ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141457723

Озвучення тимчасово недоступне

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Львів

Справа № 907/1102/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючого судді Міліціанова Р.В., суддів Іванчук С.В., Ржепецького В.О., при секретарі Залуцькому Д.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2026 у справі

за позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Запорізької області, в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України, м. Київ

з участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів Львівської області

до відповідача 1 Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Київ в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Одеса Одеської області

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод”, с. Серне Берегівського району Закарпатської області

про визнання недійсним Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, та стягнення грошових коштів у розмірі 408 822,72 грн,

за участю представників:

прокурор: Панькевич Р.В.

від позивача: не прибув.

від відповідача 1: не прибув.

від відповідача 2: Півоваров М.В.

від третьої особи: не прибув.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2026 у справі №907/1102/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

11.09.2026, не погодившись з рішенням Господарського суду Закарпатської області, заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 14.10.2026. Розгляд справи відкладався на 11.11.2026.

У судове засіданні 11.11.2026 прибули прокурор та представник відповідача 2, підтримали правові позиції, викладені у поданих до справи документах.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені з дотриманням норм ГПК України шляхом доставляння ухвали суду від 14.10.2026 до електронного кабінету представника позивача, відповідача 1та третьої особи.

На підставі ч. 7 ст. 242 ГПК України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Враховуючи належне та завчасне повідомлення учасників справи, судом розглянуто апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладено за результатами відкритих торгів із закупівлі запасних частин до тепловозів, участь у яких взяли ТОВ “Запорізький механічний завод” та ТОВ “Металскарб”. За результатами проведеної процедури переможцем визначено ТОВ “Запорізький механічний завод”, з яким 21.12.2019 і було укладено договір на суму 408 822,72 грн. При цьому, договір у подальшому виконаний сторонами у повному обсязі, а постачальнику сплачено зазначену суму.

Разом з тим, прокурор посилається на те, що після проведення закупівлі рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено вчинення ТОВ “Запорізький механічний завод” та ТОВ “Металскарб” антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів відповідних торгів. За доводами прокурора, учасники під час підготовки та участі у відкритих торгах узгоджували свою поведінку, здійснювали обмін інформацією та фактично координували моделі власної поведінки, що усунуло реальну конкуренцію між ними.

Прокурор наголошує, що внаслідок такої поведінки учасників закупівлі конкуренція та змагальність між ними були фактично усунуті, тоді як сама конкурентна процедура зберегла лише формальний характер. За відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості, поведінка ТОВ “Запорізький механічний завод” та ТОВ “Металскарб” явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель.

За твердженням прокурора, узгодження учасниками своїх тендерних пропозицій позбавило замовника можливості отримати найбільш ефективний результат закупівлі, який міг бути досягнутий лише за умов реальної та добросовісної конкуренції. Фактична заміна конкуренції координацією поведінки учасників призвела до того, що замовник був змушений обирати пропозицію, сформовану не внаслідок економічного змагання учасників, а в результаті їх узгодженої неконкурентної поведінки.

Із урахуванням наведених обставин прокурор наполягає, що укладений за наслідками таких торгів договір не відповідає меті та принципам здійснення публічних закупівель, оскільки антиконкурентні узгоджені дії учасників нівелюють саму мету проведення конкурентної процедури закупівлі, порушують принцип добросовісної конкуренції та негативно впливають на економічні інтереси держави і суспільства.

Як зазначає прокурор, дії ТОВ “Запорізький механічний завод” були спрямовані на одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, а тому не узгоджуються із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, і така поведінка суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам оскільки порушує правові та економічні засади функціонування сфери публічних закупівель та не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції.

Обґрунтовуючи суб`єктивну сторону дій ТОВ “Запорізький механічний завод”, прокурор стверджує про наявність у товариства умислу на укладення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. При цьому метою відповідних дій прокурор визначає усунення конкуренції під час проведення тендера, недобросовісне отримання права на укладення договору та подальше одержання прибутку від такої господарської операції.

На переконання прокурора, ТОВ “Запорізький механічний завод”, маючи намір отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, нівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало кошти в сумі 408 822,72 грн.

Наведене свідчить про наявність у відповідача 2 умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку.

Щодо АТ “Українська залізниця”, то прокурор стверджує про відсутність такого умислу, оскільки на момент проведення процедури закупівлі замовнику не було відомо про узгоджений характер поведінки учасників торгів, відтак, заявлені прокурором наслідки недійсності договору ґрунтуються на твердженні про наявність умислу лише в однієї зі сторін оспорюваного правочину – відповідача 2 ТОВ “Запорізький механічний завод”.

З урахуванням наведеної обставини прокурор вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні наслідки недійсності правочину, передбачені для випадку, коли правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства, вчинений з умислом лише однієї сторони, тобто, при наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду, стягується в дохід держави.

Відтак, на переконання прокурора, враховуючи наявність умислу лише у ТОВ “Запорізький механічний завод”, як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти у сумі 408 822,72 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти – стягнуті в дохід держави.

У позові прокурор пов`язує недійсність договору не лише з установленим фактом порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а насамперед із тим, що відповідний договір став результатом процедури закупівлі, в якій реальна конкуренція була замінена координацією поведінки учасників. Внаслідок цього мета конкурентної процедури закупівлі була нівельована, замовник не отримав результату, який міг би бути досягнутий за умов справжньої конкуренції, а ТОВ “Запорізький механічний завод” одержало право на укладення договору та відповідні грошові кошти внаслідок поведінки, яка була спрямована на усунення конкуренції та завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Саме такі наведені обставини прокурор визначає підставою як для визнання договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 недійсним, так і для застосування заявлених майнових наслідків його недійсності у вигляді повернення ТОВ “Запорізький механічний завод” суми 408 822,72 грн АТ “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” та подальшого стягнення цієї суми з останнього в дохід держави в особі Державної аудиторської служби України..

2. Короткий зміст оскаржуваного процесуального рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2026 у справі №907/1102/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що прокурором не надано доказів, які б підтверджували завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Водночас, за встановленими у справі обставинами, які визнаються усіма учасниками справи, Договір про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 має реальний характер, ціна договору не перевищує ціну закупівлі UA-2019-11-09-000017-с, що визначена у відповідному оголошенні, а умови оспорюваного договору відповідачами виконано в повному обсязі, що встановлено судом та не заперечувалось сторонами. Водночас прокурором не доведено, що укладення та виконання спірного договору спричинило майнові втрати, переплату коштів чи отримання товару неналежної якості.

Доказів існування на час проведення закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, завищення вартості поставленого товару або можливості придбання аналогічного товару із використанням менших фінансових ресурсів матеріали справи не містять.

Також судом враховано, що прокурором до матеріалів справи не подано доказів, які б підтверджували нераціонального використання коштів. При цьому оцінка економічного результату заявлених вимог не може здійснюватися без урахування того, що потреба у запасних частинах у разі застосування заявлених наслідків недійсності не зникне та вимагатиме проведення нової закупівлі.

Поряд з тим, суд звернув увагу на те, що обґрунтовуючи порушення інтересів держави укладенням та виконанням спірного Договору, прокурор не стверджує та не доводить, що закупівля здійснювалася за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету або інших державних фінансових ресурсів. Матеріали позову не містять відомостей щодо джерела походження коштів, використаних АТ “Українська залізниця” для оплати товару за спірним Договором.

Місцевий господарський суд виснував, що застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України обумовлене не будь-яким порушенням законодавства, допущеним у зв`язку з укладенням правочину, а таким характером протиправної поведінки, який свідчить про спрямованість самого правочину на завідоме порушення інтересів держави і суспільства.

Виключний характер застосування цієї норми обумовлений також конфіскаційною природою передбачених нею наслідків та необхідністю забезпечення пропорційності втручання держави у право приватної власності.

Суд врахував, що відповідача 2 – ТОВ “Запорізький механічний завод” уже притягнуто до передбаченої законодавством відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом накладення Антимонопольним комітетом України штрафу, який ним сплачено, що визнається учасниками справи.

Таким чином, за сукупністю встановлених у справі обставин, суд констатував відсутність підстав для визнання недійсним спірного Договору за ст. 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного Договору інтересам держави та суспільства.

В аспекті правової оцінки запропонованого прокурором механізму застосування наслідків недійсності спірного Договору, суд зазначив наступне.

Запропонований прокурором підхід створює ризик покладення майнового тягаря саме на сторону, щодо якої він не стверджує про наявність протиправного умислу, позаяк стягнення з АТ “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” відповідної суми в дохід держави безвідносно до фактичного отримання цих коштів від ТОВ “Запорізький механічний завод” означало б виникнення самостійного майнового обов`язку у добросовісної, за позицією самого прокурора, сторони Договору.

За таких обставин, запропонована прокурором конструкція не лише не випливає з буквального змісту ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а й призводить до фактичного перенесення ризику невиконання відповідного стягнення винною стороною на покупця, щодо якого наявність умислу прокурором не доводиться.

Тому заявлений порядок застосування спеціальних наслідків недійсності не відповідає правовому механізму, безпосередньо встановленому ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Закарпатської області, заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги:

- неправильне застосування норм матеріального (ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України);

- порушення норм процесуального права (ст. ст. 53, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України);

- щодо використання «власних коштів» товариства, то товариство забезпечує потреби держави у залізничному транспорті і підпадає під категорію замовників, визначених у ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», проведені товариством закупівлі мають здійснюватися відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а кошти мають публічний характер, відповідно незаконність їх використання порушує інтереси держави;

- щодо недодержання вимоги про відповідність оспорюваного правочину інтересам держави і суспільства, то позовна заява прокурора обґрунтована тим, що порушення Відповідачем 2 законодавства про захист економічної конкуренції не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі. Звернення прокурора до суду з позовом спрямовано саме на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у захисті інтересів держави, пов`язаних із забезпеченням дії інституту публічних закупівель як засобу ефективного та прозорого здійснення закупівель, законного і раціонального використання бюджетних коштів;

- щодо неможливості застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки вона містить санкцію конфіскаційного характеру. Особливі правові наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, покликані захистити публічні інтереси держави і суспільства в умовах боротьби з корупційними явищами в державі. Вказані цивільно-правові заходи є доцільними та обґрунтованими задля забезпечення виконання державою своїх завдань перед суспільством та людиною в контексті забезпечення встановлення цін на рівні, що приводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково технічного прогресу. У спірних правовідносинах прокурором оспорюється договір від 21.12.2019 № ОД/НХ-19-975НЮ внаслідок невідповідності його інтересам держави щодо забезпечення добросовісної конкуренції серед учасників торгів.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач подавав відзиву на апеляційну скаргу (вх.№01-04/8010/26 від 22.09.2026), в якому повідомила, що не проводила заходів фінансового контролю по спірній закупівлі.

Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/8104/26 від 24.09.2026), в якому просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідач 2 подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/8160/26 від 25.09.2026), в якому просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подавала.

Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).

5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

09.11.2019 Регіональною філією “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” в електронній системі публічних закупівель “ProZorro” опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товару (Запасні частини до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші) (ідентифікатор закупівлі UA-2019-11-09-000017-c). Очікувана вартість предмета закупівлі визначена сумою 340 686,62 гривень без ПДВ).

Участь у вказаній закупівлі, відповідно до даних реєстру тендерних пропозицій, взяли два суб`єкти: ТОВ “Запорізький механічний завод” з пропозицією 340 685,76 грн та ТОВ “Металскарб” з пропозицією 340 686,30 грн.

Протоколом розгляду тендерних пропозицій №3745 від 09.12.2019 на закупівлю запасних частин до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші) Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” (код ЄДРЮОФОПГФ 01056280) визнано переможцем відкритих торгів на суму 408 822,91 грн з ПДВ (340685,76 грн без ПДВ).

За результатами визначення переможця торгів, електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти Договір, а в подальшому, 21.12.2019 між Акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” АТ “Укрзалізниця” та ТОВ “Запорізький механічний завод” укладено Договір поставки №ОД/НХ-19-975НЮ про закупівлю товару на суму 408 822,72 грн, у тому числі ПДВ 20% 68 137,12 грн (надалі – Договір), за умовами п. 1.1. якого Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” (постачальник, відповідач 2 у справі) зобов`язався передати у власність Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” АТ “Укрзалізниця” (замовника, відповідача 1 у справі), а замовник зобов`язався оплатити товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі – товар), які зазначені у Специфікації (Додатку №1), що додається до Договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною.

Договір укладено строком його дії з моменту його підписання до 31.12.2020, в частині відвантаження товару – до 25.12.2020, в частині виконання обов`язків щодо розрахунку по договору – до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується трок реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН за операціями із цього Договору (п. 16.2. Договору).

На виконання умов Договору поставки №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, на підставі платіжного доручення №2657017 від 26.03.2020 структурним підрозділом “Служба матеріально-технічного забезпечення” Регіональної філії “Одеська залізниця” АТ “Укрзалізниця” здійснено перерахування суми 408 822,77 грн Товариству з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод”.

Звітом про виконання Договору про закупівлю від 31.03.2020 підтверджено виконання сторонами Договору поставки №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019.

Рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022 у справі №63/1-01-11-2021 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” та Товариство з обмеженою відповідальністю “Металскарб” винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю “код ДК 021:2015:34630000-2 частини залізничних бо трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші))” (ідентифікатор закупівлі UA-2019-11-09-000017-c).

За вказане порушення на підставі ст. 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції” на Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” та Товариство з обмеженою відповідальністю “Металскарб” накладено штраф у розмір 25 000 грн щодо кожного.

Зі змісту рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022, вбачається, що адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі №63/1-01-11-2021 були встановлені обставини, які свідчать про узгоджену поведінку Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Металскарб” у торгах, що підтверджується наступним:

- пов`язаність між собою сталими господарськими відносинами, що свідчать про єдність економічних інтересів учасників (п. 23, 24 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к);

- трудовими ресурсами, спільність здійснення господарської діяльності (п. 27 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к);

- подання пропозицій з однієї і тієї ж IP-адреси та в один і той же день (п. 30 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к);

- подібність в оформленні документів (п. 50-61 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к);

- поведінкові аспекти формування цінових пропозицій. Поведінка ТОВ “Металскарб” під час аукціонів вказує на те, що ТОВ “Металскарб” є технічним учасником закупівлі та подавало пропозиції прикриття з метою забезпечення перемоги ТОВ “Запорізький механічний завод”. Незначна різниця при формуванні цінових пропозицій, спосіб формування цінової пропозиції, а також поведінка в аукціонах свідчить про те, що учасники координували моделі власної поведінки в закупівлі (п. 129-131 та п. 139 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к).

У відповідь на запит Запорізької обласної прокуратури №15/2-345 вих24 від 08.10.2024 та №15/2-2507-27 від 05.11.2024 Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повідомило прокуратуру листами №63-02/4004е від 21.10.2024 та №63-02/4520е від 18.11.2024 про те, що рішення адміністративної колегії до суду не оскаржувалось, накладені штрафи Товариством з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Металскарб” сплачені добровільно.

Встановлені рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022 у справі №63/1-01-11-2021 факти узгодження Товариством з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Металскарб” своєї поведінки та своїх тендерних пропозицій, що мало наслідком усунення конкуренції та змагальності між ними, а отже, і спотворення результатів проведених торгів, порушення права замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинення антиконкурентних узгоджених дії, заборонених Законом України “Про захист економічної конкуренції” та порушення Закону України “Про публічні закупівлі”, стали підставою звернення прокурора до суду з даним позовом про визнання недійсним Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства, його моральним засадам з умислу однієї сторони на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності такого правочину, шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Київ в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” суми 408 822,27 грн, а отриманні останнім грошові кошти за рішенням суду – у дохід держави.

7. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом спірних правовідносин є перевірка судом апеляційної інстанції застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, якими врегульовано питання визнання недійсним договору про закупівлю товару, укладеного за результатами відкритих торгів, на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України та про застосування наслідків недійсності.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

7.1. Щодо дотримання прокурором порядку звернення з цим позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

На підтвердження повідомлення позивача про звернення прокурора до суду долучено до позову повідомлення в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (а.с. 83, т. 1).

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону "Про публічні закупівлі" (постанова Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 924/524/24).

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 25.06.2024 у справі № 918/760/23, від 01.10.2024 у справі № 918/778/23, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21).

Верховний Суд у постанові від 04.02.2026 у справі №927/342/24 зауважив, що така конструкція (пред`явлення позову про визнання правочину недійсним із визначенням відповідачами всіх учасників такого правочину) застосовується тоді, коли відповідний позов заявляється третьою особою, яка вважає, що її права та законні інтереси порушені цим правочином.

У справі, яка розглядається, прокурором визначено позивачем Державну аудиторську службу України.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у спірних правовідносинах визначені Законом України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі UA-2019-11-09-000017-с Державною аудиторською службою України не проводилися і у спірних правовідносинах не встановлено права та можливості подання Держаудитслужбою позовних заяв щодо визнання недійсним Договору про закупівлю та застосування спеціальних наслідків його недійсності через порушення, за твердженням прокурора, законодавства, що не виявлялося Держаудитслужбою та не було предметом її фінансового моніторингу або іншого заходу державного фінансового контролю.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор навів підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави, в особі Державної аудиторської служби України, а також дотримався порядку подачі позову в інтересах держави, в особі уповноваженого органу.

7.2. Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Оцінка предмета заявленого позову, а отже наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22.

Підставою недійсності спірного у цій справі договору прокурор визначив положення частини 3 статті 228 ЦК України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки укладений за результатом закупівлі, проведення якої відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України "Про публічні закупівлі" принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що встановлено рішенням Адміністративної колегії АМКУ.

Відтак для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні частини 3 статті 228 ЦК України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Судова колегія наголошує, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 6 вказаного Закону антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Відповідні дії становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 статті 50 Закон України «Про захист економічної конкуренції»).

Разом із тим, Закон України «Про публічні закупівлі», як указано в його преамбулі, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель послуг для забезпечення потреб держави та територіальних громад. Його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.

Учасники процедур закупівлі, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом (частина 5 статті 5 Закон України «Про публічні закупівлі»).

Крім того, конкурентна процедура закупівлі (тендер) - здійснення конкурентного відбору учасників за процедурами закупівлі відкритих торгів (пункт 13 частини 1 статті 1 Закон України «Про публічні закупівлі»).

Як встановлено місцевим судом, 09.11.2019 Регіональною філією “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” в електронній системі публічних закупівель “ProZorro” опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товару (Запасні частини до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші) (ідентифікатор закупівлі UA-2019-11-09-000017-c).

Рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022 у справі №63/1-01-11-2021 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізький механічний завод” та Товариство з обмеженою відповідальністю “Металскарб” винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю “код ДК 021:2015:34630000-2 частини залізничних бо трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші))” (ідентифікатор закупівлі UA-2019-11-09-000017-c). Та накладено штраф у розмір 25 000 грн на кожного учасника закупівлі.

Колегія суддів враховує, що участь у торгах із узгодженою поведінкою, спрямованою на усунення конкуренції між учасниками, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за яке ТОВ “Запорізький механічний завод” вже притягнуто до відповідальності штрафом, сплаченим добровільно.

Водночас обґрунтування позову прокурора, як і доводи апеляційної скарги, зводиться до того, що поведінка учасників закупівлі порушила принцип добросовісної конкуренції та нівелювала мету конкурентної процедури. Ці обставини характеризують поведінку учасників під час проведення закупівлі, що передувала укладенню Договору.

Прокурор не навів і не надав доказів, які б свідчили про те, що зміст Договору або мета, яку сторони переслідували при його укладенні та виконанні, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, а також доказів умислу сторін на досягнення такої мети. Рішення антимонопольного органу таких обставин, як вони відтворені в оскаржуваному рішенні, не встановлює: ним встановлено факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час участі в торгах і застосовано за це відповідальність, передбачену цим законодавством.

Суд апеляційної інстанції також враховує обставини, які учасниками справи не заперечуються: пропозиція ТОВ “Запорізький механічний завод” (340 685,76 грн без ПДВ) не перевищувала очікувану вартість предмета закупівлі (340 686,62 грн без ПДВ), Договір укладено за ціною, що відповідає результатам закупівлі, а його умови виконано сторонами в повному обсязі. Доказів того, що укладення та виконання Договору спричинило майнові втрати, переплату коштів чи отримання товару неналежної якості, прокурор не надав. Суд зазначає, що ці обставини не є самостійною підставою позову, проте вони є складовою оцінки того, чи доведено прокурором, що Договір вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Аргумент апелянта про те, що АТ «Українська залізниця» є замовником, на якого поширюється Закон України «Про публічні закупівлі», а використані ним кошти мають публічний характер, не спростовує викладеного.

Доводи скаржника про те, що норма ч. 3 ст. 228 ЦК України покликана захистити публічні інтереси держави і суспільства та що застосування її наслідків є доцільним для забезпечення виконання державою своїх завдань, стосуються мети і призначення цієї норми. Вони не доводять, що в цій справі наявні визначені нею підстави, зокрема мета Договору, що завідомо суперечить інтересам держави, та умисел сторін, і не звільняють прокурора від обов`язку довести ці обставини.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, розглядаючи позов прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю, укладеного за результатами торгів, під час яких учасники вчинили антиконкурентні узгоджені дії, встановлені рішенням антимонопольного органу, виснувала, що:

- санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, мають конфіскаційний, а не компенсаційний характер, їх застосування є втручанням у право особи на мирне володіння майном за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому суд має враховувати критерії пропорційності такого втручання та можливість обрання менш обтяжливого заходу;

- ч. 3 ст. 228 ЦК України може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства і не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції (пункти 100, 105);

- антиконкурентна поведінка учасника закупівлі спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси, тому сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України (пункт 95);

- для застосування цієї норми прокурор має довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним та спрямованим на порушення інтересів держави і суспільства, а посилання на порушення правил конкуренції під час закупівлі цього не доводить; за відсутності доведеної майнової шкоди, переплати коштів чи отримання товару неналежної якості відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави (пункти 94, 96).

Обставини справи №922/3456/23 (позов прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю, укладеного за результатами торгів, під час яких учасники вчинили антиконкурентні узгоджені дії, встановлені рішенням антимонопольного органу) є подібними до обставин цієї справи, у якій прокурор також обґрунтовує недійсність Договору виключно встановленими рішенням АМКУ антиконкурентними узгодженими діями учасників закупівлі (відповідача 2).

У контексті цього питання ОП КГС ВС у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 виснувала, зокрема, про таке:

"Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК України" (пункт 95);

Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави" (пункт 101);

"Враховуючи викладене, при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції" (пункт 105);

За умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")" (пункти 108 110).

Отже, за висновками об`єднаної палати встановлене рішенням органу Антимонопольного комітету України порушення учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції саме по собі не свідчить про те, що укладений з ним договір вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а конфіскаційні наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК, можуть бути застосовані лише у виключних випадках, зокрема за наявності обвинувального вироку чи завдання державі значних збитків з незаконним збагаченням винної особи на співставну суму, і з дотриманням пропорційності втручання як щодо винної, так і щодо добросовісної сторони правочину.

Формулюючи такі висновки, об`єднана палата дослідила: (1) правову природу наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК (пункти 66 73 постанови); (2) відповідність цієї норми критеріям Європейського суду з прав людини стосовно сумісності втручання у право мирного володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункти 74 90 постанови); (3) пропорційність застосування конфіскаційної санкції щодо винної особи (пункти 91 105 постанови); (4) пропорційність її застосування щодо добросовісної сторони правочину (пункти 106 113 постанови).

Вказані висновки Верховний Суд послідовно застосовує у подібних справах за позовами прокурорів про визнання недійсними договорів про закупівлю, укладених за результатами торгів, спотворених антиконкурентними узгодженими діями учасників, зокрема у постановах від 24.06.2026 у справі №902/1497/23 (пункти 84 88), від 15.09.2026 у справі №902/72/25 (пункти 3539), від 23.09.2026 у справі №908/191/25 (пункти 5.8 5.15) та від 13.10.2026 у справі №908/1465/24 (пункти 7.42 7.44).

За участі тих самих сторін спору наведений підхід підтримано Постановою КГС ВС від 04.11.2026 року у справі №907/1104/24.

З огляду на наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання Договору недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України через недоведеність прокурором суперечності Договору інтересам держави і суспільства. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

7.3. Щодо вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлено особливих умов їх застосування або спеціальних наслідків для окремих видів недійсних правочинів.

Для правочину, вчиненого з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, такі спеціальні наслідки безпосередньо визначено реченнями 2, 3 ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Їх зміст залежить насамперед від того, чи був відповідний умисел у обох сторін правочину або лише в однієї з них.

За наявності умислу у обох сторін та виконання правочину кожною з них у дохід держави стягується все одержане сторонами за таким правочином. Якщо за наявності умислу обох сторін правочин виконано лише однією з них, у дохід держави стягується все одержане іншою стороною, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування виконаного.

Інша правова конструкція застосовується у випадку, коли умисел установлено лише щодо однієї сторони. У такому разі винна сторона повинна повернути іншій стороні все отримане за правочином, а те, що одержано добросовісною стороною або належить їй на відшкодування виконаного, підлягає стягненню в дохід держави. Отже законодавець безпосередньо пов`язав напрямок повернення отриманого за недійсним правочином із суб`єктивним ставленням кожної зі сторін до його протиправної мети.

У цій справі прокурор стверджує про наявність умислу виключно у постачальника – ТОВ “Запорізький механічний завод”. За такого підходу та за умови доведення недійсності Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачало б повернення ТОВ “Запорізький механічний завод” на користь АТ “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” сплачених покупцем на виконання Договору грошових коштів у сумі 408 822,72 грн, а також стягнення в дохід держави отриманих АТ “Українська залізниця”, в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” від постачальника запасних частин згідно зі Специфікацією до Договору.

При цьому, такий результат потребує оцінки і з погляду ефективності обраного способу захисту та пропорційності його фактичних майнових наслідків.

Стягнення в дохід держави запасних частин, які були придбані АТ “Українська залізниця” для забезпечення відповідної господарської потреби, не усуває самої потреби у такому товарі. Навпаки, це зумовить необхідність проведення нової закупівлі та понесення додаткових витрат за цінами, що існуватимуть на момент повторного придбання відповідного товару.

За наявності умислу лише у однієї сторони закон прямо визначає, яке майно та на користь кого підлягає поверненню або стягненню. Норма не встановлює механізму, за яким грошові кошти, отримані винною стороною, повинні спочатку бути стягнуті на користь добросовісної сторони, а надалі – у тому самому грошовому вираженні – перераховані останньою в дохід держави.

Запропонований прокурором підхід створює ризик покладення майнового тягаря саме на сторону, щодо якої він не стверджує про наявність протиправного умислу, позаяк стягнення з АТ “Українська залізниця”, в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” відповідної суми в дохід держави безвідносно до фактичного отримання цих коштів від ТОВ “Запорізький механічний завод” означало б виникнення самостійного майнового обов`язку у добросовісної, за позицією самого прокурора, сторони Договору.

За таких обставин, запропонована прокурором конструкція призводить до перенесення ризику невиконання відповідного стягнення винною стороною на покупця, щодо якого наявність умислу прокурором не доводиться.

Тому заявлений порядок застосування спеціальних наслідків недійсності не відповідає правовому механізму, безпосередньо встановленому ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Вимога про стягнення коштів як наслідок недійсності Договору є похідною від вимоги про визнання Договору недійсним. Оскільки підстав для визнання Договору недійсним не встановлено, відсутні підстави і для застосування наслідків недійсності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок суду першої інстанції про невідповідність запропонованої прокурором послідовності стягнень ч. 3 ст. 228 ЦК України узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції не встановлено визначених ст. ст. 277, 280 ГПК України обставин, тому апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури слід залишити без задоволення; Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2026 у справі №907/1102/24 - залишити без змін.

9. Розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 232-242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2026 у справі №907/1102/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2026 у справі №907/1102/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги – залишити за апелянтом.

4. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

5. Матеріали справи у п`ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення – 11.11.2026.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 13.11.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Іванчук С.В.

Суддя Ржепецький В.О.