ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року
справа № 380/15492/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії, -
у с т а н о в и в:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії, в якій позивач просить:
- Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України щодо невиконання вимог ч. 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що полягає у відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина білорусі ОСОБА_1 ;
- Зобов`язати Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України прийняти рішення по заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина білорусі ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що позивач, громадянин республіки білорусь, має, за його твердженням, обґрунтовані побоювання переслідування через публічне висловлення у соціальних мережах критичних поглядів щодо дій влади республіки білорусь та збройної агресії російської федерації проти України. 03.07.2026 він звернувся до відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За твердженням позивача, у відділі з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції його заяву не прийняли і лише усно відмовили в її прийнятті, письмового рішення не надали. Тому позивач подав заяву-анкету з додатками через відділ документообігу (канцелярію) відповідача. Листом від 03.07.2026 № Ч-723/6/4601-26/4601.15/869-26 відповідач повідомив позивача про надсилання його заяви-анкети з додатками до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України. Те саме відповідач підтвердив у відповіді від 22.07.2026 на адвокатський запит представника позивача від 21.07.2026. Жодного рішення про прийняття заяви чи про відмову в її прийнятті відповідач, на думку позивача, не ухвалив, чим порушив вимоги Закону № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та пунктів 2.2, 2.4 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерством внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. На підтвердження правової позиції позивач посилається на усталену практику адміністративних судів. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 31.07.2026 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 14.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача – Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№77455 від 01.09.2026), у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування вказує, що заява позивача подана через відділ документального забезпечення управління організаційно-аналітичного забезпечення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби та зареєстрована як звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (вх. № Ч-723/6/4601-26 від 03.07.2026), до неї долучено заяву-анкету, анкету, паспорт та матеріали позивача. На думку відповідача, така заява подана у довільній формі, не відповідає встановленій Правилами № 649 формі, що унеможливило її оформлення, також була подана поза межами строків, визначених ст. 5 Закону № 3671-VI, окрім того, заява не була подана особисто уповноваженій посадовій особі територіального органу Державної міграційної служби, як цього вимагають ч. 1 ст. 7 Закону та п. 2.1 Правил № 649. На підставі підпунктів 14 та 25 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення перевірочних заходів матеріали надіслано до ДСІОБГ ДМС, а тому позов подано передчасно, а тому відсутність спору виключає можливість звернення до суду. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№81625 від 14.09.2026), у якій позивач критично оцінює доводи відповідача, наведені у відзиві. Підтримує позовні вимоги, просить їх задовольнити в повному обсязі.
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№83434 від 18.09.2026), у яких відповідач спростовує доводи позивача, наведені у відповіді на відзив, вважає їх необґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, встановив таке.
Позивач – ОСОБА_1 – громадянин республіки білорусь, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією його паспорта, яка міститься в матеріалах справи.
03.07.2026 позивач подав до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до якої долучено анкету, паспорт та інші матеріали позивача. Така була зареєстрована відповідачем за вх. № Ч-723/6/4601-26 від 03.07.2026.
Листом від 03.07.2026 вих. № 4601.15-10369/46.1-26 відповідач надіслав матеріали позивача до ДСІОБГ ДМС, а листом від 03.07.2026 № Ч-723/6/4601-26/4601.15/869-26 повідомив про це позивача.
21.07.2026 представник позивача надіслав відповідачу адвокатський запит. У відповіді від 22.07.2026 відповідач підтвердив зазначені вище обставини й не повідомив про ухвалення рішення про прийняття заяви або про відмову в її прийнятті.
Відповідач не надав суду наказу (рішення) про прийняття заяви чи про відмову в її прийнятті, письмового повідомлення за формою, визначеною Правилами № 649, відомостей про внесення позивача до журналу реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем, або доказів ознайомлення позивача з порядком оскарження. Відповідач не стверджує, що таке рішення ухвалювалося.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
При вирішенні спору суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 26 Конституції України іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Україна є учасницею Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу 1967 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Принцип non-refoulement (заборона вислання чи повернення особи до країни, де їй загрожує переслідування або поводження, заборонене ст. 3 Європейської конвенції) закріплений у ст. 33 Конвенції 1951 року. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Порядок перебування, в`їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VІ (далі Закон № 3773-VІ).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3773-VІ, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 3773-VІ, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Правові та організаційні засади визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі – Закон № 3671-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 Закону № 3671-VI ).
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Відповідно до положень пункту 2.1 Правил № 649, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
За змістом пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з паспортом та іншими матеріалами, що не заперечується відповідачем. Водночас відповідач стверджує, що заява подана у довільній формі, а тому не підлягала оформленню. Суд висновує, що доказів того, що за формою та змістом заява не відповідала встановленому зразку, відповідач суду не надав.
Доводи відповідача про те, що заява подана не особисто до уповноваженої посадової особи, а через відділ документального забезпечення, та поза строками, визначеними ст. 5 Закону № 3671-VI, суд відхиляє з огляду на таке.
Перевірка дотримання порядку звернення, у тому числі строків, є однією з дій, які за підпунктом «ґ» п. 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа територіального органу зобов`язана вчинити, і за результатами якої ухвалюється рішення. Вона не може підміняти собою саме рішення. Відповідач, зареєструвавши заяву, у межах своєї внутрішньої організації мав передати її уповноваженій особі; порядок розподілу кореспонденції в органі не може позбавляти особу гарантованої законом процедури. До того ж у справі відсутні докази обставин в`їзду й перебування позивача в Україні та дотримання чи недотримання ним строків за ст. 5 Закону № 3671-VI, оскільки відповідач їх не встановлював. Підстав для відмови, перелічених у ч. 6 ст. 5 Закону, відповідач також не заявляв. Суд не підміняє орган ДМС у вирішенні цих питань.
Водночас, суд наголошує, що матеріали справи не містять ні рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ні рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача.
У даному випадку, відповідачем вказане звернення позивача не було розглянуто та фактично, міграційним органом не було вирішено питання, як щодо прийнятності документів позивача для розгляду поставленого питання по суті, так і щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд не погоджується з доводами відповідача щодо відсутності спору та передчасності позову з огляду на таке.
Згідно зі ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси. Спір між сторонами існує: позивач вважає, що відповідач зобов`язаний був ухвалити рішення за його заявою, а відповідач заперечує порушення та наполягає на правомірності своєї поведінки. Висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а та інших постанов, на які посилається відповідач, стосуються випадків, коли права позивача відповідачем не порушувалися й не оспорювалися, а тому до цих правовідносин не застосовуються.
Позов не є передчасним. Предметом позову є не результат «перевірочних заходів» ДСІОБГ ДМС, а відсутність передбаченого Правилами № 649 рішення територіального органу про прийняття заяви або про відмову в її прийнятті. Таке рішення має бути ухвалене в строк, визначений п. 2.2 Правил № 649 (протягом робочого дня звернення), а відповідач станом на день розгляду справи, тобто понад два місяці після подання заяви, його не ухвалив.
Отже, судом встановлено, що відповідач, отримавши 03.07.2026 заяву позивача, не ухвалив жодного з рішень, передбачених пунктами 2.2 та 2.4 Правил № 649. Така бездіяльність є протиправною, тому відповідна позовна вимога підлягає задоволенню. Позивач сформулював її як бездіяльність, що полягає у «відмові у прийнятті заяви». Оскільки рішення про відмову відповідач не ухвалював, суд, не виходячи за межі предмета спору та з метою ефективного захисту порушеного права, визнає протиправною бездіяльність, що полягає у неприйнятті рішення за заявою позивача від 03.07.2026.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення за заявою позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил № 649.
Схожих висновків дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постановах від 29.03.2024 у справі № 320/13292/23, від 22.08.2024 у справі № 320/19132/23.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може зобов`язати відповідача вчинити певні дії. Питання наявності у позивача підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, належить до виключної компетенції органів ДМС і вирішується на наступних стадіях розгляду (ст. 8-10 Закону № 3671-VI). Суд не може підміняти орган публічної влади й вирішувати ці питання замість нього.
Тому ефективним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 03.07.2026 та ухвалити за нею рішення відповідно до Закону № 3671-VI і Правил № 649. У решті, тобто в частині, у якій другу позовну вимогу можна розуміти як вимогу про вирішення питання щодо визнання біженцем по суті, позов задоволенню не підлягає.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд висновує, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у х в а л и в:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України (79000, Львівська область, м. Львів, вулиця Січових Стрільців, 11, ЄДРПОУ 45870769) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України, яка полягає у неприйнятті рішення за заявою громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 від 03.07.2026 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. Зобов`язати Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 від 03.07.2026 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та ухвалити за нею рішення відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
4. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ: 45870769) судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя
Грень Наталія Михайлівна