ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
Іменем України
12 листопада 2026 року
м. Харків
справа № 644/3282/25
провадження № 22-з/818/319/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Тичкової О.Ю.,
Суддів колегії – Маміної О.В., Савенка М.Є.,
сторони справи:
позивач – ОСОБА_1
відповідачі – Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_2 ,
треті особи – Державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Венглюк Тетяна Василівна, Приватний нотаріус Кузьменко Юлія Володимирівна,
заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали цивільної справи та заяву Лисенка Андрія Олександровича який діє в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костіненко Михайло Юрійович, Державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Венглюк Тетяни Василівни, приватний нотаріус Кузьменко Юлія Володимирівна, про витребування майна із чужого незаконного володіння, -
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів в якому просить суд витребувати в порядку віндикації із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 2-кімнатну квартиру загальною площею 43.8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1765950763101.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір №2008/0808/45-051 від 15 серпня 2008 року, згідно умов якого позивачу позичальнику банк надав кредит в розмірі 22000 доларів США строком з 15.08.2008 року по 15 серпня 2036 року. В забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором укладено договір іпотеки № №2008/0808/45-051 від 15.08.2008 року. Предметом іпотеки визначено квартиру загальною площею 43,8 кв. АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1765950763101. У відповідності до договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 правонаступником ВАТ «Сведбанк» в зазначених правовідносинах з ОСОБА_1 стало ПАТ «Дельта Банк». 12.02.2019 державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Венглюк Тетяна Василівна здійснила державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 43,8 кв. АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк». Новим власником зазначеної нерухомості наразі є ОСОБА_2 . Позивачка вважає, що перереєстрація права власності та відчуження спірної нерухомості (вибуття поза волею Позивача) відбулася з грубим порушенням норм чинного законодавства України з огляду на те, що: реєстрація права власності на предмет іпотеки була здійснена в період дії Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” без згоди на це ОСОБА_1 ; в договорі іпотеки, який став підставою для реєстрації права власності, відсутнє іпотечне застереження, а окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався; повідомлення про вручення вимоги містить підпис не Позивача, а іншої особи, що свідчить про неналежне повідомлення останнього про намір Банку звернути стягнення на предмет іпотеки. Крім того, вимога за статтею 37 закону України про іпотеку не направлялась; оцінку предмету іпотеки перед зверненням стягнення порядку банком проведено не було; наявні підстави витребувати предмет іпотеки від особи ( ОСОБА_2 ), яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 двокімнатну квартиру загальною площею 43,8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1765950763101, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнуто з відповідачів: Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 на користь Держави в рівних частинах суму судового збору в розмірі 5925,95 грн.
29 вересня 2026 року Лисенко А.О. який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення. Просив стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 доларів США.
В обґрунтування заяви зазначено, що представником позивача у встановлений законодавством строк подано докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу понесених понесені в суді першої та апеляційної інстанції зокрема договір про надання правової допомоги №1 від 28.11.2024 року, акт виконаних робіт до договору №1 про надання правничої допомоги від 28.11.2024 року, договір про надання правової допомоги №1 від 12.12.2025 року, акт виконаних робіт до договору №1 про надання правничої допомоги від 12.12.2025 року, квитанції про оплату послуг. Оскільки апеляційним судом ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, проте не вирішено питання про стягнення судових витрат понесених в суді першої та апеляційної інстанції існує необхідність ухвалити у даній справі додаткову постанову.
Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи заяви про ухвалення у справі додаткового судового рішення, дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до 3 ч. 1, ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд що ухвалив рішення, ухвалює додаткове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Згідно з п.п. «б, в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміни судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (ч.1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Як убачається з матеріалів справи, постановою Харківського апеляційного суду 23 вересня 2026 року питання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не вирішувалось.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України).
Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
15 квітня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Лисенко А.О. звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, серед іншого просив здійснити розподіл судових витрат та покласти витрати пов`язані з розглядом справи на відповідача. Зазначив що попередня орієнтована сума судових витрат понесених у суді першої інстанції становить 2000,00 доларів США та докази їх понесення будуть надані до суду протягом 5-ти днів після ухвалення судового рішення.
29 вересня 2026 року Лисенко А.О. який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення. Просив стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 доларів США.
На підтвердження розміру понесених судових витрат представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги №1 від 28.11.2024 року, акт виконаних робіт до договору №1 про надання правничої допомоги від 28.11.2024 року, договір про надання правової допомоги №1 від 12.12.2025 року, акт виконаних робіт до договору №1 про надання правничої допомоги від 12.12.2025 року, квитанції про оплату послуг.
Зі змісту акту виконаних робіт до договору №1 про надання правничої допомоги від 28.11.2024 року вбачається детальний перелік робіт виконаних адвокатом в суді першої інстанції, зокрема: консультація клієнта, узгодження стратегії по справі та підписання договору; підготовка та подання позовної заяви учасникам справи та до суду; підготовка та подання клопотання про призначення експертизи до суду; підготовка та подання клопотання про витребування доказів до суду; участь у судовому засіданні 09.09.2025 року, участь у судовому засіданні 16.10.2025 року, участь в судовому засіданні 27.11.2025 року, підготовка та подання учасникам справи та до суду заяви про ухвалення додаткового рішення і долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу.
Зі змісту акту виконаних робіт до договору №1 про надання правничої допомоги від 12.12.2025 року вбачається детальний перелік робіт виконаних адвокатом в суді апеляційної інстанції, зокрема: консультація клієнта, узгодження стратегії по справі та підписання договору; підготовка та подання апеляційної скарги учасникам справи та до суду; участь в судовому засіданні 22.09.2026 року, підготовка та подання учасникам справи та до суду заяви про ухвалення додаткового рішення і долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу.
05 жовтня 2026 року від представника відповідача ПАТ «Дельта Банк» - адвоката Кузьмік Д.В. надійшли заперечення на клопотання представника позивача про ухвалення додаткової постанови та стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вказує що визначений позивачем розмір судових витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не співмірним як складності справи так і часу витраченому адвокатом на надання відповідних послуг. Зокрема, відповідач наголошує що загальна кількість витраченого адвокатом Лисенко А.О. часу під час надання послуг в суді першої інстанції не перевищує 7,5 годин робочого часу, оскільки на думку Пат «Дельта Банк» на кожну процесуальну дію було витрачено не більше 1,5 години. Вказана нормованість годин робочого часу не співмірна із завищеною сумою у 2000,00 дол. США на супровід вказаної справи.
Крім того відповідач заперечує щодо можливості стягнення судових витрат за апеляційну інстанцію, оскільки позивачем не було вказано у апеляційній скарзі орієнтованого розміру суми попередніх витрат які позивач очікує понести в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, судова колегія бере до уваги висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року, за змістом якого: « …суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, суд керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Щодо доводів відповідача про неможливість стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, з огляду на відсутність попереднього (орієнтовного) розрахунку таких витрат в апеляційній скарзі, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України кожна сторона разом із першою заявою по суті спору подає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Згідно з частиною другою цієї статті у разі неподання стороною такого попереднього розрахунку суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком судового збору.
Водночас саме по собі посилання відповідача на відсутність окремого попереднього розрахунку витрат в апеляційній скарзі не звільняє суд від обов`язку оцінити всі обставини, пов`язані із заявленими до відшкодування витратами, зокрема зміст раніше поданих заяв, обсяг наданої правничої допомоги, належність і допустимість доказів, а також дотримання процесуальних вимог щодо заявлення та підтвердження судових витрат.
Як убачається з матеріалів справи, ще 15 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Лисенко А.О., звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, просив здійснити розподіл судових витрат і покласти витрати, пов`язані з розглядом справи, на відповідача. При цьому представник зазначив попередній орієнтовний розмір судових витрат, понесених у суді першої інстанції, у сумі 2000,00 доларів США та повідомив про намір надати докази їх понесення у встановлений процесуальним законом строк.
Отже, питання про розподіл судових витрат було порушено позивачем ще на стадії розгляду справи судом першої інстанції, а відповідач був обізнаний про намір позивача вимагати компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Разом із тим судова колегія враховує, що наведений у позовній заяві попередній розрахунок прямо стосувався витрат, очікуваних у суді першої інстанції, а тому сам по собі не може розглядатися як безумовне підтвердження попереднього розрахунку витрат на апеляційний перегляд справи.
Однак під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має враховувати не лише факт зазначення орієнтовної суми витрат у процесуальному документі, а й те, чи були такі витрати фактично понесені у зв`язку з розглядом справи, чи підтверджені вони належними доказами та чи забезпечено іншій стороні можливість висловити заперечення щодо їх підстав і розміру.
У цій справі представником позивача подано окремий договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт і квитанції про оплату послуг, які стосуються надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. Отже, витрати, заявлені до відшкодування за апеляційний перегляд, індивідуалізовані та підтверджуються відповідними документами, а відповідач скористався своїм правом подати заперечення щодо їх відшкодування.
За таких обставин доводи відповідача про необхідність відмови у відшкодуванні всіх витрат на правничу допомогу, понесених в апеляційній інстанції, виключно з підстави відсутності окремого попереднього розрахунку в апеляційній скарзі, не є достатніми самі по собі для вирішення питання про їх розподіл без оцінки інших обставин справи та поданих доказів.
При цьому судова колегія виходить із того, що відшкодуванню можуть підлягати лише ті витрати, які відповідають вимогам процесуального закону, підтверджені належними доказами, пов`язані з розглядом справи та є необхідними й обґрунтованими за своїм розміром.
Вирішуючи питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у судах першої та апеляційної інстанцій, судова колегія враховує характер спірних правовідносин, категорію та складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, кількість підготовлених процесуальних документів, участь у судових засіданнях, а також зміст і обсяг фактично наданих правничих послуг.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, представник Лисенко А.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав всі належні та допустимі докази, зокрема копії договорів про надання професійної правової допомоги, копії актів виконаних робіт.
Разом з тим, сам по собі факт подання доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування в заявленому розмірі. Визначаючи розмір витрат, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати не лише документальне підтвердження їх понесення, а й дійсність, необхідність та обґрунтованість таких витрат, їх співмірність зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, а також значенням справи для сторони.
У цьому випадку заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу є непропорційним обсягу фактично виконаної адвокатом роботи та не повною мірою відповідає критеріям розумності, необхідності й співмірності судових витрат. З огляду на конкретні обставини справи, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг підготовлених процесуальних документів та фактично наданих правничих послуг, судова колегія вважає, що стягнення витрат у повному заявленому розмірі покладало б на відповідачів надмірний фінансовий тягар, що не узгоджується із засадами справедливості та пропорційності судового захисту.
Отже, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат і розумності їхнього розміру, а також необхідності дотримання балансу інтересів сторін, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, до 10 000,00 грн які підлягають стягненню з відповідачів в рівних частках по 5000,00 грн з кожного відповідача.
Враховуючи викладене вище, заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст.133,137,141,246,270 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ :
Заяву ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Стягнути з відповідачів Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в рівних частинах суму витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень по 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп. з кожного відповідача.
Додаткова постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.Ю. Тичкова
Судді: О.В. Маміна
М.Є. Савенко