П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/11680/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
11 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
В С Т А Н О В И В :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі також Відділ) про визнання протиправною та скасування постанови від 08 травня 2024 року №ПШ036720 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 гривень.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу від 08 травня 2024 року №ПШ036720. Стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 3028 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
Ухвалюючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив із того, що транспортний засіб DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить позивачу на праві власності, однак переданий в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ-АВТО М» за договором від 05 січня 2021 року №25, яке в свою чергу передало його в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Гідросила-Тетіс» за договором від 04 лютого 2022 року №04/02-2-МТ. Тому автомобільним перевізником у спірних правовідносинах є орендар, а не позивач. Відповідач не надав доказів того, що позивач здійснював чи надавав послуги з перевезення вантажу.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Відділ подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаржник стверджує, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Скаржник зазначає, що акт перевірки є первинним носієм доказової інформації, договори оренди надані лише до позовної заяви та не є юридично значимими для визначення перевізника, а сам договір засвідчує лише намір сторін і не доводить реального настання правових наслідків. Також скаржник вказує, що позивач не вчинив дій щодо оформлення тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб, що розгляд справи про порушення відбувся за належного повідомлення позивача, а відсутність особи на розгляді не є підставою для скасування постанови, що позивач не скористався правом на оскарження постанови до вищого органу та що рішення суду суперечить практиці Верховного Суду й Сьомого апеляційного адміністративного суду. На підтвердження скаржник посилається на положення статей 9, 77, 317 КАС України та на практику Європейського суду з прав людини щодо недопущення надмірного формалізму.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надійшло.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження, а справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що посадові особи Відділу на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок від 12 квітня 2024 року та направлення на рейдову перевірку від 12 квітня 2024 року №002454 провели рейдову перевірку дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт.
За результатами перевірки складено акт від 16 квітня 2024 року №АР001377. В акті зафіксовано, що зупинено транспортний засіб DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та що не оформлено документи на вантаж (товарно-транспортну накладну), а водій не надав роздруківку з цифрового тахографа про режим роботи та відпочинку за 16 квітня 2024 року. В акті також зазначено пояснення водія про те, що автомобіль перебуває в оренді товариства «Гідросила», товарно-транспортна накладна знаходиться на місці вивантаження, а всі докази будуть надані під час розгляду справи.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля є позивач. Листом від 17 квітня 2024 року Відділ рекомендованим поштовим відправленням повідомив позивача про розгляд справи 08 травня 2024 року о 09 годині 40 хвилин. Лист не вручено та повернуто за зворотною адресою 03 травня 2024 року.
На підставі акта від 16 квітня 2024 року Відділ 08 травня 2024 року виніс постанову №ПШ036720, якою застосував до позивача як до автомобільного перевізника адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 гривень за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону.
Позивач надав суду договір оренди автомобіля від 05 січня 2021 року №25, за яким він передав автомобіль DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , у строкове платне користування товариству з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ-АВТО М», договір оренди транспортного засобу від 04 лютого 2022 року №04/02-2-МТ між цим товариством (орендодавець, в особі директора Медончака О.С.) та товариством з обмеженою відповідальністю «Гідросила-Тетіс» (орендар) і акт прийому-передачі техніки до цього договору від 04 лютого 2022 року. Обидва договори укладені на строк до моменту їх розірвання сторонами.
Вирішуючи спір, колегія суддів керується частиною другою статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян установлений за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону. Із змісту частини першої статті 60 вбачається, що адміністративно-господарські штрафи застосовуються до автомобільних перевізників.
Відповідно до частини першої статті 33 цього Закону автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Стаття 48 Закону покладає на автомобільних перевізників і водіїв обов`язок мати і пред`являти документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, а частина друга цієї статті розрізняє документи перевізника (зокрема документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах) і документи водія (посвідчення, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна).
Отже, за змістом наведених норм суб`єктом відповідальності за абзацом третім частини першої статті 60 Закону є не будь-яка особа, пов`язана з транспортним засобом, а саме автомобільний перевізник, тобто особа, яка здійснює перевезення вантажу. Право власності на транспортний засіб не тотожне статусу перевізника, оскільки закон пов`язує цей статус із наданням послуги перевезення та використанням транспортного засобу на законних підставах.
Таким чином, для застосування штрафу відповідач мав установити, що саме позивач здійснював перевезення вантажу, яке перевірялось 16 квітня 2024 року.
Такий підхід відповідає сталій практиці Верховного Суду. У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №640/27759/21 Верховний Суд зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
У постанові від 20 травня 2025 року у справі №120/4525/23 Верховний Суд підтвердив, що відповідальність за абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, і що автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди збігаються.
Із матеріалів справи вбачається, що єдиним доказом, на якому Відділ ґрунтував висновок про те, що позивач є перевізником, є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, яке засвідчує право власності позивача. Жодного документа, який би вказував на те, що позивач надавав послугу з перевезення вантажу, а саме договору перевезення, товарно-транспортної накладної чи іншого документа на вантаж із відомостями про позивача як перевізника, відповідач до суду не надав.
Поряд із цим, у акті перевірки позивача як перевізника не зазначено, а зафіксовано лише пояснення водія про те, що автомобіль перебуває в оренді іншої особи. Тобто, ще на момент перевірки Відділ мав інформацію про те, що користувачем транспортного засобу є не його власник. Проте матеріали справи не містять відомостей про те, що Відділ вжив заходів для встановлення особи, яка фактично здійснювала перевезення, зокрема звертався до вказаного водієм товариства, витребовував товарно-транспортну накладну чи з`ясовував обставини, на які вказував водій, хоча постанова винесена через двадцять два дні після складення акта.
Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не дозволяє визначати перевізника виключно за реєстраційними документами на транспортний засіб, оскільки власник і користувач автомобіля можуть не збігатися.
Доводи апеляційної скарги про те, що договори оренди та акт прийому-передачі не є юридично значимими, оскільки були відсутні на місці перевірки й надані лише до позовної заяви, колегія суддів відхиляє. Договори оренди підтверджують обставини, на які водій вказав безпосередньо під час перевірки, і ці обставини були зафіксовані в акті.
Отже, подані до суду документи не суперечать матеріалам перевірки, не змінюють зафіксованих у акті обставин і не є новими обставинами, які раніше не були відомі відповідачу. Навпаки, вони узгоджуються з поясненнями водія, що містяться в самому акті, та підтверджують їх. Натомість відповідач не навів і не надав жодного доказу того, що в момент перевірки автомобіль використовувався позивачем для перевезення вантажу.
Посилання скаржника на те, що саме акт перевірки є первинним носієм доказової інформації, не спростовує цього висновку, оскільки акт не містить жодних відомостей, які вказували б на позивача як на перевізника, а містить лише відомості про власника транспортного засобу.
Довід скаржника про те, що договір сам по собі засвідчує лише намір сторін, а докази його реального виконання (рахунки, докази оплати) позивач не надав, колегія суддів також відхиляє. Відповідач як суб`єкт владних повноважень не навів в апеляційній скарзі жодних обґрунтованих сумнівів щодо дійсності чи фіктивності зазначених договорів, а договори в установленому порядку недійсними не визнавалися. Відповідач також не надав доказів того, що транспортний засіб фактично використовувався позивачем для здійснення перевезень.
За частиною другою статті 77 КАС України саме на відповідача покладено тягар доведення того, що позивач є перевізником і підлягає притягненню до відповідальності. Скаржник фактично перекладає цей обов`язок на позивача, що не відповідає вимогам цієї норми процесуального права.
Довід про те, що позивач як власник не вчинив дій для оформлення тимчасового реєстраційного талона, а орендар не отримав такий талон, колегія суддів не може прийняти до уваги. Спірною постановою позивача не притягнуто до відповідальності за порушення порядку реєстрації чи користування транспортним засобом. Підставою постанови є відсутність документів, визначених статтями 39 і 48 Закону, у перевізника, а питання оформлення тимчасового реєстраційного талона не визначає, хто саме здійснював перевезення вантажу. Наявність чи відсутність такого талона не спростовує встановлених судом обставин передачі автомобіля в користування іншим особам і не доводить, що перевізником був позивач.
Не можуть бути підставою для скасування рішення і доводи скаржника про те, що Відділ належно повідомив позивача про розгляд справи про порушення, що неявка особи на розгляд не позбавляє її можливості спростовувати вину в суді та що позивач не скористався правом на оскарження постанови до вищого за підпорядкуванням органу.
Суд першої інстанції не скасував постанову з підстави неналежного повідомлення позивача, а прямо зазначив, що критично оцінює його доводи в цій частині. Підставою для задоволення позову стало те, що відповідач не довів, що позивач є автомобільним перевізником.
Колегія суддів погоджується зі скаржником у тому, що пунктом 27 Порядку №1567 у редакції, чинній на час винесення постанови, передбачено розгляд справи про порушення без участі уповноваженої особи перевізника в разі її неявки, і що за висновком Верховного Суду у справі №120/4525/23 неявка особи на розгляд сама по собі не є самостійною підставою для скасування такої постанови. Проте у цій справі постанову скасовано не з цієї підстави. Підстава, з якої задоволено позов, самостійна та достатня для вирішення спору, тому колегія суддів не вбачає необхідності оцінювати дотримання відповідачем порядку повідомлення позивача про розгляд справи. Такий підхід також унеможливлює формування у цій справі висновків щодо застосування пункту 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567, поза межами необхідного для вирішення конкретного спору. Доводи скаржника про непогодження позивача з постановою в порядку адміністративного оскарження також не мають значення, оскільки законодавство не ставить право на звернення до суду в залежність від такого оскарження.
Довід скаржника про те, що акт зафіксував відсутність товарно-транспортної накладної та інформації про режим праці й відпочинку водія і тим самим порушення статті 48 Закону, не впливає на висновки колегії суддів. Саме по собі встановлення відсутності документів у водія не вирішує питання про суб`єкта відповідальності. Штраф за абзацом третім частини першої статті 60 Закону накладається на автомобільного перевізника, а позивач таким не є.
Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 20 травня 2025 року у справі №120/4525/23, у якій Верховний Суд визнав, що надані лише до позову договір оренди та акт приймання-передачі не є юридично значимими для визначення перевізника, оскільки були відсутні на місці події, а договір сам по собі засвідчує намір сторін. Колегія суддів не вбачає підстав для застосування цього висновку у цій справі через іншу сукупність фактичних обставин.
У справі №120/4525/23 документи, які були надані контролюючому органу під час перевірки, прямо вказували на позивача як на автомобільного перевізника, оскільки в акті було зафіксовано, що транспортний засіб належить позивачу, а у товарно-транспортній накладній, наданій водієм, перевізником був зазначений саме позивач. Договір оренди, поданий лише до суду, суперечив цим документам. У цій справі навпаки, водій не надав товарно-транспортну накладну чи інший документ на вантаж, а в акті перевірки зафіксовано лише право власності позивача за свідоцтвом про реєстрацію та пояснення водія про оренду автомобіля іншим товариством. Жоден документ, наданий під час перевірки, не називав позивача перевізником. Отже, у Відділу на момент розгляду справи не було документів, що містили б беззаперечну інформацію про перевізника, у розумінні постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі №640/27759/21, а подані до суду договори не суперечать документам перевірки, а узгоджуються з поясненнями водія, які були зафіксовані в акті. Саме такі докази, за висновком Верховного Суду у справі №640/27759/21, підлягають оцінці з розумною критикою та у взаємозв`язку з документами, наданими під час перевірки.
Колегія суддів здійснила таку оцінку.
Посилання скаржника на практику Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах №240/42229/21 та №240/39644/21 колегія суддів відхиляє, оскільки скаржник не навів, які саме правові висновки в цих постановах стосуються обставин цієї справи, а наведені вище мотиви ґрунтуються на фактичних обставинах цієї справи та на практиці Верховного Суду.
Колегія суддів також враховує посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини щодо права сторін бути почутими судом і недопущення надмірного формалізму.
Правовідносини у цій справі повністю врегульовані національним законодавством, а тому підстав для звернення до практики Європейського суду з прав людини немає. Водночас доводи сторін отримали оцінку по суті, а суд першої інстанції надав оцінку поданим сторонами доказам, що виключає порушення принципу змагальності та права скаржника бути почутим, закріплених у статті 9 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таких підстав у цій справі колегія суддів не вбачає. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Сушко О.О.
Судді
Мацький Є.М. Залімський І. Г.