УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 208/3673/25
провадження № 51-4341 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду м. Кам'янського від 23 липня 2026 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2026 року та
встановив:
Як вбачається із касаційної скарги та копій судових рішень, вироком Заводського районного суду м. Кам'янського від 23 липня 2026 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Краматорська Донецької області, мешкаючого у АДРЕСА_1 , раніше судимого: 25 грудня 2007 року Приморським районним судом міста Маріуполя Донецької області за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років, звільненого 07 лютого 2018 року,
засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 вирішено рахувати з дня ухвалення цього вироку - 23 липня 2026 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_5 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 02 січня 2025 року по 23 липня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2026 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме, в умисному вбивстві, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за обставин, наведених у вироку.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність через суворість призначеного останньому покарання. В обґрунтування своїх вимог стверджує, що судами не було враховано всі дані про особу винного, зокрема, те, що останній має сталі соціальні зв'язки (перебуває в зареєстрованому шлюбі), неофіційно працевлаштований, визнав свою вину у вчиненому злочині, розкаявся, пояснив, що жалкує про скоєне, просив суд надати шанс виправитися. Враховуючи наведене, захисник вважає, що покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі санкції статті строком на 10 років буде справедливим та достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_5 .
Перевіривши доводи касаційної скарги та копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судами через призначення засудженому занадто суворого покарання не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання.
Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті, водночас визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивовано у вироку.
Судами першої та апеляційної інстанцій зазначені вимоги кримінального процесуального закону було дотримано, про що свідчить нижченаведене.
Як вбачається із копій судових рішень, обираючи винному ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким та пов`язане із злочинами проти життя та здоров`я особи, що виразилось в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині та є суспільно небезпечним.
Також районний суд,з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно взяв до уваги дані про особу ОСОБА_5 , який офіційно не працевлаштований, одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується нейтрально, раніше судимий 25 грудня 2007 року Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років та звільнений 07 лютого 2018 року, на обліку лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває, проходив лікування у Вільнянській спеціалізованій психіатричній лікарні у період з 08 по 14 листопада 2012 року з діагнозом: розлад особистості та поведінки органічної етіології (ЗЧМТ 2006 року), сихопатоподібний синдром, примусового лікування не потребував, перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Обставиною, що пом`якшує покарання винному суд визнав активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують винному покарання, судом не встановлено.
Враховуючи всі обставини в їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про необхідність призначення засудженому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років, яке повністю відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи та особі винного, а також, сприятиме меті покарання, буде достатнім для його виправлення та попередження в подальшому вчинення нових злочинів, як ним, так і іншими особами.
Водночас доводи касаційної скарги захисника про те, що судами не взято до уваги твердження сторони захисту про сталі соціальні зв'язки засудженого, визнання вини та його щире каяття, не заслуговують на увагу, з наступних підстав.
Так, як вірно зазначено апеляційним судом, наявність соціальних зв`язків винного ОСОБА_5 (перебування у зареєстрованому шлюбі) не є об`єктивною підставою для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років, враховуючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відносить до категорії особливо тяжкого злочину, та даних про його особу.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Як встановлено судами, з матеріалів провадження вбачається, що в них відсутні дані, які б підтверджували дійсне, відверте щире каяття винного ОСОБА_5 з приводу вчиненого та осуд своєї протиправної поведінки, і таке судом першої інстанції не встановлено, оскільки його поведінка не свідчила про наявність вказаної пом'якшуючої покарання обставини.
Враховуючи наведене, судами першої та апеляційної інстанцій правильно не було визнано пом?якшуючою обставиною щире каяття засудженого ОСОБА_5 , з чим погоджується і колегія суддів.
При цьому суд апеляційної інстанції, розглядаючи доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо можливості призначення засудженому менш суворого розміру покарання, правильно взяв до уваги, що з огляду на конкретні особливості вчинення злочину, а саме те, що ОСОБА_5 , нехтуючи загальнолюдськими цінностями, безжально, шляхом нанесення численних ножових поранень, холоднокровно вбив потерпілого, у сукупності з наведеними даними про особу засудженого, безумовно свідчать про те, що останній є виключно небезпечним для суспільства.
Тому доводи касаційної скарги захисника не спростовують висновків районного та апеляційних судів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, та не містять переконливих тверджень, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту щодо суворості призначеного покарання, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів касаційного суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті дотримання приписів ст. 414 КПК України. На думку Суду, за встановлених обставин, призначене ОСОБА_5 покарання не можна вважати невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Тому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України, та з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
При розгляді апеляційних скарг сторони захисту, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи скарг, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційні скарги залишив без задоволення, а вирок районного суду без зміни.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на неправильність застосування судами закону України про кримінальну відповідальність через суворість призначеного засудженому покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини.
Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з якими необхідно було б змінити або скасувати оскаржувані судові рішення, у провадженні не встановлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Отже, обґрунтування касаційної скарги захисника не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду м. Кам'янського від 23 липня 2026 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3