ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 141476921

Озвучення тимчасово недоступне

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 року м. Київ справа №320/48053/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Агротехспілки «Україна» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Приватне підприємство Агротехспілка «Україна» (далі по тексту - позивач, ПП Агротехспілка «Україна») з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2024 №182542406 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штраф) на загальну суму 323 124,53 грн з податку на доходи фізичних осіб;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2024 №182552406 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штраф) на загальну суму 15 618,12 грн з військового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 22.01.2024 по 01.03.2024 Головним управлінням ДПС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2017 по 30.09.2023, за результатами якої складено акт від 08.03.2024 №14821/10-36-07-02-12/31320734. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 та підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, що полягали у несвоєчасному перерахуванні до бюджету податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 2 254 046,53 грн та військового збору у сумі 64 779,74 грн.

Не погоджуючись із висновками перевірки, позивач подав до контролюючого органу заперечення та додаткові документи, які були отримані останнім 21.03.2024. За результатами їх розгляду відповідач листом від 04.04.2024 №3004/10-36-24-06 повідомив про відхилення наведених підприємством аргументів.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.04.2024 №182542406 та №182552406, якими визначено грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, зокрема застосовано штрафні санкції у розмірі 323 124,53 грн та 15 618,12 грн відповідно.

Позивач оскаржив зазначені рішення в адміністративному порядку, однак рішенням ДПС України від 10.06.2024 №17259/6/99-00-06-01-03-06 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач стверджує, що під час проведення перевірки контролюючим органом допущено порушення встановленої законодавством процедури. Зокрема, підприємство не отримувало запиту від 28.02.2024 №22/10-36-24-06 щодо надання пояснень стосовно виявлених порушень, унаслідок чого було позбавлене можливості надати відповідні пояснення та підтвердні документи. При цьому інформація про направлення зазначеного запиту та складання акта про ненадання пояснень відсутня у відповідному розділі акта перевірки.

Крім того, позивач зазначає, що повідомлення від 27.03.2024 №2776/к/10-36-24-06 про запрошення на розгляд заперечень, призначений на 03.04.2024, підприємство отримало лише 08.04.2024, тобто після проведення такого розгляду.

Також позивач вважає, що акт перевірки не містить належного обґрунтування висновків про несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Зокрема, контролюючим органом не наведено деталізованих розрахунків, методології визначення порушень, реквізитів первинних документів, на підставі яких встановлено несвоєчасність сплати відповідних платежів. На думку позивача, наведення загального переліку використаних під час перевірки документів не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727.

Окремо позивач звертає увагу на те, що не всі таблиці однотипних порушень, які містяться в додатку 18 до акта перевірки, підписані посадовими особами контролюючого органу, а до матеріалів перевірки не долучено відповідних запитів та актів про ненадання документів і пояснень.

Щодо військового збору позивач зазначає, що надані під час перевірки первинні бухгалтерські документи, банківські виписки та платіжні доручення підтверджують перерахування відповідних коштів до бюджету протягом перевірюваного періоду, тоді як контролюючим органом не обґрунтовано висновків про несвоєчасність їх сплати.

Крім того, позивач вважає безпідставним застосування штрафних санкцій у розмірі 25% відповідних сум податку. Зазначає, що в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях контролюючий орган послався на пункт 125-1.1 статті 125-1 Податкового кодексу України, який передбачає штраф у розмірі 10 відсотків, тоді як застосування штрафу в розмірі 25% передбачено пунктом 125-1.2 цієї статті за умисне вчинення відповідного порушення.

Позивач також посилається на положення пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України щодо незастосування штрафних санкцій за окремі порушення податкового законодавства протягом дії карантину, встановленого у зв`язку з поширенням COVID-19. Додатково наголошує, що стаття 125-1 Податкового кодексу України не передбачає відповідальності саме за несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

З огляду на викладене позивач вважає, що контролюючим органом не доведено належними доказами обставин, які стали підставою для застосування штрафних санкцій, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення в частині таких санкцій прийняті з порушенням вимог податкового законодавства та підлягають скасуванню.

При цьому суми основних податкових зобов`язань, визначені зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, а саме 20 097,40 грн з податку на доходи фізичних осіб та 1 373,32 грн з військового збору, позивач не оскаржує.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до позиції Верховного Суду не всі процедурні порушення можуть бути підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, а лише ті, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу.

Щодо доводів позивача про неотримання копії запиту про надання пояснень та доказів відповідач наголосив на їх спростуванні наявним особистим підписом головного бухгалтера ПП Агротехспілка «Україна» на такому запиті.

Відповідач стверджує про наявність в акті перевірки всієї передбаченої положеннями законодавства інформації.

Щодо доводів позивача про відсутність підписів посадових осіб контролюючого органу на всіх таблицях, які є додатками до акта перевірки, відповідач зазначив, що таке порушення не є фундаментальним та не призводить до неправильних висновків, прийнятих за результатами перевірки, а тому не є підставою для задоволення позовних вимог.

Доводи позивача щодо відсутності у спірних податкових повідомленнях-рішеннях посилань на пункт 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України спростовуються тим, що такі посилання наявні у розрахунках штрафних санкцій, які є невід`ємними додатками до податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що наведена відповідачем судова практика щодо наслідків порушення процедури проведення перевірки не може бути безпосередньо застосована до спірних правовідносин, оскільки стосувалася іншого виду документальної перевірки. Водночас, на думку позивача, під час проведення планової документальної виїзної перевірки контролюючий орган також був зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури та належним чином оформити її результати.

Позивач заперечив проти доводів відповідача щодо запиту про надання документів та пояснень, зазначивши, що такий запит був направлений наприкінці строку проведення перевірки, у зв`язку з чим, на його думку, контролюючим органом порушено встановлений порядок витребування документів.

Щодо визначення сум несвоєчасно сплачених податків позивач зазначив, що контролюючий орган не врахував дані бухгалтерського обліку та фактичний стан розрахунків за відповідними платежами, на думку позивача, при проведенні розрахунку податкового боргу та визначенні строків несвоєчасної сплати не було враховано наявні на відповідні дати дебетові сальдо з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що, як стверджує позивач, призвело до неправильного визначення контролюючим органом періодів та сум несвоєчасної сплати.

Крім того, позивач звернув увагу на невідповідність окремих розрахунків, наведених у додатках до акта перевірки, визначеним законодавством ставкам податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що, на його думку, свідчить про неправильність проведених контролюючим органом розрахунків.

При цьому позивач зазначив, що визначені за результатами перевірки суми основного грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору ним не оскаржуються та були сплачені після прийняття податкових повідомлень-рішень. Спір, за твердженням позивача, стосується саме застосованих штрафних санкцій.

Щодо штрафу позивач наголосив, що його застосування у спірному розмірі передбачає встановлення вини платника податків. Позивач вважає, що контролюючий орган не довів наявності вини, зокрема того, що підприємство мало можливість своєчасно виконати відповідний податковий обов`язок, однак не вжило достатніх заходів для його виконання.

Відповідачем подано до суду пояснення, в яких, крім доводів, викладених у відзиві, зазначено, що доводи позивача щодо порушення строків вручення запиту про надання пояснень та доказів з посиланням на положення ПК України не стосуються поданого запиту.

Відповідач також стверджує про правильність висновків акта перевірки в частині цифрових показників з наданням відповідних пояснень.

Крім того, відповідачем у відзиві та поясненнях заявлено клопотання про здійснення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов`язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов`язкового проведення судового засідання для встановлення об`єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні.

Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року «Varela Assalino v. Portugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 «CASE OF JUSSILA v. FINLAND», суд вказав на те, що: «Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...».

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про здійснення розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ПП Агротехспілка «Україна» (ідентифікаційний код 31320734, місцезнаходження: 08841, Київська обл., Обухівський р-н, с. Карапиші, вул. Незалежності, 29) зареєстроване як юридична особа та перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Київській області.

У період з 22.01.2024 по 16.02.2024 посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ПП Агротехспілка «Україна», результати якої оформлені актом від 08.03.2024 №14821/10-36-07-02-12/31320734 (далі по тексту - акт перевірки).

Пунктами 5 - 8 висновків акта перевірки встановлено порушення:

5) підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в результаті чого несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 2254046,53 грн;

6) абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в результаті чого занижено ПДФО на загальну суму 20097,40 грн;

7) підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України - несвоєчасне перерахування підприємством до бюджету військового збору у сумі 64779,74 грн;

8) абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в результаті чого занижено військовий збір на загальну суму 1373,32 грн.

Позивачем подано до ГУ ДПС у Київській області заперечення та додаткові документи до акта перевірки.

Листом ГУ ДПС у Київській області від 04.04.2024 №3004/12/10-36-24-06 за результатами розгляду заперечень до акта перевірки висновки, викладені в акті перевірки, залишені без змін.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 10.04.2024 №182542406 за порушення абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО на 343221,93 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями на 20097,40 грн та за штрафними санкціями на 323124,53 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 10.04.2024 №182552406 за порушення підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 16991,44 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням на 1373,32 грн та за штрафними санкціями на 15618,12 грн.

Рішенням ДПС України від 10.06.2024 №17259/6/99-00-06-01-03-06 за результатом розгляду заперечень на податкові повідомлення-рішення від 10.04.2024 №№ 182542406 та 182552406 означені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних санкцій, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією з підстав позову позивачем вказано порушення порядку проведення перевірки та оформлення її результатів, які полягають у неналежному витребуванні та наданні запиту про надання пояснень і документів щодо встановлених порушень, зокрема його направленні наприкінці строку проведення перевірки, відсутності підписів посадових осіб контролюючого органу на таблицях, що є додатками до акта перевірки, а також невключенні до матеріалів перевірки запитів, документів, пояснень та інших матеріалів, на підставі яких сформовано висновки акта перевірки, з приводу чого суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов`язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19.

Також відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення Відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення Позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».

Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 140/3135/19, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19.

В аспекті відповідної судової практики Верховного Суду надаючи оцінку доводам позивача щодо дотримання відповідачем процедури проведення перевірки, за результатами якої винесені спірні податкові повідомлення-рішення, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що документальна планова виїзна перевірка позивача була здійснена у період з 22.01.2024 по 16.02.2024.

Матеріалами справи підтверджено вручення позивачу запиту від 28.02.2024 №22/10-36-24-06 про надання пояснень, в якому зазначено, що у зв`язку з проведенням документальної планової виїзної перевірки ПП Агротехспілка «Україна», під час якої встановлено порушення:

- підпункту 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 176.2 статті 176 ПК України (несвоєчасне перерахування до бюджету ПДФО за період перевірки, найманим працівникам з доходу у вигляді заробітної плати);

- підпункту 164.2.17 «е» пункту 164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 167.1 статті 167 ПК України (встановлено заниження бази оподаткування ПДФО у вигляді додаткового блага та, як наслідок, встановлено заниження ПДФО);

- пункту 16.1 підрозділу 10 розділу ХХ, підпункт 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 ПК України (несвоєчасне перерахування до бюджету військового збору, що підлягає сплаті до бюджету.

З огляду на викладене відповідач просив позивача надати пояснення з питань, перелік яких наведено у запиті.

Означений запит містить відмітку про отримання його копії головним бухгалтером, незгоду з висновками та про те, що будуть надані фактичні дані для заперечення.

Відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з підпунктами 20.1.6, 20.1.46 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; під час проведення перевірки та розгляду результатів перевірки отримувати письмові пояснення від посадових (службових) осіб з питань, що стосуються предмета перевірки, та їх документальне підтвердження, у тому числі щодо здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За приписами пункту 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, положеннями ПК України прямо передбачено право контролюючого органу як під час проведення перевірки, так і під час розгляду її результатів отримувати від посадових осіб платника податків письмові пояснення з питань, що стосуються предмета перевірки, а також їх документальне підтвердження (підпункт 20.1.46 пункту 20.1 статті 20 ПК України). Водночас на платника податків покладено обов`язок забезпечити надання посадовими особами письмових пояснень на письмовий запит контролюючого органу з питань, що стосуються предмета перевірки (підпункт 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 ПК України).

При цьому встановлене пунктом 85.4 статті 85 ПК України правило щодо направлення відповідного запиту не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки, на переконання суду, стосується запиту на отримання належним чином засвідчених копій первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, а не запиту про надання письмових пояснень, який і було надано позивачу під час розгляду результатів перевірки.

Таким чином, направлення контролюючим органом 28.02.2024, тобто після закінчення перевірки 16.02.2024, але до дати складення акта перевірки 08.03.2024, запиту про надання письмових пояснень з питань, що стосувалися встановлених під час перевірки обставин, не свідчить про порушення ним порядку проведення перевірки та оформлення її результатів у цій частині.

Такий висновок узгоджується з правовим регулюванням оформлення результатів перевірки, яке передбачає окремий етап розгляду результатів перевірки та можливість отримання контролюючим органом пояснень платника податків щодо обставин, які є предметом перевірки. При цьому законодавством гарантовано платнику податків право надавати пояснення та заперечення щодо результатів перевірки, а такі пояснення і їх документальне підтвердження є складовою матеріалів перевірки.

Суд також враховує, що зазначений запит був отриманий головним бухгалтером позивача, про що свідчить відповідна відмітка про отримання та підпис на ньому, а отже позивач був обізнаний про встановлені контролюючим органом обставини та мав можливість надати свої пояснення і фактичні дані щодо них. При цьому, направлення означеного запиту після завершення перевірки, але до моменту складення акта перевірки не позбавляло позивача можливості реалізувати свої процесуальні права та не свідчить про обмеження його права на надання пояснень.

Враховуючи означені обставини, судом відхиляються доводи позивача про наявність процедурних порушень у цій частині.

При цьому, суд повторно наголошує, що доводи позивача щодо неотримання такого запиту спростовуються особистим підписом головного бухгалтера про його отримання, а також зазначення про незгоду з викладеними у ньому висновками.

Надаючи оцінку твердженням позивача щодо відсутності підписів посадових осіб контролюючого органу на деяких таблицях, які є додатками до акта перевірки, а також невключенні до матеріалів перевірки запитів, документів, пояснень та інших матеріалів, на підставі яких сформовано висновки акта перевірки, суд зазначає таке.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, не заперечуючи відсутності підписів посадових перевіряючих, зазначив, що таке порушення не є підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень та є суто формальним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 виснувала таке: «…аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення…».

Таким чином, враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду, відсутність підписів посадових осіб контролюючого органу на деяких таблицях, які є додатками до акта перевірки, відсутність у складі додатків до акта перевірки усіх визначених пунктом 1 розділу IV Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745, є технічними порушеннями, які жодним чином не вплинули та не могли вплинути на результати перевірки, а тому не можуть бути підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в оскаржуваній частині.

Крім того, у суду відсутні повноваження щодо визначення вичерпного переліку додатків до акта перевірки, визначених Порядком №727 з огляду на те, що саме відповідач наділений дискрецією щодо їх визначення під час проведення перевірки та оформлення її результатів.

Суд враховує, що відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок оформлюються актом (довідкою), який є носієм висновків контролюючого органу за результатами проведеної перевірки, а платник податків має право подати до нього свої заперечення та додаткові документи. Тому оцінка дотримання контролюючим органом порядку оформлення результатів перевірки має здійснюватися з урахуванням того, чи забезпечувало відповідне оформлення можливість платника податків зрозуміти зміст установлених порушень, перевірити їх обґрунтованість та належним чином реалізувати право на заперечення.

У даній справі судом не встановлено, що зазначені позивачем недоліки оформлення акта перевірки призвели до неможливості встановити зміст висновків контролюючого органу, перешкодили позивачу надати заперечення щодо них або об`єктивно могли вплинути на правильність визначення податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій. Навпаки, позивач скористався правом на подання заперечень на акт перевірки, які були розглянуті контролюючим органом, а за результатами їх розгляду висновки акта перевірки залишено без змін.

Отже, встановлені у справі недоліки оформлення акта перевірки мають формальний характер та не свідчать про порушення контролюючим органом такої процедури проведення та оформлення результатів перевірки, яка могла б вплинути на правильність висновків перевіряючих або на законність і обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. За таких обставин зазначені недоліки самі по собі не є достатньою підставою для їх скасування.

Також судом відхиляються доводи позивача щодо невідповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам законодавства з огляду на відсутність у них посилань на положення пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки, дослідивши зміст таких податкових повідомлень-рішень, судом встановлено, що посилання на означену норму містяться у розрахунках штрафних санкцій до них, які є невід`ємною частиною податкового повідомлення-рішення.

Щодо доводів позивача про відсутність у статті 125-1 ПК України положень щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне нарахування чи несвоєчасне перерахування податків, наслідком чого є відсутність підстав для її застосування в частині визначення штрафних санкцій, а також щодо недоведення відповідачем умисного вчинення правопорушення, суд зазначає таке.

Спеціальною статтею ПК України, яка встановлює відповідальність податкового агента за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати, є стаття 125-1 ПК України.

Відповідно до пункту 125-1.1 статті 125-1 ПК України ненарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов`язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III цього Кодексу, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Згідно з пунктом 125-1.2 статті 125-1 ПК України ті самі дії, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Суд констатує, що в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях дійсно зазначено як підставу для нарахування штрафних санкцій пункт 125-1.1 статті 125-1 та на пункту 109.1 статті 109 ПК України.

Водночас, з розрахунку штрафних санкцій вбачається про посилання у ньому на положення пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України та фактичне застосування штрафних санкцій у розмірі 25%.

Також в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях зазначено, що позивачу було вручено запит від 28.02.2024 №22/10-36-24-06 про надання пояснень щодо зазначених порушень та документального підтвердження (у разі наявності) щодо обставин, певних дій платника податків, які спростовують невиконання або неналежне виконання вимог Кодексу при вчиненні податкового правопорушення. Відповіді, що виключають вину позивача у вчиненні правопорушень, пом`якшуючих обставин (статті 112-1 Кодексу) або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податку (пункт 112.8 статті 112 Кодексу) не надано. Також зазначено про надання позивачем заперечень до акта перевірки, за результатами розгляду яких висновки акта перевірки залишено без змін.

Враховуючи означені обставини, оскільки матеріалами справи підтверджено, що фактично відповідачем було застосовано штрафні санкції у розмірі 25% відповідно до пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України, суд вважає, що зазначення у податкових повідомленнях-рішеннях пункту 125-1.1 статті 125-1 ПК України замість пункту 125-1.2 цієї статті є технічною опискою, яка за встановлених у цій справі обставин не призвела до неправильного розрахунку виду та розміру застосованої до позивача штрафної санкції.

При цьому така описка не позбавила позивача можливості зрозуміти зміст прийнятих податкових повідомлень-рішень та підстави застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, оскільки з розрахунку штрафних санкцій, який є складовою матеріалів перевірки, чітко вбачається застосування саме пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України та штрафу у розмірі 25 %. Крім того, у податкових повідомленнях-рішеннях наведено обставини, які контролюючий орган вважав підставою для застосування підвищеного розміру штрафу, зокрема зазначено про ненадання позивачем пояснень та документів щодо обставин, які могли б свідчити про відсутність вини, а також про розгляд заперечень позивача на акт перевірки.

За таких обставин зазначена технічна описка не змінює змісту прийнятих податкових повідомлень-рішень, не свідчить про застосування до позивача іншої норми матеріального права та сама по собі не може бути підставою для визнання протиправними і скасування спірних податкових повідомлень-рішень у відповідній частині.

Водночас встановлення того, що контролюючим органом фактично застосовано штрафні санкції у розмірі 25 %, зумовлює необхідність перевірки судом дотримання відповідачем передбачених пунктом 125-1.2 статті 125-1 ПК України умов для застосування саме підвищеного розміру штрафної санкції, а саме: наявності умислу платника податків у вчиненні відповідного податкового правопорушення.

Досліджуючи правомірність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 25 % відповідно до пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України, суд зазначає таке.

За приписами пунктів 109.1 - 109.3 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

У випадках, визначених пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Пунктом 112.7 статті 112 ПК України визначено, що у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 125-1.2 статті 125 ПК України, є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме: що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2025 у справі №440/15330/23.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.09.2026 у справі №520/5026/22, «визначення умислу та вини є обов`язком податкового органу під час прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки податковий орган виніс оскаржуване рішення за неіснуючим складом (повторність без попередніх рішень), суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо скасування такого податкового повідомлення-рішення у повному обсязі.

За встановленими судами обставинами контролюючий орган не довів а ні наявності умов для застосування саме статті 125-1 у цілому (у розумінні її предмета регулювання), а ні ознак «умисних дій» для застосування пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України.».

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, ухвалою суду від 10.12.2024 витребувано від відповідача, зокрема, копії усіх документів, на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Проте відповідачем не надано доказів, якими б підтверджувався факт умисного вчинення позивачем податкового правопорушення. Наведене, у свою чергу, позбавляє суд можливості перевірити правомірність висновків відповідача щодо наявності правових підстав для застосування штрафних санкцій у збільшеному до 25% розмірі.

Натомість Кодекс адміністративного судочинства України закріплює відповідні наслідки такої бездіяльності суб`єкта владних повноважень у вигляді невиконання без поважних причин вимог суду про надання доказів.

Так, згідно з частиною дев`ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Керуючись вказаною нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин доказів, якими б підтверджувався факт умисного вчинення позивачем податкового правопорушення в межах спірних правовідносин, витребуваних судом означеною вище ухвалою, суд вважає за можливе визнати підтвердженими ті обставини, на які посилається позивач у своїй позовній заяві, а саме: щодо необґрунтованості застосування штрафних санкцій у розмірі 25% відповідно до пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України.

Дослідивши зміст оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено, що визначаючи позивачу штрафні санкції у розмірі 25%, відповідач не встановив та належним чином не обґрунтував обставини, які свідчать про умисний характер дій (бездіяльності) позивача, зокрема, що позивач мав реальну можливість своєчасно та у повному обсязі перерахувати утримані суми ПДФО та військовий збір до бюджету, усвідомлював відповідний обов`язок та, маючи можливість його виконати, умисно не вжив необхідних заходів. Натомість, відповідач обмежився висновком про ненадання позивачем пояснень як достатнього доказу вчинення ним умисного податкового правопорушення. Тобто, матеріалами справ не підтверджено належне встановлення відповідачем конкретних обставин, які б свідчили про цілеспрямоване створення позивачем умов для невиконання або неналежного виконання вимог податкового законодавства. При цьому, саме по собі посилання відповідача на відсутність у позивача пояснень чи документів, які б виключали його вину, не замінює обов`язку контролюючого органу довести наявність вини у формі умислу.

Враховуючи означені обставини суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності необхідної умови для застосування пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України - вини позивача у формі умислу, а тому застосування штрафних санкцій у розмірі 25 % суми ПДФО та військового збору спірними податковими повідомленнями-рішеннями є необґрунтованим.

Досліджуючи зафіксовані в акті перевірки порушення по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України визначено, що податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Пунктом 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування платника податку (як резидента так і нерезидента) є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, який складається із суми оподатковуваний доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, зазначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (п.п. 164.1.2 п. 164.1 ст1 64 ПК України).

Згідно з підпунктами 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу.

За приписами підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з пунктом 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов`язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.

Отже, з наведених положень ПК України вбачається, що на позивача як податкового агента покладено обов`язок не лише визначити та утримати податок з доходів фізичних осіб, а й забезпечити його своєчасне перерахування до бюджету у встановлені законом строки.

Згідно з висновками акта перевірки відповідачем встановлено порушення:

5) підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в результаті чого несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 2254046,53 грн, в тому числі за квітень 2017 року 16278,99 грн, за та травень 2017 року 16272,75 грн, за червень 2017 року 18303,25 грн, за липень 2017 року 19408,82 грн, за серпень 2017 року 20020,59 грн, за вересень 2017 року 22161,44 грн., за жовтень 2017 року 19593,91 грн, за листопад 2017 року 19239,04 грн, за грудень 2017 року 18152,86 грн, за січень 2018 року 18790,61 грн, за лютий 2018 року 17325,79 грн, за березень 2018 року 17227,02 грн, за квітень 2018 року 19532,43 грн, за травень 2018 року 20089,22 грн, за червень 2018 року 19730,46 грн, за липень 2018 року 19675,29 грн, за серпень 2018 року 19997,48 грн, за вересень 2018 року 22413,57 грн, за жовтень 2018 року 21633,61 грн, за листопад 2018 року 23651,03 грн, за грудень 2018 року 21177,86 грн, за січень 2019 року 25825,75 грн, за лютий 2019 року 23549,32 грн, за березень 2019 року - 26103,33 грн, за квітень 2019 року 26589,72 грн, за травень 2019 року 26555,60 грн, за червень 2019 року 25180,28 грн, за липень 2019 року 30471,21 грн, за серпень 2019 року 33189,52 грн, за вересень 2019 року 33997,69 грн, за жовтень 2019 року 31646,30 грн, за листопад 2019 року - 33812,53 грн, за грудень 2019 року 30644,19 грн, за січень 2020 року 32463,63 грн, за лютий 2020 року 25960,42 грн, за березень 2020 року 27196,38 грн, за квітень 2020 року 30688,72 грн, за травень 2020 року 29663,90 грн, за червень 2020 року 24893,37 грн, за липень 2020 року 24712,74 грн, за серпень 2020 року 25688,16 грн, за вересень 2020 року 26475,45 грн, за жовтень 2020 року 25266,79 грн, за листопад 2020 року 25332,67 грн, за грудень 2020 року 27969,99 грн, за січень 2021 року 33106,77 грн, за лютий 2021 року 24110,05 грн, за березень 2021 року 24995,52 грн, за квітень 2021 року 27571,77 грн, за травень 2021 року 25948,98 грн, за червень 2021 року 25458,51 грн, за липень 2021 року 26981,00 грн, за серпень 2021 року 29605,48 грн, за вересень 2021 року 87102,13 грн, за жовтень 2021 року 31513,99 грн, за листопад 2021 року 32147,86 грн, за грудень 2021 року 30557,54 грн, за січень 2022 року 31647,44 грн, за лютий 2022 року 105163,97 грн, за березень 2022 року 48448,67 грн, за квітень 2022 року 58531,38 грн, за травень 2022 року 50769,15 грн, за червень 2022 року 47209,01 грн, за липень 2022 року 42387,36 грн, за серпень 2022 року 44812,67 грн, за вересень 2022 року 48529,31 грн, за жовтень 2022 року 44658,34 грн, за листопад 2022 року 33131,42 грн, за грудень 2022 року 40912,01 грн, січень 2023 року 21456,98 грн, за лютий 2023 року 20845,71 грн, за березень 2023 року 27316,86 грн, за квітень 2023 року 17465,99 грн, за травень 2023 року 15511,15 грн, за червень 2023 року 23664,10 грн, за липень 2023 року 16829,75 грн, за серпень 2023 року 14860,82 грн, за вересень 2023 року 16241,14 грн;

6) абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в результаті чого занижено ПДФО на загальну суму 20097,40 грн, у тому числі за березень 2022 року на 6776,75 грн та за квітень 2022 року на 13320,65 грн;

7) підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України - несвоєчасне перерахування підприємством до бюджету військового збору у сумі 64779,74 грн, у тому числі: за квітень 2017 року - 8608,56 грн, за травень 2017 року - 1356,09 грн, за червень 2017 року - 1525,33 грн, за грудень 2017 року - 10063,01 грн, за вересень 2018 року - 5955,34 грн, за жовтень 2018 року - 1924,92 грн, за лютий 2022 року - 2307,26 грн, за липень 2023 року - 20500,43 грн, за серпень 2023 року - 6527,64 грн, за вересень 2023 року - 6011,15 грн;

8) абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в результаті чого занижено військовий збір на загальну суму 1373,32 грн, у тому числі за березень 2022 року на 463008 грн та за квітень 2022 року на 910,24 грн.

В акті перевірки зазначено, що позивач виплачував заробітну плату з порушенням законодавчо встановлених термінів згідно переліку, наведеному в акті перевірки (стор. 40-41). Таким чином документальною перевіркою встановлено порушення вимог статті 115 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР зі змінами та доповненнями. Станом на 30.09.2023 на підприємстві заборгованість по заробітній платі відсутня.

Також перевіркою дотримання юридичною особою правильності відображення у податковій звітності, за перевіряємий період, сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків - фізичних осіб та сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) відповідно до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ), Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (форма № 4ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» встановлено неповне відображення виплат доходів за товари, роботи та послуги фізичним особам - підприємцям (ознака доходу 157) за період з 01.04.2017 по 30.09.2023, а саме: в податковому розрахунку за 4 квартал 2022 року не відображено виплату доходу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (ІПНПП НОМЕР_1 ) у загальній сумі 5400,00 грн; у податкових розрахунках за період з 01.04.2017 по 30.09.2023 не відображено вартість спецодягу, за ознакою доходу 136 - вартість спеціального (форменного) одягу та взуття, що надається роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах; у податковому розрахунку за період з 01.04.2017 по 30.09.2023 не відображено несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору (детально порушення описано в п.3.1.2.2., п.3.3. акта перевірки) чим порушено Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» із змінами та доповненнями та абзац «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України.

При проведенні перевірки бази оподаткування, повноти нарахування, утримання та своєчасності сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб за період з 01.04.2017 по 30.09.2023 відповідачем встановлено, що ПП Агротехспілка «Україна» було використано: розрахунково-платіжні відомості, табеля обліку робочого часу, накази по підприємству, журнал-ордер і відомість по рахунку 6411, журнал-ордер і відомість по рахунку 661, виписки з банку, звіти «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» (форма № 1 ДФ,4 ДФ) за перевіряємий період тощо. Узагальнений перелік документів, використаних під час перевірки, міститься у додатку №4 до акта перевірки.

В результаті проведеної перевірки встановлено середньооблікову чисельність осіб та середню заробітну плату на 1 працівника в місяць за 2017-2022 роки, 1-3 квартал 2023 року, зазначених в акті перевірки.

Зазначено, що в порушення пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України, підприємством несвоєчасно перераховано до бюджету за період, що перевіряється, податок на доходи фізичних осіб у сумі 2 254 046,53 грн із зазначенням помісячно сум несвоєчасно перерахованого ПДФО.

Також зафіксовано, що згідно даних акта попередньої документальної планової виїзної перевірки від 01.08.2017 №561/10-36-14-01-13/31320734, за період з 01.01.2015 по 31.03.2017 року, сальдо з податку на доходи фізичних осіб становило 158 507,35 грн. Зазначене сальдо сформовано за рахунок того, що у квітні 2017 року виплачувалась заробітна плата за березень 2017 року та, відповідно, перераховувався до бюджету податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати за березень (платіжне доручення №741 від 07.04.2017, №552 від 07.04.2017). Згідно Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І квартал 2017 року №9066855063 від 14.04.2017 у рядку «Всього» колонка « 4а» - нараховано податку на доходи фізичних осіб задекларовано нарахований у І кв.2017 р. податок на доходи фізичних осіб у сумі 674742,20 грн. Згідно даних картки особового рахунку платника з податку на доходи фізичних осіб позивачем сплачено 674742,20 грн податку на доходи фізичних осіб за 1 квартал 2017 року із зазначенням в акті перевірки переліку платіжних доручень. Відповідач виснував, що сальдо па дату сплати податку на доходи фізичних осіб на нараховану заробітну плату за квітень 2017 року (станом на 20.04.2017) становить 0,00 грн, заробітна плата за квітень 2017 року вперше виплачувалась 20.04.2017. В ході здійснення перевірки був підготовлено запит на підрозділ оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Київській області щодо з`ясування стану сплати нарахованих та перерахованих сум податку на доходи фізичних осіб станом на 01.04.2017 з у рахуванням попередніх періодів . Результати перевірки своєчасності та повноти перерахування податку на доходи з фізичних осіб під час виплати доходів наведені у додатку 1.

За період перевірки підприємством утримані та перераховані суми ПДФО у розрізі періоду, сум перерахованого та нарахованого ПДФО, а також залишку (Сальдо К-т, Д-т), наведених у таблиці на стор. 44-45 акта перевірки.

Зазначено, що ПДФО із заробітної плати за вересень 2023 року остаточно перераховано до бюджету у жовтні 2023 року - під виплату заробітної плати за вересень 2023 року (04.10.2023 - 1488,36 грн, 06.10.2023 - 774554,50 грн, 16.10.2023 - 2221,63 грн (інформація відображена у додатку 18).

Крім того, перевіркою правильності оподаткування окремих видів доходів, які мають свої особливості щодо їх нарахування (виплати) та оподаткування встановлено, що згідно бухгалтерських регістрів, відомостей за 2022 рік, даних складського обліку тощо, у 2022 році фізичним особам відпускалась готова продукція власного виробництва ПГІ Агротехспілка «Україна» на загальну вартість 91554,82 грн з ПДВ, в тому числі: за березень 2022 - 30871,85 грн, за квітень 2022 - 60682,97 грн.

Згідно з абзацом е) підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 164.5 статті 164 ПК України під час нарахування (надання) доходів у будь-якій не грошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К=100: (100-СГІ).

Відповідач в акті перевірки зазначив, що у 2022 році даний коефіцієнт становив: К= 100 : (100-18)= 1,2195122.

Також перевіркою встановлено, що дохід, виплачений у не грошовій формі у сумі 91 554,82 грн не оподатковувався.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що перевіркою встановлено порушення вимог абзацу е) підпункту 164.2.17 пункту 164.2, пункту 164.5 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, а саме: надання фізичним особам оподатковуваного доходу як додаткового блага у негрошовій формі без утримання податку на доходи фізичних осіб та без застосування коефіцієнта до оподатковуваного доходу, що призвело до заниження бази оподаткування на загальну суму 111652,22 грн (91554,82 х 1,2195122 = 111652,22 грн), що, як наслідок, призвело до заниження ПДФО на загальну суму 20097,40 грн, враховуючи вимоги статті 167 ПК України.

Відповідно пункту 171.2 статті 171 ПК України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у статтею 167 Податкового Кодексу України.

За приписами підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України відповідальність за своєчасне та перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Отже, враховуючи вищевикладене, в порушення означених норм ПК України документальною перевіркою встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 20097,40 грн, в тому числі: за березень 2022 року - 6776,75 грн, за квітень 2022 року - 13320,65 грн.

При цьому, суд наголошує, що позивачем визнано та сплачено до бюджету нараховану спірним податковим повідомленням-рішенням суму ПДФО, що підтверджено позивачем у відповіді на відзив.

Спірною є сума донарахованих податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій у розмірі 25% суми несвоєчасно сплаченого ПДФО у сумі 323124,53 грн.

Як на підставу неправомірності нарахування штрафних санкцій позивач посилається на відсутність в акті перевірки та висновків за результатами розгляду заперечень на висновки акта перевірки процедури застосування методології здійснених обчислень несвоєчасності перерахування до бюджету ПДФО та військового збору з фактичним обґрунтуванням та посиланням на первинні документи.

Проте, означені доводи не приймаються судом з огляду на те, що акт перевірки містить не лише посилання на нормативні положення, які регулюють обов`язок податкового агента щодо своєчасного перерахування податку, а й фактичні дані, на підставі яких контролюючим органом зроблено висновок про порушення такого обов`язку.

Так, в акті перевірки зазначено, що під час визначення повноти нарахування, утримання та своєчасності перерахування до бюджету ПДФО контролюючим органом досліджувалися розрахунково-платіжні відомості, табелі обліку робочого часу, накази по підприємству, журнал-ордер та відомість за рахунком 6411, журнал-ордер та відомість за рахунком 661, банківські виписки, податкові розрахунки за формами №1ДФ та №4ДФ та інші документи, узагальнений перелік яких наведено у додатку №4 до акта перевірки.

Крім того, контролюючим органом наведено помісячний розрахунок сум ПДФО, які, за його висновком, були перераховані до бюджету несвоєчасно, із зазначенням відповідних сум за кожний місяць періоду, що перевірявся. Окремо в акті наведено відомості щодо стану розрахунків за ПДФО, у тому числі дані про нараховані та перераховані суми податку і залишок за відповідним обліком.

Отже, доводи позивача про те, що висновок контролюючого органу ґрунтується виключно на загальній констатації факту несвоєчасної сплати податку без зазначення фактичних обставин та документів, не відповідають змісту акта перевірки.

Тобто, відповідачем наведено джерела, з яких отримано відповідні інформацію та показники, визначено періоди та суми несвоєчасно перерахованого ПДФО, а також зазначено конкретні документи бухгалтерського та податкового обліку, які досліджувалися під час перевірки. При цьому, посилання позивача на відсутність в акті окремого опису кожного первинного документа, який стосується кожної операції з виплати заробітної плати та перерахування ПДФО, не свідчить про необґрунтованість висновків перевірки, якщо сукупність наведених в акті відомостей дає можливість встановити джерела формування відповідного розрахунку та перевірити його правильність.

Крім того, позивач у відповіді на відзив стверджує про здійснення відповідачем невірних обрахунків з огляду на наявність у нього станом на квітень 2017 року дебетового сальдо у розмірі 21 733,03 грн, яке виникло з огляду на визначене відповідачем та зафіксоване в акті перевірки залишкове сальдо за кредитом на початок 01.04.2017 у сумі 158507,35 грн та виникнення переплати станом на 20.04.2017.

Водночас суд вважає за необхідне наголосити, що наявність у позивача коштів, достатніх для перерахування ПДФО слід відмежовувати від фактичного виконання ним обов`язку щодо його перерахування ПДФО до бюджету у законодавчо визначені строки.

Посилання позивача на те, що за даними бухгалтерського обліку станом на 20.04.2017 за рахунком 6411 обліковувалося дебетове сальдо у розмірі 21 733,03 грн, не є належним доказом своєчасного виконання ним податкового обов`язку зі сплати такого. Наявність у податкового агента коштів або бухгалтерського залишку, який, на думку позивача, міг бути використаний для сплати ПДФО, не є тотожною фактичному перерахуванню відповідної суми до бюджету, а тому не свідчить про невірний обрахунок відповідачем під час перевірки сум несвоєчасного сплаченого ПДФО.

Для спростування висновку контролюючого органу в цій частині позивач мав довести не лише наявність зазначеного дебетового сальдо, а й те, що відповідні суми, зазначені в акті перевірки, були фактично сплачені до бюджету саме як ПДФО, обліковувалися як переплата з цього податку та не були зарахована в рахунок інших податкових зобов`язань.

В свою чергу, з матеріалів перевірки вбачається, що контролюючий орган окремо досліджував стан розрахунків позивача з бюджетом з ПДФО станом на 01.04.2017, врахував дані попередньої перевірки, податкової звітності та картки особового рахунку платника, а також встановив, що задекларована за І квартал 2017 року сума ПДФО у розмірі 674 742,20 грн була сплачена позивачем у відповідному розмірі. За результатами такого дослідження відповідач дійшов висновку про відсутність залишку несплаченого або надміру сплаченого ПДФО станом на дату першої виплати заробітної плати за квітень 2017 року.

Таким чином, доводи позивача про наявність дебетового сальдо за даними бухгалтерського обліку не приймаються судом в якості належних та достатніх доказів відсутності факту несвоєчасно сплаченого ПДФО за перевіряємий період, оскільки сам по собі такий бухгалтерський показник не підтверджує правовий статус відповідної суми як переплати перед бюджетом.

При цьому суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 19.06.2026 у справі №819/403/16 виходив із необхідності встановлення фактичних обставин нарахування, утримання та перерахування податку на підставі сукупності належних доказів, а не лише розрахунку контролюючого органу.

Отже, наведена правова позиція не означає, що будь-яке дебетове сальдо за бухгалтерським рахунком автоматично свідчить про наявність переплати та виключає факт несвоєчасного перерахування ПДФО. Вона передбачає необхідність встановлення фактичного руху коштів та стану розрахунків платника з бюджетом на підставі первинних документів і даних відповідного обліку.

У цій справі позивачем не доведено, що зазначене ним дебетове сальдо у розмірі 21 733,03 грн є саме переплатою з ПДФО, яка на відповідну дату існувала перед бюджетом та повинна була бути врахована при визначенні строку виконання податкового обов`язку за наступні періоди. Сам факт наявності такого показника у бухгалтерському обліку підприємства не спростовує встановленого контролюючим органом факту фактичного перерахування ПДФО з порушенням установлених законодавством строків.

Таким чином, доводи позивача про те, що наявність позитивного сальдо сама по собі виключає факт несвоєчасного перерахування ПДФО, ґрунтуються на ототожненні можливості виконання податкового обов`язку з його фактичним виконанням та є необґрунтованими.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами встановлених відповідачем обставин несвоєчасного перерахування ПДФО та військового збору, а наведені ним бухгалтерські показники самі по собі не свідчать про наявність переплати, яка могла б вплинути на визначений контролюючим органом період прострочення.

Отже, наведені в акті перевірки дані у своїй сукупності підтверджують, що контролюючим органом під час перевірки було досліджено первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, банківські виписки, регістри бухгалтерського обліку, відомості щодо нарахування та виплати заробітної плати, податкову звітність та інші документи, на підставі яких встановлено факти несвоєчасного перерахування позивачем як податковим агентом податку на доходи фізичних осіб до бюджету, а також ненарахування та неутримання ПДФО з доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага.

При цьому посилання позивача на неврахування контролюючим органом даних бухгалтерського обліку та наявності дебетових сальдо з ПДФО саме по собі не спростовує висновків акта перевірки, оскільки в акті наведено результати дослідження стану розрахунків за відповідним платежем, зокрема з урахуванням даних картки особового рахунку платника, платіжних документів та сум нарахованого і перерахованого податку. Натомість позивачем не надано суду власного узгодженого розрахунку, який би підтверджував помилковість визначених контролюючим органом сум та періодів несвоєчасного перерахування ПДФО.

Щодо доходу у вигляді додаткового блага суд зазначає, що позивачем не спростовано встановленого актом перевірки факту передачі фізичним особам у березні та квітні 2022 року продукції власного виробництва на загальну суму 91 554,82 грн з ПДВ без оподаткування відповідного доходу. Застосування контролюючим органом до такого доходу положень підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 та пункту 164.5 статті 164 ПК України відповідає характеру встановлених правовідносин, а визначена з урахуванням коефіцієнта база оподаткування у сумі 111 652,22 грн та сума ПДФО у розмірі 20 097,40 грн арифметично відповідають наведеним в акті показникам.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що матеріалами перевірки підтверджено, а заявленими позивачем доводами та долученими до справи доказами не спростовано встановлених контролюючим органом обставин порушення податковим агентом вимог щодо нарахування, утримання та своєчасного перерахування ПДФО, а також щодо оподаткування доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага.

Щодо встановлених контролюючим органом порушень у частині військового збору суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпунктів 1.1 - 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 171.1 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

За приписами підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Таким чином, з наведених положень ПК України вбачається, що на позивача як податкового агента покладено обов`язок своєчасно нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету військовий збір із доходів, що є об`єктом його оподаткування.

Як встановлено актом перевірки, позивачем допущено несвоєчасне перерахування до бюджету військового збору на загальну суму 64 779,74 грн, зокрема за квітень, травень, червень та грудень 2017 року, вересень та жовтень 2018 року, лютий 2022 року, липень, серпень та вересень 2023 року.

При цьому щодо військового збору за вересень 2023 року в акті перевірки зазначено, що відповідні суми були перераховані до бюджету у жовтні 2023 року, а саме: 04.10.2023, 06.10.2023, 11.10.2023 та 16.10.2023.

З підстав, аналогічних тим, що встановлені судом в частині несвоєчасної сплати ПДФО позивачем, не може бути прийнятий як самостійна підстава для спростування висновків перевірки довід позивача про наявність дебетового сальдо з військового збору у розмірі 3 875,78 грн, оскільки і щодо цієї суми позивач повинен довести факт її фактичного перерахування до бюджету, зарахування саме в рахунок військового збору та наявність відповідної переплати на момент виникнення наступного податкового обов`язку.

Наведені в акті перевірки відомості підтверджують не відсутність сплати військового збору як такої, а саме недотримання встановлених законодавством строків його перерахування до бюджету.

При цьому встановлена актом перевірки обставина несвоєчасної виплати позивачем заробітної плати сама по собі не змінює передбаченого ПК України порядку виконання обов`язку податкового агента щодо перерахування військового збору. У випадку нарахування, але невиплати оподатковуваного доходу застосуванню підлягає спеціальне правило, визначене підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України.

Крім того, актом перевірки встановлено, що у березні та квітні 2022 року позивачем фізичним особам було передано продукцію власного виробництва загальною вартістю 91 554,82 грн з ПДВ без утримання та перерахування військового збору. При цьому, якщо передача фізичній особі продукції безоплатно відповідає ознакам доходу у вигляді додаткового блага, вартість такого доходу входить до об`єкта оподаткування військовим збором, а податковий агент зобов`язаний утримати та перерахувати до бюджету відповідну суму збору.

Суд звертає увагу, що для визначення бази оподаткування військовим збором у разі надання доходу у негрошовій формі не застосовується коефіцієнт, передбачений пунктом 164.5 статті 164 ПК України для визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Такий підхід відповідає положенням пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, які передбачають сплату військового збору у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, а також роз`ясненням щодо оподаткування військовим збором доходів у негрошовій формі.

Як убачається з акта перевірки, контролюючий орган визначив військовий збір із вартості переданої фізичним особам продукції у сумі 1 373,32 грн, у тому числі 463,08 грн за березень 2022 року та 910,24 грн за квітень 2022 року.

Отже, акт перевірки містить конкретні фактичні дані щодо ненарахування та неутримання військового збору з доходу у вигляді додаткового блага, а також відповідний розрахунок його суми.

Таким чином, за результатами дослідження акта перевірки суд доходить висновку, що контролюючим органом встановлено порушення позивачем як податковим агентом установленого Податковим кодексом України порядку виконання обов`язків щодо військового збору, а саме: несвоєчасного перерахування до бюджету військового збору у загальній сумі 64 779,74 грн; ненарахування та неутримання військового збору із доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага у сумі 1 373,32 грн.

При цьому, зазначені висновки акта перевірки, виходячи із зафіксованої у ньому інформації, ґрунтуються на даних бухгалтерського та податкового обліку, банківських документах, податковій звітності та інших документах, досліджених контролюючим органом під час перевірки, а сама обставина подальшого перерахування позивачем відповідних сум військового збору до бюджету не спростовує факту їх попереднього несвоєчасного перерахування, оскільки подальша сплата податку не змінює встановленого моменту виникнення та виконання податкового обов`язку і, відповідно, не усуває факту допущеного прострочення.

При цьому, матеріалами справи не спростовано зафіксоване в акті перевірки порушення у цій частині.

При цьому посилання позивача на Методику проведення перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску та військового збору, затверджену наказом ДПС України від 04.05.2023 №322, не є підставою для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, оскільки зазначена Методика має організаційно-методичний та інформаційний характер і не встановлює самостійних податкових обов`язків платника.

Щодо розміру застосованих до позивача штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 125-1.1 статті 125-1 Податкового кодексу України ненарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі відповідних податків платником податків, у тому числі податковим агентом, тягнуть за собою відповідальність у випадках та порядку, визначених цією статтею.

Водночас відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податків, податкового агента та інших осіб, за яке законом передбачено фінансову відповідальність.

При цьому пунктом 112.1 статті 112 Податкового кодексу України встановлено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за наявності в її діянні вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, для встановлення факту вчинення податкового правопорушення у спірних правовідносинах необхідним є встановлення, зокрема, факту порушення позивачем покладеного на нього як на податкового агента обов`язку щодо нарахування, утримання та своєчасного перерахування до бюджету ПДФО.

Як встановлено судом, актом документальної перевірки за результатами дослідження первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, банківських виписок, відомостей щодо нарахування та виплати заробітної плати, даних рахунків бухгалтерського обліку 6411 та 661, податкової звітності та інших документів встановлено факти несвоєчасного перерахування позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб.

Зокрема, відповідно до висновків акта перевірки загальна сума ПДФО, перерахованого позивачем до бюджету з порушенням установлених строків, становить 2 254 046,53 грн. В акті перевірки наведено відповідні періоди та суми несвоєчасного перерахування податку.

При цьому суд враховує, що актом перевірки також встановлено обставини несвоєчасної виплати позивачем заробітної плати у низці періодів перевіреного часу. Водночас сама по собі наявність прострочення виплати заробітної плати не звільняє податкового агента від виконання передбаченого підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України обов`язку щодо перерахування до бюджету податку з нарахованого, але не виплаченого доходу у встановлений Кодексом строк.

Отже, з огляду на наведені у акті перевірки дані, суд доходить висновку, що контролюючим органом встановлено об`єктивні обставини порушення позивачем встановленого Податковим кодексом України порядку та строків перерахування до бюджету ПДФО.

Крім того, актом перевірки встановлено, що у березні та квітні 2022 року позивачем фізичним особам було передано продукцію власного виробництва загальною вартістю 91 554,82 грн, яку контролюючий орган кваліфікував як дохід у вигляді додаткового блага.

Відповідно до підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий як додаткове благо, крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 164.5 статті 164 Податкового кодексу України під час нарахування (надання) доходів у негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, визначений цим пунктом.

Таким чином, у разі встановлення факту безоплатного надання фізичній особі товарів (продукції), вартість такого доходу підлягає включенню до оподатковуваного доходу фізичної особи з урахуванням правил пунктів 164.2 та 164.5 статті 164 Податкового кодексу України, а податковий агент зобов`язаний нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету відповідну суму ПДФО.

Як встановлено актом перевірки, контролюючим органом на підставі досліджених документів визначено суму доходу у вигляді додаткового блага, що підлягала оподаткуванню, у розмірі 111 652,22 грн, та відповідну суму ПДФО - 20 097,40 грн.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2025 у справі №160/4028/24, застосовуючи положення статті 125-1 Податкового кодексу України, зазначив, що обов`язковою умовою відповідальності за пунктом 125-1.2 цієї статті є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу. Водночас суд касаційної інстанції виходив із того, що для висновку про умисність діяння контролюючий орган має встановити та належним чином обґрунтувати конкретні обставини, які свідчать про те, що платник податків удавано та цілеспрямовано створив умови, спрямовані на невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства. Верховний Суд також наголосив, що такі обставини мають бути зазначені в акті перевірки як носії доказової інформації щодо встановленого порушення.

Отже, з аналізу наведених норм Податкового кодексу України та правових висновків Верховного Суду вбачається, що встановлення факту порушення податковим агентом обов`язку щодо нарахування, утримання чи перерахування податку та встановлення обставин, які характеризують форму вини особи, є взаємопов`язаними, але самостійними елементами оцінки податкового правопорушення.

У цій справі акт перевірки містить конкретні дані щодо несвоєчасного перерахування позивачем ПДФО до бюджету на загальну суму 2 254 046,53 грн, а також щодо ненарахування та/або неутримання ПДФО із доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага у сумі, визначеній контролюючим органом. Вказані висновки зроблено за результатами дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку та банківських документів, із наведенням відповідних розрахунків.

При цьому позивач у цій справі не оспорює визначене контролюючим органом основне податкове зобов`язання з ПДФО, а предметом спору визначає правомірність застосування до нього штрафних санкцій. За таких обставин суд не вбачає підстав для повторної оцінки правильності визначення основного податкового зобов`язання в частині, яка позивачем не оскаржується, однак зобов`язаний перевірити, чи встановлені актом перевірки обставини свідчать про вчинення саме того податкового правопорушення, з яким закон пов`язує можливість притягнення податкового агента до фінансової відповідальності.

За результатами такої перевірки суд доходить висновку, що актом перевірки встановлено факти порушення позивачем обов`язків податкового агента щодо своєчасного перерахування ПДФО до бюджету, а також обставини ненарахування та/або неутримання ПДФО із доходу фізичних осіб, кваліфікованого контролюючим органом як додаткове благо.

Таким чином, доводи позивача про те, що контролюючим органом взагалі не встановлено факту порушення податкового законодавства, не знайшли свого документального підтвердження.

Подальша сплата позивачем визначених за результатами перевірки сум ПДФО та військового збору також не спростовує встановлених актом перевірки обставин щодо порушення порядку та строків виконання обов`язку податкового агента, оскільки сплата відповідних сум після їх визначення контролюючим органом не змінює факту їх попереднього ненарахування, неутримання або несвоєчасного перерахування, встановленого за результатами перевірки.

Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про наявність у діях позивача порушень вимог податкового законодавства, які полягали у несвоєчасному перерахуванні до бюджету ПДФО та військового збору, а також у ненарахуванні та неутриманні ПДФО і військового збору з доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага.

Разом з тим зазначені обставини підтверджують об`єктивну сторону податкового правопорушення, але самі по собі не свідчать про умисний характер його вчинення.

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 125-1.1 статті 125-1 ПК України за відповідне податкове правопорушення передбачено штраф у розмірі 10 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету, тоді як пунктом 125-1.2 цієї статті встановлено підвищений розмір штрафу у 25 відсотків у разі вчинення тих самих дій умисно.

Отже, оскільки факт порушення позивачем вимог податкового законодавства судом встановлено, однак контролюючим органом не доведено наявності вини позивача у формі умислу, правові підстави для застосування до нього штрафних санкцій саме у розмірі 25 % відсутні.

Тобто, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню не в повному обсязі визначених ними штрафних санкцій, а лише в частині, в якій розмір застосованого штрафу перевищує передбачений пунктом 125-1.1 статті 125-1 ПК України 10-відсотковий розмір.

При цьому суд не вбачає підстав для скасування штрафних санкцій у межах 10%, оскільки факт відповідних податкових правопорушень, які є підставою для їх застосування, у ході судового розгляду підтверджено, а доводи позивача їх не спростовують.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 10.04.2024 №182542406 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій з податку на доходи фізичних осіб у сумі, що перевищує 10% суми податку, визначеної контролюючим органом як такої, що підлягає відповідній фінансовій відповідальності, тобто у розмірі 15% - у сумі 193 874,72 грн.

Податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 10.04.2024 №182552406 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій з військового збору у сумі, що перевищує 10% суми збору, визначеної контролюючим органом як такої, що підлягає відповідній фінансовій відповідальності, тобто у розмірі 15% - у сумі 9370,87 грн.

Судом відхиляються доводи позивача щодо неправомірності рішення ДПС України, прийнятого за результатами розгляду скарги на спірні податкові повідомлення-рішення з огляду на те, що рішення ДПС не є предметом оскарження у цій справі.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 4064,90 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 13.08.2024 №3862.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2438,94 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Київській області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.04.2024 №182542406 в частині застосування до Приватного підприємства Агротехспілка «Україна» штрафних санкцій у сумі 193 874,72 грн. (сто дев`яносто три тисячі вісімсот сімдесят чотири грн. 72 коп.).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.04.2024 №182552406 частині застосування до Приватного підприємства Агротехспілка «Україна» штрафних санкцій у сумі 9370,87 грн. (девять тисяч триста сімдесят грн. 87 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Приватного підприємства Агротехспілка «Україна» (ідентифікаційний код 31320734, місцезнаходження: 08841, Київська обл., Обухівський р-н, с. Карапиші, вул. Незалежності, 29) судовий збір у розмірі 2438,94 грн (дві тисячі чотириста тридцять вісім грн 94 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 4305393, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.