ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/8255/26 суддя першої інстанції: Кушнова А.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Златіна С.В., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі № 320/8255/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі – апелянт, відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), у якій просила суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у виплаті ОСОБА_1 з 01.07.2025 соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити виплату ОСОБА_1 з 01.09.2025 соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року позов задоволено повністю, визнано протиправною відмову ГУ ПФУ у Київській області у виплаті позивачу з 01.07.2025 соціальної пільги за користування комунальними послугами, зобов`язано відповідача поновити позивачу виплату зазначеної пільги з 01.09.2025, а також стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР (далі – Закон № 203/98-ВР) є спеціальним законом, який не ставить право на 50-відсоткову знижку плати за житлово-комунальні послуги в залежність від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї.
На думку суду першої інстанції, встановлення такої додаткової умови законом про Державний бюджет України та постановою Кабінету Міністрів України не може обмежувати право, гарантоване спеціальним законом, до якого відповідні зміни не вносилися.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ПФУ у Київській області звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що під час надання пільг керується Порядком надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373 (далі – Порядок № 373), та Порядком надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389 (далі – Порядок № 389).
На переконання апелянта, відповідно до пункту 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1553 пільги на оплату житлово-комунальних послуг ветеранам органів внутрішніх справ надаються лише за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї в розрахунку на одну особу не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Крім того, апелянт зауважив на тому, що за даними підсистеми Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України «Призначення та виплати деяких соціальних виплат» позивач не перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області як отримувач пільг на оплату житлово-комунальних послуг.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Київського окружного адміністративного суду.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У зв`язку з наявністю статусу ветерана органів внутрішніх справ позивач отримувала пільгу на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, передбачену пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР.
З 01.07.2025 відповідач припинив позивачу нарахування та виплату зазначеної пільги з посиланням на пункт 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» (далі – Постанова № 389).
01.12.2025 позивач звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України до відповідача із заявою про поновлення виплати пільги на оплату житлово-комунальних послуг, яку зареєстровано 24.12.2025 за № 47255/В-1000-25.
Листом від 07.01.2026 № 1228-47255/В-02/8-1000/26 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати пільги, оскільки середньомісячний сукупний дохід її сім`ї перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у зв`язку з чим сформовано рішення про відмову в користуванні пільгами.
При цьому колегія суддів зауважує, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення дату зазначеного листа в окремих місцях помилково вказано як 07.01.2025, тоді як із реєстраційних реквізитів листа та встановлених судом першої інстанції обставин убачається, що спірну відмову викладено в листі від 07.01.2026.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернулася до суду і, за результатами розгляду справи позов було задоволено.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Частиною третьою статті 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Водночас частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності осіб, які проходили службу у військових формуваннях та правоохоронних органах, зумовлена тим, що така служба пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів органів внутрішніх справ, основні засади державної політики щодо їх соціального захисту та гарантії, що забезпечують їм гідне життя, є Закон № 203/98-ВР.
Відповідно до статті 3 Закону № 203/98-ВР держава гарантує кожному ветерану військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України та іншим особам, на яких поширюється дія цього Закону, рівні з іншими громадянами України можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також надає різні види допомоги, зокрема шляхом надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності та заслуженого відпочинку.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
Аналіз наведеної норми свідчить, що Закон № 203/98-ВР пов`язує право на зазначену пільгу виключно з наявністю статусу ветерана та проживанням у жилих будинках в межах норм, передбачених законодавством, і не ставить його в залежність від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї.
Слід звернути увагу, що умову щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї для надання пільг, передбачених пунктами 6 та 11 статті 6 Закону № 203/98-ВР, законодавець уже намагався запровадити шляхом доповнення статті 7 цього Закону частиною четвертою на підставі пункту 82 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення, зокрема, пунктів 36– 100 розділу II Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а отже, зазначена частина четверта статті 7 Закону № 203/98-ВР втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Верховний Суд у рішенні від 11 лютого 2026 року у зразковій справі № 440/11441/25, проаналізувавши подальші редакції статті 7 Закону № 203/98-ВР, дійшов висновку, що на момент виникнення відповідних правовідносин ця стаття не містила положення, яким би встановлювалася додаткова умова для отримання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 цього Закону.
Відтак, з урахуванням того, що зміни до Закону № 203/98-ВР у частині, яка регулює спірні правовідносини, після цього не вносилися, колегія суддів зазначає, що станом на час припинення виплати пільги позивачу та прийняття відповідачем спірної відмови спеціальний закон не передбачав умови щодо доходу сім`ї пільговика.
Порядок № 373 визначає механізм надання громадянам у грошовій формі пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу, а його дія відповідно до пункту 3 поширюється, зокрема, на осіб, які мають право на пільги згідно із Законом № 203/98-ВР.
Згідно з пунктом 3-1 Порядку № 373 починаючи з 1 грудня 2022 року пільговики, які перебувають на обліку в Реєстрі осіб, які мають право на пільги, звертаються із заявою про надання пільг до органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 373 право на отримання пільг, встановлених законами України, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї визначається органами Пенсійного фонду України відповідно до Порядку № 389.
Пунктом 3 Порядку № 389 установлено, що пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Водночас пунктом 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі – Закон № 4059-IX) встановлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються, зокрема, пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР.
На виконання зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1553 Постанову № 389 доповнено пунктом 1-1, згідно з яким у 2025 році пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, надаються ветеранам органів внутрішніх справ за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Підпунктом 2 пункту 1-1 Постанови № 389 визначено, що зазначене положення застосовується з 1 січня 2025 року для осіб, які звернулися за наданням пільг починаючи з 1 січня 2025 року, та після закінчення опалювального сезону 2024/25 року для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно.
Аналогічну умову на 2026 рік встановлено пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі – Закон № 4695-IX), а постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 269 до Постанови № 389 внесено відповідні зміни щодо надання пільг у 2026 році.
Отже, умову щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї для надання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, запроваджено не шляхом внесення змін до спеціального закону, а законами про Державний бюджет України на відповідний рік та прийнятими на їх виконання підзаконними нормативно-правовими актами.
З приводу такого способу правового регулювання колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 дійшов висновку, що закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
У пункті 5.4 мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Зазначену правову позицію Конституційний Суд України підтвердив і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, а в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов аналогічного висновку щодо неможливості встановлення Бюджетним кодексом України іншого (додаткового) законодавчого регулювання відносин, які є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Крім того, у Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020 Конституційний Суд України наголосив на обов`язку судів застосовувати принципи «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) та «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali).
Таким чином, між пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР та пунктом 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX, пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4695-IX існує колізія, яка підлягає вирішенню на користь спеціального закону, тобто Закону № 203/98-ВР.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
З огляду на викладене, положення Постанови № 389, якими надання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, обумовлено розміром середньомісячного сукупного доходу сім`ї, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах як такі, що не відповідають закону, який має вищу юридичну силу.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 11 лютого 2026 року у зразковій справі № 440/11441/25, в якому зазначив, що оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, які фактично встановлюють додаткову умову щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї, були введені не у спеціальному законі, а через положення закону про Державний бюджет України та підзаконний нормативно-правовий акт, застосуванню підлягають положення Закону № 203/98-ВР.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів враховує, що спірні правовідносини в цій справі є подібними до правовідносин у зразковій справі № 440/11441/25 за суб`єктним складом, предметом спору та правовим регулюванням, оскільки позивач є ветераном органів внутрішніх справ, спір виник з територіальним органом Пенсійного фонду України, а виплату пільги припинено у 2025 році з підстав, передбачених пунктом 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX та пунктом 1-1 Постанови № 389.
Відмінність дати припинення виплати пільги (з 01.07.2025, а не з 01.05.2025) не впливає на правову оцінку спірних правовідносин, оскільки підставою припинення в обох випадках було застосування одних і тих самих норм.
Разом з тим, у рішенні в зразковій справі Верховний Суд зазначив, що на інше застосування норм матеріального права може впливати, зокрема, подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.
Оцінюючи з цього приводу правове регулювання, яке діяло з 01.01.2026, колегія суддів зазначає, що пункт 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4695-IX за своїм змістом відтворює умову, встановлену на 2025 рік, і так само не є зміною спеціального закону, а постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 269 є підзаконним актом, прийнятим на його виконання.
Відтак підстав для іншого застосування норм матеріального права щодо періоду після 01.01.2026 колегія суддів не вбачає, оскільки зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту ветеранів органів внутрішніх справ можлива лише шляхом внесення змін до Закону № 203/98-ВР, що станом на час розгляду цієї справи не відбулося.
Аналогічного підходу щодо пріоритету спеціального закону над положеннями Закону № 4695-IX дотримався Верховний Суд і в постанові від 11 червня 2026 року у справі № 320/45288/23, вирішуючи колізію між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і статтею 30 Закону № 4695-IX.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ, до 01.07.2025 отримувала пільгу, передбачену пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, а єдиною підставою для припинення її виплати та подальшої відмови в її поновленні стало перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї позивача величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Оскільки така підстава не передбачена спеціальним законом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача у виплаті позивачу пільги та про наявність підстав для зобов`язання відповідача поновити її виплату.
Доводи апелянта про те, що він діяв на виконання чинних положень Закону № 4059-IX, постанови Кабінету Міністрів України № 1553 та Постанови № 389, колегія суддів відхиляє, оскільки чинність цих актів не скасовує обов`язку суду вирішити колізію норм на користь спеціального закону, який має пріоритет у спірних правовідносинах.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення й доводи апелянта про те, що позивач не перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області як отримувач пільг на оплату житлово-комунальних послуг.
Так, відсутність позивача в підсистемі як отримувача пільги є наслідком саме того припинення виплати, правомірність якого є предметом цього спору, а не самостійною підставою для відмови у її поновленні.
Крім того, у листі від 07.01.2026 № 1228-47255/В-02/8-1000/26 відповідач не посилався на інші, ніж перевищення доходу, обставини, які б унеможливлювали надання позивачу пільги, а сам статус позивача як ветерана органів внутрішніх справ відповідачем не заперечується.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте відповідач не надав доказів наявності інших визначених законом підстав для відмови позивачу в наданні пільги.
Не впливає на висновки суду й посилання апелянта на те, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки право на спірну пільгу ґрунтується не на виді пенсійного забезпечення, а на статусі ветерана органів внутрішніх справ, визначеному Законом № 203/98-ВР.
Обраний судом першої інстанції спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача поновити виплату пільги відповідає межам заявлених позовних вимог, визначеним частиною другою статті 9 КАС України, та узгоджується зі способом захисту, застосованим Верховним Судом у зразковій справі № 440/11441/25.
При цьому зобов`язання поновити виплату пільги не позбавляє відповідача обов`язку визначити її розмір відповідно до пункту 6 Порядку № 373 з урахуванням норм споживання, встановлених цін (тарифів) та кількості членів сім`ї, які мають право на пільгу.
Водночас, перевіряючи повноту правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Суд першої інстанції, пославшись на пункт 2 Порядку № 389, дійшов висновку, що дія цього Порядку не поширюється на осіб, які мають право на пільги відповідно до Закону № 203/98-ВР.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки пунктом 1-1 Постанови № 389 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1553 прямо передбачено надання у 2025 році пільг, установлених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї відповідно до Порядку № 389.
Отже, Порядок № 389 у спірний період формально поширювався на ветеранів органів внутрішніх справ, а підставою для його незастосування є не відсутність позивача серед визначених ним категорій осіб, а невідповідність відповідних положень спеціальному закону, який має вищу юридичну силу.
Крім того, суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача поновити виплату пільги з 01.09.2025 без обмеження строком, тобто у тому числі на період 2026 року, не надав оцінки правовому регулюванню, встановленому на 2026 рік пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4695-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 269, у зв`язку з чим колегія суддів надала таку оцінку в цій постанові.
Також в окремих місцях мотивувальної частини рішення суд першої інстанції послався на пункт 1-1 Порядку № 389, тоді як зазначений пункт міститься в Постанові № 389.
Разом з тим наведені неточності не вплинули на правильність висновку суду першої інстанції по суті спору, оскільки вирішальне значення для його вирішення має пріоритет спеціального закону над положеннями законів про Державний бюджет України та прийнятих на їх виконання підзаконних актів, який суд першої інстанції застосував правильно.
Отже, зазначені недоліки мотивування не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі № 320/8255/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі № 320/8255/26 – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді С.В. Златін
О.О. Осіпова