ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 602/326/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1Провадження № 11-кп/817/370/26Доповідач - ОСОБА_2Категорія - ч. 2 ст. 389 КК України У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження №11-кп/817/370/26 за апеляційною скаргою прокурора Лановецького відділу Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Лановецького районного суду Тернопільської області від 26.08.2026 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 389 КК України, -
В С Т А Н О В И Л А:
Цим вироком ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК України та призначено їй покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.
На підставі ст. 71 КК України, п. 4 ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2023 року у виді 88 годин громадських робіт, з розрахунку, що одному дню обмеження волі відповідають вісім годин громадських робіт та остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 11 днів.
Вирок Лановецького районного суду Тернопільської області від 24 серпня 2026 року за ч.1 ст.126 КК України, яким ОСОБА_8 призначено покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень, ухвалено виконувати самостійно.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з дня прибуття і постановки засудженої на облік у виправному центрі.
Вирішено питання про долю речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.
Згідно з вироком суду, 08 грудня 2023 року вироком Лановецького районного суду Тернопільської області ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України, та призначено покарання у виді 100 годин громадських робіт.
Так, 01 лютого 2024 року в ОСОБА_8 , яка будучи ознайомленим з порядком та умовами відбування покарання у виді 100 годин громадських робіт та попереджена про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання згідно з ч.2 ст.389 КК України, виник кримінально-протиправний умисел на ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт.
Реалізовуючи свій кримінально-протиправний умисел, ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з 08 лютого 2024 року для виконання громадських робіт у Лановецькому комунальному підприємстві по благоустрою, без поважних причин не з`явилася, та не виконала покладений на неї обов`язок безоплатно виконувати суспільно корисні роботи, тим самим порушила умови відбування вказаного покарання, передбачені ст.37 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме додержуватися встановлених відповідно до закону порядку і умов відбування покарання, працювати на визначених для них об`єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, та умисно ухилялася від відбування призначеного судом покарання у виді громадських робіт.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду змінити в частині призначення ОСОБА_8 покарання у зв?язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на застосування ст. 71 КК України стосовно вироку Лановецького районного суду Тернопільської області від 24 серпня 2026 року, вважати ОСОБА_8 засудженою за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, на підставі ст. 71 КК України, п. 4 ч.1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного їй покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Лановецького районного суду Тернопільської області від 08.12.2023 у виді 88 годин громадських робіт, перевівши їх у обмеження волі з розрахунку, що одному дню обмеження волі відповідають вісім годин громадських робіт та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 11 днів, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень до покарання, визначеного цим вироком повністю приєднати покарання, визначене вироком Лановецького районного суду Тернопільської області від 24.08.2026 у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн, яке з врахуванням ч.3 ст. 72 КК України виконувати самостійно від покарання у виді обмеження волі.
Вказує на те, що суд, призначаючи покарання ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 389 КК України, не врахував належним чином положення ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки вказаний кримінальний проступок вчинено нею до постановлення вироку Лановецького районного суду від 24.08.2026, яким обвинувачену засуджено за ч. 1 ст. 126 КК України до штрафу в розмірі 850 грн.
Також зазначає, що суд правильно застосував положення ст. 71 КК України щодо сукупності вироків від 08.12.2023 та оскаржуваного вироку, однак, безпідставно зазначив про часткове приєднання невідбутого покарання у виді 88 годин громадських робіт, яке переведено у 11 днів обмеження волі, оскільки фактично приєднав його повністю.
Вважає, що суд повинен був спочатку призначити покарання за ч. 2 ст. 389 КК України за правилами ст. 71 КК України з урахуванням вироку від 08.12.2023, а надалі визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, застосувавши принцип поглинання, повного або часткового складання покарань та зазначивши про самостійне виконання штрафу, призначеного вироком від 24.08.2026.
Звертає увагу суду на те, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2025 у справі № 759/22685/23, Об`єднаної палати ККС ВС від 01.06.2020 у справі № 766/39/17 та від 25.06.2018 у справі № 611/37/16-к, при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК України визначальним є момент постановлення попереднього вироку, а порушення порядку та черговості призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень і сукупністю вироків є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Посилається на те, що суд першої інстанції, не застосувавши положення ч. 4 ст. 70 КК України, не визначив належним чином остаточне покарання ОСОБА_8 за сукупністю кримінальних правопорушень, не зазначив принцип його призначення та не мотивував відповідне рішення, чим допустив порушення вимог ст. 370, 374 КПК України.
Вважає, що наведені порушення свідчать про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для зміни вироку відповідно до ст. 409, 412, 413 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційних скарг.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального проступку, за обставин, викладених у вироку є вірним та не оспорюються в апеляційних скаргах, тому, відповідно до ст. 404 КПК України, колегією суддів не переглядається.
Кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 389 КК України, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, та за ч. 1 ст. 369 КК України, як ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт, також є вірною.
Перевіряючи доводи прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, колегія суддів вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, умисел ОСОБА_8 на ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, за яке її засуджено оскаржуваним вироком за ч. 2 ст. 389 КК України, виник 01.02.2024, тобто до постановлення вироку цього ж суду від 24.08.2026, яким її засуджено за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими частинами першою третьою цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У такому випадку остаточне покарання визначається за сукупністю кримінальних правопорушень із зарахуванням покарання, відбутого повністю або частково за попереднім вироком, за правилами ст. 72 цього Кодексу.
Отже, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 389 КК України, вчинено ОСОБА_8 до постановлення вироку від 24.08.2026, колегія суддів вважає що при визначенні остаточного покарання підлягають застосуванню положення ч. 4 ст. 70 КК України.
Разом із тим, судом першої інстанції враховано, що обвинувачена ОСОБА_8 засуджена вироком Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2023 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.126 КК України до покарання у виді громадських робіт строком 100 годин та на даний час засудженою відпрацьовано 12 годин громадських робіт. Таким чином невідбуте покарання складає 88 годин громадських робіт.
Водночас, призначаючи остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, суд зазначив про часткове приєднання невідбутої частини покарання у виді 88 годин громадських робіт, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 72 КК України становить 11 днів обмеження волі, фактично приєднавши усю невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Відтак, висновок суду про часткове приєднання покарання не відповідає фактичному змісту застосованого ним способу призначення остаточного покарання, тому доводи прокурора в цій частині є обґрунтованими, а вирок суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні із зазначенням про повне приєднання на підставі ст.71 КК України допокарння, призначеного за даним вироком ОСОБА_8 невідбутої частини покарання за вироком Лановецького районного суду від 08.12.2023 у виді 88 годин громадських робіт, що відповідає 11 дням обмеження волі.
Отже, апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити, а оскаржуваний вирок - змінити в частині призначеного обвинуваченій покарання. В решті вирок суду щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 389 КК України слід змінити в частині призначеного покарання.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Лановецького районного суду Тернопільської області від 26.08.2026 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 389 КК України змінити в частині призначеного покарання.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на застосування при призначенні ОСОБА_8 покарання положень ст. 71 КК України стосовно вироку Лановецького районного суду Тернопільської області від 24 серпня 2026 року.
Вважати ОСОБА_8 винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України з призначеним покаранням у виді обмеження волі строком на (один) рік.
На підставі ст. 71 КК України, п. 4 ч.1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного їй покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Лановецького районного суду Тернопільської області від 08.12.2023 у виді 88 (восьмидесяти восьми) годин громадських робіт, перевівши їх у обмеження волі з розрахунку, що одному дню обмеження волі відповідають вісім годин громадських робіт та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 11 (одинадцять) днів.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень до покарання, визначеного цим вироком повністю приєднати покарання за вироком Лановецького районного суду Тернопільської області від 24.08.2026 у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятидесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн., яке з врахуванням ч.3 ст. 72 КК України виконувати самостійно від покарання у виді обмеження волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала Тернопільського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою- в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Головуючий
Судді