ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141441975

Озвучення тимчасово недоступне

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 725/9816/26

Головуючий у 1-й інстанції: Вольська-Тонієвич О.В.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

12 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 29 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Чернівецького районного суду міста Чернівців із позовом до Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09.04.2026 затримано відповідача - громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , з метою забезпечення видворення його за межі території України, строком на шість місяців. За час перебування відповідача у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, позивачем було вжито ряд заходів щодо його примусового видворення. Зокрема, відповідачем було оформлено заяву та заповнено анкету на отримання нового паспортного документу, так як термін дії наявного у нього паспорта закінчився 06.06.2026. 28.08.2026 до Консульського відділу Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні було надіслано запит щодо надання інформації про отримання відповідачем паспорту, однак станом на день звернення до суду із даним позовом жодної відповіді отримано не було. На сьогоднішній день повітряний простір України для здійснення цивільних авіаперевезень закритий, пряме сполучення з Ісламською Республікою Пакистан відсутнє, тому повернення особи до країни її громадянської належності можливо здійснити виключно через третю країну, для в`їзду в яку необхідно отримати відповідний дозвіл (візу). Тобто забезпечення виконання прийнятого відносно відповідача рішення про примусове видворення за межі території України передбачає вжиття заходів, що потребують значного часу.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 29 вересня 2026 року позов задоволено.

Продовжено строк затримання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України на строк 6 (шість) місяців.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням старшого офіцера відділення організації адміністративного провадження відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу Довголюбної М. від 08.04.2026 примусово видворено з України громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.17-18).

У подальшому рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 09.04.2026 затримано відповідача - громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 з метою забезпечення видворення його за межі території України строком на шість місяців (а.с.19-20).

Відповідач на даний час перебуває у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України у Волинській області.

Особа відповідача була належним чином встановлена, так як у нього був наявний паспортний документ. Однак термін дії паспорта закінчився 06.06.2026, а до вказаного строку відповідача не було видворено за межі території України.

Відповідач подав заяву та заповнив анкету для виготовлення нового паспортного документа.

На лист НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.08.2026 Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України у відповіді від 19.08.2026, повідомили, що паспорт громадянином Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_4 не отримано та будь-яка додаткова інформація по даному питанню до Волинського ПТПІ не надходила (а.с.31-32).

04.08.2026 НОМЕР_2 прикордонний загін звернувся з листом до Консульського відділу Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні про надання інформації щодо отримання громадянином Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 нового паспортного документа (а.с.29-30.33). Проте станом на час розгляду вказаної справи інформації з країни громадянської належності відповідача та документів, необхідних для його видворення, позивачем не отримано.

30.07.2026 Адміністрацією Держприкордонслужби України, з метою забезпечення примусового видворення ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) та отримання дозволу на транзитний проїзд територією Республіки Молдова, а саме транзитної візи, направлено лист до Посольства України в Турецькій Республіці щодо сприяння в отриманні від Прикордонної поліції Турецької Республіки дозволу на транзитний переліт іноземців, на підставі підпункту 2.2 статті 1 Імплементаційного протоколу про порядок реалізації Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про реадмісію осіб, в рамках статті 8 Угоди між Кабінет Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про реадмісію осіб. Західним Регіональним управлінням Держприкордонслужби України направлено запит щодо звернення Державною міграційною службою України до компетентного органу Республіки Молдова про надання дозволу на транзитне перевезення іноземців з України в Республіку Молдова у супроводі осіб військовослужбовців.

Враховуючи вищевикладене, позивач вказував, що для забезпечення виконання прийнятого відносно відповідача рішення про примусове видворення за межі території України виникла потреба у вжитті певних заходів, які потребують значного часу.

Оскільки строк тримання відповідача пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства закінчується, позивач просив продовжити строк затримання відповідача, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України на строк шість місяців.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку затримання відповідача у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення примусового видворення строком на шість місяців, оскільки такий висновок ґрунтується на встановлених обставинах справи та правильному застосуванні частин 11 - 13 статті 289 КАС України і положень Закону № 3773-VI.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказав на те, що що його особу належним чином ідентифіковано на підставі паспортного документа, а закінчення строку його дії не спростовує встановлених відомостей про особу та громадянство. Водночас суд безпідставно ототожнив неодержання документів, необхідних для ідентифікації, з неотриманням нового паспортного документа для забезпечення виїзду з України. Матеріали справи підтверджують його співпрацю з уповноваженими органами, оскільки він подав заяву та заповнив анкету для виготовлення нового паспортного документа, а доказів відмови від співпраці під час ідентифікації судом не встановлено. Відсутність відповіді консульської установи Пакистану та труднощі з погодженням транзиту через треті країни стосуються організації видворення, а не ідентифікації особи, і не можуть самостійно слугувати підставами для продовження затримання. Саме по собі незаконне перебування іноземця на території України та проведення заходів з організації його видворення не звільняють суд від обов`язку перевірити наявність законних підстав для подальшого позбавлення свободи з урахуванням статті 29 Конституції України, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положень статті 289 КАС України.

Крім того, до початку розгляду справи позивач подав до суду клопотання, в якому повідомив суд, що 07.11.2026 року під час візиту представників Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні до Волинського ПТПІ відповідачу ОСОБА_1 було передано оригінал паспорта громадянина Ісламської Республіки Пакистан № НОМЕР_3 від 14.10.2026 року, дійсний до 12.10.2036 року. Документ на даний час перебуває в адміністрації Волинського ПТПІ.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 33 Конституції України гарантовано свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

При цьому, суд звертає увагу, що наведені конституційні гарантії поширюються на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Матеріали справи свідчать, що відповідач законних підстав для перебування на території України не має, а отже обмеження його свободи пересування у порядку, встановленому законом, не суперечить статтям 26 та 33 Конституції України.

В свою чергу, правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Так, відповідно до підпункту 14 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Статтею 4 Закону № 3773-VI визначено вичерпний перелік підстав для законного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Матеріалами справи підтверджено, що жодна з цих підстав щодо відповідача не існує.

Частиною 8 статті 26 Закону встановлено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

При цьому, особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені у статті 289 КАС України.

Зокрема, ч.1 цієї статті визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Частиною12 ст. 289 КАС України визначено, що про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

За змістом ч.13 ст.289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Зазначений перелік умов є вичерпним, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа № 743/1046/20).

Аналогічні висновки були висловлені також і у постанові Верховного Суду від 26.09.2023 року (справа № 158/1645/23).

Крім того, вказані правові норми кореспондуються з Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 23.04.2012 року № 353/171/150, та Типовим положенням про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1110.

Так, відповідно до п.п. 2, 4 розділу IV вказаної Інструкції та п. 1 зазначеного Положення, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, зокрема, стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.

Згідно п.6 розділу ІІІ Інструкції умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є, зокрема, неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Згідно з п. 5 Положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Відтак, під час вирішення адміністративного позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню підлягає неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) особи.

Водночас умови, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечите примусове видворення чи реадмісію особи визначено ч. 13 ст. 289 КАС України та пунктом 6 розділу ІІІ «Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» і перелік цих умов є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що продовження строку затримання іноземця або особи без громадянства є правомірним за одночасної сукупності таких умов: затримання особи здійснено на підставі рішення суду; загальний строк затримання не перевищує вісімнадцяти місяців; уповноважений орган протягом попереднього строку затримання вживав реальних заходів для ідентифікації особи та забезпечення її примусового видворення; існує хоча б одна з умов, передбачених частиною 13 статті 289 КАС України, за яких ідентифікація особи чи забезпечення її видворення у встановлений строк виявилися неможливими.

Звертаючись до суду з позовом про продовження строку затримання відповідача, позивач посилався на те, що, незважаючи на вжиті заходи, не отримано нового паспортного документа відповідача та не вирішено питання щодо погодження його транзитного перевезення через територію третіх держав.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених частиною тринадцятою статті 289 КАС України підстав для продовження затримання з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, особу відповідача було ідентифіковано на підставі паспортного документа громадянина Ісламської Республіки Пакистан. Позивач не заперечував належного встановлення особи відповідача, не зазначав про наявність сумнівів щодо достовірності його персональних даних чи громадянства.

Закінчення строку дії паспорта 06 червня 2026 року саме по собі не свідчить про втрату можливості ідентифікувати відповідача. При цьому необхідно розмежовувати документи, що посвідчують особу та дають змогу встановити її громадянство, і документи, необхідні для забезпечення виїзду за межі України. Неотримання нового паспортного документа, який необхідний для реалізації процедури видворення, не є тотожним неотриманню документів, необхідних для ідентифікації особи в розумінні пункту 2 частини тринадцятої статті 289 КАС України.

Так само відсутні докази того, що відповідач не співпрацював із компетентними органами під час його ідентифікації. Навпаки, як установлено судом першої інстанції, відповідач подав відповідну заяву та заповнив анкету для оформлення нового паспортного документа. Доказів відмови повідомляти необхідні відомості, надавати документи чи вчиняти інші дії, спрямовані на встановлення його особи, матеріали справи не містять.

За таких обставин саме по собі неотримання відповіді від консульської установи щодо оформлення нового паспорта не може свідчити про наявність передбаченої законом підстави для подальшого позбавлення його свободи, оскільки особу відповідача вже було встановлено.

Посилання позивача на складнощі з організацією авіаперевезення та погодженням транзиту через територію третіх держав також не змінюють наведеного висновку. Такі обставини стосуються організаційного забезпечення примусового видворення, однак не належать до вичерпного переліку умов, визначених частиною тринадцятою статті 289 КАС України. Сам факт направлення запитів до компетентних органів та вжиття заходів для погодження транзиту не звільняє позивача від обов`язку довести наявність передбачених цією нормою підстав для продовження затримання.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивачем не наведено належного обґрунтування причин, з яких заходи, спрямовані на оформлення документів для видворення відповідача, не були реалізовані протягом періоду дії його попереднього паспорта, тобто до 06 червня 2026 року.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20, від 26 вересня 2023 року у справі №158/1645/23 та від 20 серпня 2020 року у справі №522/21484/19, відповідно до яких продовження затримання іноземця має ґрунтуватися на встановленні саме тих обставин, які передбачені частиною тринадцятою статті 289 КАС України. Зокрема, складнощі з організацією транзиту через треті держави або неотримання відповіді від дипломатичної установи не можуть самостійно виправдовувати продовження затримання особи, яку належним чином ідентифіковано.

Крім того, колегія суддів бере до уваги повідомлення позивача про те, що 07 листопада 2026 року під час візиту представників Посольства Пакистану до Волинського ПТПІ відповідачу було передано оригінал нового паспорта громадянина Пакистану № НОМЕР_3 від 14 жовтня 2026 року, дійсного до 12 жовтня 2036 року. Хоча зазначена обставина виникла після ухвалення оскаржуваного рішення, вона додатково підтверджує, що питання документування відповідача вирішено. Водночас визначальним для оцінки правомірності рішення суду першої інстанції залишається те, що на час розгляду справи особу відповідача вже було ідентифіковано, а передбачених частиною тринадцятою статті 289 КАС України умов для продовження його затримання не встановлено.

Колегія суддів наголошує, що відсутність у відповідача законних підстав для перебування на території України та наявність рішення про його примусове видворення не є самостійними підставами для продовження затримання. Так само встановлений частиною одинадцятою статті 289 КАС України граничний строк затримання до 18 місяців визначає лише максимально допустиму тривалість такого заходу, але не звільняє позивача від доведення передбачених законом умов для його застосування.

Крім того, продовження строку затримання відповідача за відсутності передбачених законом підстав не узгоджується з гарантіями, встановленими статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки призводить до подальшого обмеження його права на свободу та особисту недоторканність.

Так, пункт 1 статті 5 Конвенції гарантує фізичну свободу особи та спрямований на недопущення її свавільного позбавлення. Перелік винятків із цього права є вичерпним, а тому такі винятки підлягають вузькому тлумаченню.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Амюр проти Франції» від 25 червня 1996 року та «Дугуз проти Греції» від 6 березня 2001 року наголосив на необхідності чіткості й доступності національного законодавства, яке допускає позбавлення свободи іноземців, з метою запобігання свавільному застосуванню таких заходів.

Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене лише за наявності чітко визначених законом підстав та з дотриманням установленої процедури. У цій справі таких підстав для продовження затримання відповідача позивачем не доведено.

Таким чином, позивачем не доведено ані відсутності співпраці з боку відповідача під час його ідентифікації, ані неодержання інформації чи документів, необхідних саме для встановлення його особи. Суд першої інстанції, дійшовши протилежного висновку, фактично ототожнив вжиття заходів з організації примусового видворення з наявністю законних підстав для подальшого позбавлення особи свободи, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи те, що у справі неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 29 вересня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) до Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України,- відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Моніч Б.С.

Судді

Біла Л.М. Гонтарук В. М.