USRCD

Unified State Register
of Court Decisions

Постанова № 141469741

Reading aloud is unavailable for now

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року

м. Черкаси

Справа № 692/943/25

Провадження № 22-ц/821/1539/26, 22-ц/821/1540/26, 22-ц/821/1541/26

Категорія: 302000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Широкової Г.К.

учасники справи:

позивач: Фермерське господарство «Удача»,

представник позивача : адвокат Новіков Михайло Володимирович,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Бандура», Драбівська селищна рада , Приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Бірюк Олег Васильович,

представник ОСОБА_1 : адвокат Міщенко Сергій Валентинович,

представник ФГ`Бандура»: адвокат Гарбазей Дмитро Олександрович,

представник Драбівської селищної ради: Куць Микола Миколайович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника Фермерського господарства «Удача» - адвоката Новікова Михайла Володимировича на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року, на додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 21 травня 2026 року та додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 25 травня 2026 року та апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Міщенка Сергія Валентиновича на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року (ухвалених під головуванням судді Чепурного О.П. в приміщенні Драбівського районного суду Черкаської області) у справі за позовом Фермерського господарства «Удача» до ОСОБА_1 , Драбівської селищної ради, Фермерського господарства «Бандура», Приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Бірюка Олега Васильовича про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ФГ «Удача» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Драбівської селищної ради, ФГ «Бандура», Приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Бірюка О. В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з метою створення фермерського господарства Сергієнком І.І., між ним та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області був укладений договір оренди землі від 30.09.2014 про передачу в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316 для ведення фермерського господарства. Строк дії договору складає 10 років до 23.09.2024.

16.10.2014 право оренди ОСОБА_2 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З метою виконання умов договору позивачем було створено ФГ «Удача-1», державна реєстрація якого була проведена 06.11.2014.

Відповідно до норм Закону України «Про фермерське господарство» ФГ «Удача-1» набуло прав та обов?язків по договору оренди землі від 30.09.2014.

ОСОБА_2 був учасником двох Фермерських господарство «Удача» та «Удача-1» і з метою оптимізації управління 27.11.2014 було прийнято рішення про приєднання ФГ «Удача-1» до ФГ «Удача». До ФГ «Удача» перейшли права та обов`язки ФГ «Удача -1», в тому числі і по договору оренди землі від 30.09.2014.

Проте, державні реєстратори не реєстрували право оренди за фермерським господарством і ФГ «Удача» було позбавлено можливості зареєструвати право оренди на спірну земельну ділянку, тому позивач та ФГ «Удача» був змушений укласти договір суборенди землі 13.03.2015, за яким ФГ «Удача» користувалось спірною земельною ділянкою та сплачувало за неї орендну плату до бюджету, з урахуванням додаткової угоди від 02.06.2021.

Строк дії договору суборенди закінчився 23.09.2024.

Позивач вважає договір суборенди від 13.03.2015 удаваним правочином, тому до нього слід застосовувати відносини, які регулюються договором оренди землі від 30.09.2014 та додатковою угодою до нього від 02.06.2021.

У зв`язку з передачею державних земель у комунальну власність, земельна ділянка, яка є предметом спору, була передана у власність Драбівській селищній раді.

02.06.2021, з метою продовження строку дії договору оренди, між Драбівською селищною радою та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до договору оренди землі від 30.09.2014. П.8 даної угоди строк дії договору продовжено на 10 років, датою закінчення дії договору є 23.09.2034.

Вважає, що укладаючи додаткову угоду Сергієнко І.І. діяв від імені та у інтересах ФГ «Удача», а тому ФГ «Удача» набуло прав та обов`язків по договору оренди землі від 30.09.2014 та додатковій угоді від 02.06.2021.

Вказує, що після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину № 2278 від 09.09.2024, оформив на своє ім`я право оренди землі по договору оренди землі від 30.09.2014 та додатковій угоді від 02.06.2021, що є незаконним.

У зв`язку з цим, ФГ «Удача» не може зареєструвати право оренди землі відповідно до договору оренди землі від 30.09.2014 та додатковій угоді від 02.06.2021, так як існує інший запис про реєстрацію цього права.

Вказує, що позивачу 24.07.2025 стало відомо, що ОСОБА_1 за договором суборенди земельної ділянки від 01.04.2025 передав у суборенду ФГ «Бандура» земельну ділянку з кадастровим номером 712065510:02:002:1316. Вказані дії позивач вважає незаконними, так як право оренди земельної ділянки належить ФГ «Удача» з вищевикладених підстав.

На підставі наведеного, ФК «Удача» просило суд:

Визнати, що до ФГ «Удача» перейшли всі права та обов`язки орендаря за договором оренди землі від 30.09.2014, укладеним між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316 та додатковій угоді від 02.06.2021 до договору оренди від 30.09.2014, укладеною між Драбівською селищною радою та ОСОБА_2 про продовження строку оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ФГ «Удача» земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316;

скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316, що була проведена за номером запису про інше речове право: 7398353;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, отримане ОСОБА_1 .

У серпні 2025 року ФГ «Удача» звернулося до суду із заявою про зміну предмету позову, в якій просило суд позовну вимогу про скасування державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316, що була проведена за номером запису про інше речове право: 7398353 змінити на позовну вимогу : визнати відсутнім право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316, що зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про інше речове право :7398353.

Також у серпні 2025 року ФГ «Удача» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ФГ «Бандура» про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.

В обгрунтування позовних вимог посилалось на те, що 24.07.2025 з інформаційної довідки №6944973 з Державного реєстру нерухомого майна стало відомо, що ОСОБА_1 за договором суборенди земельної ділянки від 01.04.2025 передав у суборенду ФГ «Бандура» земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316.

Вважає, що ОСОБА_1 незаконно передав вказану земельну ділянку у суборенду, так як право оренди земельної ділянки належить ФГ «Удача», а ОСОБА_1 не має ніяких прав на вказану земельну ділянку.

Після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину № 2278 від 09.09.2024, оформив на своє ім`я право оренди землі по договору оренди землі від 30.09.2014 та додатковій угоді від 02.06.2021, що є незаконним

Посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, від 23.06.2020 у справі №922/989/18, згідно яких у відносинах постійного користування та оренди земельної ділянки, наданої засновнику ФГ, відбувається заміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до ФГ з дня його державної реєстрації. Також зазначено, що право оренди не може бути об`єктом спадкування, а користувачем вказаної земельної ділянки після смерті засновника залишається ОСОБА_3 .

На даний час право оренди землі відповідно до договору оренди від 30.09.2014 та додатковій угоді від 02.06.2021, незаконно зареєстровано за ОСОБА_1 , про що свідчить запис про інше речове право №7398353. ОСОБА_1 спірна земельна ділянка не надавалась для створення ФГ і він не створював ФГ «Удача і « Удача-1».

Вказує, що ФГ «Удача» не може зареєструвати право оренди землі відповідно до договору оренди від 30.09.2014 та додатковій угоді від 02.06.2021, так як вже існує інший запис про реєстрацію цього права.

ОСОБА_1 незаконно оформив спадщину на право оренди, яке не належало спадкодавцю і незаконно зареєстрував за собою таке право.

Позивач вважає, що ОСОБА_1 , не будучи орендарем земельної ділянки та не маючи права оренди, незаконно передав земельну ділянку в суборенду, що суперечить ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» та ст. 203 ЦК України.

Договір суборенди земельної ділянки від 01.04.2025 спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, що є комунальною власністю.

На підставі наведеного, ФГ «Удача» просило суд:

визнати недійсним з моменту укладення договір суборенди земельної ділянки від 01.04.2025, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Бандура»;

визнати відсутнім право суборенди ФГ «Бандура» на земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316, що зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про інше речове право:60583501.

Ухвалою Драбівського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2025 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 692/943/25 за позовом ФГ «Удача» до ОСОБА_1 , Драбівської селищної ради, ФГ «Бандура», Приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Бірюка О. В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння та цивільну справу № 692/1070/25 за позовом ФГ «Удача» до ОСОБА_1 , ФГ «Бандура» про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року у задоволенні позову ФГ «Удача» до ОСОБА_1 , Драбівської селищної ради, ФГ«Бандура», Приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Бірюка О.В. про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування рішень реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що договір оренди землі від 30.09.2014 було укладено згідно вимог діючого на той час законодавства та здійснена його державна реєстрація.

Також судом не встановлено порушення вимог закону при об`єднанні ФГ «Удача-1» з ФГ «Удача», так як законом передбачена можливість приєднання господарства до іншого господарства, а головна мета, яка полягає у користуванні земельною ділянкою за призначенням, збережена.

Щодо договору суборенди, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Удача» 13.03.2015, суд першої інстанції встановив, що незалежно від того, яким чином було оформлено використання спірної земельної ділянки, наданої державою громадянину, дана ділянка перейшла до ФГ «Удача», при цьому, доказів щодо використання спірної земельної ділянки іншими особами не надано, тому умови договору оренди землі від 30.09.2014 та його мета були досягнуті між сторонами та не створили умов для його розірвання.

Щодо договору суборенди від 01.04.2025, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Бандура», суд першої інстанції виходив із того, що після 23.09.2024 у зв`язку із закінченням у ФГ «Удача» права оренди землі, яке не було ним та власником землі продовжено, права позивача на спірну земельну ділянку ніяким чином не порушуються, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Додатковим рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 21 травня 2026 року заяву представника ФГ «Бандура» - адвоката Гарбазей Д.О. про винесення додаткового рішення - задоволено.

Стягнуто з ФГ «Удача» на користь ФГ «Бандура» судові витрати за отримання професійної правничої допомоги у даній справі в розмірі 33 000,00 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що суд вважав цивільну справу, яка розглянута судом, досить складною, так як потребує аналізу як нормативної бази, яка втратила чинність так і практики Верховного Суду щодо відносин, які склалися, також суд врахував обсяг справи, кількість учасників справи, те, що адвокатом Гарбазеєм Д.О. дійсно виконано роботу, вказану в акті виконаних робіт, а також значення даної справи для відповідача ФГ «Бандура», проте, суд вважав, що суму яка підлягає відшкодуванню слід зменшити з огляду на заперечення позивача щодо співмірності понесених витрат з складністю справи та обсягом виконаної роботи адвокатом, яку суд оцінив в 33 000,00 гривень.

Додатковим рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 25 травня 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Міщенка С.В. про винесення додаткового рішення у даній справі – задоволено.

Стягнуто з ФГ «Удача» на користь ОСОБА_1 судові витрати за отримання професійної правничої допомоги по цивільній справі № 692/943/25 у розмірі 10 000 гривень 00 копійок.

Додаткове рішення мотивовано тим, що суд вважав, що дана справа є досить складною, так як потребує аналізу як нормативної бази, яка втратила чинність так і практики Верховного Суду щодо відносин що склалися. Сам обсяг справи складає 4 томи, кількість відповідачів 4. Адвокатом Міщенком С.В. дійсно виконано роботу, вказану в акті виконаних робіт. Також суд врахував значення даної справи для відповідача ОСОБА_1 та вважав, що заявлена відповідачем сума витрат на правову допомогу є співмірною з складністю справи та обсягом виконаної роботи адвокатом та є обґрунтованою у заявленому розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 27 травня 2026 року представник ФГ «Удача» - адвокат Новіков М.В., вважаючи оскаржуване рішення незаконним, необгрунтованим, просив суд скасувати рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року та прийняти нове рішення, яким :

визнати, що до ФГ «Удача» перейшли усі права та обов`язки орендаря за договором оренди землі від 30.09.2014, укладеним між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ФГ «Удача» земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316;

визнати відсутнім право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, отримане ОСОБА_1 ;

визнати недійсним з моменту укладення договір суборенди земельної ділянки від 01.04.2025, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Бандура»;

визнати відсутнім право суборенди ФГ «Бандура» на земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316.

Також просив скасувати додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 21 травня 2026 року та додаткове рішення від 25 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким залишити заяви ФГ «Бандура» та ОСОБА_1 без розгляду. У разі, якщо суд прийде до висновку про відсутність підстав для залишення заяв без розгляду – відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу або зменшити їх до 1 грн.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що судом вірно встановлено та визнано, що ФГ «Удача» є орендарем по договору землі від 30.09.2014.

02.06.2021, з метою продовження строку дії договору оренди землі від 30.09.2014 ОСОБА_2 була укладена додаткова угода, якою строк дії договору продовжено до 23.09.2034.

ФГ «Удача» користувалося спірною земельно ділянкою з 27.11.2014 до оформлення відповідачем ОСОБА_1 права на спадщину та вчасно сплачувало податки і орендну плату.

Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 390/964/21, згідно якої, у разі виконання договору оренди землі протягом тривалого часу обома сторонами, кваліфікація такого договору як неукладеного виключається, а договір оренди вважається укладеним.

Вважає, що укладаючи додаткову угоду від 02.06.2021 до договору землі від 30.09.2014, Сергієнко І.І., діяв від імені та у інтересах ФГ «Удача», а позивач набув прав та обов`язків по договору оренди землі від 30.09.2014 та додатковій угоді від 02.06.2021, яка діє до 23.09.2034.

Щодо додаткового рішення суду від 21 травня 2026 року вказує, що зазначене рішення є незаконним, оскільки ФГ «Бандура» не зареєструвалось в ЄСІТС, при цьому подання заяви адвокатом, який має зареєстрований електронний кабінет, не усуває порушення вимог ст. 14 ЦПК України та не звільняє ФГ «Бандура» від обов`язку реєстрації власного електронного кабінету.

Вказує, що ФГ «Бандура» не подало до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, докази на правничу допомогу подано вже після закінчення судових дебатів.

Крім того, платіжна інструкція від 10.02.2026 №941, надана ФГ «Бандура» не містить підпису банку, тому не є доказом по внесенню витрат на правничу допомогу та не надано детального опису робіт, чим позбавило суд та сторони можливості оцінити співмірність витрат з витратами часу на надання правничої допомоги.

Також ФГ «Бандура» не надало доказів направлення копії заяви про ухвалення додаткового рішення з доданими документами ОСОБА_1 та приватному нотаріусу Золотоніського районного нотаріального округу Бірюк О.В.

Вважає, що документи на відшкодування витрат на правничу допомогу, подані ФГ «Бандура» з порушенням вимог закону, не є реальними, дійсними та необхідними та не відповідають критерію розумності їхнього розміру.

Щодо додаткового рішення суду від 25 травня 2026 року вказує, що воно є незаконним, оскільки ОСОБА_1 у заяві від 14.05.2026 вказав, «крім того стороною позивача до закінчення судових дебатів було подано до суду відповідну заяву про подання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення», але відповідна заява у Електронному суді відсутня.

Також ОСОБА_1 не надав детального опису робіт, чим позбавив суд та сторони можливості оцінити співмірність витрат з витратами часу на надання правничої допомоги.

ОСОБА_1 не надав доказів направлення копії заяви про ухвалення додаткового рішення: приватному нотаріусу Золотоніського районного нотаріального округу Бірюку О.В., ФГ «Бандура», тому суд не повинен брати до уваги ці докази.

Вважає, що документи на відшкодування витрат на правничу допомогу подані ОСОБА_1 з порушенням вимог закону, розмір витрат є необгрунтованим та непропорційним до предмета спору.

В апеляційній скарзі, поданій через систему « Електронний суд» 09 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Міщенко С.В., просив суд змінити мотивувальну частину рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року, виключивши з мотивувальної частини висновки суду про те:

що ФГ «Удача-1» було створене ОСОБА_2 саме з метою використання отриманої земельної ділянки з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316 за договором від 30.09.2014;

що ОСОБА_2 були використані умови п. 14 укладеного договору від 30.09.2014, а саме використання землі для ведення фермерського господарства, засновником якого він являється, а правонаступництво створеного ФГ «Удача-1» до ФГ «Удача» не вплинуло на суть цих відносин;

що незалежно від того, яким чином було оформлено використання земельної ділянки, наданої державою громадянину ОСОБА_2 , дана земельна ділянка з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316 спочатку рахувалась в силу закону, як земля отримана для створення ФГ «Удача-1» та відповідно після його реєстрації права орендаря перейшли до неї, а потім ці права як правонаступнику перейшли до ФГ «Удача»;

що ФГ «Удача» являється стороною договору оренди, укладеного 30.09.2014, із цього слідує, що до ФГ «Удача» перейшло право ініціювання продовження строку його дії, а ОСОБА_2 втратив таке право як фізична особа , яка уклала цей договір, а всі права і обов`язки орендаря по договору оренди землі від 30.09.2014 перейшли до ФГ «Удача» разом з правами від ФГ «Удача-1» після припинення його діяльності шляхом приєднання;

що додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.09.2014 підписана не від імені ФГ «Удача», його уповноваженим представником, а від імені орендаря – Сергієнка І.І., який таке право втратив, а отже і не мав повноважень на його підписання, а рішення Драбівської селищної ради від 21.05.2021 № 9-174/VІІ було вирішено внести зміни до вказаного договору в частині оплати орендної плати та строку дії, проте такі зміни були укладені не з дійсною стороною договору, а з ОСОБА_2 , тому відсутність вірно визначеної сторони у договорі та продовження з такою стороною строків договору мало наслідком того, що після смерті ОСОБА_2 майнові права на оренду землі перейшли його спадкодавцю ОСОБА_1 , яким вказана земельна ділянка передана у суборенду ФГ «Бандура» за договором суборенди від 01.04.2025, тому через укладення не уповноваженою на те особою, договір оренди землі було продовжено, права на оренду успадковані, а земельна ділянка передана у суборенду, особою, яка не має на неї прав, відмовивши в задоволенні позовних вимог ФГ «Удача» з тих підстав, що до позивача ніколи не переходило право оренди спірної земельної ділянки ні за договором оренди землі від 30.09.2014, ні в порядку правонаступництва прав ФГ «Удача-1», ні в силу норм Закону України «Про фермерське господарство», а також, що відповідачами жодних прав позивача щодо право користування спірною земельною ділянкою ніколи не було порушено, а у позивача не було і наразі відсутнє право володіння/користування спірною земельною ділянкою та залишити в силі резолютивну частину оспорюваного рішення.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_1 не згідний з висновками, мотивами та оцінкою доказів, які наведені судом в мотивувальній частині, оскільки невірно встановлені судом преюдиційні факти можуть бути використані позивачем для протиправного позбавлення ОСОБА_1 права оренди спірної земельної ділянки і таким чином вплинути на права ОСОБА_1 як правонаступника (орендаря) спірної земельної ділянки.

Вказує, що оскільки додаткова угода від 02.06.2021 до договору оренду землі від 30.09.2014, укладена між Драбівською селищною радою та ОСОБА_2 , та передача спірної земельної ділянки в суборенду ФГ «Удача-1» свідчить про те, що ця земельна ділянка в розумінні ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» - не є і ніколи не була землею ні ФГ «Удача-1», ні ФГ «Удача», а її користувачем на правах оренди, за погодженням власника, був виключно ОСОБА_2 , як фізична особа, правонаступником якого є ОСОБА_1 та вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що ФГ «Удача-1» було створено ОСОБА_2 саме з метою використання спірної земельної ділянки за договором оренди від 30.09.2014, так і висновок про те, що ОСОБА_2 виконані умови п. 14 вказаного договору.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що земельна ділянка з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316 була внесена до складеного (статутного) капіталу ФГ «Удача-1» чи ФГ «Удача», а також доказів про зареєстроване право користування цією земельною ділянкою за позивачем.

Вважає помилковим висновок суду, що спірна земельна ділянка спочатку рахувалася в силу закону, як земля отримана для створення ФГ «Удача-1», так відповідно , після реєстрації права орендаря перейшли до неї, потім ці права як правонаступнику перейшли до ФГ «Удача».

Звертає увагу апеляційного суду на те, що протягом всього періоду дії договору суборенди і включно до припинення 24.09.2024 у ФГ «Удача» права оренди за вказаним договором суборенди землі – ні зі сторони ФГ «Удача-1», ні зі сторони «Удача» не пред`являлися будь-які претензії або позов до ОСОБА_2 або до його правонаступника ОСОБА_1 щодо правомочності цих правочинів і наявності права користування цією землею з інших підстав, ніж укладення з позивачем договору суборенди.

Вказує, що помилковим є посилання суду першої інстанції у мотивувальній частині на те, що ніби-то указані зміни були укладені не з дійсною стороною договору.

Вважає протиправними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи посилання суду першої інстанції, що ніби-то всі права та обов`язки орендаря по договору оренди земельної ділянки від 30.09.2014 перейшли до ФГ «Удача» разом з правами від ФГ «Удача-1» після припинення його діяльності шляхом приєднання.

Вказує, що вимоги позивача є безпідставними в повному обсязі і задоволені бути не можуть, тому слід відмовити виключно з тих підстав, що до позивача ніколи не переходило право оренди спірної земельної ділянки ні за договором оренди від 30.09.2014, ні в порядку правонаступництва прав ФГ «Удача-1», ні в силу положень Закону України «Про фермерське господарство».

Відзиви на апеляційну скаргу

16 червня 2026 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 – адвоката Міщенка С.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу , в якому останній, вважаючи апеляційну скаргу ФГ «Удача» необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції від 11 травня 2026 року, від 21 травня 2026 року та від 25 травня 2026 року законними, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін, змінивши лише мотивувальну частину рішення Драбівського районного суду від 11 травня 2026 року згідно мотивів і вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ФГ «Удача», який надійшов до Черкаського апеляційного суду 17 червня 2026 року, представник ФГ «Бандура» – адвокат Гарбазей Д.О., вважаючи апеляційну скаргу необгрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції від 11 травня 2026 року та додаткові рішення від 21 травня 2026 року та від 25 травня 2026 року законними, просив апеляційну скаргу ФГ «Удача» на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року, на додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 21 травня 2026 року та на додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 25 травня 2026 року залишити без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Міщенка С.В., який надійшов до Черкаського апеляційного суду 29 червня 2026 року, представник ФГ «Бандура» – адвокат Гарбазей Д.О., вважаючи, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, як така, що відповідає фактичним обставинам справи, а рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року до змін шляхом зміни мотивів, з яких виходив суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог. Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року задовільнити, а мотивувальну частину основного рішення змінити.

Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції

Із матеріалів справи вбачається, що 30.09.2014 між ОСОБА_2 та Головним управління Держземагенства у Черкаській області було укладено договір оренди землі, за умовами якого громадянин ОСОБА_2 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 65,2243 га з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316, яка розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Драбівської селищної ради Драбівського району Черкаської області на строк 10 років ( до 23.09.2024). Орендодавцем являється Головне управління Держземагенства у Черкаській області. Земельна ділянка передана за умови її використання як для ведення фермерського господарства. (п.14 даного договору) ( т. 1 а.с. 22).

Пунктом 35 Договору оренди визначено, що дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено ( т.1 а.с. 26).

Відповідно до п. 38 Договору оренди, сторони узгодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку (частину земельної ділянки) до другої особи, а також реорганізація юридичної особи –орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору ( т. 1 а.с. 26)

Право оренди земельної ділянки за ОСОБА_2 на підставі вказаного Договору було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 16.10.2014.

ОСОБА_2 було створено ФГ «Удача-1» та 03 листопада 2014 року затверджено його Статут ( т. 1 а.с. 29-39).

Розділом 13 Статуту ФГ «Удача-1» визначено порядок припинення діяльності господарства ( т. 1 а.с.39).

Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 було створено фермерське господарство «Удача», яке зареєстроване 12.12.2003 ( т. 1 а.с. 41).

Згідно Протоколу загальних зборів ФГ «Удача» від 27 листопада 2014 року прийнято рішення про приєднання фермерського господарства «Удача-1» до фермерського господарства «Удача» ( т. 1 а.с. 40).

13 березня 2015 року між ОСОБА_2 (орендар) та ФГ «Удача» (суборендар) було укладено договір суборенди землі № 1, за умовами якого земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 65,2243 га з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316 передана в суборенду. Договір укладено терміном 10 років та діє до 23.09.2024.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.04.2025 року вбачається, що право оренди за договором суборенди № 1 від 13.09.2025 було зареєстровано 09.10.2015 , номер запису про інше речове право:11607405 ( т. 1 а.с. 61).

18 червня 2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода, якою сторони визначили орендну плату у розмірі 104 588,10 грн ( т. 3 а.с. 238).

02 березня 2021 року затверджено Статут ФГ «Удача» у новій редакції ( т. 1а.с. 49).

Абзацом другим пункту 1.1 Статуту визначено, що унаслідок реорганізації ФГ «Удача-1» шляхом приєднання до ФГ «Удача» є правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків ФГ «Удача-1».

Згідно п.1.2 Статуту засновником господарства є ОСОБА_2 , який є його головою.

Пунктом 1.3 Статуту визначено, що членами господарства, зокрема, є ОСОБА_2 .

Рішенням Драбівської селищної ради Золотоніського району Черкаської області від 21 травня 2024 року № 9-174/VІІІ «Про внесення змін до договору оренди землі ОСОБА_2 від 30.09.2014 в межах Драбівської селищної ради за межами населеного пункту смт Драбів» вирішено: внести, за згодою сторін, зміни до договору оренди землі від 30.09.2014, укладеного між Головним управління Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2 , встановивши орендну плату в розмірі 12 відсотків він нормативної грошової оцінки земельної ділянки та продовжити дію договору оренди на 10 років з дати закінчення договору оренди; викласти додаткову угоду до договору від 30.09.2014 відповідно до типового договору оренди землі, затвердженого постаново. КМУ за № 220 від 03.03.2004; доручити селищному голові Орел С.І. підписати додаткову угоду до договору оренди землі ( т. 1 а.с. 131).

02 червня 2021 року між Драбівською селищною радою та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.09.2014 право оренди зареєстроване 16.10.2014 за №7398353, за умовами якого сторони погодили строк дії договору продовжено на 10 років з дати закінчення договору оренди землі. Датою початку дії договору є 30.09.2014, датою закінчення дії договору є 23.09.2034 та обчислюється від дати укладення договору оренди. ( т.1 а.с. 63-67).

Державна реєстрація додаткової угоди від 02.06.2021 проведена згідно вимог закону.

06 вересня 2022 року голова та засновник ФГ «Удача-1» та ФГ «Удача» – ОСОБА_2 помер (т. 3 а.с. 4).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 вересня 2024 року, ОСОБА_1 успадкував право оренди земельної ділянки площею 65,2243 га, призначеної для ведення фермерського господарства, з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316, яка розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Драбівської селищної ради Драбівського району Черкаської області ( т. 3 а.с. 88).

01 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та ФГ «Бандура» укладено договір суборенди землі, за умовами якого ОСОБА_1 як орендар земельної ділянки відповідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.09.2024, передає суборендарю в суборенду земельну ділянку площею 65,2243 га з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316. Договір укладено на 7 років ( т. 4 а.с. 15-17).

01 липня 2025 року зареєстровано право суборенди ФГ «Бандура» на вищезазначену ділянку на підставі договору суборенди від 01 квітня 2025 року.

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданих апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду першої інстанції відповідають.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду ( постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога ФГ «Удача» про:

- визнання переходу усіх прав та обов`язків орендаря за договором оренди землі від 30.09.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316;

- витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ФГ «Удача» земельної ділянки з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316;

- визнання відсутнім права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316;

- визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину отримане ОСОБА_1 ;

- визнання недійсним з моменту укладення договору суборенди земельної ділянки від 01.04.2025, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Бандура»;

- визнання відсутнім права суборенди ФГ «Бандура» на земельну ділянку з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, колегія суддів враховує наступне.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із:1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі, на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).

Отже, нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства, права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (провадження № 14-407цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц (провадження № 14-51цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18 (провадження № 14-235цс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19 (провадження № 12-131гс19).

При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20) вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

У пункті 7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) зазначено, що: «у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (див. також: постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) та від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20))».

Із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка була передана в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства на підставі договору оренди землі від 30.09.2014, і останнім було створено та зареєстровано ФГ «Удача-1».

Висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_2 були виконані умови п. 14 договору оренди від 30.09.2014, а саме використання землі для ведення ФГ, засновником якого він являвся, є правильними.

Під час розгляду даної справи також було встановлено, що ФГ «Удача-1» , одним із засновників якого був ОСОБА_2 , припинило своє існування, а його правонаступником стало ФГ «Удача», тому посилання суду першої інстанції на те, що правонаступництво не вплинуло на суть цих відносин, так як законом передбачена можливість приєднання господарства до іншого господарства, а головна мета у користуванні земельною ділянкою за призначенням була збережена, так як правонаступником стало фермерське господарство, і даних, що ФГ «Удача» використовувало спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням немає, на переконання колегії суддів є обґрунтованими та не суперечать чинному законодавству.

Так, Законом України «Про фермерське господарство» реорганізація та ліквідація фермерського господарства визначені як підстави припинення його діяльності. Водночас, вказаним Законом не закріплено порядку, в якому фермерське господарство може бути реорганізоване або ліквідоване.

Разом з тим, фермерське господарство може бути реорганізоване шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення на підставі рішення його власника.

Із матеріалів справи вбачається, що ФГ «Удача-1» припинило своє існування, а його правонаступником стало ФГ «Удача» на підставі рішення голови ФГ «Удача» - Сергієнко І.І., яким приєднано ФГ «Удача-1» до ФГ «Удача», і затверджене протоколом загальних зборів ФГ «Удача» від 27.11.2014.

Реорганізацію ФГ «Удача-1» шляхом приєднання до ФГ «Удача», яке є правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків ФГ «Удача-1» закріплено у Статуті ФГ «Удача» від 02.03.2021.

Крім того, умовами договору оренди землі від 30.09.2014, сторони узгодили, що реорганізація юридичної особи – орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору ( п. 38 Договору).

Посилання в апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 – адвоката Міщенка С.В., що суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що земельна ділянка з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316 була внесена до складеного (статутного) капіталу ФГ «Удача-1» чи ФГ «Удача», а також доказів про зареєстроване право користування цією земельною ділянкою за позивачем, є неаргументованими, оскільки п. 15 Договору оренди землі від 30.09.2014 визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, а п.27 Договору визначено, що право на оренду земельної ділянки державної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано в заставу, тобто умови договору оренди від 30.09.2014 містять заборону внесення права оренди спірної земельної ділянки до статутного капіталу фермерського господарства.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 106 ч. 3, 4 ст. 107 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників. Тобто, без оформлення передавального акту держава не може здійснювати реєстрацію про припинення юридичної особи, у даному випадку така реєстрація відбулася, і доказів, що вона була проведена з порушенням закону суду не надано.

За наведених підстав, ФГ «Удача» стало правонаступником ФГ «Удача-1» і набуло право оренди за договором оренди землі від 30 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та Головним управління Держземагенства у Черкаській області.

Згідно ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Законом України «Про оренду землі».

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. (ст. 33 Закону України «Про оренду землі» і п. 8 Договору оренди землі від 30.09.2014)

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначила: «З 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки».

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

Відповідно до статті 31 ЗК України, договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін (стаття 19 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами (частина друга статті 27 Закону України «Про оренду землі»).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ФГ «Удача» набуло право користування земельною ділянкою площею 65,2243 га з кадастровим номером 7120655100:02:002:1316, яка розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Драбівської селищної ради Драбівського району Черкаської області на підставі договору оренди землі від 30.09.2014.

П. 8 договору оренди землі визначено, що договір укладено терміном на 10 років та діє до 23 вересня 2024 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 35 Договору оренди визначено, що дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 38 Договору оренди, сторони узгодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку (частину земельної ділянки) до другої особи, а також реорганізація юридичної особи – орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Право оренди земельної ділянки за ОСОБА_2 на підставі вказаного Договору було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 16.10.2014.

Приймаючи до уваги те, що укладений між ОСОБА_2 та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області договір оренди землі від 30 вересня 2014 року сторонами не оспорювався, спорів щодо його неналежного виконання, припинення чи розірвання на час його дії не виникало, що свідчить про наявність існування між сторонами правовідносин, що виникли з договору оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчився 23 вересня 2024 року .

Враховуючи викладене та встановивши, що договір оренди землі від 30.09.2014 припинений у зв`язку із закінченням строку дії договору, на який його було укладено, тому у ФГ «Удача» право оренди земельної ділянки відповідно закінчилось 23 вересня 2024 року.

Отже, станом на дату звернення із даним позовом у позивача відсутнє речове право, яке може бути захищене судом.

Звернення позивача до Драбівської селищної ради із пропозицією продовження строку дії договору оренди землі від 30 вересня 2014 року, матеріали справи не містять, хоча позивач мав переважне право поновити його на новий строк, тому позивач втратив право оренди і суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 757/23249/17 (провадження № 14-95цс22) вказано, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Оскільки встановлено, що після 23.09.2024 права оренди ФГ «Удача» на спірну земельну ділянку не поновлено, тому права позивача на вказану земельну ділянку не порушено, тому відсутні підстави для задоволення позову і вирішення інших вимог позовної заяви.

Доводи апеляційної скарги сторони позивача, що 02.06.2021, з метою продовження строку дії договору оренди землі від 30.09.2014 ОСОБА_2 була укладена додаткова угода, якою строк дії договору продовжено до 23.09.2034, відхиляються колегією суддів як безпідставні та спростовані судом першої інстанції.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки до ФГ «Удача» перейшло право оренди за договором оренди землі від 30.09.2014, то до нього і перейшло право ініціювати продовження строку дії договору, а ОСОБА_2 втратив таке право як фізична особа, яка уклала додаткову угоду 02.06.2021.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 615/2197/15-ц).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18 та від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

З викладеного слідує, що після укладення громадянином ОСОБА_2 спірного договору оренди землі від 30.09.2014 для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства, права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Зважаючи, що додаткова угода від 02.06.2021 укладена ОСОБА_2 як фізичною особою, тому дана угода не породжує наслідків щодо продовження строку дії договору оренди від 30.09.2014.

Інші доводи скаржників в апеляційних скаргах щодо оскарження рішення суду були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди сторони позивача та представника ОСОБА_1 – адвоката Міщенка С.В. із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим колегія суддів не знаходить підстав для зміни або скасування постановленого судом першої інстанції рішення за наведених в апеляційних скаргах підставах.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення від 21 травня 2026 року

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції встановив, що дана справа є досить складною, так як потребує аналізу як нормативної бази, яка втратила чинність, так і практики Верховного Суду стосовно відносин, що склалися, а також врахував обсяг справи, кількість учасників справи, значення даної справи для відповідача ФГ «Бандура», та те , що адвокатом Гарбазеєм Д.О. дійсно виконано роботу, зазначену в акті виконаних робіт, проте, суд вважав, що суму, яка підлягає відшкодуванню, слід зменшити з огляду на заперечення позивача щодо співмірності понесених витрат із складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи, яку суд оцінив в 33 000,00 гривень.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачу ФГ «Бандура» правничу допомогу у даній справі надавав адвокат Гарбазей Д.О., що підтверджується договором про надання правової допомоги №02/ФГ-2026 від 09.02.2026, укладений між ФГ «Бандура» та адвокатом Гарбазей Д.О., згідно предмету договору замовник отримує правову допомогу у цивільній справі № 692/943/25. Згідно додатку до даного договору № 1 додаткової угоди, сторони дійшли до згоди, що оплата послуг адвоката у суді першої інстанції по вказаній справі становить 43 000,00 грн. Платіжна інструкція від 10.02.2026 № 941 на суму 43 000,00 грн, призначення платежу оплата згідно до договору про надання правової допомоги №02/ФГ-2026 від 09.02.2016. Згідно даного документу ФГ «Бандура» перерахувало ФОП ОСОБА_4 кошти у сумі 43 000,00 грн. Також суду надано акт прийому-передачі наданих послуг по договору №02/ФГ-2026 від 09.02.2026, складений ФГ «Бандура» та ОСОБА_4 , згідно якого замовником прийнято послуги з правової консультації, підготовці клопотань по справі, ознайомлення з матеріалами справи та визначення правової позиції по справі, опрацювання рішень у двох справах, підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення.

Надані стороною позивача документи відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами понесення ФГ «Бандура» витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Представник ФГ «Удача»- адвокат Новіков М.В. подав до суду клопотання щодо ухвалення додаткового рішення, в якому просив залишити заяву без розгляду або зменшити відшкодування витрат на правничу допомогу до 1 грн, отже скористався своїм право на подання заперечень щодо витрат на правничу допомогу з обгрунтуванням підстав.

Вирішуючи вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції проаналізувавши здійснену адвокатом роботу викладену у акті виконаних робіт, а також врахувавши складність даної справи, вважав необґрунтованою витратою відповідача на подачу заяви про ухвалення додаткового рішення з огляду на практику ВС та дійшов висновку про часткове задоволення клопотання.

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг представником ФГ «Бандура» – адвокатом Гарбазей Д.О., а також заперечення сторони позивача щодо не обґрунтованості таких витрат, суд першої інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 33 000,00 грн.

Безпідставними є посилання сторони позивача в апеляційній скарзі на те, що ФГ «Бандура» не зареєструвалось в ЄСІТС, при цьому подання заяви адвокатом, який має зареєстрований електронний кабінет, не усуває порушення вимог ст. 14 ЦПК України та не звільняє ФГ «Бандура» від обов`язку реєстрації власного електронного кабінету, по наступних підставах.

У пунктах 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.

Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що: «учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України».

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина третя статті 58 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, заяву про ухвалення додаткового рішення від імені ФГ «Бандура» через систему «Електронний суд» подав представник Гарбазей Д.О., який діяв на підставі договору №02/ФГ-2026 про надання правової допомоги від 09.02.2026, додаткової угоди від 09.02.2026, за змістом заяви про ухвалення додаткового рішення вбачається про відсутність у ФГ «Бандура» електронного кабінету.

Отже із наведеного слідує, що дії відповідача ФГ «Бандура» щодо нереєстрації електронного кабінету в ЄСІТС не є зловживанням процесуальними правами, крім того, адвокат Гарбазей Д.О. активно приймає участь у розгляді даної справи.

Крім того, заяву про ухвалення додаткового рішення було направлено іншим учасникам справи, зокрема, позивачу ФГ «Удача», що підтверджується квитанцією №7042555 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету, відповідачу Драбівській селищній раді, що також підтверджується квитанцією №7042554 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету та відповідачу ОСОБА_1 , що підтверджується описом вкадення у цінний лист з повідомленням та накладною №R180150015047 від11.05.2026.

Доводи сторони позивача в апеляційній скарзі, що ФГ «Бандура» не подало до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а докази на правничу допомогу подано після закінчення судових дебатів, відхиляються колегією суддів, оскільки неподання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні.

Посилання скаржника, що платіжна інструкція від 10.02.2026 №941 надана ФГ «Бандура» не містить підпису банку, тому не є доказом по внесенню витрат на правничу допомогу та не надано детального опису робіт, що позбавляє суд та сторони можливості оцінити співмірність витрат з витратами часу на надання правничої допомоги, відхиляються колегією суддів, оскільки розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати за надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено .

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі додаткове рішення від 21 травня 2026 року є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення від 25 травня 2026 року

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» (частина четвертій статті 62 ЦПК України).

За положеннями пунктів 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 правничу допомогу у даній справі надавав адвокат Міщенко С.В., що підтверджується договором про надання правничої (правової) допомоги від 13.08.2025, який укладено між адвокатом Міщенком С.В. та ОСОБА_1 . Предметом договору є отримання правничої допомоги по цивільній справі № 692/943/25 та № 692/1070/25: актом надання та оплату послуг від 12 травня 2026 року до даного договору, згідно якого вбачається, що адвокатом Міщенком С.В. витрачено 10 годин, а 1 година роботи оцінена у 1 000,00 грн, всього надано послуг на 10 000,00 грн. Також актом підтверджено отримання адвокатом суми коштів від Сергієнка О.І. у сумі 10 000,00 грн, про що свідчить і рахунок на оплату послуг № 03/2026 від 12.05.2026 на вказану суму.

Водночас, сторона позивача заперечувала проти заявленої ОСОБА_1 суми гонорару та визнала суму у загальному розмірі 1,00 грн.

Встановивши, що надані представником ОСОБА_1 — адвокатом Міщенко С.В. докази підтверджують понесення витрат на правничу допомогу, і заявлена відповідачем сума витрат на правову допомогу є співмірною з складністю справи та обсягом виконаної роботи адвокатом та є обґрунтованою у заявленому розмірі, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення заяви щодо ухвалення додаткового рішення та стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат у розмірі 10 000,00 грн.

Доводи сторони позивача , що Сергієнко О.І. не надав детального опису робіт, чим позбавив суд та сторони можливості оцінити співмірність витрат з витратами часу на надання правничої допомоги, відхиляються колегією суддів, оскільки на підтвердження надання Сергієнку О.І. правової допомоги у суді першої інстанції долучено Акт про надання та оплату послуг від 12 травня 2026 року, в якому детально описано, які послуги надав адвокат і які послуги прийняв ОСОБА_1 і скільки було витрачено часу, а також зазначена вартість за кожен час.

Посилання в апеляційній скарзі представника ФГ «Удача» - адвоката Новікова М.В. на те, що ОСОБА_1 не надав доказів направлення копії заяви про ухвалення додаткового рішення: приватному нотаріусу Золотоніського районного нотаріального округу Бірюку О.В., ФГ «Бандура», тому суд не повинен брати до уваги ці докази, є необгрунтованими, оскільки ухвалення додаткового рішення (розподіл судових витрат) стосується виключно відносин між заявником та позивачем, тому ненаправлення копії нотаріусу чи фермерському господарству, жодним чином не порушує їхніх прав, і вказані порушення не є абсолютною підставою для скасування по суті правильного рішення.

Безпідставними є доводи сторони позивача, що документи на відшкодування витрат на правничу допомогу подані ОСОБА_1 з порушенням вимог закону, розмір витрат є необгрунтованим та непропорційним до предмета спору, оскільки рішення прийнято судом першої інстанції 11 травня 2026 року, заяву представником ОСОБА_1 – адвокатом Міщенко В.С. подано через систему «Електронний суд» 14 травня 2026 року, при цьому у відзиві на позовну заяву було зазначено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які планує понести ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції. Щодо розміру витрат, на переконання колегії суддів, витрати на правничу допомогу, надану ОСОБА_1 в суді першої інстанції з урахуванням складності справи та тривалості її розгляду в суді першої інстанції, у 10 000,00 грн є співмірними та обгрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі додаткове рішення від 25 травня 2026 року є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника Фермерського господарства «Удача» - адвоката Новікова М.В. на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року та додаткові рішення цього ж суду від 21 травня 2026 року та від 25 травня 2026 року, а також апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Міщенка С.В. на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року, судові витрати слід залишити за скаржниками.

Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

у х в а л и в :

Апеляційні скарги представника Фермерського господарства «Удача» - адвоката Новікова Михайла Володимировича та представника ОСОБА_1 – адвоката Міщенка Сергія Валентиновича – залишити без задоволення.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 травня 2026 року, додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 21 травня 2026 року та додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 25 травня 2026 року у справі за позовом Фермерського господарства «Удача» до ОСОБА_1 , Драбівської селищної ради, Фермерського господарства «Бандура», Приватного нотаріуса Золотоніського районного нотаріального округу Бірюка Олега Васильовича про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко

/повний текст постанови суду виготовлено 13 листопада 2026 року/