ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року
м. Київ
справа №160/25261/25
адміністративне провадження № К/990/26092/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року (суддя Маковська О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року (судді: Семененко Я.В. (головуючий), Добродняк І.Ю., Суховаров А.В.) у справі № 160/25261/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), третя особа - Дніпровська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: форми «Ф» від 02.08.2024 №2665183-2413-0464- НОМЕР_1 ; форми «Ф» від 02.08.2024 №2665186-2413-0464- НОМЕР_1 ; форми «Ф» від 03.04.2025 №288313-2412-0464- НОМЕР_1 ; форми «Ф» від 03.04.2025 №288200-2412-0464-UA12020010000033698.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган приймаючі оскаржувані податкові повідомлення-рішення діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки висновки відповідача викладені ним у акті перевірки є хибними та такими, які не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах. Позивач зазначає про те, що за рішеннями суду було припинено право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку площею 0,2704 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0298, адреса: АДРЕСА_1 , з 22.04.2021 (дата набрання законної сили рішенням у справі №202/2864/20); на земельну ділянку площею 0,389 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0299, адреса: АДРЕСА_1 , з 01.08.2022 (дата набрання законної сили заочним рішенням у справі №202/2863/20). Відтак, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування ОСОБА_1 податкових зобов?язань із земельного податку починаючи з 22.04.2021 по земельній ділянці площею 0,2704 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0298, та з 01.08.2022 по земельній ділянці площею 0,389 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0299.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на момент формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивач була власником земельних ділянок, а саме: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1210100000:04:186:0298, площа 0,2704 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, дата державної реєстрації 21.01.2020; АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1210100000:04:186:0299, площа 0,389 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, дата державної реєстрації 21.01.2020, а тому приймаючи вказані податкові повідомлення-рішення відповідач діяв у межах та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 160/25261/25 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа - платник податків, у тому числі земельного податку з фізичних осіб.
У 2020 році позивачем було придбано дві земельні ділянки, а саме:
1) земельна ділянка площею 0,2704 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0298, адреса: АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу №180 від 21.02.2020;
2) земельна ділянка площею 0,389 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0299, адреса: АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу №181 від 21.02.2020.
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на момент формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивач була власником земельних ділянок, а саме: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1210100000:04:186:0298, площа 0,2704 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, дата державної реєстрації 21.01.2020; АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1210100000:04:186:0299, площа 0,389 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, дата державної реєстрації 21.01.2020.
Відповідачем було сформовано податкові повідомлення-рішення із земельного податку: за податковий період 2024 рік: від 02.08.2024 №2665183-2413-0464-UA12020010000033698 у сумі 31 553,03 грн, (м. Дніпро, вул. Усенка, 2А, кадастровий номер: 1210100000:04:186:0298); від 02.08.2024 №2665186-2413-0464-UA12020010000033698 у сумі 128 945,60 грн, (м. Дніпро, вул. Усенка, 1А, кадастровий номер: 1210100000:04:186:0299): за податковий період 2025 рік: від 03.04.2025 №288313-2413-0464-UA12020010000033698 у сумі 35 339,40 грн, (м. Дніпро, вул. Усенка, 2А, кадастровий номер: 1210100000:04:186:0298); 03.04.2025 №288200-2413-0464-UA12020010000033698 у сумі 144 419,08 грн, (м. Дніпро, вул. Усенка, 1А, кадастровий номер: 1210100000:04:186:0299).
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. Позивач у касаційній скарзі зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень (щодо нарахування податкових зобов`язань по земельному податку за 2024 - 2025 роки) не було враховано, що рішеннями суду у справах №202/2864/20 та №202/2863/20, які набрали законної сили, припинено право власності позивачки на земельну ділянку площею 0,2704 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0298, адреса: АДРЕСА_1 , на земельну ділянку площею 0,389 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0299, адреса: АДРЕСА_1 , то з 22.04.2021 по земельній ділянці 1210100000:04:186:0298 та з 01.08.2022 по земельній ділянці 1210100000:04:186:0299 позивач вже не був власником земельних ділянок, а отже, й не був платником земельного податку за такі.
Також позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення по земельному податку з фізичних осіб за 2021, 2022 та 2023 роки оскаржувались ОСОБА_1 у справі № 160/24758/25. Так, у справі № 160/24758/25 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Дніпровська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 в адміністративній справі №160/24758/25 - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 в адміністративній справі № 160/24758/25- залишено без змін. Таким чином, рішенням суду у справі № 160/24758/25, яке набрало законної сили, повідомлення-рішення по земельному податку з фізичних осіб винесені відносно ОСОБА_1 за попередні роки (2021, 2022 та 2023 роки) визнано протиправними та скасовано за аналогічних до цієї справи обставин (з урахуванням вказаних рішень судів, якими припинено право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки).
Крім того, позивач звертає увагу, що ціна позову у даній справі становить 340 257,11 грн, а тому з урахуванням положень пункту 4 частини четвертої статті 12 та пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України ця справа мала бути розглянута виключно за правилами загального позовного провадження, оскільки у цій справі оскаржуються рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує для фізичних осіб сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
8. Відповідач та Дніпровська міська рада надіслали відзиви на касаційну скаргу, в якому вказують на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просять залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
9. Касаційний розгляд справи проведено в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
10. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
11. Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
12. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
У підпункті 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України встановлено, що платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1.1); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (підпункт 269.1.1.2).
Відповідно до підпункту 270.1.1.1 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності.
Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є:
а) дані державного земельного кадастру;
б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);
е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.
Відповідно до пунктів 287.1, 287.2 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня.
Пунктом 287.10 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Таким чином, з аналізу наведених положень законодавства, вбачається, що платниками земельного податку, зокрема, є власники земельних ділянок. Тоді як, у разі припинення права власності плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності у поточному році.
Так, відповідно до статті 378 Цивільного кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02 липня 2019 року (справа № 48/340), від 12 березня 2019 року (справа № 911/3594/17), від 19 січня 2021 року (справа № 916/1415/19), відомості Державного реєстру презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.
Отже, за загальним правилом, якщо особа заперечує актуальність відомостей, внесених до Державного реєстру, останні можуть бути спростовані шляхом надання для дослідження документів, на підставі яких може бути доведено чи спростовано приналежність належного йому майна до об`єкта оподаткування у розумінні вимог податкового законодавства.
У справі, що розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.03.2021 у справі №202/2864/20 (яке набрало законної сили 22.04.2021), позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради задоволено частково, зокрема:
- витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2704 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0298, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937242412101;
- припинено право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2704 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0298, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937242412101;
- скасовано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наступні записи про державну реєстрацію права власності: за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №180 від 21 лютого 2020, номер запису про право власності 35614271, державний реєстратор - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кейтельгіссер О.М.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року у справі №202/2864/20 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2021 року в частині скасування в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наступні записів про державну реєстрацію права власності земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2704 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0298 - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зокрема: скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кейтельгіссер Олександри Михайлівни від 21 лютого 2020 року, індексний № 51270614, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2704 га, з кадастровим № 1210100000:04:186:0298, за адресою АДРЕСА_1 , (номер запису про право власності 35614271, дата та час державної реєстрації 21 лютого 2020 року 17:05:27).).
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.06.2022 у справі №202/2863/20 (яке набрало законної сили 01.08.2022), позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, задоволено повністю, зокрема:
- витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,389 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0299, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937233712101;
- припинено право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,389 га, кадастровий номер 1210100000:04:186:0299, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937233712101 та скасовано в державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №181 від 21.02.2020 року, номер запису про право власності: 35614444, державний реєстратор приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна.
Суд звертає увагу, що пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює обов`язковість судового рішення.
Вказані судові рішення, якими припинено право власності позивача на спірні земельні ділянки, набрали законної сили та в силу вимог статті 129 Конституції України є обов`язковими до виконання.
13. Таким чином, Суд зазначає, що у справі, що розглядається судами першої та апеляційної інстанції встановлено (що не заперечується та не спростовується сторонами у справі жодними належними, достатніми та допустимими доказами), що на момент прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач вже не був власником вказаних земельних ділянок, на які відповідачем було здійснено відповідні нарахування, а тому позивач не є платником земельного податку за спірними земельними ділянками.
14. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд неодноразово розглядав питання застосування частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України та висловлював позицію про те, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені і вони такі обставини не заперечують (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду України від 23 лютого 2015 року № 6-327цс15, Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 520/14170/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17).
При цьому, Суд звертає увагу, що у відзивах на касаційну скаргу контролюючий орган та Дніпровська міська рада не заперечують, що вказаними судовими рішеннями було припинено право власності позивача на спірні земельні ділянки задовго до прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо нарахування земельного податку за 2024 -2025 роки.
15. Також, Суд звертає увагу, що згідно з положеннями частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
19 липня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» № 3831-IX від 19.06.2024, яким у Кодекс адміністративного судочинства України, яким суттєво були змінені правила диференціації малозначних спорів у адміністративному судочинстві.
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (тут та далі у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до положень пункту 4 частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб -підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб» вживається у значенні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відкриття провадження в адміністративній справі Дніпропетровським Хмельницьким окружним адміністративним судом відбулось у 2025 році.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028,00 грн.
Таким чином, на час відкриття провадження у справі Дніпропетровського окружним адміністративним судом (25 липня 2025 року) та обрання порядку позовного провадження (загальне або спрощене без виклику сторін), в якому розглядатиметься дана справа, прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 3028,00 грн. У даній справі позивач звернувся з позовом як фізична особа та ціна позову у даній справі становить 340 257,11 грн, тобто ціна позову у справі, що розглядається перевищує граничну межу у розмірі - 302 800,00 грн (3028,00х100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році), яка встановлена пунктом 4 частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та є більшою законодавчої межі в розмірі 242 240,00 грн (3028,00х80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році), яка встановлена пунктом 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також вказана сума перевищує межу, яка встановлена у пункті 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України та визначає справи незначної складності для цілей Кодексу адміністративного судочинства України, у тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 90 840,00 грн (3028,00х30).
Отже, даний спір щодо оскарження фізичною особою вказаних податкових повідомлень-рішень згідно вказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України не є справою незначної складності та мав розглядатись за правилами загального позовного провадження.
Суд звертає увагу, що положеннями частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Водночас, Суд зазначає, що розгляд цієї справи судом у порядку спрощеного позовного провадження не призвів до унеможливлення встановлення фактичних обставин у цій справі, що позбавляють Суд можливості прийняття остаточного судового рішення, яке б вирішило спір між сторонами, і реалізувало мету, з якою касаційне провадження було відкрито.
16. Щодо врахування судами попередніх інстанцій окремих висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2025 року у справі № 560/9003/24, Суд зазначає, що такі, пов`язані, серед іншого з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження. При цьому у наведеній постанові Верховного Суду, зокрема, наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та відповідних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати висновки контролюючого органу про порушення платником податку вимог чинного податкового законодавства у конкретному спірному випадку.
17. Таким чином, Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків щодо відсутності правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Ф» від 02.08.2024 №2665183-2413-0464-UA12020010000033698; форми «Ф» від 02.08.2024 №2665186-2413-0464-UA12020010000033698; форми «Ф» від 03.04.2025 №288313-2412-0464-UA12020010000033698; форми «Ф» від 03.04.2025 №288200-2412-0464-UA12020010000033698.
18. Крім того, колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
19. Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
20. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
21. Згідно з частинами першою - третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
22. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм права, яке призвело до неправильного вирішення справи щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Ф» від 02.08.2024 №2665183-2413-0464-UA12020010000033698; форми «Ф» від 02.08.2024 №2665186-2413-0464-UA12020010000033698; форми «Ф» від 03.04.2025 №288313-2412-0464-UA12020010000033698; форми «Ф» від 03.04.2025 №288200-2412-0464-UA12020010000033698, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 160/25261/25 підлягає задоволенню.
23. Щодо заявленого позивачем клопотання про розподіл судових витрат, зокрема, щодо стягнення на їйого користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплаченого судового збору, Суд зазначає наступне.
Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви - 2722,06 грн, апеляційної скарги - 3266,47 грн, касаційної скарги - 5444,11 грн, що відповідає розміру судового збору, який підлягав сплаті позивачем за вчинення відповідних процесуальних дій згідно з вимогами Закону України «Про судовий збір».
Крім того, згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Відповідно до статті 19 Закону України № 5076-VI від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
В клопотанні про розподіл судових витрат позивач просить суд стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 20 000,00 грн (розгляд справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
На підтвердження факту понесення зазначених витрат позивачем було надано, а матеріали справи містять, договір про надання правової допомоги, протокол узгодження вартості та обсягу правової допомоги, акти приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги та відповідні платіжні інструкції.
Суд оцінивши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження наданих послуг, з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також часу, який витратив адвокат на підготовку позову, апеляційної та касаційної скарги, вважає справедливою та співмірною заявлену позивачем суму витрат на професійну допомогу та вважає за можливе призначення компенсації зазначених витрат в загальному розмірі - 20 000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області підлягають стягненню такі судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги на загальну суму 12 249,25 грн, витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій на загальну суму 20 000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 160/25261/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області: форми «Ф» від 02.08.2024 №2665183-2413-0464-UA12020010000033698, форми «Ф» від 02.08.2024 №2665186-2413-0464- НОМЕР_1 , форми «Ф» від 03.04.2025 №288313-2412-0464- НОМЕР_1 , форми «Ф» від 03.04.2025 №288200-2412-0464-UA12020010000033698.
Стягнути на користь фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги на загальну суму 12 249 (дванадцять тисяч двісті сорок дев`ять гривень) 25 копійок та витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, на загальну суму 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.Я.Олендер
І.А. Гончарова
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду