ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 141429629

Озвучення тимчасово недоступне

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 року

справа № 380/12177/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень,

у с т а н о в и в :

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, з вимогами: в якій з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 05.07.2025 (вх. №55679) просить суд:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2025 №1311559-2417-1309-UA46020010000073886, №1311592-2417-1309-UA46020010000073886, №1311635-2417-1309-UA46020010000073886, №1311613-2417-1309-UA46020010000073886;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема будівлі водонасосної станції (корпус №33) площею 121,2 кв.м, будівлі корпусу №93 площею 4139,0 кв.м, будівлі корпусу №85 площею 3800,8 кв.м та будівлі лабораторного корпусу №75 площею 1800,8 кв.м. Позивач зазначає, що приналежність усіх вказаних об`єктів саме до будівель промисловості встановлена судовими рішеннями у справі №813/3803/16, які набрали законної сили, зокрема постановою Верховного Суду від 10.04.2018, а тому в силу ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) ця обставина не підлягає повторному доказуванню. Рішенням Бориславської міської ради від 28.06.2022 №982 на 2023 рік для будівель промислових (код ДК 018-2000 1251) затверджено ставку податку в розмірі 0,1% від розміру мінімальної заробітної плати, що становить 6,70 грн за 1 кв.м (6700 грн Ч 0,1%). Натомість контролюючий орган під час формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправно застосував завищену ставку податку (0,42%), чим порушив права платника податків. Також позивач наголошує, що первісно сформовані ППР від 31.12.2025 (помилково вказано рік замість 2024) відповідач скасував після подання позову, проте 19.06.2025 виніс ідентичні за змістом та розрахунком нові податкові повідомлення-рішення. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 19.06.2025 позовну заяву залишено без руху. Після усунення недоліків ухвалою від 26.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою від 28.07.2025 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №61922 від 29.07.2025) в якому проти позову заперечив повністю. Позиція ГУ ДПС у Львівській області зводиться до того, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірні об`єкти зареєстровані з типом майна «нежитлова будівля», а експертного висновку ДНДІАСБ щодо їх належності до класу 1251 за ДК 018-2000 платник податків не надавав. На думку податкового органу, постанова Верховного Суду у справі №813/3803/16 не звільняє позивача від обов`язку подати документи до контролюючого органу для підтвердження права на пільгову ставку (0,1%) та доказів фактичного здійснення промислової діяльності (відповідних КВЕД) на цих об`єктах. При нарахуванні податку відповідач керувався офіційним «Довідником ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», сформованим на підставі рішення органу місцевого самоврядування, в якому об`єкти з кодом 1251 відсутні, у зв`язку з чим застосовано ставку для нежитлової нерухомості. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи незначної складності та недоведеними. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№63244 від 04.08.2025) у якій критично оцінює доводи відповідача наведені у відзиві. Підтримує позовні вимоги і просить їх задовольнити.

Від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№63978 від 05.06.2025) у яких підтримує позицію викладену у відзиві.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 2011 року є власником комплексу нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 01.01.2023 та протягом усього 2023 року у власності позивача перебували такі об`єкти нерухомого майна за вказаною адресою:

нежитлове приміщення, будівля водонасосної станції (корпус №33) загальною площею 121,2 кв.м;

нежитлове приміщення, будівля корпусу №93 загальною площею 4139,0 кв.м;

нежитлове приміщення, будівля корпусу №85 загальною площею 3800,8 кв.м;

нежитлове приміщення, будівля лабораторного корпусу №75 загальною площею 1800,8 кв.м.

28 червня 2022 року Бориславська міська рада Львівської області прийняла рішення №982 «Про встановлення місцевих податків і зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів на території Бориславської міської територіальної громади», яким затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2023 рік. Відповідно до додатків до вказаного рішення для будівель промислових (код за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 – 1251) для фізичних осіб встановлено ставку податку в розмірі 0,1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв.м бази оподаткування.

Первісно контролюючим органом було сформовано податкові повідомлення-рішення від 31.12.2025 №0003864-2417-1309-UA46020010000073886, №0003865-2417-1309-UA46020010000073886, №0003866-2417-1309-UA46020010000073886 та №0003867-2417-1309-UA46020010000073886 про визначення позивачу податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік.

Після звернення позивача до суду з цим позовом (16.06.2025) відповідач скасував (відкликав) вказані податкові повідомлення-рішення та 19 червня 2025 року сформував нові податкові повідомлення-рішення (вручені позивачеві 25.06.2025) за 2023 податковий рік із застосуванням ставки податку 0,42% від мінімальної заробітної плати, а саме:

№1311559-2417-1309-UA46020010000073886 від 19.06.2025 (щодо будівлі корпусу №93 площею 4139,0 кв.м) на суму 116471,46 грн;

№1311592-2417-1309-UA46020010000073886 від 19.06.2025 (щодо будівлі водонасосної станції, корпус №33, площею 121,2 кв.м) на суму 1705,28 грн (з урахуванням частки/періоду);

№1311613-2417-1309-UA46020010000073886 від 19.06.2025 (щодо будівлі лабораторного корпусу №75 площею 1800,8 кв.м) на суму 50674,51 грн;

№1311635-2417-1309-UA46020010000073886 від 19.06.2025 (щодо будівлі корпусу №85 площею 3800,8 кв.м) на суму 106954,51 грн. Загальна сума нарахованих податкових зобов`язань за оскаржуваними рішеннями становить 275805,76 грн.

Вважаючи дії та рішення контролюючого органу протиправними в частині застосування невірної ставки оподаткування, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За приписами пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема: д) будівлі промислові та склади; є) інші будівлі.

Відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакції, чинній у 2023 році, після змін, внесених Законом України від 16.01.2020 №466-IX) не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B - F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Суд звертає увагу, що у цій справі позивач не претендує на звільнення об`єктів від оподаткування за пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України як будівель, що безпосередньо використовуються у власному промисловому виробництві.

Натомість позивач визнає, що належні йому будівлі є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а предметом спору є виключно розмір ставки податку, що підлягає застосуванню при обчисленні податкового зобов`язання.

Згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За змістом пп. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 та пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що ставка 0,1% є податковою пільгою, для отримання якої позивач повинен був подати заяву та документи в порядку пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України.

Аналіз положень статті 266 ПК України свідчить, що пільги зі сплати податку (звільнення від сплати або зменшення бази оподаткування) врегульовані пунктом 266.4 ст. 266 ПК України, тоді як диференціація ставок податку залежно від типу об`єкта нерухомості за класифікатором ДК 018-2000 у межах граничного розміру 1,5% здійснюється органом місцевого самоврядування на підставі пункту 266.5 ст. 266 ПК України.

Встановлена рішенням Бориславської міської ради від 28.06.2022 №982 ставка 0,1% для будівель промислових (код 1251) є основною (загальнообов`язковою) ставкою місцевого податку для цієї категорії об`єктів нерухомості, а не індивідуальною податковою пільгою.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі №804/4602/16, від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 та від 27.04.2023 у справі №380/13054/21, відповідно до яких розмір ставки податку на нерухоме майно встановлюється рішенням місцевої ради залежно від типу об`єкта нерухомості, визначеного згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, незалежно від того, чи здійснює власник у цій будівлі виробничу діяльність (якщо мова йде саме про застосування ставки податку, а не про звільнення від оподаткування за пп. «є» пп. 266.2.2 ПК України).

Щодо приналежності спірних об`єктів нерухомості до класу 1251 «Будівлі промислові» за ДК 018-2000 суд зазначає таке.

Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, визначено, що до розділу 1 «Будівлі» належить підрозділ 12 «Будівлі нежитлові», який включає групу 125 «Будівлі промислові та склади», зокрема клас 1251 «Будівлі промислові» (будівлі, призначені для промислового виробництва, складальні цехи, майстерні, лабораторії, насосні станції тощо).

Отже, загальне зазначення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно типу об`єкта «нежитлова будівля» або «нежитлове приміщення» є родовим поняттям (підрозділ 12 ДК 018-2000) і не виключає належності конкретної будівлі до класу 1251 «Будівлі промислові».

Судом встановлено, що питання класифікації та функціонального призначення будівель, розташованих за адресою: м. Борислав, вул. Трускавецька, 125, вже було предметом судового розгляду в адміністративній справі №813/3803/16 за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступником якої є ГУ ДПС у Львівській області).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 у справі №813/3803/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 та постановою Верховного Суду від 10.04.2018, на підставі досліджених технічних паспортів та правовстановлюючих документів встановлено, що належні ОСОБА_1 об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема будівля водонасосної станції (корпус №33) загальною площею 121,2 кв.м, будівля корпусу №93 загальною площею 4139,0 кв.м, будівля корпусу №85 загальною площею 3800,8 кв.м та будівля лабораторного корпусу №75 загальною площею 1800,8 кв.м, за своїм функціональним призначенням є будівлями промисловості.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №826/14756/16, від 15.06.2021 у справі №815/2878/17) преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, треба розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Посилання представника відповідача у запереченнях на те, що ч. 4 ст. 77 КАС України нібито встановлює, що рішення суду в іншій справі «не є доказом», є наслідком перекручення норм процесуального закону, оскільки преюдиційність врегульована саме частиною четвертою статті 78 КАС України, а судові рішення у справі №813/3803/16 є чинними та обов`язковими до виконання на всій території України відповідно до ст. 129-1 Конституції України та ст. 14 КАС України.

Відповідачем не надано суду жодних доказів того, що після набрання законної сили судовими рішеннями у справі №813/3803/16 спірні будівлі зазнали реконструкції, перепланування чи зміни функціонального призначення, внаслідок чого втратили статус будівель промисловості.

Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі №826/1338/17, від 18.02.2021 у справі №500/90/19 та від 21.09.2022 у справі №140/5647/20 сформував сталу правову позицію, згідно з якою у разі виникнення у контролюючого органу сумнівів щодо визначення класу будівлі за ДК 018-2000 при нарахуванні податку на нерухоме майно фізичній особі, податковий орган не позбавлений права звернутися до платника податків для проведення звірки даних або самостійно витребувати необхідну інформацію у суб`єктів владних повноважень (органів місцевого самоврядування, органів державної реєстрації), проте не може довільно застосовувати максимальну чи іншу невідповідну ставку податку всупереч наявним у нього матеріалам та судовим рішенням.

Що стосується посилань відповідача на відомчий «Довідник ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», в якому, за твердженням ГУ ДПС у Львівській області, відсутні об`єкти з кодом 1251, суд зазначає, що відповідно до пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 та пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України єдиним нормативно-правовим актом, яким встановлюються ставки місцевих податків, є рішення відповідної міської ради. Інформаційні довідники податкових органів мають виключно довідковий характер, а технічні недоліки під час перенесення податковим органом інформації з рішення Бориславської міської ради №982 від 28.06.2022 до внутрішніх електронних баз не можуть слугувати підставою для покладення на платника податків додаткового податкового тягаря.

Більше того, у відзиві відповідач зазначає про правомірність застосування ставки 0,5%, тоді як у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях фактично застосовано ставку 0,42%, правове обґрунтування якої відповідач взагалі не навів.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено мінімальну заробітну плату станом на 1 січня 2023 року у розмірі 6700,00 грн.

Оскільки рішенням Бориславської міської ради від 28.06.2022 №982 для будівель промислових (код 1251) на 2023 рік встановлено ставку податку в розмірі 0,1% від розміру мінімальної заробітної плати, належна до застосування ставка становить 6,70 грн за 1 кв.м (6700 грн Ч 0,1%), а не 28,14 грн за 1 кв.м (6700 грн Ч 0,42%), застосована відповідачем.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки під час формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 19.06.2025 №1311559-2417-1309-UA46020010000073886, №1311592-2417-1309-UA46020010000073886, №1311635-2417-1309-UA46020010000073886 та №1311613-2417-1309-UA46020010000073886 контролюючий орган застосував неправильну ставку податку (0,42% замість 0,1%), що призвело до невірного визначення грошових зобов`язань за 2023 рік, а повноваження щодо обчислення податку фізичним особам та складання податкових повідомлень-рішень належать виключно контролюючому органу (п. 58.1 ст. 58, пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України), вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2206,45 грн з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 за подання позову в електронній формі через систему «Електронний суд» (квитанція №71759407 від 09.06.2025), що підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, то суд вказує таке.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги № 01/2025-04 від 01.04.2025 року.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов`язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Відповідно до предмету цього Договору Клієнт приймає на себе наступні зобов`язання, зокрема, оплатити Виконавцю вартість правової допомоги (Гонорар), а також відшкодувати реальні витрати, пов`язані з наданням правової допомоги.

Пунктом 4 Договору передбачено, що правова допомога, передбачена предметом цього Договору оплачується відповідно згідно акту виконаних робіт.

Як слідує зі змісту акта виконаних робіт від 01.05.2025 року, Виконавцем (Адвокатом Харечком В.І.) в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 ) виконано зобов`язання:

- складання та подання до суду позовної заяви – 10 000грн.

Необхідно звернути увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.

Щодо цього суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов`язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд враховує під час вирішення такого питання.

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Відтак з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72, 77, 78, 90, 134, 139, 241– 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026; ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 19 червня 2025 року:

№1311559-2417-1309- НОМЕР_2 ;

№1311592-2417-1309- НОМЕР_2 ;

№1311635-2417-1309- НОМЕР_2 ;

№1311613-2417-1309-UA46020010000073886.

3.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2206 (дві тисячі двісті шість) грн 45 коп.

4.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Грень Наталія Михайлівна