових прав зареєстровано обтяження № 6866105. Опис предмета обтяження: все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в межах суми стягнення 49422,43 грн. (а.с13-14), шо вбачається із відповіді начальника Першого Правобережного ВДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра № 6972/2815 від 22 січня 2026 року.
Із вказаної відповіді начальника Першого Правобережного ВДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра № 6972/2815 від 22 січня 2026 року вбачається, що на підставі п.7 ч.1 ст. 47 закону України «Про виконавче провадження» (редакція Закону, яка діяла станом на момент вчинення виконавчих дій боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку) 30 листопада 2015 року державним виконавцем Центрального (Кіровського) ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Титовим С.І. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні приписи містяться у статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
За наслідками розгляду заяви представника позивача адвоката Маєвської К.В листом № 11417/2815 від 03 лютого 2026 року державною викнавчою службою відмовлено у знятті арешту з майна боржника у межах виконавчого провадження № 43862234, а також у припиненні обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6866105 у зв`язку із відсутністю підстав, що визначені пунктом 16 Розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5 зі змінами) (а.с. 20-21)
Звертаючись із позовною заявою, позивач зазначав, що наявність вказаного обтяження на все його майно за відсутності відкритого виконавчого провадження, в рамках якого таке обтяження було зареєстроване та закінчення строків на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання стягувачем понад 10 років тому, є перешкодою у реалізації його права розпорядження належним йому майном.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Позивач є боржником у вказаному виконавчому провадженні, а тому він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна (скасування обтяження), оскільки Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відтак, позивачем обрано неправильний спосіб захисту його цивільних прав, що є підставою для відмови у позові.
Крім того, слід зазначити, що у позовах про зняття арешту з майна відповідачем є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно стягувач, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване, а державна виконавча служба не може бути відповідачем в даній категорії справ у цивільному процесі, а має бути залучена третьою особою.
В силу ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра про скасування обтяження та вилучення запису .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Куць