ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 141478313

Озвучення тимчасово недоступне

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646//7833/26 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження апел.суду №11-кп/818/1921/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.3 ст. 389 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 липня 2026 року стосовно ОСОБА_9 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 389 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12026226170000134 від 12.06.2026 року, -

в с т а н о в и л а :

Вироком Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 липня 2026 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Бутове, Старобільського району, Луганської області, громадянку України, освіта середня, не працює, раніше судиму 26.05.2016 Старобільським районним судом Луганської області за частиною 2 статті 185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік, ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 25.04.2017 направлено в місця позбавлення волі, звільнилась 30.11.2018 за відбуттям строку покарання, 11.12.2019 Старобільським районним судом Луганської області за частиною 1 статті 263 КК України до 3 років позбавлення волі, звільненої 19.05.2022 на підставі ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 11.05.2022 умовно-достроково на строк 10 місяців 23 дні, 20.05.2025 Основ`янським районним судом м. Харкова за частиною 1 статті 309 КК України до 5 років пробаційного нагляду, зареєстровану за адресою Луганська область, Старобільський район, с. Бутове, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 389 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

На підставі частини 1 статті 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання у виді 3 років обмеження волі частково приєднано невідбуте покарання за вироком Основ`янського районного суду м. Харкова від 20.05.2025 у виді 2 років пробаційного нагляду, що згідно частини 1 статті 72 КК України, відповідає 2 рокам обмеження волі, та призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років обмеження волі.

Згідно вироку, ОСОБА_9 , будучи засудженою вироком Основ`янського районного суду міста Харкова від 20.05.2025 року за частиною 1 статті 309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 5 (п`ять) років, допустила ухилення засудженого від відбуття покарання у виді пробаційного нагляду.

Згідно пунктів 1-3 ч. 2, пунктів 3-5 частини 3 стітта 59-1 КК України на ОСОБА_9 судом були покладені наступні обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості дляреєстрації як безробітного посаду (роботу); працевлаштуватися, якщо їй буде запропоновано виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою; пройти курс лікування від наркотичної залежності, розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин.

29.07.2025 р. працівниками Основ`янського районного відділу філії Державної установи «Центру пробації» в Харківській області ОСОБА_9 письмово ознайомлено із порядком та умовами відбування покарання у виді пробаційного нагляду та наслідки їх невиконання згідно статті 49-1 КВК України, попереджено про кримінальну відповідальність за ч. З ст. 389 КК України за ухилення від відбування у виді пробаційного нагляду.

Відповідно до постанови від 25.08.2025 р. про встановлення днів явки на реєстрацію (реєстрації), такими днями явки визначено 1-й, 2-й, 4-й вівторки кожного місяця, у період часу з 08:00 до 12:00, з 12:45 до 17:00, із якою письмово ознайомлено засуджену ОСОБА_9 25.08.2025. Надалі, без підтвердження та будь-якого обґрунтування поважності причин неприбуття, ОСОБА_9 не з`явилася до Основ`янського районного відділу філії центру Державної установи «Центр пробації» в Харківській області у 4-й вівторок серпня 2025 року, тобто 26.08.2025, на зв язок не вийшла, причини неявки не повідомила. 27.08.2025 року ОСОБА_9 прибула до Основ`янського районного відділу філії центру Державної установи «Центр пробації» в Харківській області та в письмовому поясненні зазначила, що не з`явилася 26.08.2025 року до органу з питань пробації для реєстрації, підтвердження поважності причини неприбуття не зазначила, одночасно підтверджуючих документів не надала, у зв`язку з чим 27.08.2025 провідним інспектором Основ`янського РВ на підставі статті 49-3 КВК України винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Надалі постановою від 02.12.2025 провідним інспектором Основ`янського РВ встановлено змінений графік явки на реєстрацію, де зобов`язано засуджену ОСОБА_9 з`являтися кожного 1-го вівторка кожного місяця, у період часу з 08:00 до 12:00, з 12:45 до 17:00, із якою письмово ознайомлено засуджену ОСОБА_9 02.12.2025. Водночас, засуджена ОСОБА_9 у визначені дні, тобто 05.05.2026, у 1-й вівторок травня 2026 року, а також 02.06.2026, тобто у 1-й вівторок червня 2026 року, до Основ`янського РВ на реєстрацію не з`явилась, на зв`язок не вийшла, причини неявки не повідомила. 09.06.2026 року ОСОБА_9 прибула до уповноваженого органу з питань пробації та зазначила, що 05.05.2026 та 02.06.2026 свідомо не з`являлась до Основ`янського РВ для реєстрації, підтвердження поважності причин неявки не надала, перевіркою встановлено, що до закладів охорони здоров`я не зверталась, амбулаторне і стаціонарне лікування не проходила. 09.06.2026 ОСОБА_9 провідним інспектором органу з питань пробації винесено під підпис письмове попередження про притягнення до кримінальної відповідальності за порушення порядку та умов відбування покарання у виді пробаційного нагляду, а саме не з`явилась 05.05.2026 та 02.06.2026 в призначені дні для реєстрації без поважних причин, чим порушила пункт 1 частини 2 статті 59-1 КК України, пункт 1 частини 4 статті 49-1 КВК. Проте, ОСОБА_9 діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з метою ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, маючи реальну можливість виконувати визначені їй судом обов`язки, допустила порушення порядку та умов відбування покарання у виді пробаційного нагляду, а саме не прибула на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації у визначені для реєстрації дні, а саме: 26.08.2025, 05.05.2026 та 02.06.2026.

Не погодившись з вироком суду, прокурор подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити, на підставі частини 1 статті 74 КК України звільнити ОСОБА_9 від покарання, передбаченого частиною 3 статті 389 КК України, у зв`язку із відсутністю процесуальної можливості призначення їй покарання, передбаченого санкцією цієї статті, виключити з резолютивної частини вироку рішення суду про призначення остаточного покарання за правилами статті 71 КК України, вирок від 20.05.2025 виконувати самостійно.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що на момент постановлення вироку обвинувачена досягла 62 років, тобто пенсійного віку. Згідно частини 3 статті 61 КК України покарання у виді обмеження волі не може бути призначене особам пенсійного віку.

Оскільки санкція частини 3 статті 389 КК України не передбачає іншого виду покарання, обвинувачена підлягає звільненню від покарання, що виключає можливість застосування статті 71 КК України. Таким чином, суд першої інстанції не застосував закон, який підлягає застосуванню, а саме частину 3 статті 61 КК України, та застосував статтю 71 КК України, яка не підлягає застосуванню, що є підставою для зміни вироку.

Обвинувачена ОСОБА_9 судову повістку про виклик за наявною в матеріалах провадження адресою не отримала, номер мобільного телефону, зазначений у її письмових поясненнях, вимкнений. За повідомленням контактної особи, номер телефона якої вказаний ОСОБА_9 , а саме: 0662935438, остання веде жебрацький спосіб життя, мобільного телефона не має.

Враховуючи, що в апеляційній скарзі прокурора не порушується питання щодо погіршення процесуального становища обвинуваченої, та її інтереси під час апеляційного розгляду представляє захисник, колегія суддів вважала за можливе розгляд апеляційної скарги прокурора провести за відсутності обвинуваченої, проти чого учасники провадження не заперечували.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, думку захисника, який не заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частиною 1 статті 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Відповідно до матеріалів судового провадження, кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 розглянуто судом першої інстанції у спрощеному провадженні в порядку статті 382 КПК України, фактичні обставини кримінального правопорушення учасниками судового провадження не оспорювались. Зазначені обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції, з урахуванням положень частини 2 статті 394 КПК України, щодо фактичних обставин кримінального правопорушення перевірці апеляційним судом не підлягають.

Щодо доводів сторони обвинувачення про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно статті 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як слушно зазначено прокурором в апеляційній скарзі, вказаних вимог кримінального закону суд першої інстанції не дотримався в повному обсязі, з огляду на таке.

Санкцією частини 3 статті 389 КК України передбачено покарання за ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду у виді обмеження волі на строк до трьох років.

Водночас, згідно з частиною 3 статті 61 КК України обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Згідно із вироком суду, ОСОБА_9 – ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час ухвалення вироку та призначення їй покарання ОСОБА_9 досягла 63 років, тобто пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років), що залишилось поза увагою суду.

Тобто, всупереч наведеним вимогам кримінального закону, суд першої інстанції призначив ОСОБА_9 покарання за частиною 3 статті 389 КК України та за сукупністю вироків у виді обмеження волі, яке відповідно до частини 3 статті 61 КК України до неї не може бути застосоване як до особи, що досягла пенсійного віку, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У своїй постанові від 27 липня 2021 року у справі № 760/20159/20 Верховний Суд, стосовно правового вирішення такої ситуації, погодився з роз`ясненнями, які містяться в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими суд не вправі перейти до більш м`якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, повинен закрити провадження і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання. З урахуванням наведеного, Верховний Суд на підставі частини 1 статті 74 КК України постановив рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання у виді обмеження волі.

Враховуючи встановлені обставини, ОСОБА_9 підлягає звільненню від покарання у виді обмеження волі за частиною 3 статті 389 КК України, на підставі частини 1 статті 74 КК України.

У зв`язку із звільненням ОСОБА_9 від покарання за частиною 3 статті 389 КК України, відсутні обгрунтовані підстави для застосування положень статті 71 КК України при призначенні остаточного покарання.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 06 грудня 2021 року у справі №243/7758/20 дійшов висновку, що для застосування закріплених у частині 1 статті 71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов`язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності: перша стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком; друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.

Водночас, згідно з частиною 1 статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Враховуючи, що до ОСОБА_9 не може бути застосоване покарання, передбачене частиною 3 статті 389 КК України, у виді обмеження волі, та вона підлягає звільненню від вказаного покарання, суд першої інстанції безпідставно приєднав до покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, невідбуте покарання у виді пробаційного нагляду строком на 5 років за попереднім вироком Основ`янського районного суду м. Харкова від 20.05.2025 на підставі статті 71 КК України, чим допустив застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до пунтку 2 частини 1 статті 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.

Згідно з частиною 1 статті 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягав застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_9 покарання змінити, звільнити її від покарання за частиною 3 статті 389 КК України у виді обмеження волі на підставі частини 1 статті 74 КК України; виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на застосування статті 71 КК України, невідбуте покарання за Основ`янського районного суду м. Харкова від 20.05.2025 у виді пробаційного нагляду на строк 5 років виконувати самостійно.

За таких обставин, апеляційна скарга сторони обвинувачення підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні в частині призначення покарання.

Керуючись статтями 405, 407, 413, 418, 419 КПК України,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити.

Вирок Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 липня 2026 року в частині призначеного покарання – змінити.

Звільнити ОСОБА_9 від покарання, передбаченого частиною 3 статті 389 КК України, у зв`язку з відсутністю процесуальної можливості призначення їй покарання, передбаченого санкцією цієї статті, на підставі частини 1 статті 74 КК України.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на призначення ОСОБА_9 остаточного покарання на підставі статті 71 КК України.

Вирок Основ`янського районного суду м. Харкова від 20.05.2025, яким ОСОБА_9 призначено покарання у виді пробаційного нагляду на строк 5 років, виконувати самостійно.

В іншій частині вирок Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 липня 2026 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: