КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 року м. Київ справа №640/15356/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії,
в с т а н о в и в:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив суд:
визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо надання в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів постанові Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 "Про затвердження Положення про дозвільну систему" статусу "чинний";
зобов`язати Міністерство юстиції України внести зміни до графи "статус" Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів щодо постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 "Про затвердження Положення про дозвільну систему", замінивши там слово "чинний" на слово "нечинний".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 "Про затвердження Положення про дозвільну систему" (далі – Постанова № 576) після її прийняття не була офіційно оприлюднена (опублікована), що підтверджується відсутністю відомостей на офіційному сайті Верховної Ради України та відповіддю Секретаріату Кабінету Міністрів України. Позивач зазначив також про те, що відповідно до ч. 3 ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є нечинними.
Позивач також посилається на Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-рп та від 11.03.2003 № 6-рп, стверджуючи, що акти, прийняті до 1996 року, є чинними лише в частині, що не суперечить Конституції, а вимога щодо оприлюднення є імперативною. Оскільки Кабінет Міністрів не привів Постанову № 576 у відповідність до вимог Конституції та Указу Президента № 503/97, вона автоматично втратила чинність.
Відображення Мін`юстом у Реєстрі статусу «чинний» порушує ст. 2 Закону України «Про інформацію» та принципи ведення Реєстру, оскільки неопублікований акт не може одночасно вважатися чинним.
Позивач доводить наявність порушеного права тим, що 02.07.2019 орган поліції, керуючись саме цією Постановою № 576, виніс висновок про анулювання його дозволу на зберігання та носіння пристрою для відстрілу патронів з гумовими кулями.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі.
15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відтак, розгляд зазначеної справи підпадає під територіальну юрисдикцію Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до супровідного листа Окружного адміністративного суду м. Києва дану справу передано до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 прийнято справу до провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував повністю. Зазначив, що на дату прийняття Постанови № 576 (12.10.1992) порядок набрання чинності актами уряду регулювався Постановою Ради Міністрів УРСР від 29.02.1980 № 144, згідно з якою, акти набирали чинності з моменту їх прийняття, якщо в них не вказано іншого строку. В самій постанові було визначено строк введення в дію з 15.10.1992. При цьому, положення ст. 57 Конституції України 1996 року не застосовуються до Постанови № 576, оскільки Конституція не має зворотної дії в часі (ст. 58 Основного Закону).
Відповідач вважає, що відповідно до Указу Президента № 468/96 та Порядку № 376, Мін`юст є лише держателем Реєстру, який здійснює облік та підтримання актів у контрольному стані. Мін`юст не наділений повноваженнями самостійно визначати акт нечинним або скасовувати його. Постанова № 576 не скасована Урядом чи судом, тому правових підстав змінювати її статус у Реєстрі немає. До того ж, відповідач стверджує, що позивач не довів, що саме технічні дії Мін`юсту щодо відображення статусу в Реєстрі порушують його безпосередні права чи інтереси.
Сторонами до суду подано відзив, відповідь на відзив, заперечення та відповідь на заперечення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.1992 Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему». Пунктом 2 цієї постанови було визначено дату введення її в Дію з 15.10.1992.
13.07.1999 Міністерство юстиції України внесло постанову Кабінетом Міністрів України № 576 до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів із присвоєнням реєстраційного коду 8940/1999 та встановленням у графі «статус» значення «чинний».
14.02.2019 ОСОБА_1 виявив у Реєстрі Мін`юсту інформацію про те, що зазначена Постанова № 576 має статус «чинний», тоді як на офіційному вебпорталі Верховної Ради України цей документ такої позначки не містив.
15.02.2019 позивач направив до Мін`юсту звернення з вимогою роз`яснити підстави надання акту статусу «чинний» за відсутності фактів його офіційного оприлюднення у 1992 році, а також вимагав змінити статус на «нечинний». Не отримавши відповіді, 10.06.2019 позивач повторно направив аналогічне за змістом заяву/звернення.
02.07.2019 старшим інспектором з особливих доручень відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи УПД ГУНП у м. Києві, майором поліції Перекос К.О., на підставі норм Постанови № 576 було винесено «Висновок про анулювання дозволу на зберігання та носіння пристрою вітчизняного виробництва для відстрілу патронів з гумовими кулями марки "Скат-1Р", к-р 9 мм, № ЧН-002015», який належав ОСОБА_1 ..
Не отримавши відповідей від Мін`юсту на свої попередні звернення, позивач звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності міністерства протиправною. Після відкриття провадження Мін`юст надав відповідь, у якій обґрунтував чинність Постанови № 576 посиланнями на законодавство УРСР.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Постанова № 576 у встановленому законом порядку (самим Кабінетом Міністрів України або судовим рішенням, що набрало законної сили) не визнавалася такою, що втратила чинність, та не була скасована.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення) затвердженого постановою Уряду від 02.07.2014 № 228, встановлено, що Міністерство юстиції України є центральним ораном виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін`юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Відповідно до п. п. 16, 17 п. 4 Положення Міністерство юстиції підтримує тексти актів законодавства у контрольному стані, веде їх облік та здійснює зберігання, забезпечує ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та забезпечує надання інформації з нього.
Нормативно-правове регулювання створення та ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів здійснюється Указом Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27.06.1996 № 468/96 (далі - Указ № 468) та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним» від 23.04.2001 № 376 (далі - Порядок № 376).
Відповідно до пункту 1 Указу № 468 в Україні запроваджено Єдиний державний реєстр нормативних актів - автоматизовану систему збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства.
Пунктом 4 Указу № 468 встановлено, що на Міністерство юстиції України покладено ведення Державного реєстру, розроблення організаційних заходів та впровадження методологічних принципів, створення фонду нормативних актів та підтримання їх у контрольному стані, надання інформації про них.
Згідно з п. 3 Порядку № 376 держатель Реєстру - Мін`юст, який розробляє організаційні та методологічні принципи ведення Реєстру, приймає рішення про включення нормативно-правових актів до Реєстру, здійснює їх опрацювання, ідентифікацію, класифікацію, відповідає за автентичність та контрольний стан еталонних текстів, забезпечує внесення нормативно-правових актів до еталонного фонду і його збереження та здійснює контроль за наданням інформації з Реєстру.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду обов`язковою ознакою дій, бездіяльності чи рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути предметом судового оскарження, є їхній владно-зобов`язуючий характер. Тобто, такі рішення чи дії повинні безпосередньо породжувати, змінювати або припиняти права та обов`язки особи у конкретних правовідносинах.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Постанова № 576 була ухвалена 12.10.1992, тобто до набрання чинності Конституцією України 1996 року.
Суд звертає увагу на те, що на момент її прийняття, правовий порядок визначався нормами Постанови Ради Міністрів УРСР від 29.02.1980 № 144, яка передбачала набрання чинності актами уряду з моменту їх прийняття, якщо інше не вказано в самому акті. Оскільки Постанова № 576 містила вказівку про введення в дію з 15.10.1992, вона набула чинності законно за правилами, які діяли на той час.
При цьому, посилання позивача на п. 1 Перехідних положень Конституції України суд вважає необґрунтованими, позаяк, вказана норма передбачає, що чинними залишаються акти, які не суперечать Конституції за своїм сутнісним змістом.
Водночас, процедурні вимоги щодо публікації нормативних актів, встановлені ст. 57 Конституції 1996 року, стосуються виключно тих актів, які приймаються після набрання чинності самою Конституцією, і не можуть автоматично скасовувати акти, правомірно введені в дію у 1992 році.
Хоча, Кабінетом Міністрів України чи судом в установленому порядку Постанова № 576 протиправною не визнавалась та не скасовувалась. Позивачем вона також не оскаржувалась.
Суд стосовно посилань позивача на обов`язок Мін`юсту змінити статус акта на «нечинний» з метою забезпечення «достовірності інформації» зауважує, що згідно з Указом Президента України № 468/96 та Постановою Кабінету Міністрів України № 376, відповідач є держателем реєстру та здійснює його ведення (технічний облік, класифікацію, підтримання у контрольному стані), проте, повноваженнями самостійно позбавляти чинності акти Кабінету Міністрів України, або надавати правову оцінку їхній процедурі оприлюднення, Мін`юст не наділений.
Тому, на переконання суду, відповідач обґрунтовано стверджує про те, що зміна статусу акта у графі Реєстру на «нечинний» можлива виключно на підставі відповідного нормативно-правового акта про його скасування, або на підставі судового рішення, яким такий акт визнано протиправним та нечинним.
За відсутності таких обставин, дії Мін`юсту щодо відображення статусу «чинний» є правомірними та відповідають його компетенції.
За приписами ч. ч. 2 та 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
З огляду на вимоги ст. ст. 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
У контексті доводів позивача в обґрунтування порушення своїх прав діями відповідача, суд зазначає, що висновок про анулювання дозволу на зберігання та носіння зброї від 02.07.2019 було прийнято ГУНП у м. Києві, а технічне відображення Мін`юстом статусу Постанови № 576 у Реєстрі не є актом індивідуальної дії, що безпосередньо анулював дозвіл позивача.
Тобто, суд вважає, що між діями відповідача та негативними наслідками для позивача відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок. Позивач обрав неналежний спосіб захисту прав, оскільки правомірність дій органу поліції має оскаржуватись в межах окремого спору, а не через зміну облікових даних у базах даних.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що права позивача з боку Міністерства юстиції України порушені не були, а відповідач діяв у межах закону. Тому, судом, у даному випадку, не було встановлено протиправності дій відповідача щодо надання в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів постанові Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 "Про затвердження Положення про дозвільну систему" статусу "чинний", як, наслідок, відсутні підстави для зобов`язання вчинити певні дії за вимогами позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.