USRCD

Unified State Register
of Court Decisions

Постанова № 141456022

Reading aloud is unavailable for now

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 року м. Чернівці

Справа № 727/12477/26

Провадження №22-ц/822/2264/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Бортніка А. В.,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Меленюк Олена Миколаївна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Дубець О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу стосовно колишнього чоловіка ОСОБА_2 обмежувального припису на шість місяців в її інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 .

Просила заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися на відстань менше 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), а також до дошкільних навчальних / дитячих закладів, закладів охорони здоров`я та місць відпочинку, які відвідує малолітня ОСОБА_3 ; особисто або через третіх осіб чинити будь-які дії, спрямовані на самовільне відібрання малолітньої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у матері ОСОБА_1 , а також заборонити перебувати з дитиною без письмової згоди та присутності матері; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Заява мотивована тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 06.10.2025 по справі № 727/9825/25 шлюб між сторонами розірвано. Від даного шлюбу сторони мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина фактично проживає разом із заявницею за адресою: АДРЕСА_1 .

Протягом тривалого часу ОСОБА_2 чинить щодо заявниці та малолітньої дитини систематичне психологічне та фізичне домашнє насильство.

Насильницькі дії з боку ОСОБА_2 супроводжуються постійними словесними образами, нецензурною лайкою, залякуванням, погрозами фізичної розправи, психологічним тиском та безперервним переслідуванням. Зокрема, ОСОБА_2 погрожує відібрати дитину від заявниці з метою подальшого вивезення за межі України проти волі матері.

Постійні погрози з боку ОСОБА_2 сприймаються нею як цілком реальні та безпосередні, оскільки останній має статус особи з інвалідністю, що надає йому право безперешкодного та законного перетину державного кордону в умовах правового режиму воєнного стану.

Систематичність протиправної поведінки та схильність ОСОБА_2 до вчинення домашнього насильства підтверджується також відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, постановами, винесеними щодо останнього.

Вказувала, що ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями на систематичній основі. Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, він втрачає самоконтроль, стає непередбачуваним, проявляє підвищену агресію, вчиняє нічні скандали, висловлює погрози фізичної розправи та погрожує відібранням дитини.

Тривале перебування в ситуації насильства та постійне переслідування з боку ОСОБА_2 спричинили істотне погіршення її психічного та емоційного стану, що підтверджується Консультаційними висновками спеціаліста (лікаря-психіатра) від 29.07.2025 та від 17.08.2026.

Факт перебування ОСОБА_1 на обліку як особи, яка постраждала від домашнього насильства, додатково підтверджується листом Чернівецького міського центру соціальних служб від 18.08.2026 № 1514/02-0, відповідно до якого вбачається, що заявниця неодноразово зверталася по допомогу, за фактом насильства залучалася мобільна бригада соціально-психологічної допомоги.

Окрім погроз фізичною розправою та відібранням дитини, ОСОБА_2 здійснює системне та систематичне стеження (переслідування) за нею.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 вересня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що наданими доказами не підтверджено підстав для видачі обмежувального припису та ризиків продовження чи повторення домашнього насильства, а наявні між колишнім подружжям напружені відносини пов`язані насамперед зі спором щодо участі батька у вихованні й спілкуванні з дитиною.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неналежну оцінку доказів і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити заяву в повному обсязі.

Наголошує на встановленому в неї посттравматичному стресовому розладі, наявності постанови про адміністративну відповідальність за домашнє насильство у 2022 році, зверненнях до поліції у 2025–2026 роках, факту виготовлення дитині закордонного паспорта, події 14 серпня 2026 року та перевезенні малолітньої дитини в таксі без супроводу дорослих.

Вважає, що суд неправильно кваліфікував зафіксоване на аудіозаписах спілкування як сімейний конфлікт, а не психологічне насильство.

У відзиві представник ОСОБА_2 — адвокат Мельник Ю. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Зазначає, що події 2022 року не свідчать самі по собі про наявність актуальних ризиків, а адміністративні провадження 2025 року закриті, медичні висновки не встановлюють факту вчинення ОСОБА_2 насильства, а спір між сторонами стосується участі батька у вихованні дитини.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 07.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького міського центру соціальних служб з метою отримання консультації щодо прав постраждалих від домашнього насильства, можливих способів захисту та порядку отримання необхідної допомоги, яке було передано до органів Національної поліції. За результатами реагування органів Національної поліції 21.07.2025 фахівцями мобільної бригади соціально-психологічної допомоги здійснено виїзд за місцем проживання з метою здійснення оцінки потреб та визначення потреби у наданні соціальних послуг, за результатами якого було надано соціальну послугу разового консультування захисту прав та законних інтересів постраждалих осіб та рекомендовано звернутися до відповідних служб у разі виникнення загрози життю чи здоров`ю.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками дитини є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до заочного рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 06 жовтня 2025 року у справі № 727/9825/25, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Ухвалою від 06 жовтня 2025 року по даній справі судом задоволена заява ОСОБА_1 про залишення без розгляду позовної вимоги про стягнення аліментів.

Відповідно до консультаційних висновків спеціаліста від 29 липня 2025 року та від 17 серпня 2026 року, складених щодо ОСОБА_1 , останній поставлений діагноз – посттравматичний стресовий розлад.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 березня 2022 року у справі № 727/1985/22 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП.

Відповідно до постанов Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 вересня 2025 року у справі № 727/9051/25 та у справі № 727/9052/25, провадження у справах про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, закриті.

Відповідно до інформації, наданої ГУ НП в Чернівецькій області у листі від 07.09.2026, вбачається, що ОСОБА_1 у 2022 та 2025 роках, тричі зверталася із заявами з приводу домашнього насильства щодо неї зі сторони її чоловіка ОСОБА_2 , 14.08.2026 звернулась з приводу того, що колишній чоловік забрав спільну малолітню дитину ОСОБА_3 .

01 вересня 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Служби у справах дітей Чернівецької міської ради із заявою щодо визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною.

З досліджених аудіозаписів телефонних розмов вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявні напружені стосунки, пов`язані із питанням спілкування батька із дитиною та його участі у вихованні останньої.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначає Закон № 2229-VIII.

Відповідно до частини першої статті 1 зазначеного Закону:

- домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

- психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

За вимогами статті 4 Закону № 2229-VIII діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах: 1) гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правничу допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; 2) належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 3) врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 4) визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; 5) повага та неупереджене і небайдуже ставлення до постраждалих осіб з боку суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 6) конфіденційність інформації про постраждалих осіб та осіб, які повідомили про вчинення домашнього насильства; 7) добровільність отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб; 8) врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку; 9) ефективна взаємодія суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з громадськими об`єднаннями, неурядовими організаціями, медіа та іншими особами; 10) недопустимості обов`язкових альтернативних процесів з вирішення спорів, у тому числі посередництва, примирення, медіації, щодо всіх форм домашнього насильства.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2229-VIII право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник; у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Згідно з пунктом 3 статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом № 2229-VIII.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 2229-VIII обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, яке невідоме кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону № 2229-VIII).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (див. постанови від 29 вересня 2025 року в справі № 760/31644/24, від 16 листопада 2022 року в справі № 127/9600/22 та ін.)

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанови Верховного Суду від 15 вересня 2025 року в справі № 607/21964/24, від 01 червня 2022 року в справі № 161/16344/20 та ін.).

У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону № 2229-VIII.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) зазначено, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIIIапеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_2 , як до так і після звернення ОСОБА_1 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_1 , з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIIIта чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 911 КК України».

У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».

У постанові від 28 травня 2025 року в справі № 761/44907/24 Верховний Суд зазначив, що докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Враховуючи вказані вимоги та застосовуючи їх у цій справі, варто наголосити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відтак для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи.

У справі, яка переглядається, вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як між колишнім подружжям, існують неприязні відносини, пов`язані із питанням участі батька у способах виховання та спілкування зі спільною дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Досліджені аудіозаписи телефонних розмов свідчать про конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу способів участі батька у вихованні дитини та організації їхнього спілкування.

За встановленим під час дослідження змістом цих записів, вони не підтверджують заявлених систематичних погроз фізичною розправою, залякування, переслідування чи інших конкретних дій, які в сукупності з наслідками становили б психологічне насильство стосовно заявниці або дитини.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував записи як докази наявності сімейного конфлікту, не надавши їм того змісту, на якому наполягає апелянт.

Водночас емоційно напружені переговори батьків про спілкування з дитиною не можуть безумовно кваліфікуватися як психологічне насильство.

Колегія суддів ураховує постанову від 30 березня 2022 року у справі № 727/1985/22, що підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у відповідний період.

Проте для вирішення заяви про обмежувальний припис суд має оцінити не лише факт раніше вчиненого правопорушення, а й усю подальшу поведінку заінтересованої особи, характер і частоту можливих нових порушень, наявні обставини контакту із заявницею та дитиною, а також реальність ризику продовження або повторення насильства.

З урахуванням змісту інших досліджених доказів постанова від 30 березня 2022 року у справі № 727/1985/22, сама по собі не дає підстав для встановлення таких ризиків на час розгляду цієї заяви.

Посилання на постанови від 12 вересня 2025 року у справах № 727/9051/25 та № 727/9052/25, колегія суддів відхиляє, оскільки провадження в них закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Наведені у листі Національної поліції від 07 вересня 2026 року записи про звернення заявниці у 2022 і 2025 роках та складення протоколів, а також звернення до соціальних служб є належними для оцінки обставин справи, однак відомості про реєстрацію звернення, проведення профілактичної бесіди чи надання соціальної допомоги не тотожні встановленню всіх заявлених епізодів домашнього насильства.

Колегія суддів вважає, що у справі не встановлено достатнього фактичного зв`язку між заявленими новими епізодами насильства з боку ОСОБА_2 та необхідністю запровадження обмежень, про які просить заявниця.

Доводи апелянта щодо події 14 серпня 2026 року, коли батько забрав спільну малолітню дитину, не вказують про подію вчинення домашнього насильства, а вказують на реалізацію батьківських прав ОСОБА_2 щодо своєї дитини. Саме повідомлення поліції про звернення матері підтверджує факт її занепокоєння, однак не встановлює самовільного протиправного відібрання дитини чи наміру завдати їй шкоди.

Звернення ОСОБА_2 до органу у справах дітей із питанням визначення способу участі у вихованні підтверджує наявність неврегульованих сімейних правовідносин щодо участі батька у вихованні дитини.

Колегія суддів враховує, що дитина, яка стала свідком домашнього насильства, може бути визнана постраждалою від нього незалежно від того, чи було насильство спрямовано безпосередньо на неї. Водночас у цій справі не встановлено достатніх доказів конкретних нових епізодів домашнього насильства в її присутності або щодо неї, які б обґрунтовували заборону спілкування батька з донькою та інші заявлені обмеження.

Оцінюючи ризики у розумінні пункту 9 частини першої статті 1 та частини третьої статті 26 Закону, колегія суддів враховує встановлене судовим рішенням правопорушення 2022 року; подальші звернення заявниці до поліції й соціальних служб; медичні висновки; характер телефонного спілкування сторін; обставини спору щодо дитини.

Такі дані свідчать про тривалу конфліктність відносин і занепокоєння заявниці, однак у своїй сукупності не підтверджують достатньої вірогідності продовження чи повторення домашнього насильства, яка обумовлювала б необхідність застосування конкретних запитуваних обмежень.

Колегія суддів вважає, що для видачі обмежувального припису не вимагається доведення вчинення злочину чи адміністративного правопорушення за стандартом відповідальності у відповідному провадженні.

З огляду на викладене, заявником не надано, а судом не встановлено належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити ризики для постраждалої особи, зокрема в майбутньому, які б свідчили про необхідність (чи можливість) застосування того чи іншого обмеження для кривдника у залежності від їх ступеня.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що докази, надані заявницею в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом № 2229-VIII, а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами. Тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису є обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, та фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду. При цьому докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 374, 375, 381- 384, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Меленюк Олена Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 12 листопада 2026 року.

Суддя- доповідач І. М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

І. Б. Перепелюк