ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141442569

Озвучення тимчасово недоступне

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року

м. Львів

Справа №500/2774/26 пров. №А/857/28626/26

суддя в 1-й інстанції Чепенюк О.В.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В, Ільчишин Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР ТЕРНОПІЛЬ» на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі №500/2774/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР ТЕРНОПІЛЬ» до Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тор Тернопіль» звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування таких рішень Головного управління:

від 16.04.2026 №47, №48, №49 про накладення штрафу у розмірі по 4250 грн;

від 16.04.2026 №63, №64, №65 про накладення штрафу у розмірі по 1700 грн;

від 16.04.2026 №6, №7, №8 про зупинення розповсюдження реклами.

Одночасно з позовною заявою представник Товариства подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію рішень від 16.04.2026 №47, №48, №49, №63, №64, №65 про накладення штрафу та від 16.04.2026 №6, №7, №8 про зупинення розповсюдження реклами до набрання законної сили рішення суду у цій справі.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 в задоволенні заяви про забезпечення позову – відмовлено.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив представник Омельченко І.В. в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР ТЕРНОПІЛЬ». У апеляційні скарзі покликається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, постановленою з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт в обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржувані рішення про накладення штрафу передбачають їх стягнення в судовому порядку в разі несплати у встановлений строк. Рішення про зупинення розповсюдження реклами містять вимогу повідомити про їх виконання до 30.04.2026 та посилання на статтю 96 Закону України «Про адміністративну процедуру». За цією нормою в разі невиконання адміністративного акта адміністративний орган виносить постанову про накладення на юридичну особу грошового стягнення в розмірі від 175 до 1765 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На думку апелянта, відповідач під час розгляду справи може накласти на позивача додаткові грошові стягнення за невиконання оскаржуваних рішень і звернути їх до примусового виконання. Це створює ризик арешту банківських рахунків та іншого майна позивача, а також примусового списання коштів, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

З огляду на це апелянт вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних рішень до набрання законної сили рішенням суду в цій справі може істотно ускладнити ефективний захист його прав.

Відповідач - Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області подало відзив на апеляційну скаргу у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Спірним у цій справі є питання наявності передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних рішень відповідача, яке колегія суддів досліджує окремо щодо рішень про накладення штрафів і щодо рішень про зупинення розповсюдження реклами.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною четвертою статті 150 КАС України встановлено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

За частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Відповідно до частини другої цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, а суд повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Отже, обов`язок довести наявність підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України, покладається на заявника.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 01 червня 2022 року у справі №380/4273/21, крім висновків, на які послався суд першої інстанції, зазначила, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. У зазначеній постанові також вказано, що суд в ухвалі про забезпечення позову має зазначити, у чому полягатимуть дії, спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій та встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2026 року у справі №420/27992/25 дійшов висновку, що в разі, коли заява про забезпечення позову обумовлена прагненням зупинити дію акта, законність якого є предметом судового розгляду, задоволення такої заяви фактично є згодою із твердженнями заявника про протиправність оспорюваного акта індивідуальної дії без розгляду справи по суті позовних вимог. У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що загальні твердження позивача про можливість настання негативних наслідків без конкретної аргументації та доказів не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а суди повинні враховувати специфіку спірних правовідносин та їх законодавче врегулювання.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо необхідності зупинення дії рішень про накладення штрафів, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції, в оскаржуваних рішеннях про накладення штрафу зазначено, що в разі їх невиконання у встановлений строк сума штрафу стягується в судовому порядку відповідно до законодавства. Цю обставину апелянт не заперечує і сам наводить в апеляційній скарзі.

Верховний Суд у постановах від 21 червня 2023 року у справі №320/14138/21 та від 28 листопада 2023 року у справі №160/3479/22 виснував, що на Держпродспоживслужбу покладено функції щодо накладення штрафів на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами та стягнення штрафів у судовому порядку, а територіальний орган Держпродспоживслужби має право на звернення до суду з позовом про примусове стягнення штрафу за порушення законодавства про рекламу.

Отже, рішення відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу не є документом, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, і не може бути звернене до примусового виконання без ухвалення судового рішення про стягнення штрафу. За таких обставин позивач не позбавлений можливості заперечувати проти стягнення штрафу в межах відповідного судового провадження, а суд, у провадженні якого перебуватиме позов про стягнення штрафу, вирішить питання про зупинення провадження у справі в порядку статті 236 КАС України з урахуванням розгляду цієї справи.

Доказів звернення відповідача до суду з позовом про стягнення з позивача штрафів за оскаржуваними рішеннями матеріали справи не містять, а тому доводи апелянта про ризик арешту його рахунків і майна та примусового списання коштів на підставі рішень про накладення штрафу ґрунтуються на припущеннях.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зупинення дії рішень про накладення штрафів.

Щодо доводів апелянта про необхідність зупинення дії рішень про зупинення розповсюдження реклами у зв`язку з ризиком накладення грошового стягнення колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції, оскаржуваними рішеннями відповідач зобов`язав позивача зупинити розповсюдження зазначеної в них реклами та повідомити про виконання рішень до 30 квітня 2026 року, а також роз`яснив наслідки їх невиконання, передбачені статтею 96 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Колегія суддів враховує, що за статтею 96 Закону України «Про адміністративну процедуру» одночасно із застосуванням грошового стягнення адміністративний орган призначає новий строк для виконання адміністративного акта, у разі повторного невиконання адміністративного акта у новопризначений строк без поважних причин може одноразово накласти грошове стягнення у тому самому або подвійному розмірі, а рішення про накладення грошового стягнення є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому законом про виконавче провадження. Отже, можливість застосування до позивача таких заходів законом не виключається.

Водночас рішень про накладення на позивача грошового стягнення відповідач не приймав, а тому вони не є предметом оскарження в цій справі. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони чи обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення, не допускається.

Крім того, прийняття таких рішень у майбутньому залежить від виконання або невиконання позивачем оскаржуваних рішень, а отже, від його власної поведінки, тоді як у разі їх прийняття позивач не позбавлений права оскаржити їх до суду та заявити клопотання про забезпечення позову з наведенням конкретних обставин і доказів. За таких обставин посилання апелянта на можливість накладення грошового стягнення, арешту рахунків і майна та стягнення виконавчого збору свідчать лише про гіпотетичну можливість настання негативних наслідків.

Колегія суддів також зауважує, що оскаржувані рішення спрямовані на припинення розповсюдження реклами, яку відповідач вважає такою, що порушує законодавство про рекламу. Зупинення дії цих рішень до вирішення спору по суті фактично дозволило б позивачу продовжувати розповсюдження такої реклами, тобто за своїм змістом було б тотожним задоволенню позовних вимог без розгляду справи по суті, що не відповідає меті інституту забезпечення позову.

При цьому відповідно до частини другої статті 151 КАС України суд повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2023 року у справі №160/3479/22, функції Держпродспоживслужби у сфері реклами спрямовані на захист прав споживачів реклами, а тому зупинення дії рішень про зупинення розповсюдження реклами зачіпає інтереси невизначеного кола осіб, які не є учасниками цієї справи.

Щодо підстави забезпечення позову, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 150 КАС України, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з наявних матеріалів не вбачається очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень. Питання про те, чи порушує розповсюджувана позивачем реклама вимоги законодавства про рекламу, потребує дослідження доказів і правової оцінки під час розгляду справи по суті, а тому не може бути вирішене на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Таким чином, апелянт не довів, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень про зупинення розповсюдження реклами може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення його прав, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів зазначає, що заявником не доведено та документально не підтверджено існування обставин, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі, про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову або про очевидні ознаки протиправності оскаржуваних рішень відповідача. Отже, передбачені частиною другою статті 150 КАС України підстави для забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних рішень відсутні.

ІІІ.ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР ТЕРНОПІЛЬ» залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду про відмову у забезпечені позову від 01 травня 2026 року у справі №500/2774/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

В. О. Кушнір

судді

В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин