1-кп/154/639/26
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року Володимирський міський суд Волинської області у складі:
головуючого — судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання — ОСОБА_2 ,
прокурора — ОСОБА_3 ,
потерпілої — ОСОБА_4 ,
представника потерпілої — адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого — ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026035510000158 від 05.06.2026 за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дебрецен, Угорщина, громадянина України, працюючого водієм в ТзОВ «Володимир-Транс», в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
— у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
ВСТАНОВИВ:
04 червня 2026 року, близько 13 години, ОСОБА_6 , перебуваючи в одній із кімнат квартири АДРЕСА_2 , в ході словесного конфлікту з особою з якою спільно проживав однією сім`єю, але не перебував в шлюбі – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи в присутності дитини – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вчинив дії, що згідно ч. 17 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 являються фізичним насильством - формою домашнього насильства, діючи умисно, керуючись метою заподіяння шкоди здоров`ю, усвідомлюючи значення, суспільно - небезпечний характер власних дій та передбачаючи їх наслідки, в той час як потерпіла сиділа на ліжку, наніс один удар кулаком правої руки в ліву частину обличчя ОСОБА_4 , від чого вона впала на ліжко, та коли вона лежала в положенні на спині, ОСОБА_6 наніс три удари кулаком правої руки в ділянку голови, лівої частини обличчя та перенісся, два удари кулаком правої руки в ділянку грудної клітки зліва. Після того, як потерпіла встала з ліжка й присіла на приліжкову тумбу, то ОСОБА_6 наніс ще два удари кулаком правої руки в голову, удар правою ногою в ліве передпліччя, та кулаком правої руки в ділянку грудної клітки зліва в результаті чого спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді: гематоми та забійні рани обличчя, голови, синець лівої кисті, косий перелом без зміщення 8-го ребра зліва по передній пахвинній лінії, та які відносяться до наступних категорій тілесних ушкоджень: синець – до категорії легких тілесних ушкоджень, забійна рани та гематоми – до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, злам ребра – тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я та не були небезпечними для життя в момент заподіяння.
Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, пояснив про обставини його вчинення, які є аналогічними тим, що викладені в обвинувальному акті, не оспорював їх. У скоєному щиро каявся, просив суворо його не карати. Зокрема пояснив, що 04 червня 2026 року в обідню пору перебував удома разом із ОСОБА_4 . Між ними виник словесний конфлікт у зв`язку з виявленим ним листуванням на телефоні потерпілої. Під час конфлікту між ними відбулася сварка, у ході якої потерпілій було завдано ударів. Обвинувачений зазначив, що точної кількості ударів не пам`ятає, як і того, чи завдавав ударів ногою. Повідомив, що між ними і раніше виникали конфлікти, після яких він просив вибачення.
Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що близько п`яти років проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 04 червня 2026 року близько 13 години між ними вдома, у квартирі на АДРЕСА_3 , виник словесний конфлікт, під час якого обвинувачений завдавав їй ударів по обличчю, голові, грудній клітці та руці. Зазначила, що це відбувалося в присутності її сина. Унаслідок дій обвинуваченого вона отримала тілесні ушкодження, зазнала фізичного болю та душевних переживань; подія вплинула і на психологічний стан дитини. Після події потребувала лікування, а звичний спосіб її життя змінився. Цивільний позов підтримала. Водночас просила суд призначити обвинуваченому мінімальне покарання.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення повністю, сторони не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд відповідно до ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються.
Отже, суд вважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення встановлена, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, відповідно до якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні покарання ОСОБА_6 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке належить до категорії нетяжких злочинів, характер та обставини його вчинення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, відомості про особу обвинуваченого, який, відповідно в силу ст. 89 КК Україн раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, за місцем проживання характеризується негативно, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, зокрема за домашнє насильство, а також позицію потерпілої, яка просила призначити йому мінімальне покарання.
Як обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , суд відповідно до ст. 66 КК України визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_6 , суд відповідно до ст. 67 КК України визнає вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини та щодо особи, з якою винний перебував у сімейних або близьких відносинах.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги тяжкість вчиненого, позицію потерпілої та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити ОСОБА_6 покарання у виді вправних робіт на строк два роки з відрахуванням у дохід держави десяти відсотків із суми його заробітку.
Таке покарання на переконання суду відповідатиме принципам законності, справедливості, індивідуалізації покарання та вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Крім того, в інтересах потерпілої від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, ОСОБА_4 , суд, керуючись правом, наданим ст. 91-1 КК України, вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_6 обмежувальні заходи, поклавши на нього обов`язок, передбачений п.5 ч.1 ст.91-1 КК України, а саме: направити ОСОБА_6 для проходження програми для кривдників на строк три місяці.
Потерпілою ОСОБА_4 до початку судового розгляду заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у загальній сумі 271 635,00 грн, з яких 71 635,00 грн майнової шкоди та 200 000,00 грн моральної шкоди.
Позивачка обґрунтовувала майнові вимоги витратами на лікарські засоби та медичні товари в сумі 2 598,00 грн, вартістю мобільного телефону Apple iPhone 16 Pro Max 256 GB у сумі 53 699,00 грн, а також витратами на придбані, але не використані через наслідки правопорушення проїзні документи в загальній сумі 15 338,00 грн. Щодо моральної шкоди зазначила, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого зазнала фізичного болю, приниження, страху, емоційних переживань, розладу звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення фізичного і психологічного стану.
Обвинувачений ОСОБА_6 визнав цивільний позов частково, а саме в частині витрат на лікування у сумі 2598,00 грн. Вартість телефону не визнав, посилаючись на необґрунтованість зазначеної суми; щодо транспортних витрат вказав на можливість повернення квитків, якою потерпіла не скористалася. Вимоги про стягнення 200 000,00 грн моральної шкоди вважав завищеними та просив визначити суму відшкодування на розсуд суду.
Заслухавши думки учасників судового провадження, оглянувши та дослідивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Статтею 1166 ЦК України передбачено загальний обов`язок відшкодувати майнову шкоду, заподіяну неправомірними діями; за змістом статей 22, 1195 ЦК України відшкодуванню підлягають належно підтверджені реальні збитки та необхідні додаткові витрати, зумовлені ушкодженням здоров`я. Для стягнення витрат необхідно встановити їх дійсне понесення, розмір та причинний зв`язок із правопорушенням.
З матеріалів цивільного позову вбачається, що потерпілою заявлено до відшкодування витрати на лікування в сумі 2598,00 грн. З огляду на надані платіжні документи, характер заподіяних тілесних ушкоджень і беззастережне визнання обвинуваченим вимог у цій частині, суд вважає ці витрати належно доведеними та такими, що підлягають відшкодуванню.
Щодо вимог про стягнення 53 699,00 грн вартості мобільного телефону суд ураховує, що наданий фіскальний чек свідчить про придбання телефону 23 червня 2025 року, тобто майже за рік до події 04 червня 2026 року. Сам собою цей документ підтверджує первісну ціну придбання, але не доводить ані вартість пошкодженого телефону безпосередньо перед подією, ані розмір зменшення його вартості чи необхідних витрат на відновлення. Наданий акт сервісного центру про наявність несправності дисплея й акумулятора та неремонтопридатність телефону не містить обґрунтованого розрахунку грошової шкоди, що дорівнювала б ціні нового пристрою. Крім того, у матеріалах є розбіжність між датою акта сервісного центру (22 травня 2026 року) та датою кримінального правопорушення (04 червня 2026 року). За відсутності належних доказів вартості телефону на час ушкодження, розміру його знецінення, вартості відновлення або обґрунтованої вартості заміни підстав для стягнення саме 53 699,00 грн суд не вбачає.
Стосовно позовних вимог про відшкодування витрат на придбання проїзних документів суд встановив, що потерпілою ОСОБА_4 заявлено до стягнення 15 338 грн, які складаються з витрат на придбання квитків для здійснення заздалегідь запланованої поїздки за кордон.
На підтвердження понесених витрат потерпілою надано відповідні платіжні документи, квитанції, підтвердження бронювання та придбання проїзних документів на суми 4 085 грн, 5 978 грн та 5 275 грн, які в сукупності підтверджують заявлений розмір майнової шкоди.
Суд враховує, що зазначені квитки були придбані потерпілою до вчинення кримінального правопорушення, тобто поїздка була запланована заздалегідь, а понесені витрати не пов`язані з наміром отримати відшкодування від обвинуваченого.
Водночас 04 червня 2026 року, безпосередньо перед запланованою поїздкою, внаслідок протиправних умисних дій ОСОБА_6 потерпілій заподіяно тілесні ушкодження, зокрема перелом восьмого ребра зліва, який належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.
З огляду на характер і тяжкість заподіяних тілесних ушкоджень, необхідність лікування та відновлення здоров`я, а також близькість дат запланованого виїзду до часу вчинення кримінального правопорушення, суд вважає обґрунтованими пояснення потерпілої про те, що саме внаслідок отриманих тілесних ушкоджень вона була позбавлена можливості здійснити заплановану поїздку та скористатися придбаними квитками.
Доводи обвинуваченого про те, що потерпіла мала можливість повернути квитки та отримати сплачені кошти, не спростовують установлених обставин. Саме по собі посилання на можливість повернення квитків без наведення конкретних умов перевезення, розміру коштів, які підлягали поверненню, та інших належних доказів не є достатньою підставою для висновку про відсутність у потерпілої майнової шкоди.
При цьому суд бере до уваги, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпіла опинилася в непередбачуваній ситуації, пов`язаній з ушкодженням здоров`я та необхідністю лікування, а тому сам факт незвернення за поверненням вартості квитків не свідчить про відсутність причинного зв`язку між кримінальним правопорушенням і понесеними майновими втратами.
Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що витрати на придбання проїзних документів, якими потерпіла не змогла скористатися внаслідок заподіяних їй тілесних ушкоджень, становлять реальні збитки в розумінні статті 22 ЦК України та перебувають у причинному зв`язку з протиправними діями обвинуваченого.
Відтак відповідно до статей 22, 1166 ЦК України позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування витрат на придбання проїзних документів підлягають задоволенню в заявленому розмірі — 15 338,00 грн.
Таким чином, вимоги про відшкодування майнової шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 17 936,00 грн, а в решті — відмові за недоведеністю підстав і розміру заявлених збитків.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, та інших обставин, що мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Відповідно до п. 5 вказаної Постанови обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд вважає встановленим, що внаслідок вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення потерпілій ОСОБА_4 заподіяно моральну шкоду у вигляді фізичного болю, переживань та душевних страждань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, приниженням, порушенням звичного способу життя та потребою докладати додаткових зусиль для відновлення попереднього стану. При цьому суд ураховує, що насильство мало місце у житлі, з боку особи, з якою потерпіла проживала однією сім`єю, і в присутності її дитини, а також характер та кількість ударів, заподіяння, зокрема, перелому ребра, який судово-медично віднесений до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Поданий потерпілою висновок психологічного обстеження від 22 червня 2026 року свідчить про наявність у сина потерпілої емоційних реакцій, які можуть бути пов`язані з пережитою психотравмувальною ситуацією, та надані рекомендації щодо подальшої психологічної підтримки. Суд оцінює цей документ у сукупності з показаннями потерпілої та іншими доказами, не вважаючи його самостійним доказом точної грошової суми моральної шкоди. Психологічний висновок щодо дитини враховується лише як підтвердження обстановки та наслідків події, а не як підстава для присудження позивачці відшкодування особистої шкоди дитини, яка не є предметом заявленого позову.
При визначенні розміру відшкодування суд також бере до уваги те, що немає точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, тому грошова компенсація має бути розумною і справедливою, не бути надмірною, але відповідати характеру протиправних дій та глибині негативних наслідків для потерпілої. Позиція обвинуваченого про завищеність заявленої суми не спростовує самого факту заподіяння моральної шкоди. Водночас заявлена потерпілою сума 200 000,00 грн, з урахуванням усіх установлених обставин, є більшою за розмір справедливої компенсації.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, характер та тяжкість тілесних ушкоджень, вчинення фізичного насильства в присутності дитини, глибину фізичних і душевних страждань, тривалість негативних наслідків та вимоги виваженості, добросовісності, розумності й справедливості, суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги потерпілої щодо відшкодування моральної шкоди та визначити розмір компенсації в сумі 150 000 грн, яка, на переконання суду, є достатнім та співмірним відшкодуванням.
Отже, цивільний позов ОСОБА_4 слід задовольнити частково, стягнувши 17 936,00 грн майнової шкоди та 150 000,00 грн моральної шкоди, загалом 167 936,00 грн, а в іншій частині заявлених вимог відмовити.
Питання про речові докази підлягає вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.
Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_6 не застосований.
Керуючись статтями 368, 370, 373, 374 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначити йому покарання у виді виправних робіт на строк 2 (два) роки з відрахуванням у дохід держави 10 (десяти) відсотків із суми його заробітку.
На підставі п.5 ч.1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_6 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , майнову шкоду в розмірі 17 936,00 гривень та моральну (немайнову) шкоду в розмірі 150 000,00 гривень, а всього 167 936,00 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Речові докази: три фотознімки із зображенням тілесних ушкоджень потерпілої, оптичний диск із відеозаписами — зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.
Головуючий ОСОБА_1