ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
13 листопада 2026 року
Справа № 280/4527/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (69002, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 77; код ЄДРПОУ 41076819)
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
12.05.2026 засобами електронної пошти до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (далі – відповідач), в якій позивач просить суд (мовою оригіналу):
“ 1. Звільнити мене від сплати судового збору за подання цього позову.
2. Визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги щодо не розгляду заяви про призначення адвоката, яка додається.
3. Зобов`язати відповідача розглянути заяву від від 15.04.2026 року про призначення адвоката та прийняти рішення згідно з чинним законодавством України.
4. Стягнути з відповідача судові витрати згідно поданого розрахунку.
5. Стягнути з відповідача моральну шкоду 50 000 грн”.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою 15.04.2026 про надання безоплатної вторинної правничої допомоги. До заяви додано документи, що підтверджують право позивача на отримання такої допомоги, при цьому заява відповідала вимогам Закону України «Про звернення громадян». Проте, станом на день подання позову заява не розглянута, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Крім того зазначає, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінгює у розмірі 50 000,00 грн. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 26.05.2026 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору у справі № 280/4527/26.
Ухвалою суду від 26.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі № 280/4527/26 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач позов не визнав, у поданому відзиві (вх. від 22.06.2026 № 34688) послався на те, що прийняття управлінських рішень (у формі видання наказів) про надання або відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги, перевірка підстав для її надання, здійснюється Південно-Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах делегованих державою дискреційних повноважень. Причиною повернення заяви позивача стала відсутність документів, які ідентифікують особу та посвідчують громадянство України або спеціальний статус заявника, безпосередньо доданих до цього конкретного звернення. Посилання позивача на те, що ці копії вже містяться в архівних матеріалах попередніх його звернень до відповідача, є безпідставними. Кожне окреме звернення реєструється як самостійне провадження. Суб`єкт владних повноважень зобов`язаний перевіряти статус та ідентифікувати особу в межах кожної конкретної процедури на момент її ініціювання. Таким чином, вимога відповідача надати копію паспорта є законною та спрямованою на виконання приписів ст. 19 Конституції України, прийнята на виконання вимог Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» та в межах визначених чинним законодавством. За результатами розгляду прийнято законне рішення про повернення заяви для усунення недоліків, що прямо передбачено ч. 2 ст. 18 Закону № 3460-VI. Підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн відсутні. У задоволенні позову просить відмовити.
Крім того, 22.06.2026 від відповідача надійшли заява (вх. № 34687) про поновлення строку для подання відзиву та заперечення (вх. № 34690) на клопотання (заяву) позивача.
Згідно частин першої, четвертої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Дослідивши повідомлені відповідачем обставини, суд визнає поважними причини пропуску строку для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та поновлює такий строк.
Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
15.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги.
Листом від 21.04.2026 № Ч-468/005/314 Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги звернення позивача повернуто у зв`язку з відсутністю документу для ідентифікації особи. До звернення заявника не додано документів, які підтверджують його особу. Це є обов`язковою вимогою абзацу 4 частини 1 статті 18 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Позивач вважає, що в даному випадку відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду заяви про надання безоплатної правничої допомоги, через що звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 59 Конституції України установлено, що кожен має право на професійну правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Зміст права на безоплатну правничу допомогу, порядок реалізації цього права, суб`єктів, підстави та порядок надання безоплатної правничої допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правничої допомоги визначає Закон України "Про безоплатну правничу допомогу" від 02.06.20211 № 3460-VI (далі - Закон № 3460-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел; правова допомога – надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення; правові послуги – надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Згідно статті 3 Закону № 3460-VI, право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 6-1 Закону № 3460-VI до системи надання безоплатної правничої допомоги належать: 1) Координаційний центр з надання правничої допомоги; 2) суб`єкти надання безоплатної первинної правничої допомоги; 3) суб`єкти надання безоплатної вторинної правничої допомоги.
У розумінні частини першої статті 13 Закону № 3460-VI безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомога, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру (частина друга статті 13 Закону № 3460-VI).
Згідно частини першої статті 15 Закону № 3460-VI, суб`єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є центри з надання безоплатної правничої допомоги та адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомога.
Центри з надання безоплатної правничої допомоги забезпечують надання всіх видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 7 і частиною другою статті 13 цього Закону (частина четверта статті 16 Закону № 3460-VI).
Частиною першою статті 17 Закону № 3460-VI встановлено, що центр з надання безоплатної вторинної правничої допомоги, серед іншого, приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги; забезпечує складення процесуальних документів за зверненням суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомога; забезпечує здійснення представництва інтересів суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомога в судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами.
Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 18 Закону № 3460-VI разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги подаються документи (копії документів, завірені в установленому порядку), що ідентифікують особу, яка потребує безоплатної вторинної правничої допомоги, та підтверджують її належність до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.
Звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене без дотримання вимог, визначених цією статтею, повертається заявникові з відповідними роз`ясненнями протягом трьох робочих днів з дня його надходження для усунення недоліків. Після усунення недоліків звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги може бути подано повторно. У такому разі забороняється відмовляти у прийнятті звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з підстав, про які не було зазначено раніше (частина 2 статті 18 Закону №3460-VI).
З аналізу наведених приписів вбачається, що Законом № 3460-VI чітко визначено вимоги до змісту та форми звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, у якому серед іншого, викладається суть питання, для вирішення якого особа звертається за безоплатною вторинною правничою допомогою, та надаються документи, які її ідентифікують та підтверджують її належність до категорії осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.
Статтею 19 Закону № 3460-VI визначено порядок розгляду звернень про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, за змістом частин 1, 2 якої, у разі звернення особи, яка належить до однієї з категорій фізичних осіб, визначених пунктами 1, 2, 9-29 частини першої статті 14 цього Закону, або її законного представника, патронатного вихователя/представника про надання безоплатної вторинної правничої допомоги центр з надання безоплатної правничої допомоги протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення та документів, що підтверджують належність такої особи до відповідної категорії, приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги і надсилає такій особі або її законному представнику, патронатному вихователю/представнику копію зазначеного рішення, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини.
Аналіз наведених правових норм права дає підстави для висновку, що право на отримання безоплатної правничої допомоги гарантовано Конституцією України, а зміст і порядок реалізації такого права визначено у Законі України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 № 3460-VI.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Слід зазначити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд має встановити, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, наявність порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.
Отже, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій чи бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Позивачем у позовній заяві не зазначено, в чому саме полягає бездіяльність відповідача.
Натомість, суд зауважує, що позивачу не відмовлено в наданні безоплатної правничої допомоги, яку позивач вправі оскаржити до суду, а лише ставилось питання дотримання вимог статті 18 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", оскільки позивачу зазначено про недоліки поданого звернення із відповідними роз`ясненнями, чим дотримано вимоги частини другої даної статті, після усунення котрих Південно-Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги буде прийнято рішення по суті звернення.
Крім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Гарантоване статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Зважаючи на наведене, суд висновує, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.
Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права. При чому обов`язок щодо доказування факту наявності порушеного права покладається саме на позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.
Слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов`язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо вимог стягнути з відповідача моральну шкоду 50 000 грн суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 № 520/7071/21 зробив наступний висновок: стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, то загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести: які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у питаннях відшкодування моральної шкоди також наведена у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 280/5216/19 та від 07.03.2023 у справі № 280/1530/20.
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надав.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (69002, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 77; код ЄДРПОУ 41076819) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено та підписано 13.11.2026.
Суддя Ю.П. Бойченко