ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 160/1307/26
адміністративне провадження № К/990/40810/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 160/1307/26
за позовом керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області)
до Карпівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою заступниці керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (у складі судді Тулянцевої І.В.) від 08 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Баранник Н.П., Кругового О.О., Малиш Н.І.) від 05 серпня 2026 року
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2026 року керівник Криворізької південної окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (далі - Держекоінспекція) звернувся до суду з позовом до Карпівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (далі - Карпівська сільська рада, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Карпівської сільської ради щодо незабезпечення розроблення паспортів водних об`єктів та невстановлення охоронної зони водних об`єктів: руслового ставка площею 6,27 га (координати 47.690132°, 33.167095°), руслового ставка площею 7,58 га (координати 47.694121°, 33.161813°) та руслового ставка площею 5,77 га (координати 47.698302°, 33.157341°), розташованих в адміністративних межах Карпівської сільської ради неподалік від вулиці Набережної села Широка Дача Криворізького району Дніпропетровської області (далі - село Широка Дача);
- зобов`язати Карпівську сільську раду вжити заходів до організації робіт із встановлення охоронної зони зазначених водних об`єктів, закріплення її в натурі (на місцевості) та розроблення паспортів цих водних об`єктів відповідно до чинного законодавства України.
2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що під час моніторингу додержання законодавства про використання об`єктів водного фонду встановив, що в адміністративних межах Карпівської сільської ради поблизу села Широка Дача розташовані три руслові ставки на балці без назви в басейні р. Інгулець площею 6,27 га, 7,58 га та 5,77 га, які увійшли до інвентаризації водних об`єктів Дніпропетровської області 2021- 2023 років. За інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області, Карпівської сільської ради та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, паспортів цих водних об`єктів не розроблено, водоохоронних зон не встановлено, земельні ділянки під ними не сформовано і в Державному земельному кадастрі не зареєстровано, речових прав на них не оформлено, а документація із землеустрою щодо меж цих ділянок та водоохоронних зон до місцевого фонду документації із землеустрою не надходила.
Прокурор також указував, що Держекоінспекція ще у період з 07 по 13 серпня 2024 року під час перевірки Карпівської сільської ради виявила відсутність паспортів водних об`єктів та проєктів меж прибережних захисних смуг і невиконання заходів Програми охорони навколишнього природного середовища на території Карпівської сільської ради на 2021- 2025 роки щодо створення водоохоронних зон. За результатами перевірки Держекоінспекція склала акт від 13 серпня 2024 року № 71/2.2-7/24 і видала вимогу від 15 серпня 2024 року № 4-5797-22, яка зобов`язувала Карпівську сільську раду розробити паспорти на водні об`єкти та проєкти встановлення меж прибережних захисних смуг і винести їх у натуру. У відповідь Карпівська сільська рада повідомила про створення робочої групи з обстеження водних об`єктів, складення актів обстеження та розроблення комплексного плану просторового розвитку території громади, однак, за твердженням Прокурора, вимоги Держекоінспекції не виконала.
На звернення Прокурора від 19 серпня 2025 року та від 29 жовтня 2025 року Держекоінспекція підтвердила виявлені порушення, повідомила, що до суду не зверталася, та не заперечила проти представництва Прокурором інтересів держави в її особі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 08 квітня 2026 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року, повернув позовну заяву Прокурору на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Прокурор не довів бездіяльності Держекоінспекції та неможливості самостійного захисту інтересів держави; відповідь Держекоінспекції на лист Прокурора від 19 серпня 2025 року містить лише повідомлення, що вона не заперечує проти представництва Прокурором інтересів держави в її особі. Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що Карпівська сільська рада повідомляла Держекоінспекцію про вжиті заходи, зокрема про створення комісії для інвентаризації водних об`єктів, а Держекоінспекція перевірила Карпівську сільську раду, видала їй вимогу від 15 серпня 2024 року № 4-5797-22 і до листопада 2025 року контролювала її виконання.
5. Крім того, суд першої інстанції послався на Рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, зазначивши, що визнані неконституційними приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) хоча й зберігають чинність до 01 січня 2027 року, проте конституційне формулювання «у виключних випадках» не наділяє прокуратуру загальною чи альтернативною компетенцією щодо представництва інтересів держави в суді.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
6. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, заступниця керівника Дніпропетровської обласної прокуратури (далі також - скаржниця) подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. На обґрунтування касаційної скарги заступниця керівника Дніпропетровської обласної прокуратури зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статтю 131-1 Конституції України і статтю 23 Закону № 1697-VII, порушили вимоги статей 2, 5, 6, 53, 54, 72- 74, 76, 90, 169 і 242 КАС України, а також не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 360/4159/21, від 02 квітня 2024 року у справі № 560/15243/23 та від 14 липня 2026 року у справі № 240/28702/25 (щодо бездіяльності компетентного органу, який протягом розумного строку не звернувся до суду після того, як йому стало або мало стати відомо про порушення інтересів держави); Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 926/14/19 та від 09 червня 2021 року у справі № 920/839/20 (щодо підстав для представництва, якщо уповноважений орган повідомив прокурора, що обізнаний про порушення, але захисту не здійснює); Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 140/2916/22 (щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави).
8. Заступниця керівника Дніпропетровської обласної прокуратури стверджує, що Держекоінспекція понад 16 місяців не вживала заходів, а Прокурор звернувся до суду лише 19 січня 2026 року, через п`ять місяців після першого повідомлення (від 19 серпня 2025 року); у цій справі Прокурор виконував субсидіарну роль, оскільки Держекоінспекція самоусунулася від судового захисту інтересів держави у додержанні режиму охорони вод та земель водного фонду, який неможливо забезпечити без встановлення меж водоохоронних зон у натурі (на місцевості).
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
9. 31 серпня 2026 року заступниця керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
10. Верховний Суд ухвалою від 10 вересня 2026 року відкрив касаційне провадження і витребував із Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали справи; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.
11. Держекоінспекція та Карпівська сільська рада отримали 10 вересня 2026 року копію ухвали про відкриття касаційного провадження, проте не скористалися правом подати до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу.
12. Вища рада правосуддя рішенням від 06 жовтня 2026 року № 2047/0/15-26 звільнила суддю-доповідача у цій справі ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, а наказом Голови Верховного Суду від 06 жовтня 2026 року № 4929/0/5-26 її відраховано зі штату суду. У зв`язку з цим призначено повторний автоматизований розподіл справи № 160/1307/26, за результатами якого визначено новий склад колегії суддів: Берназюк Я.О. (суддя-доповідач), Чиркін С.М., Шарапа В.М.
13. Верховний Суд ухвалою від 10 листопада 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи з 11 листопада 2026 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
14. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.
15. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
16. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року не відповідають, а доводи касаційної скарги заступниці керівника Дніпропетровської обласної прокуратури є обґрунтованими з огляду на таке.
(І) Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді
17. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
18. Частина третя статті 23 Закону № 1697-VII визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
19. За змістом частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.
20. Частина четверта статті 53 КАС України передбачає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
21. Пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
22. Тобто прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16).
23. Таке звернення прокурора до суду узгоджується з пунктами 2, 3, 12 Рекомендації CM/Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» (Recommendation CM/Rec(2012)11 of the Committee of Ministers to member States on the role of public prosecutors outside the criminal justice system, adopted on 19 September 2012), згідно з якими у разі, якщо національна правова система наділяє прокурорів повноваженнями поза кримінальною юстицією, їхня місія полягає в представництві загальних або публічних інтересів, захисті прав людини та основоположних свобод і забезпеченні верховенства права. Такі повноваження мають бути визначені законом і не повинні порушувати принципу рівності сторін.
24. Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 червня 2026 року у справі «Саманюк проти України» (Samanyuk v. Ukraine, заява № 65686/17, пункти 27, 29, 30) зазначив, що суд зобов`язаний належно мотивувати своє рішення та відповісти на доречні й важливі доводи сторони, зокрема на посилання на попередні судові рішення в очевидно подібних справах.
25. Такий підхід узгоджується з Висновком Консультативної ради європейських суддів № 20 (2017) «Про роль судів у забезпеченні єдності застосування права» (Opinion No. 20 (2017) of the Consultative Council of European Judges on the role of courts with respect to the uniform application of the law, пункти 37, 38, підпункт «l» розділу VIII), відповідно до якого застосування попередньої судової практики вимагає врахування фактичних обставин і контексту відповідних справ, а відмінності між ними мають бути предметом належного аналізу.
26. Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, суд має оцінити наведені прокурором висновки Верховного Суду з урахуванням істотної подібності правовідносин та особливостей здійсненого компетентним органом захисту.
27. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 37- 40, 42, 43) дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
28. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
29. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.
30. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
31. Раніше Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (пункт 6.43) зазначила, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи уповноваженого органу про неможливість самостійно звернутися до суду, сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити відповідні інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження.
32. Тобто наявність в уповноваженого органу повноваження та процесуальної дієздатності для самостійного звернення до суду не виключає представництва прокурором інтересів держави. Підставою для такого представництва може бути нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним органом, обізнаним про відповідне порушення. Незвернення компетентного органу до суду за наявності відомого йому порушення інтересів держави може свідчити про нездійснення належного захисту, якщо вжиті ним інші заходи протягом розумного строку не забезпечили такого захисту. Зазначене стосується, зокрема, випадків, коли уповноважений орган лише проводив перевірки, видавав приписи чи вимоги, які залишилися невиконаними, або обмежувався листуванням з суб`єктом, який не усуває порушення вимог законодавства.
33. Повідомлення уповноваженого органу про розгляд питання, створення комісій чи інші підготовчі заходи, які не завершилися усуненням порушення, також не свідчать про належний захист публічного інтересу. Якщо уповноважений орган після отримання повідомлення прокурора протягом розумного строку самостійно не звернувся до суду і повідомив, що до суду не звертався або не заперечує проти представництва, то таке тривале невчинення належних дій достатньо підтверджує його бездіяльність.
34. Зазначене створює передумови для реалізації прокурором субсидіарної функції відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII. При цьому відсутність в обґрунтуванні прокурора чи в листах уповноваженого органу відомостей про обставини, які перешкоджали цьому органу звернутися до суду, не може бути підставою для повернення позовної заяви.
35. Аналогічну позицію щодо звернення прокурорів до суду в разі бездіяльності уповноважених органів, зокрема Держекоінспекції, Верховний Суд висловив у постановах від 25 січня 2023 року у справі № 360/4159/21, від 09 жовтня 2025 року у справі № 580/1249/25 (пункти 53- 55), від 17 червня 2026 року у справі № 500/5037/24 (пункти 58, 63) та від 14 липня 2026 року у справі № 240/28702/25 (пункти 57, 58).
36. Суд справедливості Європейського Союзу (далі - Суд ЄС) в рішенні від 11 січня 2024 року у справі Societatea Civila Profesionala de Avocati AB & CD v Consiliul Judetean Suceava and Others (ECLI:EU:C:2024:13, пункти 50, 54, 55, 58) щодо застосування пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції зазначив про те, що держави можуть установлювати процесуальні умови доступу до правосуддя в екологічних справах, однак такі умови не повинні позбавляти певні категорії осіб будь-якого права на звернення до суду. При цьому Конвенція не зобов`язує держави запроваджувати actio popularis, тобто право будь-кого оскаржити будь-яке рішення, дію чи бездіяльність у сфері довкілля.
37. Такий підхід Суду ЄС підтверджує, що національне законодавство має забезпечувати реальну можливість судового захисту екологічних інтересів через визначених законом суб`єктів та необхідність поєднувати ефективний захист екологічних інтересів держави з перевіркою визначених законом підстав для представництва цих інтересів прокурором.
38. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 926/14/19 (пункт 4.10) та у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 920/839/20 (пункт 3.15) у питанні застосування частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII також наголосив на тому, що у разі, якщо попереднє листування прокурора з уповноваженим органом мало характер інформування про вже виявлені прокурором порушення, а орган протягом розумного строку не відреагував або повідомив, що обізнаний про порушення (у тому числі до отримання інформації від прокурора), але не здійснював, не здійснює або не здійснюватиме захисту порушених інтересів, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим цієї частини. За таких обставин дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки відповідь органу дає змогу дійти висновку про нездійснення або неналежне здійснення ним захисту інтересів держави.
39. Верховний Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII у частині, в якій вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
40. Водночас у пунктах 3 та 4 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що визнані неконституційними приписи втрачають чинність із 01 січня 2027 року та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
41. Конституційний Суд України також наголосив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини Рішення від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025).
42. Прокурор звернувся до суду з цим позовом у січні 2026 року, тобто під час чинності приписів частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII.
43. Тому посилання суду першої інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 не може обґрунтовувати висновок про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, які мають оцінюватися за правилами частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII у чинній на час звернення до суду редакції.
44. Крім того, Рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 не встановлює для прокурора додаткового обов`язку доводити неможливість звернення компетентного органу до суду.
45. Отже, передбачений Конституцією України винятковий характер представництва прокурором інтересів держави не виключає можливості його здійснення за наявності встановлених законом підстав.
46. За доводами Прокурора, Карпівська сільська рада не виконала вимоги Держекоінспекції від 15 серпня 2024 року № 4-5797-22, зокрема щодо розроблення паспортів водних об`єктів, та понад рік після перевірки не зверталася до суду; на звернення Прокурора від 19 серпня 2025 року та від 29 жовтня 2025 року Держекоінспекція підтвердила порушення і не заперечила проти представництва.
47. Отже, Прокурор обґрунтовував звернення до суду тим, що орган місцевого самоврядування не забезпечив інтересів держави, а компетентний орган не захистив їх у судовому порядку. Однак суд першої інстанції зазначених обставин не перевірив, а суд апеляційної інстанції не усунув цього процесуального недоліку.
48. Винятковість і субсидіарність представництва прокурором інтересів держави гарантують умови, визначені частинами третьою та четвертою статті 23 Закону № 1697-VII, на час звернення Прокурора до суду з цим позовом.
(ІІ) Щодо порушення інтересів держави у сфері охорони водних об`єктів
49. Стаття 16 Конституції України визначає, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
50. Україна є стороною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція), 1998 року, яка зобов`язує державу забезпечувати ефективний судовий контроль за дотриманням екологічного законодавства.
51. Пункт 4 статті 9 Орхуської конвенції вимагає, щоб процедури доступу до правосуддя з питань довкілля забезпечували адекватні та ефективні засоби правового захисту, були справедливими, неупередженими, своєчасними і не пов`язаними з непомірно великими витратами.
52. Конституційний Суд України у Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зазначив, що в основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини). Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
53. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 296/704/21 (пункт 140) дійшла висновку, що інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси, зокрема інтереси територіальної громади, а прокурор, звертаючись до суду з метою захисту таких інтересів, у тому числі коли їх порушником є орган місцевого самоврядування, фактично діє в інтересах держави.
54. У справі, що розглядається, Прокурор обґрунтовував конкретний публічний інтерес у додержанні режиму охорони трьох руслових ставків, які увійшли до інвентаризації водних об`єктів Дніпропетровської області, та земель водного фонду під ними; за доводами Прокурора, без розроблення паспортів цих водних об`єктів та встановлення їх водоохоронних зон у натурі (на місцевості) такий режим забезпечити неможливо.
55. Такий інтерес стосується невизначеного кола осіб і може належати до екологічної складової інтересів держави у розумінні Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99.
56. Охорона водних об`єктів має значення і для виконання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, статті 360 та 361 якої передбачають розвиток співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища, зокрема щодо якості води та управління водними ресурсами.
57. Суд ЄС у рішенні від 20 грудня 2017 року у справі C 664/15 «Природоохоронна організація „Протект" із захисту природи, видів і ландшафтів проти Окружної адміністрації Гмюнда» (Protect Environmental Organisation Defending Nature, Species and the Countryside v Gmьnd District Authority, ECLI:EU:C:2017:987, пункти 34, 48, 86) розглянув питання доступу до правосуддя у сфері охорони водних ресурсів і наголосив на необхідності забезпечити ефективний судовий захист екологічних інтересів. Водночас Суд ЄС визнав право держав встановлювати процесуальні умови звернення до суду, тому цей європейський підхід не усуває обов`язку дотримуватися умов, які визначає національне законодавство.
(ІІІ) Щодо Держекоінспекції як органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах
58. Стаття 20-2 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-XII) відносить до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема:
- організацію і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про використання та охорону земель; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів (пункт «а» частини першої);
- надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, та здійснення контролю за їх виконанням (пункт «е» частини першої);
- внесення в установленому порядку до органів державної влади та органів місцевого самоврядування вимог щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання, відтворення та охорони природних ресурсів (пункт «і» частини першої);
- вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах (пункт «й» частини першої).
59. Таким центральним органом, відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (далі - Положення № 275), є Державна екологічна інспекція України (далі - Держекоінспекція України).
60. Згідно з пунктом 7 Положення № 275 Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
61. Положення № 275 в абзаці дев`ятому підпункту «б» підпункту 2, підпункті 3 та абзаці третьому підпункту 5 пункту 4 визначає повноваження Держекоінспекції України, аналогічні тим, що передбачені статтею 20-2 Закону № 1264-XII.
62. Отже, стаття 20-2 Закону № 1264-XII та норми Положення № 275 наділяють Держекоінспекцію України та її територіальні органи повноваженнями здійснювати державний нагляд (контроль) за додержанням органами місцевого самоврядування вимог законодавства про використання та охорону земель, про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, видавати їм обов`язкові до виконання приписи, вносити вимоги щодо приведення їхніх рішень у відповідність із законодавством і контролювати їх виконання. Якщо орган місцевого самоврядування таких приписів чи вимог не виконує, зазначені органи можуть в установленому порядку вжити заходів досудового врегулювання спору та звернутися до суду в межах визначених законом повноважень.
63. У постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 620/6905/22 Верховний Суд зазначив, що нездійснення, у тому числі й органами місцевого самоврядування, обов`язкових за законом заходів землеустрою щодо встановлення і закріплення на місцевості меж територій природно-заповідного фонду, вказує на порушення ними вимог законодавства щодо охорони земель, а державний нагляд (контроль) у цій сфері відносин здійснює саме Держекоінспекція України та її територіальні органи.
64. Відповідно до пункту 10 розділу II Положення про Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 24 лютого 2023 року № 40, зазначений міжрегіональний територіальний орган Держекоінспекції України вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
65. Отже, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) як територіальний орган Держекоінспекції України наділена повноваженнями здійснювати державний нагляд (контроль) за додержанням Карпівською сільською радою вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод, зокрема щодо встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, видавати їй обов`язкові до виконання приписи та звертатися до суду за захистом інтересів держави в межах визначених законом повноважень.
66. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Держекоінспекції, а спір щодо підстав представництва прокурором таких інтересів зводиться до того, чи здійснювала Держекоінспекція захист інтересів держави.
(ІV) Щодо оцінки судами попередніх інстанцій підстав для представництва
67. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що Держекоінспекція ще у серпні 2024 року перевірила Карпівську сільську раду, склала акт від 13 серпня 2024 року № 71/2.2-7/24 і видала вимогу від 15 серпня 2024 року № 4-5797-22 щодо приведення у відповідність із законодавством, зокрема в частині розроблення паспортів водних об`єктів.
68. Пред`являючи позов, Прокурор зазначав, що Карпівська сільська рада вимоги Держекоінспекції не виконала, а Держекоінспекція на звернення Прокурора від 19 серпня 2025 року та від 29 жовтня 2025 року підтвердила виявлені порушення, повідомила, що до суду не зверталася, та не заперечила проти представництва Прокурором інтересів держави в її особі.
69. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили наведеного Прокурором обґрунтування підстав для представництва, зокрема, не оцінили того, чи підтверджують долучені Прокурором до позовної заяви листи, що його звернення до Держекоінспекції мали характер інформування про вже виявлені порушення, а Держекоінспекція у відповідь повідомила, що обізнана з ними, але захисту інтересів держави в судовому порядку не здійснювала і не заперечує проти представництва.
70. Натомість суди попередніх інстанцій поклали на Прокурора обов`язок довести неможливість самостійного захисту Держекоінспекцією інтересів держави та навести обставини, які перешкоджали їй звернутися до суду, що не узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 43 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, а також у пункті 6.43 постанови від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, відповідно до якого нез`ясування причин незвернення компетентного органу до суду не виключає підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави.
71. Такий мотив повернення позовної заяви Верховний Суд визнав помилковим у постанові від 14 липня 2026 року у справі № 240/28702/25 (пункти 57, 58).
72. Згода Держекоінспекції на представництво Прокурором інтересів держави в її особі за відсутності її власного звернення до суду може свідчити про нездійснення нею судового захисту цих інтересів.
73. Суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку, що Держекоінспекція здійснювала захист інтересів держави, оскільки перевірила Карпівську сільську раду, видала їй вимогу і до листопада 2025 року контролювала її виконання. Обмежившись переліком контрольних заходів Держекоінспекції та повідомленнями Карпівської сільської ради про створення комісії для інвентаризації водних об`єктів, суди не з`ясували, чи призвели ці заходи до усунення порушення, на яке посилався Прокурор, тобто до розроблення паспортів трьох руслових ставків і встановлення їх водоохоронних зон.
74. Європейський підхід до екологічного правосуддя вимагає не лише закріпити в законі судові процедури, а й забезпечити їх практичну ефективність. Європейська Комісія у Повідомленні про доступ до правосуддя в екологічних справах (Commission Notice on Access to Justice in Environmental Matters, C/2026/3962, пункти 94- 99, 164- 166), яке узагальнює практику Суду ЄС, наголосила на важливості доступу до судового контролю за рішеннями, діями та бездіяльністю публічних органів і наявності ефективних засобів правового захисту.
75. У справі, що розглядається, зазначені підходи кореспондуються з обов`язком судів попередніх інстанцій оцінити не лише формальне здійснення Держекоінспекцією контрольних повноважень, а й достатність вжитих нею заходів для захисту інтересів держави, а отже, і наявність підстав для представництва прокурором цих інтересів у суді, передбачених частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII.
76. Також суди першої та апеляційної інстанцій не оцінили, чи можна вважати такі заходи захистом інтересів держави, якщо вимога Держекоінспекції, за доводами Прокурора, понад рік залишалася невиконаною, а сама Держекоінспекція до суду не зверталася.
77. Верховний Суд у постановах від 25 січня 2023 року у справі № 360/4159/21 та від 17 червня 2026 року у справі № 500/5037/24 (пункт 58), скасовуючи судові рішення про повернення позовних заяв прокурорів або залишення їх без розгляду та направляючи справи для продовження розгляду, зазначав, що тривале невиконання органом місцевого самоврядування приписів контролюючого органу, обмеження уповноваженого органу листуванням з відповідачем, яке не усунуло порушення, та незвернення цього органу до суду після того, як йому стало відомо про триваюче порушення інтересів держави, мають значення для вирішення питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII.
78. Питання про те, чи виконала Карпівська сільська рада вимогу Держекоінспекції та чи допустила вона протиправну бездіяльність, стосується суті спору і підлягає вирішенню під час розгляду справи.
79. Верховний Суд також враховує підхід Суду ЄС, викладений у рішенні Великої палати від 19 грудня 2019 року у справі C 752/18 «Німецька екологічна допомога проти Вільної держави Баварія» (Deutsche Umwelthilfe eV v Freistaat Bayern, ECLI:EU:C:2019:1114, пункти 33- 40), згідно з яким ефективність судового захисту у сфері охорони довкілля залежить від реальної можливості забезпечити виконання відповідних юридичних обов`язків.
80. Разом з тим належність і ефективність заявленого способу захисту суд оцінює під час вирішення спору по суті, і ця оцінка не може підміняти передбаченої статтями 53 та 169 КАС України перевірки підстав для звернення прокурора до суду.
81. На стадії вирішення питання про відкриття провадження суд перевіряє наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави, не вирішуючи при цьому питання обґрунтованості позовних вимог по суті. При цьому, як наголосила Велика Палата Верховного Суду у пункті 42 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу.
82. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки сукупності наведених Прокурором обставин, зокрема тривалості невиконання вимоги Держекоінспекції, результативності вжитих нею заходів, змісту листування та відсутності її самостійного звернення до суду.
83. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави та повернення позовної заяви є передчасним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
84. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
85. Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину третю статті 23 Закону № 1697-VII, частину четверту статті 53 та пункт 7 частини четвертої статті 169 КАС України, що призвело до постановлення незаконної ухвали про повернення позовної заяви, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
86. Тому касаційна скарга заступниці керівника Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу заступниці керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року скасувати, а справу № 160/1307/26 направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа