ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
13 листопада 2026 року
м. Дніпро
справа № 160/15105/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2026 року (суддя Тітова О.О.) у справі №160/15105/26 за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання дій протиправними, та скасування постанов та закриття виконавчого провадження, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати дій відповідача щодо відкриття виконавчих проваджень № 80553680 від 20.03.2026р. та №80553287 від 20.03.2026р протиправними;
скасувати постанови про відкриття виконавчих проваджень № 80553680 від 20.03.2026р. та №80553287 від 20.03.2026р. та закриття виконавчих проваджень № 80553680, №80553287.
Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. Підставою для залишення позовної заяви без руху стало, зокрема, те, що адміністративний позов до суду подано з пропуском 10-денного строку, передбаченого ч.2 ст. 287 КАС України, не подано заяви про поновлення пропущеного строку з наведенням поважних причин пропуску вказаного строку з наданням відповідних доказів.
На виконання ухвали суду представником позивача подано клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду.
Обґрунтовуючи поважність причин та підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, представник посилався на сукупність обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню саме з належним позовом, а саме відсутність у представника копій постанов, необхідність отримання документів від ВДВС, очікування відповіді органу ДВС, фактичне отримання документів лише 28.05.2026р, негайне після цього формування позову, подання позову 02.06.2026р. та відсутність будь-якого ухилення або зловживання процесуальними правами.
Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2026 року відмовлено позивачу в поновленні пропущеного строку на звернення з позовом до суду. Позовну заяву повернуто позивачу.
Ухвала суду мотивована тим, що встановлені обставини справи свідчать про пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду, оскільки такі обставини свідчать про те, що
про наявність оскаржуваних постанов позивач був обізнаний щонайменше з 24.04.2026, оскільки в цей день звертався до відповідача із заявою про закриття виконавчих проваджень. Натомість, з позовом до суду позивач звернувся лише 03.06.2026, при цьому, не надавши належних доказів поважності причин пропуску строку звернення з позовом до суду.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано обставин, які зазначені в клопотанні про поновлення строку звернення з позовом до суду. Позивач зазначає, що дізнавшись про наявність відкритих виконавчих проваджень він звертався до органу ДВС з метою отримання постанов про відкриття виконавчих проваджень, які фактично було отримано 28.05.2026, а з позовом до суду позивач звернувся 02.06.2026. Позивач звертає увагу на те, що суд першої інстанції, встановивши дату звернення із заявою до органу ДВС про закриття виконавчих проваджень (24.04.2026), не дослідив того, чи мав позивач станом на вказану дату можливість ознайомитися з постановами про відкриття виконавчого провадження, чи міг він знати їх зміст та правові підстави відкриття виконавчих проваджень. Позивач наполягає на тому, що на вказану дату він не володів такою інформацією, а отже не міг сформувати та подати до суду позов. Таку можливість позивач отримав лише після фактичного ознайомлення з оскаржуваними постановами, які ним було отримано 28.05.2026.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини 2 статті 287 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Тобто, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
З цих підстав, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що враховуючи специфіку спору, позивач мав право звернутися до суду з цим позовом у визначений ч.2 ст.287 КАС України десятиденний строк, перебіг якого починається з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд першої інстанції, виходячи з положень ч.2 ст.287 КАС України, правильно зазначив те, що перебіг процесуального строку у спірному випадку починається з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про існування оскаржуваних постанов державного виконавця.
Суд першої інстанції встановив, що 24.04.2026 позивач звертався до органу ДВС із заявою про закриття виконавчих проваджень.
За цих обставин суд першої інстанції встановив дату (24.04.2026), в яку щонайменше позивач був обізнаний про наявність оскаржуваних постанов.
Суд апеляційної інстанції вважає можливим погодитися з висновком суду першої інстанції щодо встановленої дати, з якої, поза розумним сумнівом, можливо стверджувати про обізнаність позивача щодо наявності оскаржуваних у цій справі постанов, оскільки із звернення позивача до органу ДВС вбачається, що він знав про наявність виконавчих проваджень (їх номера та предмет виконавчого провадження) та просив скасувати постанови про відкриття цих виконавчих проваджень.
Отже, в цілому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду, який встановлено ч.2 ст.287 КАС України.
В той же час, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення процесуального строку звернення з позовом до суду.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Європейський суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (справа «Мельник проти України» рішення від 28.03.2006 року).
Таким чином, враховуючи наведені позиції Європейського Суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у кожному конкретному випадку питання щодо дотримання строків звернення до суду, повинно оцінюватися судом враховуючи усі обставини, що призвели до звернення особи із позовом до суду, зокрема, значимості цієї справи для особи, можливості звернення до суду за захистом права у строки, встановлені законом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією позивача та вважає її цілком виправданою стосовно того, що звернення з позовом до суду обумовлено необхідністю з`ясувати, принаймні, правові та фактичні підстави для прийняття оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження. Вказане необхідне для формування правової позиції та визначення у позові підстав для оскарження цих постанов.
Суд першої інстанції, визначивши дату, з якої слід вважати обізнаним позивача про наявність постанов про відкриття виконавчого провадження, не звернув увагу та не перевірив те, чи мав позивач станом на вказану дату можливість ознайомитися з постановами про відкриття виконавчого провадження, чи міг він знати їх зміст та правові підстави відкриття виконавчих проваджень.
У свою чергу, позивач заперечує наявність у нього такої інформації, станом на 24.04.2026, і вказані заперечення матеріалами справи не спростовуються.
Матеріали справи також свідчать про те, що на звернення позивача (24.04.2026) відповідач відмовив у закритті виконавчих проваджень, про що надав відповідь від 30.04.2026.
07.05.2026 позивачем направлено запит до органу ДВС про надання постанови про відкриття виконавчих проваджень. Такі постанови позивачем фактично були отримані 28.05.2026, а з позовом до суду позивач звернувся 02.06.2026.
Тобто, встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем вживалися дії щодо отримання постанов про відкриття виконавчих проваджень, а після їх отримання позивач, без зайвих зволікань, звернувся до суду з позовом.
Отже, за встановлених у цій справі обставин справи, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду без поважних причин.
З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає за необхідне оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.320, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.
Ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2026 року у справі №160/15105/26 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку, у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Т.І. Ясенова