ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141414541

Озвучення тимчасово недоступне

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Львів

Справа № 260/3989/25 пров. № А/857/18931/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Мандзія О.П.,

Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 260/3989/25 за адміністративним позовом першого заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» про визнання протиправними дій,-

суддя в 1-й інстанції – Микуляк П.П.,

дата ухвалення рішення - 27.02.2026,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - не вказано.

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі – відповідач 1), Філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» (далі – відповідач 2) у якому позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» щодо невжиття належних заходів із винесення в натурі (на місцевості) меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний», шляхом замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду;

2) зобов`язати останню забезпечити розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» загальною площею 461,0 га, його погодження та затвердження.

Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Ради Міністрів Української РСР комітету від 28.10.1974 №500 з метою охорони та збереження в природному стані лісові заказники загальнодержавного значення передбачено затвердження положення про кожний заказник загальнодержавного значення з урахуванням його особливостей. Положення про лісовий заказник загальнодержавного значення «Росішний» затверджено Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.10.2002 № 413.

Відповідно до зазначеного Положення, лісовий заказник загальнодержавного значення входить до складу природно - заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Лісовий заказник загальнодержавного значення загальною площею 461 гектар, розташований на території Воловецького району Закарпатської області в кварталах 19, 24, 25 Нижньоволовецького лісництва ДП «Воловецьке лісове господарство».

Зазначена земельна ділянка оголошена заказником, для охорони ялицево - букових, грабово-ялицево-букових, буково-ялицевих пралісів з домішкою явора, ільма та елітного ялицевого насадження. Розташована на південно - західному мегасхилі Боржавського масиву між вершинами гір Стій та Великий Верх на висоті 800-1500 м. над рівнем моря.

Межі Заказника встановлюються в натурі, оформляються відповідними знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування з детальною характеристикою в таксаційних описах, територіальних органів Держземагентства та Землекористувача, відображаються у відповідних формах статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма № 6-зем) та землевпорядній документації, обов`язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій (п. 1.7 Положення). Заказник створено з метою збереження в природному стані цінного лісового масиву (ялицевий праліс віком понад 250 років) на схилах полонини Стой (п. 2.1 Положення).

Забезпечення заказника землекористувачем здійснюється у межах режиму території. На землекористувача у межах заказника оформляється у встановленому порядку охоронне зобов`язання щодо додержання встановленого режиму території. Органи місцевого самоврядування та виконавчої влади сприяють охороні й збереженню території Заказника. Режим території Заказника враховується при розробці регіональних та інших планів, проектів будівництва, схем з розвитку, землевпорядкуванні тощо. Державний контроль за додержанням режиму території Заказника здійснюється Державною екологічною інспекцією України (п. п. 3.4-3.8 Положення).

Відповідно до охоронного зобов`язання від 19.07.2012, виданого начальником державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області, ДП «Воловецьке ЛГ, як землекористувач зобов`язався забезпечувати режим охорони та збереження цінного лісового масиву (ялицевий праліс віком понад 250 років) на схилах полонини Стой, що знаходиться на території лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» загальною площею 461 га без вилучення від землекористувача.

Вказаними охоронним зобов`язанням на останнього покладені обов`язки, щодо збереження винесених у натурі меж та нанесення на їх планово-картографічний матеріал із встановленням інформаційних щитів і знаків.

Листом Філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» обласну прокуратуру повідомлено, що остання не замовляла роботи щодо виготовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду - лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний».

Отже, відповідачі допустили протиправну бездіяльність, що полягає у незабезпеченні проведення робіт із винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду - лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» в натурі шляхом розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 260/3989/25 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» щодо невжиття належних заходів із винесення в натурі (на місцевості) меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний», шляхом замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Зобов`язано Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» забезпечити розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» загальною площею 461,0 га, його погодження та затвердження.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що прокуратура не мала повноважень на звернення до суду у цій справі. Відповідач зауважив, що ДП «Ліси України» не є суб`єктом владних повноважень. Право вимоги за позовом до юридичної особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, виникає лише в тому випадку коли таке право надано суб`єкту владних повноважень в силу закону. Приписи Положення про лісовий заказник загальнодержавного значення «Росішний» не мають прямого припису щодо покладення на відповідача обов`язку розроблення проекту землеустрою, проведення робіт із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення та її охоронної зони, шляхом закріплення їх в натурі. Вважає, що цей обов`язок належить обласній державній адміністрації.

Закарпатська обласна державна адміністрація подала відзив на апеляційну скаргу у якому зазначила, що на землекористувача земельної ділянки, на якій створено лісовий заказник без вилучення земельної ділянки, згідно з охоронним зобов`язанням покладаються додаткові обов`язки, які стосуються забезпечення додержання встановленого режиму охорони та збереження території заказника.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що постановою Ради Міністрів Української РСР комітету від 28.10.1974 № 500 з метою охорони та збереження в природному стані лісові заказники загальнодержавного значення передбачено затвердження положення про кожний заказник загальнодержавного значення з урахуванням його особливостей.

Положення про лісовий заказник загальнодержавного значення «Росішний» затверджено Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.10.2002 №413.

Відповідно до зазначеного Положення, лісовий заказник загальнодержавного значення входить до складу природо - заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Лісовий заказник загальнодержавного значення загальною площею 461 гектар, розташований на території Воловецького району Закарпатської області в кварталах 19, 24, 25 Нижньоволовецького лісництва ДП «Воловецьке лісове господарство».

Забезпечення Заказника здійснюється режиму території у межах Землекористувачем. На Землекористувача у межах Заказника оформляється у встановленому порядку охоронне зобов`язання щодо додержання встановленого режиму території. Органи місцевого самоврядування та виконавчої влади сприяють охороні й збереженню території Заказника. Режим території Заказника враховується при розробці регіональних та інших планів, проектів будівництва, схем з розвитку, землевпорядкуванні тощо. Державний контроль за додержанням режиму території Заказника здійснюється Державною екологічною інспекцією України (п. п. 3.4-3.8 Положення).

Відповідно до охоронного зобов`язання від 19.07.2012, виданого начальником державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області, ДП «Воловецьке ЛГ» як землекористувач зобов`язався забезпечувати режим охорони та збереження цінного лісового масиву (ялицевий праліс віком понад 250 років) на схилах полонини Стой, що знаходиться на території лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» загальною площею 461 га без вилучення від землекористувача.

Також вказаними охоронним зобов`язанням на останнього покладені обов`язки щодо збереження винесених у натурі меж та нанесення їх на плановокартографічний матеріал із встановленням інформаційних щитів і знаків.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.02.2022 до Реєстру внесено запис про припинення юридичної особи ДП «Воловецьке ЛГ», підстава рішення щодо реорганізації, правонаступник - Державне підприємство «Свалявське лісове господарство».

В подальшому наказом ДП «Ліси України» № 1915 від 18.10.2024 «Про припинення філії «Свалявське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» вказану філію припинено шляхом її закриття, а також ухвалено рішення про забезпечення передачі активів та пасивів до філії «Карпатський лісовий офіс» згідно із затвердженим передавальним актом.

28 березня 2025 року листом №5908/39.7.1-2025 Філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» обласну прокуратуру повідомлено, що остання не замовляла роботи щодо виготовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду - лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний».

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №10-7-0.31-1076/2-25 від 06.03.2025 року в Головному управлінні відсутня інформація стосовно розроблення землевпорядної документації та закріплення меж в натурі (на місцевості) об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - лісового заказника загальнодержавного значення "Росішний".

Отже, відповідач 1 не провів передбачені ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст. 47 Закону України «Про землеустрій» роботи із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» шляхом закріплення їх в натурі (на місцевості), підтвердженням чого є відсутність проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду - лісовий заказник загальнодержавного значення «Росішний», та відомостей про її межі та охоронну зону в Державному земельному кадастрі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення проведення робіт із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» та щодо не встановлення охоронної зони вказаного лісового заказника.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким.

Конституція України визначає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 1311).

Конституційний Суд України у Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 роз`яснив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень / функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Крім того, апеляційний суд зважає на наступні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону № 1697-VII, передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18 та від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 визначила «інтерес держави» як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Також колегія суддів звертає увагу на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, згідно з якою прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі; достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, тоді як суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень відповідного органу державної влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Стверджуючи про бездіяльність компетентних органів, як підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави, заявник вказав на такі обставини.

Положенням про Державну екологічну інспекцію в Закарпатській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12.02.2021 № 49 передбачено, що інспекція здійснює нагляд (контроль) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності додержання вимог законодавства про охорону використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Позивач листом від 21.03.2025 № 12-241ВИХ-25 витребував у Філії «Карпатський лісовий офіс ДСГП «Ліси України» інформацію про встановлення в натурі меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний».

28 березня 2025 року листом №5908/39.7.1-2025 Філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» обласну прокуратуру повідомлено, що остання не замовляла роботи щодо виготовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду - лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний».

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №10-7-0.31-1076/2-25 від 06.03.2025 року в Головному управлінні відсутня інформація стосовно розроблення землевпорядної документації та закріплення меж в натурі (на місцевості) об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - лісового заказника загальнодержавного значення "Росішний".

12.05.2025 року позивач листом № 12-440 ВИХ-25 звернувся до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області з проханням повідомити позивача чи вживались заходи щодо вирішення питання про встановлення меж в натурі території лісового заказника загальнодержавного значення "Росішний".

Листом від 16.05.2025 № 15751-25 Державна екологічна інспекція у Закарпатській області повідомила позивача, що Інспекція не проводила заходи державного контролю за діяльність філії «Карпатський лісовий офіс» та не зверталася до суду про визнання бездіяльності відповідача 2 щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення в натурі меж території лісового заказника загальнодержавного значення "Росішний".

На думку прокуратури, бездіяльність Державної екологічної інспекції в Закарпатській області і особі філії «Карпатський лісовий офіс ДСГП «Ліси України» щодо не спонукання філії вчинити дії зі встановлення меж охоронної зони в натурі на об`єкті природно-заповідного фонду є достатньою підставою для звернення до суду з позовом в інтересах Державної екологічної інспекції України.

Апеляційний суд вважає, що у справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII. Зокрема, було вказано на бездіяльність Державної екологічної інспекції в Закарпатській області, яка не звертається з позовом в суд до відповідача задля вжиття заходів із встановлення меж в натурі об`єкта природно-заповідного фонду. Позовна заява прокурора містить посилання на норми законодавства, докази листування з Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області, а також обґрунтування суспільно значущого характеру порушення.

Що стосується суті спору апеляційний суд зазначає наступне.

У статті 2 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Відповідно до статей 43, 44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до частини 1 статті 45 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Положеннями статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про природно-заповідний фонд» для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

У статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» вказано, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених пам`ятками природи, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Частиною 6 статті 53 Закону визначено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Статтею 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

Згідно з статтею 1, 2 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення. Землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 20 Закону України «Про землеустрій», землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про землеустрій» одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про землеустрій», замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

За змістом статті 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

Наведені вище норми передбачають ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Встановлення меж територій природно-заповідного фонду є одним з обов`язкових за законом заходів із землеустрою, який забезпечує закріплення на місцевості меж цих територій з метою їх раціонального використання та охорони.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 260/1681/23 та від 28 серпня 2025 року у справі № 600/3379/23-а.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до охоронного зобов`язання від 19.07.2012, виданого начальником державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області, ДП «Воловецьке ЛГ» як землекористувач зобов`язався забезпечувати режим охорони та збереження цінного лісового масиву (ялицевий праліс віком понад 250 років) на схилах полонини Стой, що знаходиться на території лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» загальною площею 461 га без вилучення від землекористувача.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.02.2022 до Реєстру внесено запис про припинення юридичної особи ДП «Воловецьке ЛГ», підстава рішення щодо реорганізації, правонаступник - Державне підприємство «Свалявське лісове господарство».

В подальшому наказом ДП «Ліси України» № 1915 від 18.10.2024 «Про припинення філії «Свалявське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» вказану філію припинено шляхом її закриття, а також ухвалено рішення про забезпечення передачі активів та пасивів до філії «Карпатський лісовий офіс» згідно із затвердженим передавальним актом.

Відповідно до пункту 2.2.11. Положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 20 жовтня 2025 року № 1692 предметом діяльності Філії є забезпечення дотримання заповідного режиму та вимог щодо охорони територій та об`єктів природно заповідного фонду, які розташовані на землях, що закріплені за філією, під час здійснення господарської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

З огляду на вищенаведене, саме на державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» покладено обов`язок із вчинення дій по організації розробки проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду, а саме лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний», визначення та закріплення на місцевості її меж та охоронної зони.

Статтею 30 Закону України «Про землеустрій» та п. 3 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення зобов`язано погоджувати зі структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

Визначення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» та визначення її охоронної зони може проводитися лише на підставі проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, погодженого з Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, а відомості про встановлені межі мають бути внесені до Державного земельного кадастру.

Зважаючи на те, що відповідач проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду - заказника не розробив, її межі та охоронні зони не визначені та не закріплені в натурі (на місцевості), що свідчить про невиконання відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо належного забезпечення режиму охорони пам`ятки природи. Відсутність відповідної землевпорядної документації унеможливлює встановлення правового режиму охорони об`єкта, що, в свою чергу, створює ризики порушення вимог природоохоронного законодавства та знижує рівень правового захисту об`єкта як складової частини природно-заповідного фонду України.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача щодо незабезпечення проведення робіт із винесення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний» та щодо не встановлення охоронної зони вказаного заказника.

Апеляційний суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість з`ясування належності відповідачів, їх заміна у разі необхідності та встановлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

Як зазначено вище, предметом діяльності відповідача є, зокрема, розробка проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля переданої йому території, в тому числі лісового заказника загальнодержавного значення «Росішний».

Отже, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» є належним відповідачем у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 260/3989/25 залишити - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя

О. П. Мандзій

судді

Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар