Справа № 127/27716/24
Провадження № 22-ц/801/2350/2026
Категорія: 20
Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А.
Доповідач:Оніщук В. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року
Справа № 127/27716/24
м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Сала Т. Б., Рибчинського В. П.,
з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,
учасники справи:
позивач – Вінницька міська рада,
відповідач – ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та адвоката Вдовцової Лідії Костянтинівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Березовської О. А. у залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У вересні 2024 року Вінницька міська рада звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтовано тим, що у провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала справа за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
20 грудня 2023 року, за результатами розгляду справи суд позов задовольнив та витребував з незаконного володіння Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1,9600 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У описовій частині рішення щодо встановлених фактичних обставин справи суд зазначив, що постановою Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2023 року по справі № 127/10973/22 за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, визнано за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 2,51 в умовних кадастрових гектарах без визначення її меж в натурі (на місцевості) в землях, які перебували в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Батьківщина» смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області, на тепер знаходяться на території Вінницької міської ради, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який, у свою чергу, успадкував це право після смерті ОСОБА_5 .
Прийняття 26 січня 2023 року Вінницьким апеляційним судом постанови у справі № 127/10973/22 стало правовою підставою для прийняття Вінницьким міським судом Вінницької області рішення у справі № 127/16589/23.
У подальшому, постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року вказану постанову Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2023 року було скасовано, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
У мотивувальній частині вказаної постанови Верховного Суду визначено: «Право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
У цій справі встановлено, що 25 січня 1996 року КСП «Батьківщина» Стрижавською селищною радою народних депутатів виданий державний акт на право колективної власності на землю. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до видачі цього акта. Право виникає в момент його народження і припиняється зі смертю. Враховуючи те, що на час видачі державного акта на право колективної власності на землю КСП «Батьківщина» ОСОБА_5 не була членом колективного сільськогосподарського підприємства, оскільки її членство в цьому підприємстві припинилось у зв`язку зі смертю, вона не могла набути право на відповідну частку земельної ділянки, незважаючи на включення її в 1997 році до списку осіб, що мають право на земельний пай. Факт внесення спадкодавця до списків громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства лише вказує на наміри щодо виділення цій особі земельної ділянки. З огляду на правові підстави набуття такої земельної частки (паю) у приватну власність, неможливим є наділення особи цим правом після її смерті. Таким чином, оскільки за життя ОСОБА_5 не набула права на земельну частку (пай), відповідно таке право не може бути об`єктом спадкування».
Враховуючи вказані обставини, Вінницька міська рада 15 лютого 2024 року звернулась до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2023 року у справі № 127/16589/23 за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
12 березня 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області заяву Вінницької міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2023 року у справі № 127/16589/23 було задоволено, скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2023 року у справі № 127/16589/23 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено.
19 червня 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2024 року у справі № 127/16589/23 залишено без змін.
Водночас 30 січня 2024 року ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1,9600 га, цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, після чого, відповідно до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно з договором купівлі-продажу № 224 від 07 лютого 2024 року, відчужила вказану земельну ділянку громадянці ОСОБА_3 .
Окрему увагу суду заслуговує той факт, що ОСОБА_2 , ігноруючи рішення судів у справах № 127/16589/23 (за результатами перегляду за нововиявленими обставинами) та № 127/10973/22 (за результатами перегляду судом касаційної інстанції), 07 лютого 2024 року здійснила продаж земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1,9600 га, громадянці ОСОБА_3 .
В подальшому громадянка ОСОБА_3 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з договором дарування № 258 від 13 лютого 2024 року, безоплатно передала у власність громадянці ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1,9600 га, цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
24 липня 2024 року ОСОБА_3 , діючи як представник ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої заяви НТМ 064772, здійснила поділ належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1,9600 га, цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на три окремі земельні ділянки площами: ділянка № 1 — 0,93 га; ділянка № НОМЕР_1 — 0,93 га; ділянка № НОМЕР_2 — 0,10 га.
За результатами виготовлення 25 липня 2024 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, 31 липня 2024 року було здійснено державну реєстрацію трьох новостворених земельних ділянок, що утворилися після поділу вказаної земельної ділянки.
Таким чином, у результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1,9600 га, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, утворилося три земельні ділянки:
0510100000:01:123:0028, площею 0,1000 га, цільовим призначенням: 01.01 — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179490, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984360005101);
0510100000:01:123:0029, площею 0,9300 га, цільовим призначенням: 01.01 — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179396, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984354605101);
0510100000:01:123:0030, площею 0,9300 га, цільовим призначенням: 01.01 — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179622, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984367205101).
Власником вказаних земельних ділянок, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є ОСОБА_1 .
Таким чином, державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на новостворені земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:01:123:0028, 0510100000:01:123:0029, 0510100000:01:123:0030 порушує законні права та інтереси Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради, а тому звернувшись в суд із цим позовом, Вінницька міська рада просила витребувати з приватної власності ОСОБА_1 у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради (21050, вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 25512617) земельні ділянки з кадастровими номерами:
0510100000:01:123:0028, площею 0,1000 га, цільовим призначенням: 01.01 — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179490, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984360005101 — згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав);
0510100000:01:123:0029, площею 0,9300 га, цільовим призначенням: 01.01 — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179396, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984354605101 — згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав);
0510100000:01:123:0030, площею 0,9300 га, цільовим призначенням: 01.01 — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179622, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984367205101).
Вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року позов було задоволено повністю та вирішено витребувати з приватної власності ОСОБА_1 у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами:
0510100000:01:123:0028, площею 0, 1000 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179490, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984360005101 - згідно відомостей з Державного реєстру речових прав);
0510100000:01:123:0029, площею 0, 9300 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179396, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984354605101 - згідно відомостей з Державного реєстру речових прав);
0510100000:01:123:0030, площею 0, 9300 га, цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця (номер відомостей про речове право: 56179622, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2984367205101 – згідно відомостей з Державного реєстру речових прав).
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради судові витрати.
Так, у ході розгляду справи, судом першої інстанції було встановлено, що спірні земельні ділянки утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, набутої відповідачем ОСОБА_1 від осіб, які не мали права власності на земельну ділянку, а отже не мали права її відчужувати, що встановлено вище зазначеними рішеннями судів, які мають преюдиційне значення, причому набула ОСОБА_1 земельну ділянку безоплатно на підставі договору дарування.
Отже, ОСОБА_1 є незаконним добросовісним останнім набувачем спірного нерухомого майна, її володіння спірним нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за нею. Судом не встановлено фактів, що свідчать про недобросовісність відповідача. Відповідно до частини четвертої статті 388 ЦК України, спірне майно може бути витребувано від добросовісного набувача, який набув його безвідплатно.
Визначаючи пропорційність втручання у право власності позивачки суд врахував, що ОСОБА_1 набула майно від ОСОБА_3 за договором дарування 13 лютого 2024 року, тобто під час розгляду справи №127/16589/23. Трохи менше аніж через місяць рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2024 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2023 року у справі №127/16589/23 ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено. У подальшому земельна ділянка, яка була предметом спору в цивільній справі № 127/16589/23 і перейшла безоплатно у володіння ОСОБА_7 , за заявою від 24 липня 2024 року ОСОБА_3 , яка діяла за довіреністю як представник ОСОБА_7 , була поділена на три земельні ділянки, право на які є предметом цього спору. Суд звернув увагу, що одне із заперечень відповідача проти цього позову є те, що його предметом є інші земельні ділянки, а не земельна ділянка 0510100000:01:123:0001.
У суду відсутні докази, що ОСОБА_1 відомо було, що земельна ділянка, яку вона безоплатно набуває у володіння була предметом спору у справах №127/10973/22 та № 127/16589/23, але безоплатне відчуження земельної ділянки представником ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та подальший поділ земельної ділянки на три земельні ділянки, який проводився представником ОСОБА_1 , колишнім володільцем ОСОБА_3 , після ухвалення рішень судами, на думку суду, свідчить про недобросовісність поведінки третьої особи ОСОБА_3 .
Окрім того, в заяві про зупинення провадження, відповідачка вказувала, що ОСОБА_3 здійснила поділ земельної ділянки 0510100000:01:123:0001 до укладення договору дарування, що, на думку суду, свідчить про те, що ОСОБА_1 , будучи володільцем нерухомого майна, не має достовірної інформації про нього. Більше того, в цій заяві відповідач вказує, що ініціювала розгляд Вінницьким міським судом Вінницької області цивільної справи №127/25745/25 про визнання договору дарування недійсним. Серед підстав позову про визнання договору дарування недійсним ОСОБА_1 вказує те, що спірні земельні ділянки нею не використовуються і ними вона не користувалася та не мала наміру користуватися, на будівництво житлового будинку на них коштів вона не має, зрозуміла, що помилилась, підписавши договір дарування. Також вказує, що ОСОБА_3 продовжує користуватися спірними земельними ділянками в своїх інтересах, засіваючи їх, отримуючи прибуток, кошти ОСОБА_1 не надає.
Враховуючи, що ОСОБА_1 набула у володіння земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 за безоплатним договором, фактично не користується спірними земельними ділянками, як сама стверджує, не одержує від цього майна дохід, ініціювала розгляд судом справи за позовом про визнання недійсним договору дарування, на підставі якого набула земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 у володіння, суд дійшов висновку, що втручання є пропорційним та не має ознак індивідуального надмірного тягаря для відповідача.
Відхиляючи доводи про застосування строків позовної давності, місцевий суд зазначив, що право комунальної власності територіальної громади м. Вінниця було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 липня 2018 року, тому суд вважає помилковим твердження позивача, що це право було порушено до його виникнення і у зв`язку з прийняттям рішень органом місцевого самоврядування про передачу права на земельну частку (пай) та видачу державного акта на ім`я особи, яка померла, після її смерті.
На думку суду, перебіг строку позовної давності у цій справі необхідно рахувати з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 третьою особою ОСОБА_2 31 січня 2024 року, яке було зареєстровано не на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2023 року у справі №127/16589/23. Саме з цього моменту позивач міг довідатися, що його право порушено та про особу, яка порушила його право.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, представник ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 12 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Сало Т. Б.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 серпня 2026 року апеляційну скаргу адвоката Вдовцової Лідії Костянтинівни в інтересах ОСОБА_1 було залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Вдовцової Лідії Костянтинівни в інтересах ОСОБА_1 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2026 року справу було призначено до розгляду на 01 жовтня 2026 року об 11 год 30 хв.
01 жовтня 2026 року справа була знята із розгляду у зв`язку із перебуванням судді Голоти Л. О., яка входить до складу колегії, на навчанні.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2026 року строк розгляду справи продовжено на п`ятнадцять днів, судове засідання відкладено на 21 жовтня 2026 року на 11 год 00 хв.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2026 року суддю Голоту Л. О. замінено на суддю Рибчинського В. П.
21 жовтня 2026 року справа була знята із розгляду у звязку із зайнятістю суддів Рибчинського В. П. та Сала Т. Б., які входить до складу колегії, у іншому судовому засіданні.
Розгляд справи призначено на 05 листопада 2026 року о 10 год. 00 хв., проголошення судового рішення призначено на 12 листопада 2026 року о 09 год. 05 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У апеляційній скарзі адвокат Вдовцова Л. К. в інтересах ОСОБА_1 зазначає, що позивачем по справі не наведено та не доведено обставин недобросовісності відповідача або того, що відповідачка знала чи повинна була знати про незаконність первісного приватизаційного рішення. Тому спосіб захисту по принципу віндикації є незаконним, оскільки позивач не ставить питання щодо визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, не довівши що сторони володіли та володіють земельними ділянками незаконно.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду не може мати характеру автоматичного застосування до цієї справи без оцінки конкретних фактичних обставин щодо відповідача, моментів набуття прав та тотожності майна, що витребовується.
Три земельні ділянки є утвореними внаслідок поділу, відтак позивач зобов`язаний довести походження спірних ділянок саме від первісної земельної ділянки, щодо якої встановлено незаконність. Проте позивач не довів, що земельна ділянка розміром 1,096 га придбана незаконно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тому позивач не довів підстави, за яких майно могло бути витребуване саме від добросовісного набувача.
Історія продажу-купівлі даної земельної ділянки жодним чином не має доказів, що ОСОБА_8 , а потім ОСОБА_9 , набули її незаконно. Отже, вважає, що позивач не довів, що набуття і відповідачем відбулося з порушенням закону або що існують спеціальні підстави для припинення права власності відповідача.
Спірні земельні ділянки належали гр. ОСОБА_2 на законних підставах з 2018 року на підставі рішення селищної ради та державного акта в порядку спадкування. Законність її правовстановлюючих документів була підтверджена судовими рішеннями. Мати відповідачки придбала ці ділянки у ОСОБА_2 , покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та законні судові рішення і на дані нотаріуса з державних реєстрів про це в день укладення угод.
Скасування судових рішень Верховним Судом, хоча і відбулося 17 січня 2024 року, а ОСОБА_2 30 січня 2024 року відчужила їх, ОСОБА_3 їх придбала, не знаючи про наявність судового спору у Верховному Суді на момент транзакцій. Бо реєстрація земельної ділянки у ДР на ім`я ОСОБА_2 не скасовувалася і тому нотаріус при укладенні ними даного правочину також підтвердила законність угоди. Отже, мати ОСОБА_1 на законних підставах набула право власності на них і розпорядилася на свій розсуд, будучи впевнена в законності своїх дій, коли їх дарувала.
Витребування землі у ОСОБА_1 через помилки або спори між селищною та міською радами є покладанням на громадянина надмірного індивідуального тягаря, тобто держава в особі міськради в інтересах громади – Вінницької міської ради, не може вимагати повернення землі, якщо її ж органи свого часу порушили процедуру отримання права власності ОСОБА_2 .
Дії ОСОБА_2 з моменту придбання земельної ділянки, до її продажу були законними, вона була законною власницею, її право власності зареєстровано у державній установі міськради. ОСОБА_3 також на момент дарування земельних ділянок ОСОБА_1 – 13 лютого 2024 року мала право розпоряджатися своїм правом власності, тому не можна її дії розцінювати як володіння чужим майном, на підставі чого позивач просить витребувати у ОСОБА_1 земельні ділянки з чужого незаконного володіння.
Отже, позовні вимоги про витребування земельних ділянок саме у ОСОБА_1 є пред`явленими з порушенням правил про належний спосіб захисту, оскільки позивач фактично намагається усунути наслідки рішень органу місцевого самоврядування смт. Стрижавка, які були в подальшому визнані судом незаконними щодо ОСОБА_2 , однак не доводить наявності умов, передбачених для витребування майна у конкретного відповідача.
Також представник зазначає, що Вінницька міськрада як орган влади, є правонаступником сільради с. Стрижавки, знала про зміст свого рішення безпосередньо з 1997 року, тому в даному випадку мова може йти про пропуск позовної давності.
Окрім того, право комунальної власності територіальної громади м. Вінниця було зареєстровано в ДРРР на це нерухоме майно 20 липня 2018 року і з цієї дати строк позовної давності також давно сплив.
Також у позові є посилання на судові процеси у Господарському суді (який тривав з 2018 по 2023 роки, справа за № 902/1128/17), де Вінницька міська рада була стороною, що беззаперечно ще раз доводить, що про порушення своїх прав на вказані земельні ділянки Вінницька міська рада дізналася щонайменше у 2018 році.
ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що придбала вказану спірну ділянку, повністю покладаючись на легітимність Державного реєстру речових прав та на рішення суду від 2023 року. Її дії, як і дії ОСОБА_1 були абсолютно добросовісними.
Судом при розгляді справи по суті не було взято до уваги Указ Президента України № 72095 «Про порядок паювання земель переданих в колективну власність підприємствам». Відповідно ОСОБА_10 набула право на розпаювання відповідно до рішення Стрижавської сільської ради про передачу в колективну власність КСП «Батьківщина» земель та видачу Державного Акту про право колективної власності від 25 травня 1995 року, ще за її життя. І тому всі подальші дії спадкоємців є законними і належними, про що було відомо як селищній раді, так і позивачу.
Судом не було взято до уваги, що родина ОСОБА_8 понад 20 років відкрито, добросовісно володіла цією землею, сплачувала податки чи здавала в оренду, позбавлення її права на землю зараз є порушенням Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини (право на мирне володіння майном). Помилка державного органу чи КСП (видача сертифіката померлому) не може виправлятися виключно за рахунок громадянина, який не вчиняв жодних протиправних дій, що і зробив суд. Державні органи (селищна рада та РДА у 1997 році) видали сертифікат. Спадкоємці діяли абсолютно добросовісно: вони не підробляли документи, оформили спадщину у державного нотаріуса, зареєстрували право власності у державному реєстрі. Якщо державний або муніципальний орган припустився помилки (затвердив списки з померлою особою або видав сертифікат), ризик цієї помилки має нести сама держава/громада, а не громадянин. Не можна виправляти помилки влади за рахунок позбавлення приватної власності добросовісних осіб.
Також ОСОБА_3 посилається на застосування строку позовної давності.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційні скарги представник Вінницької міської просить залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
В судовому засіданні представник відповідача власну апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави, а також підтримала апеляційну скаргу, подану ОСОБА_3 .
Представник позивача в судовому засіданні щодо задоволення апеляційних скарг заперечував.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини, встановлені судом
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а. с. 43, том 1).
20 березня 2002 року на ім`я ОСОБА_5 на підставі рішення 25 сесії 3 скликання Стрижавської селищної ради Ради народних депутатів від 20 грудня 2001 року було видано державний акт на право власності на землю серії І-ВН № 044446, яким їй передано земельну ділянку площею 1,96 га для ведення товарного сільськогосподарського господарства, розташовану на території Стрижавської селищної ради (а. с. 39-40, том 1).
За замовленням ОСОБА_2 ТОВ «Центр експертиз та бізнесу «Капітал-Інвест» в 2016 році була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1, 96 га; адреса земельної ділянки: м. Вінниця (бувша територія Стрижавської селищної ради) Вінницької області (а. с. 32-62, том 1).
19 грудня 2016 року право власності на земельну ділянку 0510100000:01:123:0001 площею 1,96 га для ведення товарного сільськогосподарського господарства було зареєстровано за ОСОБА_5 (а. с. 59, том 1).
20 липня 2018 року на підставі рішення Вінницької міської ради №1262 від 27.06.2018 за виконавчим комітетом Вінницької міської ради в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку 0510100000:01:123:0001 площею 1,96 га для ведення товарного сільськогосподарського господарства (а. с. 64, том 1).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року у справі №127/10973/22 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права на земельну частку в порядку спадкування за законом відмовлено, оскільки позивачкою не доведено факту передачі Вінницькій міській раді сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створених на базі радгоспів, інших державних сільськогосподарських підприємств, які підлягають розпаюванню, тому позов пред`явлено до неналежного відповідача (а. с. 11, том 1).
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2023 року у справі №127/10973/22 Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року у справі №127/10973/22 було скасовано, позов ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права на земельну частку в порядку спадкування за законом було задоволено та вирішено визнати за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 2,51 в умовах кадастрових гектарах без визначення її меж в натурі (на місцевості) в землях, які перебували в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Батьківщина» смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області, на тепер знаходяться на території Вінницької міської ради, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула право на земельну частку (пай) в землях, що перебували в колективній власності КСП «Батьківщина», і це право перейшло до її спадкоємця ОСОБА_11 , а після його смерті до позивача, яка прийняла спадщину. При цьому вирішення питання про виділення позивачу земельної частки в натурі належить саме до повноважень Вінницької міської ради, тому вона є належним відповідачем у справі (а. с. 11, том 1).
31 січня 2023 року ОСОБА_2 на підставі постанови суду зареєструвала право власності на земельну ділянку (а. с. 64, том 1).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2023 року у справі № 127/16589/23 позов ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння було задоволено та вирішено витребувати з незаконного володіння Територіальної громади м. Вінниці в особі Вінницької міської ради на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001, площею 1,9600 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 19, том 1).
Постановою Верховного суду від 17 січня 2024 року у справі №127/10973/22 постанову Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2023 року у справі №127/10973/22 було скасовано та змінено рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. При цьому у мотивувальній частині постанови касаційний суд зазначив, що факт внесення спадкодавця до списків громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства лише вказує на наміри щодо виділення цій особі земельної ділянки. З огляду на правові підстави набуття такої земельної частки (паю) у приватну власність, неможливим є наділення особи цим правом після її смерті. Таким чином, оскільки за життя ОСОБА_5 не набула права на земельну частку (пай), відповідно таке право не може бути об`єктом спадкування, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в позові, але помилився щодо мотивів такої відмови (а. с. 10-18, том 1).
07 лютого 2024 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку 0510100000:01:123:0001 ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 07 лютого 2024 року, про що здійснено запис у Державному реєстрі речових прав 13 лютого 2024 року (а. с. 63, том 1).
13 лютого 2024 року ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку 0510100000:01:123:0001 ОСОБА_1 за договором дарування від 13 лютого 2024 року, про що здійснено запис у Державному реєстрі речових прав 13 лютого 2024 року (а. с. 66-69, 63, том 1).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2024 року у справі № 127/16589/23 було задоволено заяву Вінницької міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2023 року у справі № 127/16589/23, скасовано вказане рішення та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено (а. с. 20, том 1). Вказане рішення набуло законної сили після апеляційного оскарження (а. с. 19-25, том 1).
24 липня 2024 року ОСОБА_3 , діючи за довіреністю ОСОБА_1 від 20 грудня 2023 року (а. с. 70-72, том 1), здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:123:0001 на три земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:01:123:0028, 0510100000:01:123:0029, 0510100000:01:123:0030 площею 0, 10 га, площею 0, 93 га, площею 0, 93 га відповідно та цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 73-77, том 1).
Поділ земельної ділянки 0510100000:01:123:0001 здійснювався на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває у власності громадянки ОСОБА_1 загальною площею 1, 96 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території м. Вінниця Вінницької області, виконаної в 2024 році фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 за замовленням ОСОБА_1 (а. с. 125-147, том 1).
Право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки 05 серпня 2024 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 78-80, том 1).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, серед іншого, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Звертаючись в суд із цим позовом, Вінницька міська рада вказувала на те, що встановлені відповідно до рішень суду, що набрали законної сили у справі №127/10973/22, а також справі №127/16589/23 фактичні обставини, дають вагомі підстави Вінницькій міській раді звернутися із позовною заявою до суду про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок (віндикаційний позов) з кадастровими номерами: 0510100000:01:123:0028, площею 0,1000 0,1000 га; 0510100000:01:123:0029, площею 0,9300 га; 0510100000:01:123:0030, площею 0,9300 га, з метою захисту законних прав та інтересів Вінницької міської територіальної громади у сфері земельних правовідносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Із матеріалів справи встановлено, що постановою Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2023 року у справі №127/10973/22 було скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року, позов ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права на земельну частку в порядку спадкування за законом було задоволено та вирішено визнати за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 2,51 в умовах кадастрових гектарах без визначення її меж в натурі (на місцевості) в землях, які перебували в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Батьківщина» смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області, на тепер знаходяться на території Вінницької міської ради, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 .
31 січня 2023 року ОСОБА_2 на підставі постанови зареєструвала право власності на земельну ділянку.
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року у цій справі було скасовано поставу апеляційного суду від 26 січня 2023 року. При касаційному перегляді справи було встановлено:
« ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 листопада 2003 року, ОСОБА_2 прийняла спадщину після ОСОБА_4 , який, у свою чергу, прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5
25 січня 1996 року КСП «Батьківщина» Стрижавською селищною радою народних депутатів виданий державний акт на право колективної власності на землю.
Відповідно до виписки з протоколу № 2 зборів уповноважених членів КСП «Батьківщина» від 18 липня 1997 року в списки для розпаювання внесено членів КСП, які працюють не менше трьох років, а також пенсіонерів КСП «Батьківщина», які працювали перед виходом на пенсію не менше трьох років, всього 559 осіб. Зокрема, ОСОБА_5 у цьому списку значиться у розділі «Колгоспні пенсіонери, які померли з 08.1995 р.».
Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації від 30 липня 1997 року № 379 затверджено розрахунки вартості та розміру в умовних кадастрових гектарах земельної частки (паю) в площі сільськогосподарських угідь, що передані в колективну власність КСП «Батьківщина». Вирішено видати сертифікати на право на земельну частку (пай) громадянам співвласникам колективної власності на землю КСП «Батьківщина» в кількості 559 чоловік.
Зокрема, на ім`я ОСОБА_5 був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0360549, про що свідчить лист Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15 квітня 2022 року, книга реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).
Рішенням Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 17 лютого 2000 року внесено зміни в технічну документацію з паювання земель КСП, затверджено списки осіб раніше не включених і пропущених на земельну частку (пай).
Згідно з випискою з протоколу № 3 загальних зборів власників сертифікатів на території Стрижавської селищної ради Вінницького району від 19 квітня 2001 року затверджено список осіб, які мають право на земельну частку (пай) в сільгосппідприємстві в кількості 619 чоловік, ОСОБА_5 у цьому списку значиться у розділі «Колгоспні пенсіонери, які померли з 08.1995р.».
Рішенням 25 сесії Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 3-го скликання від 20 грудня 2001 року № 11 затверджено проект організації території земельних часток (паїв) в землях колишнього КСП «Батьківщина», а також відповідну технічну документацію із землеустрою.
Відповідно до технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), виготовленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр експертиз та бізнесу «Капітал Інвест»», земельна ділянка, яка підлягає формуванню у порядку відведення в натурі за рахунок земельної частки (паю), що була виділена на ім`я ОСОБА_5 , розташована в місті Вінниці (колишня територія Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області).
Постановою державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори від 19 травня 2022 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала в колективній власності КСП «Батьківщина», розміром 2,51 в умовних кадастрових гектарах», яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , спадкоємцем якої був ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в спадкоємниці відсутній оригінал сертифіката на земельну частку (пай)».
Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_5 померла до видачі Стрижавською селищною радою народних депутатів КСП «Батьківщина» державного акту на право колективної власності на землю. Факт внесення спадкодавця до списків громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства лише вказує на наміри щодо виділення цій особі земельної ділянки. З огляду на правові підстави набуття такої земельної частки (паю) у приватну власність, неможливим є наділення особи цим правом після її смерті. Таким чином, оскільки за життя ОСОБА_5 не набула права на земельну частку (пай), відповідно таке право не може бути об`єктом спадкування.
Разом з тим апеляційний суд зауважує, що ані сертифікат на право на земельну частку (пай), ані державний акт ніким не оспорювалися, недійсними не визнавалися.
07 лютого 2024 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу передала земельну ділянку 0510100000:01:123:0001 у власність ОСОБА_3 , яка у подальшому подарувала її ОСОБА_1 , після чого вказана земельна ділянка була поділена на три спірні: 0510100000:01:123:0028, площею 0,1000 га; 0510100000:01:123:0029, площею 0,9300 га; 0510100000:01:123:0030, площею 0,9300 га.
Позивачем при зверненні в суд із позовом не було наведено жодних доводів та не було надано жодного доказу на підтвердження обізнаності ОСОБА_1 (як і ОСОБА_3 ) в тому, що отримана ними у власність земельна ділянка попередньо була набута у власність неправомірно.
Водночас суд першої інстанції при розгляді справи достеменно встановив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки 0510100000:01:123:0001, що не оспорюється та не заперечується Вінницькою міською радою.
У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 554/10397/16 ц Верховний Суд зазначив, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).
Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.
У рішенні Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (наприклад, рішення від 11 червня 2020 року в справі «Фортеця проти України», заява № 68946/10, пункт 42).
Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року в справі «Ґаші проти Хорватії», № 3257/05, пункт 40).
Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони під час виконання своїх повноважень припустилися помилки.
Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви», № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).
Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).
Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).
Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.
«Справедлива рівновага» – це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення від 20 листопада 1995 року в справі «Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium), Series A no. 332, p. 23, § 38).
Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.
Отже, суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, стосовно захисту права власності.
Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. Указані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.
Реалізація таких конвенційних положень знайшла своє втілення в Законі України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), який набув чинності 09 квітня 2025 року».
Відповідно до ч. 2 ст. 391 ЦК України якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
За змістом ч. 5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Зазначена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.
Зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21).
У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на землі ведення лісового господарства чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.
Тобто, якщо майно було набуто добросовісним набувачем за відплатним правочином і за положеннями статті 388 ЦК України воно не могло бути витребуване у цієї особи власником, то подальше розпорядження цією особою майном (в тому числі відчуження його за безвідплатним правочином) не створює підставу для витребування у нового набувача.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у частині третій статті 388 ЦК України йдеться про те, що якщо майно було набуто безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Добросовісний набувач, який далі відчужив майно за безвідплатним правочином, не є «особою, яка не мала права відчужувати майно». Навпаки, Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).
Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього (див. підпункт 6.7 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати (див. mutatis mutandis висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16).
Законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, зокрема й у випадку, коли відповідне рішення суду стосується об`єктів або територій природно-заповідного фонду.
Повернення земельної ділянки сільськогосподарського призначення власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під визначені статтею 390 ЦК України умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі про позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, зробив висновок про те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам.
Суд зазначив, що позбавлення заявника права власності на його земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявника на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.
ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов`язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна виключно із фактом позбавлення власності, а не зі способом задоволення такої вимоги держави (витребування чи повернення відповідного майна за негаторним позовом), формою або часом визначення такої компенсації в національному законодавстві.
У пояснювальній записці до Закону № 4292-ІХ зазначено, що чинна (до внесення змін цим Законом) редакція ЦК України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного Суду, у якій фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захисту прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушності права власності). Зміни до частини другої статті 388 ЦК України передбачають: гарантію витребування на випадки, якщо майно вибуло з володіння власника та належить чи належало до об`єктів критичної інфраструктури; об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації; об`єктів природно-заповідного фонду; вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади, що установлено новою частиною п`ятою статті 390 ЦК України; унеможливлення застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії, направлені на відчуження майна, унаслідок яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, як установлено новою частиною другою статті 391 ЦК України.
Тобто Закон № 4292-ІХ є законодавчим втіленням на національному рівні положень Конвенції та практики ЄСПЛ і не слугує точкою відліку виникнення у добросовісного набувача права на компенсацію вартості позбавленого майна.
Такий висновок є загальним, має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи та недоліків законодавчої норми.
У постанові від 19 грудня 2025 року в справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду досліджував умови, за яких відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. Верховний Суд зазначив, що по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим. Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи.
Верховний Суд виснував, що норма внутрішнього законодавства, яка за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, не підлягає застосуванню як така, що порушує критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 (як і ОСОБА_3 ) набула право власності на спірне майно на підставі правочину, та у справі відсутні докази, які б свідчили про її обізнаність щодо можливих порушень прав третіх осіб або недобросовісність її поведінки, а тому Вінницька міська рада, звертаючись із цим позовом до суду, мала подбати про виконання вимог чинного законодавства в частині внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, на випадок визнання відповідача добросовісним, що відповідає вимогам чинного законодавства, і не може порушувати права позивача, оскільки ч. 14 ст. 265 ЦПК України передбачено, шо у разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову – про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача.
При цьому факт особистого використання або ж не використання ОСОБА_1 належного їй майна не має правового значення.
Апеляційний суд погоджується із твердженнями скаржників про те, що ймовірна помилка органу місцевого самоврядування чи КСП при видачі сертифіката на ім`я померлої особи, не може виправлятися виключно за рахунок громадянина, який не вчиняв протиправних дій. Так, ОСОБА_2 , реалізуючи своє право на спадкування на земельну ділянку після смерті чоловіка, діяла у межах чинних норм закону. Подальше скасування судового рішення про визнання за нею права власності на майно жодним чином не свідчить про неправомірність її дій.
На цей час положеннями Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» урегульовано порядок компенсації добросовісному набувачеві, з метою посилення захисту прав добросовісного набувача, відповідно відсутність внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором на депозитний рахунок суду вартості майна, яке витребовується, відповідно до положень ч. 5 ст. 390 ЦК України, унеможливлює ухвалення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки, а позивач всупереч ч. 5 ст. 390 ЦК України не вніс на депозитний рахунок суду суму вартості майна, яке витребовується, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що подані апеляційні скарги є обґрунтованими підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову Вінницької міської ради.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають задоволенню, із позивача слід стягнути 13 626 грн сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 та 13 626 грн судового збору на користь держави за подання апеляційної скарги ОСОБА_3 , яка звільнена від його сплати на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та адвоката Вдовцової Лідії Костянтинівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року скасувати.
Відмовити у задоволенні позову Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Судові витрати, понесені Вінницькою міською радою у суді першої інстанції, залишити за нею.
Стягнути з Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 13 626 грн (тринадцять тисяч шістсот двадцять шість грн) понесених нею витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Вінницької міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 13 626 грн (тринадцять тисяч шістсот двадцять шість грн) за подання апеляційної скарги ОСОБА_3 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді Т. Б. Сало
В. П. Рибчинський