ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 141465303

Озвучення тимчасово недоступне

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/102/26

Провадження № 2/947/1195/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В., Швидкої В.М.,

за участі:

-представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Мангула Петра Макаровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2026 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, в якій позивачка просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л. С. та зареєстрований в реєстрі за №2693.

В обґрунтування заявлених вимог, позивачка посилається на те, що згідно попередньої домовленості між нею – ОСОБА_1 та відповідачкою - ОСОБА_2 продаж спірної квартири мав бути здійснений з оплатою відповідачкою на її користь визначену між ними вартості квартири в сумі 1443499 (один мільйон чотириста сорок три тисячі чотириста) гривень.

Позивачка стверджує, що вона була знайома з відповідачкою з 1980 року, спільно працювала з нею в готелі «Жовтневий» і до 07 жовтня 2025 року перебувала у дружніх відносинах, а також приймаючи відсутність у неї - позивачки рідних їй людей, тому вона – ОСОБА_1 03 травня 2017 року склала заповіт на належну їй квартиру АДРЕСА_1 , а трохи пізніше - 11 липня 2023 року склала заповіт на все своє майно із чого б воно не складалось та де б воно не знаходилось, на користь відповідачки ОСОБА_2 .

За доводами позивачки, незадовго до вчинення оспорюваного правочину купівлі - продажу щодо спірної квартири, відповідачка заявила їй – ОСОБА_1 , що вона бажає придбати її квартиру у власність. Враховуючи на те, що у квартирі в Одесі, позивачка майже не проживає, більшу частину свого часу проводжує проживати у власному будинку який знаходиться у АДРЕСА_2 , то як зазначає ОСОБА_1 вона згодилась продати свою квартиру в Одесі з тим щоб кошти отримані від продажу квартири витрачати на власні потреби. За наслідком чого, за доводами позивачки, вона та відповідачка узгодили вартість продажу належної позивачці квартири, за яку вона – ОСОБА_1 мала її продати відповідачці, а саме за 1443400 гривень.

Напередодні укладення оспорюваного правочину, позивачка стверджує, що відповідачка зателефонувала їй і запросила в місто Одесу для укладення угоди, повідомивши, що всі необхідні документи для нотаріуса вже готові.

За наслідком, як зазначає позивачка у позові, в приміщенні нотаріуса було складено договір купівлі-продажу квартири, в якому було зазначено, що квартира продається за 1443400 гривень, однак на питання позивачки (за її доводами), коли вона отримає гроші за продану квартиру, відповідачка запевнена її, що договір необхідно підписати негайно, а кошти вона передасть їй – ОСОБА_1 після підписання договору.

Позивачка стверджує, що оскільки вона знала відповідачку багато років, повністю їй довіряла, була з нею у дружніх відносинах, свого часу склала на її користь заповіт на все своє майно, тому вона – ОСОБА_1 повірила запевненням ОСОБА_2 , що кошти за продану квартиру вона отримує після підписання договору купівлі-продажу, тому спірний договір вона – ОСОБА_1 підписала без отримання від відповідачки зазначених в договорі коштів за продаж майна.

Як стверджує позивачка, вона неодноразово зверталась до відповідачки з проханням передати їй кошти за продану квартиру, однак відповідачка кожного разу погоджувалась із тим що вона має передати їй кошти за продану нею – ОСОБА_1 квартиру, але кожного разу за різних надуманих підстав відмовлялась виконати взяті на себе зобов`язання.

Отже, за доводами позивачки, ні в день укладення договору купівлі - продажу квартири, ні пізніше, відповідачка не перерахувала на особистий рахунок її – ОСОБА_1 , як продавця квартири, кошти за придбану квартиру як того вимагає закон, як і не передала зазначених коштів і готівкою.

У зв`язку з чим, з посиланням на приписи ст. 230 ЦК України, позивачка посилається на те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним, у зв`язку з чим позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаної позовної заяви розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 02.02.2026 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання на 25.02.2026 року о 11 год. 00 хв.

29.01.2026 року представником позивача надано до суду заяву про забезпечення доказів в порядку передбаченому ст. 116-118 ЦПК України шляхом їх витребування у приватного нотаріуса.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 02.02.2026 року, вказану заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Мангула Петра Макаровича про забезпечення доказів шляхом їх витребування по цивільній справі №947/102/26, прийнято до розгляду та призначено розгляд заяви у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду на 09 лютого 2026 року о 12 годині 45 хвилин, з повідомленням сторін по справі.

За наслідком розгляду вказаної заяви, 09.02.2026 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу суду, якою заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Мангула Петра Макаровича про забезпечення доказів шляхом їх витребування, задоволено. Витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни належним чином завірену копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 07.10.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Людмилою Степанівною, зареєстрований в реєстрі за №2693. Витрати пов`язані з виконанням ухвали суду покладені на ОСОБА_1 .

Копію ухвали суду від 09.02.2026 року для виконання направлено до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни.

На виконання зазначеної ухвали суду, 23.02.2026 року до суду від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни надійшла належним чином завірена копія договору купівлі-продажу від 07.10.2025 року за реєстраційним №2693.

У підготовче судове засідання призначене на 25.02.2026 року з`явився представник позивача. Відповідачка до підготовчого судового засідання не з`явилась. У зв`язку з неналежним сповіщенням відповідачки у справі, з підстав повернення поштового конверту зі скерування судової кореспонденції разом з судовою повісткою – повідомленням про дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання за підставою «за закінченням терміну зберігання», судом було ухвалено відкласти підготовче судове засідання на 01.04.2026 року о 12 годині 00 хвилин.

У підготовче судове засідання призначене на 01.04.2026 року сторони у справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином у відповідності до приписів статті 128 ЦПК України. Від представника позивачки до суду надійшла заява про підтримання заявлених вимог, проведення підготовчого судового засідання за його відсутності та закриття стадії підготовчого провадження у справі. Відповідачка про причини неявки суд не повідомила.

01.04.2026 року судом було ухвалено провести підготовче судове засідання за відсутності сторін у справі, за наслідком чого постановлено ухвалу, якою закрито стадію підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 06.05.2026 року о 11 год. 00 хв.

У судове засідання призначене на 06.05.2026 року з`явився представник позивача. Відповідачка до судового засідання не з`явилась. У зв`язку з неналежним сповіщенням відповідачки у справі, з підстав повернення поштового конверту зі скерування судової кореспонденції разом з судовою повісткою – повідомленням про дату, час і місце проведення судового засідання за підставою «за закінченням терміну зберігання», судом було ухвалено відкласти судове засідання на 09.06.2026 року о 12 годині 00 хвилин.

11.05.2026 року до суду надійшла заява від представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Лоскутова С.П. про залучення його як представника, на підставі якої судом було ухвалено надати останньому доступ до матеріалів справи в електронній формі в підсистемі «Електронний суд».

15.05.2026 року представником відповідачки ОСОБА_2 – адвокатом Лоскутовим С.П. сформовано та подано через підсистему Електронний суд в електронній формі відзив на позовну заяву, який надійшов до суду та зареєстровано 18.05.2026 року.

У відповідності до відзиву на позовну заяву, відповідачка просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог, представник відповідачки посилається на те, що 07 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С., у зв`язку з чим представник зазначає, що правочин був вчинений у письмовій, нотаріально посвідченій формі, що є різновидом письмової форми, який за наслідком нотаріального посвідчення відрізняється від інших правочинів, учинених без такого посвідчення, лише тим, що спеціально уповноважена посадова особа - нотаріус, здійснює на письмовому документі посвідчувальний напис

З посиланням на частини дев`яту - чотирнадцяту статті 44, частини першої, другої статті 54 Закону України «Про нотаріат», представник зазначає, що наведені вимоги законодавства покликані убезпечити правочин, а отже, і права осіб, яких цей правочин стосується, оскільки правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи та інших чинників, з якими пов`язує закон набуття, зміну та припинення цивільних прав, оскільки нотаріус, посвідчуючи правочин, має здійснити чимало дій, які спрямовані на доведеність правочину вимогам закону, з чого за доводами представника можна зробити висновок, що дії нотаріуса слугують укріпленню права через встановлення зовнішнього посвідчувального напису, що свідчить про існування права.

Представник відповідачки зазначає, що слід розрізняти обман як підставу визнання правочину недійсним, що має відбутися до вчинення правочину і невиконання сторонами умов договору як підстава для розірвання договору (після вчинення правочину). В свою чергу, як зазначає представник, за змістом укладеного 07 жовтня 2025 року договору купівлі-продажу квартири сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема, у пункті 3 договору купівлі-продажу квартири зазначено, що купівлю-продаж квартири здійснено за 1 443 400 гривень, які продавець отримала до підписання цього договору, а відповідно до пункту 4 зазначеного договору, продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, одержання від покупця грошей в повному обсязі в сумі 1 443 400 грн. до підписання цього договору.

За доводами представника відповідачки, позивачка підписала договір купівлі-продажу квартири від 07 жовтня 2025 року без будь-яких зауважень та застережень, що свідчить про надання нею згоди по всіх його істотних умовах, а також свідчить про виконання покупцем обов`язку з сплати ціни договору купівлі-продажу.

З огляду на викладене, представник відповідачки вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для визнання договору недійсним, тому просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

22.05.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Мангула П.М., в якій представник зазначає про безпідставність та необґрунтованість викладених стороною відповідача доводів проти задоволення позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

В обґрунтування доводів у відповіді на відзив на позовну заяву, представник позивачки зазначає про те, що при обмані наслідки правочину, що вчинюється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, що в даному спорі лише для ОСОБА_2 . За доводами представника позивача, встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України, що в свою чергу відбулось на основі безмежних довірчих відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які склались між ними на протязі багатолітнього знайомства, тривалого часу співпраці на одному і тому ж підприємстві, та іншими факторами. Представник позивачки вважає, що зловживання довірою є особливим різновидом обману - обману в довірі, що склалися між винним і потерпілим, в основі чого лежать юридичні (цивільно-правові, трудові чи службові) та (або) фактичні (родинні, дружні) відносини.

За доводами представника позивача, до виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_1 знаходилась з ОСОБА_2 в дуже довірливих відносинах та раніш складала два заповіти на її ім`я, що свідчить про довірливі відносини між ними, а саме був складено заповіт від 03.05.2017р. на користь відповідачки на спірну квартиру та від 12.07.2023 року на все майно позивачки на користь відповідачки. Однак, після того, як ОСОБА_1 прийшла до висновку про обман який по відношенню до неї скоїла ОСОБА_3 , представник позивачки зазначає, що позивачка скасувала вказані заповіти, що підтверджує не доброчесні наміри ОСОБА_2 .

Додатково представник позивачки посилається на те, що дії відповідачки з укладення оспорюваного правочину взагалі не є логічними, що полягає у намірі відповідачки сплачувати велику суму грошових коштів приймаючи наявність заповіту на її ім`я щодо цього договору/, а також складення, в день посвідчення спірного договору, нотаріально посвідченої заяви від 07.10.2025 року, за якою відповідачка надала право можливість ОСОБА_1 проживати в спірній квартирі на теперішній час та в майбутньому.

Крім того, представник позивачки зазначає про те, що підпис під договором свідчить лише погодження його умов, але не є фінансовим документом. Також, за доводами представника, у відповідності до судової практики Верховного Суду, факт передачі великих сум грошей (особливо за житло) має підтверджуватись належними письмовими доказами (банківські виписки, квитанції, нотаріально завіреними розписками), чого в даній спірній ситуації не мається. Щодо заяви на ім`я нотаріуса Ладіній Л.С. про підтвердження проведення розрахунку за відчужуване нерухоме майно, представник позивачки зазначає, що вказана заява виготовлена друкарським способом та без зазначення реквізитів її виконавця. Представник також звертає увагу на те, що у відповідності до вказаної заяви міститься інформація про те, що вимоги Постанови правління національного банку України від 29.12.2017 року № 148 нотаріусом їм роз`яснені, однак без зазначення в який спосіб.

09.06.2026 року судом в судовому засіданні було ухвалено прийняти та долучити до матеріалів справи вищевказаний відзив на позовну заяву, який надійшов від представника відповідачки та відповідь на відзив на позовну заяву, який надійшов від представника позивачки.

Тієї ж дати – 09.06.2026 року судом в судовому засіданні було заслухано вступне слово сторони позивача, визнано явку відповідачки – ОСОБА_2 обов`язковою та відкладено судове засідання на 06.07.2026 року о 11 год. 30 хв.

До судового засідання призначеного на 06.07.2026 року з`явилась позивачка та її представник. Сторона відповідача не з`явилась, а під час з`ясування підстав нез`явлення, представником відповідачки було повідомлено про неможливість з`явитись до судового засідання з підстав оголошення на території міста Одеси повітряної тривоги.

З урахуванням повідомлених підстав не з`явлення сторони відповідача до судового засідання, судом було ухвалено відкласти судове засідання на 02.09.2026 року о 15 год. 00 хв.

До судового засідання призначеного на 02.09.2026 року з`явились представники сторін у справі, однак безпосередньо сторони по справі, у тому числі відповідачка, явка якої визнана судом обов`язковою, не з`явились, за наслідком чого судом було ухвалено відкласти судове засідання на 24.09.2026 року о 15 год. 30 хв.

У судове засідання призначене на 24.09.2026 року з`явились: позивачка – ОСОБА_1 , її представник – адвокат Мангул П.М., відповідачка – ОСОБА_2 , її представник – адвокат Лоскутов С.П.

У судовому засіданні, судом було заслуховано вступне слово відповідачки, яка також відповідала на поставлені стороною позивача та головуючим суддею питання, в порядку передбаченому ст. 227 ЦПК України.

Надалі, з урахуванням думки сторін по справі та їх представників, судове засідання по справі було відкладено на 02.11.2026 року о 14 год. 30 хв.

30.09.2026 року до суду від представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Лоскутова Сергія Пилиповича, надійшла заява про відвід судді Калініченко Л.В., як головуючого судді по цивільній справі №947/102/26, з підстав наявності сумнівів у об`єктивності та неупередженості судді.

Зазначена заява сформована та подана до суду в електронні формі через підсистему Електронний суд 29.09.2026 року, яка зареєстрована судом 30.09.2026 року за вх. №84465 та передана головуючому судді Калініченко Л.В.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 01.10.2026 року заявлений за заявою представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Лоскутова Сергія Пилиповича відвід судді Калініченко Л.В. по цивільній справі №947/102/26, визнано необґрунтованим. Заяву представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Лоскутова Сергія Пилиповича, про відвід судді Калініченко Л.В. по цивільній справі №947/102/26, передано до канцелярії Київського районного суду м. Одеси для визначення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді Калініченко Л.В.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Лоскутова Сергія Пилиповича про відвід судді Калініченко Л.В. по цивільній справі №947/102/26 розподілено судді Куриленко О.М.

02.10.2026 року суддею Київського районного суду міста Одеси Куриленко О.М. постановлено ухвалу, якою у задоволенні заяви представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Лоскутова Сергія Пилиповича про відвід судді Калініченко Л.В. по цивільній справі №947/102/26, відмовлено.

До судового засідання призначеного на 02.11.2026 року з`явився представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Мангул Петро Макарович, який позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі.

Сторона відповідача до судового засідання призначеного на 02.11.2026 року не з`явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом підстав для відкладення судового засідання у відповідності до приписів статті 223 ЦПК України не встановлено.

Крім того, судом враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно зі ст. 26 вказаного Закону, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Враховуючи вищевикладене, строки розгляду справи, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 02.11.2026 року за відсутності сторони відповідача по справі та на підставі наявних документів в матеріалах справи.

Приймаючи надання сторонами у справі вступного слова, надавши пояснення сторонами у справі та їх представниками, суд в судовому засіданні 02.11.2026 року дослідивши докази наявні в матеріалах справи, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, після судових дебатів, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 13.11.2026 року о 12 год. 00 хв.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, сторони повідомлялись належним чином.

За наслідком чого, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, дослідивши усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, зареєстрована починаючи з 21.12.1983 року за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №П1-240166-ю/о від 25.09.2025 року.

Зазначене нерухоме майно належало ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 17.11.1993 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, зареєстроване у реєстрову книгу № 19-428, на підставі розпорядження від 17.11.1993 року за №24428.

Право власності на вказану квартиру на підставі зазначеного свідоцтва від 17.11.1993 року за №19-428 було зареєстровано за ОСОБА_1 в КП «ОМБТІ та РОН» 04.01.1994 року за №62пр стр.44 р.256, що підтверджується відбитком відповідного штемпелю на зворотній частині копії свідоцтва від 17.11.1993 року за №19-428, а також копією КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 26.09.2025 року за вих. №60922/04-04.

11 липня 2023 року ОСОБА_1 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Л.М., зареєстрований в реєстрі за №820, за умовами якого ОСОБА_1 на випадок своєї смерті зробила розпорядження та усе своє майно, яке на день її смерті буде їй належати, з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилось, та все те на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_2 .

07 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С., зареєстрований в реєстрі за №2693, за умовами якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбала нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

У відповідності до пункту 2 вище зазначеного договору, сторони засвідчили, що відчужувана квартира належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів 17 листопада 1993 року згідно з розпорядження органу приватизації за №24428 від 17 листопада 1993 року, зареєстровано і записано у реєстрову книгу за №19-428, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 04 січня 1994 року за реєстровим №256 у реєстровій книзі 62пр на сторінці 44.

Згідно з пунктом 3 вище зазначеного договору, продаж відчужуваної квартири за домовленістю сторін здійснюється за ціною 1443400 (один мільйон чотириста сорок три тисячі чотириста) гривень 00 копійок, які продавець отримала до підписання цього договору відповідно до вимог чинного законодавства України. Така вартість відчужуваної квартири визначена сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких тяжких обставин. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні квартири, за їх розсудом визначена у цьому договорі вартість саме цієї квартири, вона є справедливою і відповідає її дійсній вартості на дату укладання договору.

Пунктом 4 вище зазначеного договору засвідчено сторонами, що продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, одержання від Покупця грошей в повному обсязі в сумі 1443400 (один мільйон чотириста сорок три тисячі чотириста) гривень, 00 копійок, до підписання цього договору, відповідно до вимог чинного законодавства, встановлених щодо проведення розрахунків під час укладання договорів купівлі-продажу, що підлягають нотаріальному посвідченню, та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій фінансового чи майнового характеру.

Згідно з пунктом 5 договору купівлі-продажу, відповідно до Висновку про вартість об`єкта оцінки до Звіту про оцінку майна №14-250930-005 (пароль пошуку звіту про оцінку УБЛПСХ859346), виданого суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «КАБІНЕТ ОЦІНКИ «АВІКУМ» «30» вересня 2025 року, вартість відчужуваної квартири становить 1443400 (один мільйон чотириста сорок три тисячі чотириста) гривень, 00 копійок.

Як вбачається, у відповідності до витребуваних судом доказів на підставі ухвали суду від 09.02.2026 року, ОСОБА_1 під час укладення зазначеного договору, 07.10.2025 року також склала наступні заяви, під час яких її особу було перевірено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С., у відповідності до яких ОСОБА_1 засвідчила наступні обставини:

- ОСОБА_1 перебуваючи при здоровому розумі та твердій пам`яті, розуміючи значення своїх дій, повідомила, що право власності або право користування відчужуваною квартирою не мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, і правочин щодо відчуження зазначеного нерухомого майна не суперечить правам та інтересам малолітніх та/чи неповнолітніх осіб. ОСОБА_1 засвідчила, що їй нотаріусом роз`яснено зміст ст. ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», а саме, про право дитини на майно, житло та заборону без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла; ст. 27 Закону України «Про нотаріат», а саме, що нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулась особа.;

- ОСОБА_1 засвідчила, що відчуження нерухомого майна у поточному звітному 2025 податковому році здійснюється нею вперше, будь-які інші договори купівлі-продажу нерухомого майна в яких вона виступала відчужувачем, в поточному звітному році не укладала та дохід від продажу не отримувала, у зв`язку з чим має пільги щодо сплати прибуткового податку згідно з вимогами чинного законодавства України. Засвідчила, що зміст ст.ст. 167, 168, 172, 179, 120 Податкового кодексу України, ст. 27 Закону України «Про нотаріат» їй нотаріусом роз`яснено.

Додатково, 07.10.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно складено заяву, під час якої їх особи було перевірено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С., у відповідності до яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно засвідчили наступні обставини:

- ОСОБА_1 - продавець квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та ОСОБА_2 - покупець вищезазначеної квартири, цим заявляють, що до підписання та укладення договору купівлі-продажу вищезазначеного майна ними було повністю проведено розрахунок за відчужуване майно в сумі 1443400 (один мільйон чотириста сорок три тисячі чотириста) гривень, 00 копійок. Підтверджують, що розрахунки за відчужуване майно здійснені повністю та у них не мають претензій щодо проведених розрахунків. Вимоги Постанови правління Національного банку України від 29.12.2017 року № 148 нотаріусом їм роз`яснені.

ОСОБА_2 , як покупець спірної квартири, під час укладення вищезазначеного договору 07.10.2025 року також склала заяву, під час якої її особу було перевірено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С., у відповідності до якої ОСОБА_2 засвідчила наступні обставини:

- ОСОБА_2 - покупець квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цим заявила, що з 26 липня 2025 року є вдовою, в зареєстрованому шлюбі не перебуває, ні з ким однією сім`єю без реєстрації шлюбу не проживає, шлюбних договорів ні з ким не укладала, грошові кошти, що витрачаються на купівлю вищезазначеного нерухомого майна, є її особистою власністю, оскільки набуті нею поза шлюбом, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти, чи їх частку, що витрачаються на купівлю вищезазначеного нерухомого майна, у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України відсутні.

Також у відповідності до наданих позивачкою до суду доказів, судом встановлено, що ОСОБА_2 , 07.10.2025 року склала заяву, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С., зареєстрована в реєстрі за №2694, у відповідності до якої ОСОБА_2 , як власник квартири АДРЕСА_1 , надала свою згоду на проживання, в тому числі прописку ОСОБА_1 у вищезазначеній квартирі та стверджує, що заперечувати проти цього не буде.

В подальшому, 01.01.2026 року позивачка звернулась до суду з цим позовом з приводу оскарження вищезазначеного договору купівлі-продажу від 07.10.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С., зареєстрованого в реєстрі за №2693, з посиланням на те, що за наслідком введення відповідачкою її в оману, нею було вчинено правочин за відсутністю сплати грошових коштів за продане за договором нерухоме майно, які відповідачкою сплачено і передано їй не було.

Також судом встановлено, що в подальшому заповіт від 11.07.2023 року, складений ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошніченко Л.М., зареєстрований в реєстрі за №820, був скасований іншим заповітом, посвідченим приватним державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Барановою О.В., 12.05.2026 року зареєстрованим в реєстрі за №2-161, що підтверджується листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мірошніченко Л.М. від 13.05.2026 року за вих. №140/01-16.

Додатково судом було встановлено, що 03.05.2017 року ОСОБА_1 також було складено заповіт, зареєстрований в реєстрі за №497, бланк НМО 342410, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №85244729 від 14.05.2026 року.

Зазначений заповіт був скасований на підставі заяви ОСОБА_1 від 14.05.2026 року, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М., зареєстрований в реєстрі за №532, що також підтверджується відомостями з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №85244729 від 14.05.2026 року.

Щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За положеннями статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до приписів статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В свою чергу, у відповідності до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі) (див.: постанову Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див.: постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див.: постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див.: постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Відповідно до положень ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Факт приховання важливої інформації перед укладенням договору позики та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених в даному випадку і є умислом в діях відповідача. За змістом вказаної норми, встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

З роз`яснень, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В постанові Верховного Суду від 28.08.2019 року у справі № 753/10863/16-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом ст. 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 489/3570/16-ц аналіз ст. 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

У відповідності до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 14 січня 2019 року у справі №308/12128/15-ц, Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Під обманом необхідно розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (стаття 230 ЦК України). Обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природа правочину, права та обов`язки сторін, такі властивості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (стаття 229 ЦК України), так і обставин, що знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву й мети правочину. Верховний Суд виходить з того, що правочин вчинено під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Приймаючи вищевикладене в цілому судом на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів встановлено, що позивачці у даній справі – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 17.11.1993 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, зареєстроване у реєстрову книгу № 19-428, на підставі розпорядження від 17.11.1993 року за №24428, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , яку в подальшому 07.10.2025 року позивачка продала відповідачці, як покупцеві, на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу від 07.10.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №2693.

Також вбачається встановленим, що позивачкою до укладення з відповідачкою ОСОБА_2 , оспорюваного договору купівлі-продажу від 07.10.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №2693, здійснювалось складення 11.07.2023 року заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Л.М., зареєстрованого в реєстрі за №820, на ім`я ОСОБА_2 , яким позивачка на випадок своєї смерті заповіла усе належне їй майно, ОСОБА_2 .

Також позивачкою зазначалось, що до складення заповіту, нею також складався заповіт від 03.05.2017 року, яким ОСОБА_1 заповіла належну на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 .

Зазначені обставини узгодяться з відомостями з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №85244729 від 14.05.2026 року, заявою ОСОБА_1 від 14.05.2026 року за р. №497, а також були визнані відповідачкою в судовому засіданні 24.09.2026 року, яка повідомила, що ОСОБА_1 було складено на її ім`я два заповіти у 2017 році та 2023 році, спочатку на квартиру, а в подальшому на все майно позивачки.

Також відповідачкою в судовому засіданні 24.09.2026 року було визнано, що вона знайома з позивачкою більше 10 років, що узгоджується з доводами позивачки.

У відповідності до приписів ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За наслідком чого, у відповідності до приписів ч.1 ст. 82 ЦПК України, визнані особисто відповідачкою вищевказані обставини, які узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами та доводами позивача, додатковому доказуванню не підлягають.

Приймаючи викладене, визнані відповідачкою обставини, суд вважає встановленим, що позивачка та відповідачка, як сторони оспорюваного правочину від 07.10.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №2693, були знайомі тривалий час, а також приймаючи складення позивачкою двох заповітів, починаючи з 2017 року і у 2023 році, які були чинними по день вчинення спірного договору, за якими позивачка заповідала як належну їй квартиру, так і усе інше нерухоме майно, на ім`я відповідачки, суд вважає достатніми доказами, які підтверджують доводи позивачки, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно існували дружні та довірливі стосунки.

Щодо доводів позивачки, що нею не отримувались грошові кошти від відповідачки за оспорюваним договором купівлі-продажу від 07.10.2025 року, зареєстрованим в реєстрі за №2693, за наслідком того, що відповідачка скориставшись довірою, ввела її в оману, за наслідком чого вона позивачка підписавши спірний договір з урахуванням підтвердження про отримання коштів, так і не отримала грошових коштів від покупця, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у відповідності до пунктів 3, 4 оспорюваного договору купівлі-продажу від 07.10.2025 року, продаж відчужуваної квартири за домовленістю сторін здійснюється за ціною 1443400 (один мільйон чотириста сорок три тисячі чотириста) гривень 00 копійок, які продавець отримала до підписання цього договору відповідно до вимог чинного законодавства України. Така вартість відчужуваної квартири визначена сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких тяжких обставин. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні квартири, за їх розсудом визначена у цьому договорі вартість саме цієї квартири, вона є справедливою і відповідає її дійсній вартості на дату укладання договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, одержання від Покупця грошей в повному обсязі в сумі 1443400 (один мільйон чотириста сорок три тисячі чотириста) гривень, 00 копійок, до підписання цього договору, відповідно до вимог чинного законодавства, встановлених щодо проведення розрахунків під час укладання договорів купівлі-продажу, що підлягають нотаріальному посвідченню, та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій фінансового чи майнового характеру.

Додатково, під час укладення оспорюваного договору, 07.10.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно було складено заяву, у відповідності до якої останні спільно засвідчили, що до підписання та укладення договору купівлі-продажу вищезазначеного майна ними було повністю проведено розрахунок за відчужуване майно в сумі 1443400 (один мільйон чотириста сорок три тисячі чотириста) гривень, 00 копійок. Підтверджують, що розрахунки за відчужуване майно здійснені повністю та у них не мають претензій щодо проведених розрахунків. Вимоги Постанови правління Національного банку України від 29.12.2017 року № 148 нотаріусом їм роз`яснені.

Так, у відповідності до положень статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 691, частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 затверджено Положення Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке розроблено відповідно до Закону України "Про Національний банк України" і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами.

Пунктом 7 розділу ІІ вказаного Положення в редакції, яка діяла станом на 07.10.2025 року врегульовано, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою:

2) між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень уключно.

Платежі на суму, яка перевищує 50000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки.

Пунктом 8 зазначеного Положення також передбачено, що обмеження, установлені в пунктах 6 та 7 розділу II цього Положення, не стосуються: 1) розрахунків суб`єктів господарювання з бюджетами та державними цільовими фондами; 2) добровільних пожертвувань та благодійної допомоги; 3) використання готівки, виданої на відрядження; 4) виплат, пов`язаних з оплатою праці; 5) використання готівкових коштів з фондів, створених на виконання частини третьої статті 24 Закону України “Про Національне антикорупційне бюро України”, частини другої статті 32 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України” та частини четвертої статті 17 Закону України “Про Державне бюро розслідувань.

Отже, постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148, якою затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, станом на час вчинення вказаного оспорюваного правочину, було врегульовано граничну суму розрахунків готівкою між фізичними особами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, яка становить 50 000,00 грн. Платежі на суму, яка перевищує 50000 грн., здійснюється шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки.

Тобто, визначена у договорі купівлі-продажу від 07.10.2025 року за реєстраційним №2693, вартість спірного нерухомого майна перевищувала встановлений граничний розмір суми розрахунків готівкою між фізичними особами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.

Однак, жодних доказів на підтвердження вчинення відповідних розрахунків покупцем – ОСОБА_2 за зазначеним договором купівлі-продажу від 07.10.2025 року за реєстраційним №2693, у встановлений законом спосіб, саме шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки, матеріали справи не містять, до суду не надані, як і не надано доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 , як продавцем за цим договором, грошових коштів за цим договором.

Разом з тим, суд зазначає, що в судовому засіданні призначеному на 24.09.2026 року ОСОБА_2 особисто надала пояснення та визнала наступні обставини, а саме, що вона – ОСОБА_2 особисто знайома з позивачкою понад десять років, вони мали добрі стосунки, які можна назвати дружніми. Відповідачка зазначила, що після виходу на пенсію не працювала.

Також відповідачка повідомила, що їй було відомо, що 03.05.2017 року позивачка склала на її користь заповіт на квартиру по АДРЕСА_4 , а згодом 11.07.2023 року — заповіт на все своє майно.

Також відповідачка зазначила, що їй було відомо про те, що у 2025 році позивачка хотіла продати квартиру.

Щодо укладення 07.10.2025 року договору купівлі-продажу між нею та позивачкою, відповідачка пояснила, що вони разом були у нотаріуса, підписали договір купівлі-продажу, вийшли від нотаріуса, дали позивачці гроші, відвезли її на вокзал, посадили на дизельний поїзд, і на цьому все закінчилося.

Відповідачка повідомила, що грошові кошти на купівлю квартири їй дав син, який працює керуючим персоналом в штабі та добре заробляє, однак скільки саме заробляє - вона не знає. На запитання, чим може підтвердити отримання грошей від сина, відповіла, що це її син і він дав їй гроші.

На запитання, коли саме передала грошові кошти позивачці, ОСОБА_2 відповіла, що вони підписали договір у нотаріуса, позивачка одразу отримала гроші, після чого вони поїхали. Потім відповідачка пояснила, що вони вийшли від нотаріуса, сіли в машину та дали позивачці гроші.

На запитання, чому в договорі написано, що позивачка отримала гроші до його підписання, ОСОБА_2 відповіла, що позивачка не підписала б договір, якби їй не дали гроші.

На запитання, хто знайшов нотаріуса, ОСОБА_2 спочатку відповіла, що не знає, а згодом повідомила, що нотаріуса знайшла вона сама. Також підтвердила, що сама привезла позивачку до нотаріуса. Документи на квартиру їй дала позивачка, а вона віднесла їх нотаріусу.

На запитання, про що йдеться у постанові Національного банку України, відповіла, що не знає.

На запитання, де саме передавались позивачці 1 443 400 грн., ОСОБА_2 відповіла, що одразу у нотаріуса. Потім пояснила, що вони сиділи в кімнаті у нотаріуса, після чого вийшли в коридор, де дали позивачці гроші, сіли в машину та поїхали. З ними був її син.

На запитання, чому дозволила позивачці проживати у квартирі після її продажу, ОСОБА_2 відповіла, що позивачка сама не хотіла залишатися у квартирі, бо поспішала додому, де мала господарство.

Щодо права позивачки безстроково проживати у квартирі, ОСОБА_2 пояснила, що знає її багато років, тому нехай приходить і живе, вона не заперечує.

На запитання, чому позивачка не написала розписку про отримання грошей, ОСОБА_2 відповіла, що знає її багато років.

Щодо причин купівлі квартири пояснила, що у неї помер чоловік, вона залишилася сама, а позивачка просила купити у неї квартиру.

На запитання, навіщо було купувати квартиру, якщо позивачка вже склала заповіт на її користь, ОСОБА_2 відповіла, що позивачка на рахунок заповіту їй говорила «сьогодні думаю, завтра передумаю», тому й просила купити у неї квартиру.

Також ОСОБА_2 пояснила, що дала позивачці гроші та відправила її додому, а наступного ранку позивачка зателефонувала їй і сказала, що все правильно.

На запитання суду, чи фактично між ними було укладено договір довічного утримання, ОСОБА_2 відповіла, що так.

Приймаючи вищезазначені особисто надані пояснення відповідачкою у судовому засіданні, суд зазначає, що відповідачкою були надані непослідовні та суперечливі між собою пояснення з приводу проведеного розрахунку та передачі грошових коштів позивачці за продану останньою – ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру на підставі оспорюваного правочину.

Суд зазначає, що викладені відповідачкою суперечливі між собою обставини щодо передання позивачці грошових коштів за оспорюваним договором, що за доводами відповідачки мали місце під час укладення договору в коридорі приміщення у нотаріуса, одночасно з доводами про передання грошових коштів в машині після укладення оспорюваного правочину, не узгоджуються з засвідченими обставинами сторонами у оспорюваному правочині та складеній заяві від 07.10.2025 року щодо проведеного розрахунку до укладення оспорюваного договору.

Одночасно судом враховується відсутність належних доказів щодо проведеного розрахунку з позивачкою за оспорюваним правочином за продану квартиру шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки, або доказів на підтвердження засвідчення позивачкою цих обставин, приймаючи, що засвідчені обставини в оспорюваному правочині з приводу отримання позивачкою грошових коштів до підписання договору, особисто спростовані відповідачкою під час надання пояснень в судовому засіданні 24.09.2026 року.

Ухвалюючи рішення суду у даній справі, приймаючи вище зазначені обставини в цілому, суд одночасно враховує, що за наслідком укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 07.10.2025 року, відповідачкою, як новим власником спірної квартири, було також складено заяву від 07.10.2025 року, зареєстровану в реєстрі за №2694, якою надала позивачці, як продавцю цієї квартири перебувати на реєстраційному обліку та проживати у відчуженій останньою квартирі, а також суд враховує підтверджені відповідачкою в судовому засіданні 24.09.2026 року обставини з приводу того, що фактично між ними (сторонами оспорюваного правочину) було укладено договір довічного утримання.

Крім того, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

За наслідком вищевикладених встановлених обставин в цілому, суд доходить до висновку про обґрунтованість доводів позивачки, а саме, що відповідачка з метою вчинення оспорюваного правочину навмисно ввела позивачку в оману щодо прав та обов`язків сторін правочину щодо проведення розрахунку з позивачкою за придбане нерухоме майно, за наслідком чого позивачка підписала оспорюваний правочин з урахуванням пункту щодо отримання до вчинення правочину грошових коштів за придбане майно, однак грошові кошти позивакою за договором не отримувались. В свою чергу, суд зазначає, що правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку наявними в матеріалах справи доказам, суд вважає позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, обґрунтованою та доведеною, за наслідком чого позовна заява підлягає задоволенню, та суд вважає наявними підстави для визнання договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Людмилою Степанівною, зареєстрованого в реєстрі за №2693, щодо нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 – недійсним.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ.

Суд наголошує, що, виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 405/812/19 (провадження № 61-5723св20)).

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд зазначає, що за умови, що позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об`єднання відповідних вимог судовий збір підлягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру (така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 916/368/18, ухвалі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/339/22).

Оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про визнання недійним договору купівлі-продажу квартири, яка у відповідності до висновку Верховного Суду є вимогою немайнового характеру, за якою підлягав до сплати судовий збір у відповідності до ставок встановлених Законом України «Про судовий збір» станом на час пред`явлення позову в сумі 1331,20 грн., сплата якого підтверджуються наявною в матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №75110681 від 26.12.2025 року, суд доходить до висновку, що з відповідачки підлягає до стягнення на користь позивачки у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору - 1331,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 ), про визнання договору купівлі-продажу недійсним - задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу від 07 жовтня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Людмилою Степанівною, зареєстрований в реєстрі за №2693, щодо нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 – недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 13.11.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко