ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141408551

Озвучення тимчасово недоступне

**ПОСТАНОВА**

**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**

****

10 листопада 2026 р.

**Справа № 440/9809/25**

******Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:**

****Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Норма-Д" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, по справі № 440/9809/25

**за позовом** Приватного підприємства "Норма-Д"

**до **Головного управління ДПС у Полтавській області

**про** визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

**ВСТАНОВИВ:**

****Приватне підприємство "Норма-Д" (надалі - позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Полтавській області від 06.05.2025 №0058220902 та №0058270902.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року у справі № 440/9809/25 відмовлено повністю у задоволенні позову Приватного підприємства "Норма-Д" (провулок Рибальський, буд.16, кв.14, м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 35658377) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м.Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 44057192) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позивач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що накази на проведення фактичної перевірки № 899-П та № 900-П від 13.03.2025 року не містили конкретних фактичних обставин та інформації, яка б свідчила про порушення ПП “Норма-Д” законодавства. Вказує, що фактична перевірка за своєю суттю має стосуватися дотримання норм законодавства на поточний момент діяльності, однак у даному випадку податковий орган перевіряв дані за минулі періоди, використовуючи інформаційні бази ІКС “Податковий блок”, що є ознакою документальної, а не фактичної перевірки. Зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що на момент здійснення господарської діяльності у листопаді - грудні 2024 року законодавче регулювання було неоднозначним, а держава прямо гарантувала продовження дії ліцензій на час воєнного стану, що відображено у ч. 38 ст. 18 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95-ВР) Звернув увагу, що ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 16260314201900284 та № 16270314201900285 були отримані у 2019 році та діяли до 03.07.2024 року, а Закон № 481/95-ВР не втратив чинність у 2024 році, а діяв до 01.01.2025 року. Зазначає, що суд помилково застосував норми п. 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» № 3817-IX (надалі - Закон № 3817), оскільки обов\`язок подати заяву на нову ліцензію протягом трьох місяців виникає лише з 01.01.2025 року. У період листопад - грудень 2024 року діяла преференція щодо автоматичного продовження ліцензій згідно із Законом № 481/95-ВР. Апелянт вказав, що п. 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817 встановлює обовязок подати заяву протягом трьох місяців, не містить норми, яка прямо визнавала б господарську діяльність незаконною до закінчення цього тримісячного строку, не скасовує автоматично дію положень Закону № 481/95-ВР у частині продовження дії ліцензій на час воєнного стану. Фактично суд надав п. 6 Перехідних положень зворотну та каральну дію, що суперечить принципу правової визначеності та ст. 58 Конституції України. Зазначає, що суд помилково ототожнив обов\`язок подати заяву протягом 3 місяців із автоматичним визнанням діяльності безліцензійною до сплтиву цього строку. Апелянт звернув увагу, що п. 6 Перехідних положень прямо передбачає, що у разі порушення застосовуються санкції, визначені Законом № 481/95-ВР, а не Законом № 3817, а застосування санкцій за Законом № 3817 (розмір яких складає 360 000 грн.) до подій 2024 року є помилковим та непропорційним, враховуючи, що розмір санкцій за Законом № 481/95-ВР складав 250 000 грн. Також зазначив, що суд першої інстанції фактично переклав на суб\`єкта господарювання негативні наслідки нечіткої та суперечливої законодавчої регламентації та формально визнав пріоритет Закону № 3817, однак не застосував ключове правило, встановлене самим законодавцем - положення Закону № 481/95-ВР застосовуються до 01.01.2025 року у частині, що не суперечить Закону№ 3817.

Відповідач своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на норми частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП "Норма-Д" (ідентифікаційний код 35658377) зареєстровано 21.01.2008 та перебуває на обліку як платника податків у контролюючому органі.

ГУ ДПС у Полтавській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп.80.2.5 (здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального), п. 80.2 ст. 80, п. 82.3 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями, далі ПК України), ст. 72 Закону України від 18.06.2024 № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі ЗУ № 3817-ІХ), наказу ГУ ДПС у Полтавській області від 13.03.2025 № 899-П та направлень від 18.03.2025 № 1636, № 1637 з метою контролю за обігом пального, запобігання та виявлення порушень законодавства платниками податків, які здійснюють зберігання, реалізацію пального, наявності ліцензій, з 19.03.2025 проведено фактичну перевірку ПП «НОРМА-Д», що здійснює діяльність за адресою: Полтавська обл., Кременчуцький район, смт. Семенівка, вул. Матросова, буд. 39а, АГЗП2, за період з 01.07.2024 по дату закінчення перевірки, тривалістю 10 діб.

Результати фактичної перевірки ПП «НОРМА-Д» оформлено актом від 28.03.2025 № 3953/16-31-09-02-01/35658377, згідно висновку якого встановлено порушення, зокрема: п. 2, п. 5 ст. 29, п. 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЗУ № 3817-ІХ, а саме: реалізація пального без наявності відповідної ліцензії.

ПП «НОРМА-Д» не погодившись з висновками фактичної перевірки, подало заперечення на акт фактичної перевірки від 28.03.2025 № 3953/16-31-09-02-01/35658377. За результатам розгляду заперечення складено висновок, в якому зазначено, що висновки в акті фактичної перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2025 № 0058270902 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 360000,00 гривень, яке було направлено на податкову адресу ПП «НОРМА-Д».

ГУ ДПС у Полтавській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.5 (здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального), п. 80.2 ст. 80, п. 82.3 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями, далі ПК України), ст. 72 ЗУ № 3817-ІХ, наказу ГУ ДПС у Полтавській області від 13.03.2025 № 900-П та направлень від 18.03.2025 № 1638, № 1639 з метою контролю за обігом пального, запобігання та виявлення порушень законодавства платниками податків, які здійснюють зберігання, реалізацію пального, наявності ліцензій, з 19.03.2025 проведено фактичну перевірку ПП «НОРМА-Д», що здійснює діяльність за адресою: Полтавська обл., м. Хорол, вул. Миргородська, 104Б, АГЗП, за період з 01.07.2024 по дату закінчення перевірки, тривалістю 10 діб.

Результати фактичної перевірки ПП «НОРМА-Д» оформлено актом від 28.03.2025 № 3960/16-31-09-02-01/35658377, згідно висновку якого встановлено порушення, зокрема: п. 2, п. 5 ст. 29, п. 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЗУ № 3817-ІХ, а саме: реалізація пального без наявності відповідної ліцензії.

ПП «НОРМА-Д» не погодившись з висновками фактичної перевірки, подало заперечення на акт фактичної перевірки від 28.03.2025 № 3960/16-31-09-02-01/35658377. За результатам розгляду заперечення складено висновок, в якому зазначено, що висновки в акті фактичної перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2025 № 0058220902 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 360000,00 гривень, яке було направлено на податкову адресу ПП «НОРМА-Д».

Не погоджуючись з цими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся в суд з вищевказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що накази про проведення фактичної перевірки підприємства відповідають вимогам чинного законодавства, а позивач, як суб\`єкт господарювання, що відповідає критеріям, визначеним у пункті 6 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону № 3817-IX, був зобов\`язаний до 27 жовтня 2024 р. подати заяви про отримання нових ліцензій та сплатити чергові платежі за ліцензії за період з 03 липня 2024 року по 30 жовтня 2024 року. Однак, позивач таку заяву подав лише 20 листопада 2024 року, вважаючи, що термін дії ліцензій продовжений до 01 січня 2025 року до втрати чинності Законом №481-ВР, за наслідком чого до позивача застосований штраф на підставі пункту 22 частини 2 статті 73 Закону № 3817-IX.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно обставин порушення процедури проведення фактичної перевірки, оскільки контролюючий орган здійснював перевірку даних за минулі періоди, що властиво лише для документальної перевірки, колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, сформовані по справі №300/2885/24 у постанові від 02.10.2025 року"...оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства...

...Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб\`єктом владних повноважень, який зобов\`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов\`язання.

Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.".

Отже, доводам апелянта з приводу невиконання відповідачем вимог Податкового кодексу України в частині дотримання процедури проведення перевірки, як підстави позову, суд має надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, переходити до перевірки підстав позову по суті встановлених під час перевірки порушень податкового та/або іншого законодавства.

Тож у спірному випадку, з огляду на відповідні зауваження представника позивача, суд апеляційної інстанції перш за все перевіряє обставини дотримання відповідачем процедури проведення фактичної перевірки.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов\`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов\`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпунктів 191.1.1, 191.1.2, 191.1.40, 191.1.46 статті 191 ПК України, контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов\`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; організовують збір податкової інформації та вносять її до інформаційних баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику; використовують під час виконання своїх посадових (службових) обов\`язків податкову інформацію з інформаційно-телекомунікаційних систем та інших джерел, отриману в порядку та спосіб, визначений цим Кодексом.

Згідно з підпунктами 191.1.13 - 191.1.20 статті 191 ПК України, контролюючі органи:

здійснюють ліцензування діяльності суб\`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами і рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та контроль за таким виробництвом;

здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері;

забезпечують контроль за прийняттям декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або імпортером, та узагальненням відомостей, зазначених у таких деклараціях, для організації роботи та контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку;

здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального;

проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального;

організовують роботу, пов\`язану із замовленням марок акцизного податку, їх зберіганням, продажем, відбором зразків, з метою проведення експертизи щодо їх автентичності та здійснюють контроль за наявністю таких марок на пляшках (упаковках) з алкогольними напоями, пачках (упаковках) тютюнових виробів, ємностях (упаковках) з рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

забезпечують контроль за дотриманням суб\`єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів;

забезпечують контроль за дотриманням суб\`єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої.

Відповідно до пунктів 61.1, 61.2 статті 61 ПК України, податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пп. 62.1.3 ст. 62 ПК України, одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно пп. 75.1.2 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов\`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до пп. 75.1.3 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об\`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 ПК України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Установлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Так, відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

пп. 80.2.5 - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Закон України від 18.06.2024 №3817-ІХ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (надалі - Закон №3817-ІХ в редакції, чинній на момент прийняття наказів на проведення перевірки) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, тютюновою сировиною, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, а також посилення боротьби з їх незаконним виробництвом та обігом на території України.

Частиною першою статті 16 Закону №3817-ІХ встановлено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Контроль за дотриманням вимог відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства до малих виробництв виноробної продукції та малих виробництв дистилятів здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів.

Як свідчать встановлені судом першої інстанції у цій справі обставини, однією з нормативних підстав призначення фактичної перевірки позивача був підпункт 80.2.5 ст. 80 ПК України.

Щодо правового змісту підпункту 80.2.5 статті 80 ПК України у контексті визначення підстави для проведення фактичної перевірки, а також застосування абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України в аспекті достатності відображення у змісті наказу підстав для її проведення Верховний Суд, зокрема, у постановах від 20.03.2018 у справі №820/4766/17, від 22.05.2018 і 04.10.2022 у справі №810/1394/16, від 05.11.2018 у справі №803/988/17, від 25.01.2019 у справі №812/1112/16, від 10.04.2020 у справі №815/1978/18, від 12.08.2021 у справі №140/14625/20, від 05.07.2023 у справі №460/2663/22, від 26.07.2023 у справі №280/4696/22, від 17.08.2023 у справі №160/15431/21, від 27.11.2023 у справі №420/11790/22 висловив позицію, згідно з якою підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального:

(1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також

(2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері.

Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов\`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб\`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Також Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №120/5729/20-а, від 12.10.2021 у справі №120/5229/20-а, від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі №500/1331/21, від 05.07.2023 у справі №460/2663/22, від 17.08.2023 у справі №160/15431/21, від 27.11.2023 у справі №420/11790/22 зазначав, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов\`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов\`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб\`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб\`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Судова палата Верховного Суду у постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 не знайшла підстав для відступу від зазначеної правової позиції, зазначивши, що така позиція відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цих норм.

Розвиваючи цю думку, Судова палата Верховного Суду у постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 зазначила, що "у судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов\`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.

У зазначеній постанові суду Судова палата також акцентувала увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об\`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Судова палата звернула увагу на наявність істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Вирішуючи ключове у цій справі питання та на розвиток викладеної у постанові Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 правової позиції, Судова палата звертає увагу, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 ПК України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки.

Однак, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України таких встановлює дві: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері.

Саме тому цей підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України має істотну особливість у його застосуванні порівняно з іншими підпунктами цієї норми, яка і зумовлює висновок про те, що саме лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у рішенні про проведення перевірки не є мінімально достатнім обсягом інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.

Судова палата наголошує, що оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов\`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов\`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.

Судова палата не може не погодися з тим, що розкриття змісту та деталізації фактичної обставини, яка стала приводом для прийняття рішення про проведення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (до прикладу, щодо якого саме факту отримана інформація або ж у якій сфері можливі порушення, їх характер і докази на підтвердження) відповідала б більш високим стандартам правової визначеності та більш повно б забезпечувала розуміння суб\`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення.

Водночас, як вже зазначалося, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків. Відсутність детальної конкретизації підстав перевірки не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним. Здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, у якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації.

Як уже було зазначено вище, накази ГУ ДПС у Полтавській області від 13.03.2025 № 900-П та від 13.03.2025 № 899-П поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 статті 80 ПК України містить вказівку на мету заходу - здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального.

Таким чином колегію суддів підтверджено обставини того, що приводом для призначення фактичної перевірки позивача слугувало здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 зазначив, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.

Оскільки підпункт 80.2.5 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов\`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов\`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про "наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення" або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.

Для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у цій постанові, Верховний Суд зазначив, що під час вирішення тотожних спорів повинні враховуватися висновки щодо застосування норм права, наведені у цій постанові суду.

Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, що склалися у справі №440/792/26, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, про що поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 статті 80 ПК України зазначив контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки, що дає обґрунтовані підстави вважати, що саме для здійснення відповідних функцій і призначається перевірка.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо відсутності фактичної підстави для призначення перевірки позивача відповідно до пп. 80.2.5 ст. 80 ПК України не знайшли свого підтвердження, оскільки у наказах ГУ ДПС у Полтавській області від 13.03.2025 № 900-П та від 13.03.2025 № 899-П відображено обставин призначення фактичної перевірки з огляду на здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального, що за висновками Верховного Суду у справі №280/1431/23 є мінімально допустимим обсягом інформації у розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах фактична перевірка була призначена саме в порядку "(2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері", а не на підставі "(1) наявність та/або отримання певної інформації".

Твердження апелянта стосовно наявності у проведеної перевірки ознак виїзної документальної перевірки з огляду на дослідження відповідачем під час її проведення документів щодо господарської діяльності позивача за минулі періоди, суд апеляційної інстанції визнає безпідставними з огляду на ту обставину, що в силу п. 85.4 ст. 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об\`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Поруч з цим п. 85.2 ст. 85 ПК України передбачає, що платник податків зобов\`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов\`язані з предметом перевірки. Такий обов\`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Також, пунктом 85.8 статті 85 ПК України передбачено, що посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених ПК України, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Вказана норма є імперативною, чіткою і логічно-послідовною. Тобто, законодавцем встановлено обов\`язок платника податків надати посадовим особам контролюючих органів всі документи, що пов\`язані з предметом перевірки до початку перевірки, а відтак судом апеляційної інстанції доводи апелянта щодо порушень відповідачем порядку призначення та проведення фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження.

Стосовно суті виявлених під час перевірки порушень, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов\`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, визначалися Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон № 481).

Відповідно до статті 1 Закону № 481 ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб\`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб\`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; Єдиний державний реєстр суб\`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб\`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб\`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб\`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб\`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.

Згідно зі статтею 15 Закону № 481 роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин, а для малих виробників виноробної продукції алкогольних напоїв без додавання спирту: вин виноградних, у тому числі ігристих, газованих, вин плодово-ягідних, напоїв медових), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб\`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб\`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб\`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб\`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п\`ять років.

Після видачі/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та до електронної системи репортингу не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/анулювання відповідної ліцензії.

Зважаючи на наведені норми та обставини справи вбачається, що видані позивачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 16260314201900284 та № 16270314201900285 були отримані у 2019 році та діяли до 03.07.2024 року.

Разом із цим, статтею 18 Закону № 481 встановлено, що вважаються діючими ліцензії, за якими до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України або за наявності обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) не сплачено черговий платіж за ліцензію та/або закінчився термін дії ліцензії на право, зокрема, виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним.

Обов\`язки щодо сплати чергових платежів/дії щодо продовження ліцензії мають бути виконані суб\`єктом господарювання протягом 30 днів, наступних за днем припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану в Україні.

Загальновідомими є факт оголошення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану, який триває і на час вирішення справи.

Тобто, в силу положень статті 18 Закону № 481, враховуючи продовження в Україні воєнного стану до цього часу, строк дії ліцензій мав бути продовжений.

Разом із тим, 18.06.2024 прийнято Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» № 3817-IX (надалі - Закон № 3817), який набрав чинності 27.07.2024.

Пункти 29, 38, 40, 53, 65 статті 1 Закону № 3817 визначили, що Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального - складова інформаційно-комунікаційної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, що містить перелік суб\`єктів господарювання, яким надано ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб\`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі наданих ліцензій; ліцензіат - суб\`єкт господарювання, якому надано ліцензію на право провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності; ліцензія - право суб\`єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності; надання ліцензії - надання суб\`єкту господарювання права на провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про надання ліцензії на право провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності та внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, а в передбачених цим Законом випадках - також шляхом набуття такого права автоматично; орган ліцензування: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, - у частині здійснення ліцензування виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, вирощування тютюну, ферментації тютюнової сировини, а також у частині здійснення в автоматичному режимі ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, - у частині здійснення ліцензування оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, сидром та перрі (без додавання спирту), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним, роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним, зберігання пального.

Пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3817 установлено, що, зокрема Закон №481 втрачає чинність з 1 січня 2025 року, крім статті 8 Закону, яка діє до дня набрання чинності та введення в дію статті 33 цього Закону. Положення Закону № 481 до дня втрати ним чинності застосовуються в частині, що не суперечить положенням цього Закону.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817, законодавчі та інші нормативно-правові акти, що стосуються виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817 встановлено, що ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, видані відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» до 1 січня 2025 року, вважаються чинними та підтверджують право на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності до завершення строку, на який їх було видано (для ліцензій, виданих на визначений строк), або до дня припинення їхньої дії в порядку, визначеному цим Законом.

Разом з тим, згідно з пунктом 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817, суб\`єкт господарювання, який починаючи з дня введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до дня набрання чинності цим Законом здійснював господарську діяльність на підставі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, строк дії якої закінчився у цей період, та який не отримав нової ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, зобов\`язаний протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому цей Закон набрав чинності:

\- подати заяву про отримання нової ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у порядку, визначеному Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»;

\- сплатити не сплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності, у тому числі за період з дня закінчення строку дії раніше виданої/наданої ліцензії до останнього дня третього місяця, наступного за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, або до дня отримання нової ліцензії.

Суб\`єкт господарювання, який у період, визначений абзацом першим цього пункту, здійснював господарську діяльність на підставі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, строк дії якої не закінчився у такий період, але за якою не сплачено чергові платежі, зобов\`язаний протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, сплатити не сплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

У разі невиконання суб\`єктом господарювання протягом визначеного цим пунктом періоду вимоги щодо сплати чергових платежів:

ліцензія, строк дії якої закінчився у період, визначений абзацом першим цього пункту, визнається недійсною з дати закінчення строку її дії, а господарська діяльність, яку провадив суб\`єкт господарювання після закінчення строку дії ліцензії, визнається такою, що провадилася без наявності ліцензії, з відповідним застосуванням до суб\`єкта господарювання фінансових санкцій, визначених Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального";

дія ліцензії, строк дії якої не закінчився у період, визначений абзацом першим цього пункту, припиняється органом ліцензування у порядку, визначеному Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", з дня несплати першого чергового платежу.

Вказані положення пункту 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817 набули чинності з 27.07.2024 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону №3817-IX, на який посилався відповідач, врегульовує питання подання заяви про отримання нової ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності та сплати чергових платежів за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності, строк дії якої закінчився у період до дня набрання чинності цим Законом.

Так за змістом наведеної норми на суб\`єкта господарювання, який здійснював свою діяльність на підставі ліцензії, строк дії якої закінчився, покладний обов\`язок протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому цей Закон набрав чинності, подати заяву про отримання нової ліцензії та сплатити не сплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію, у тому числі за період з дня закінчення строку дії раніше виданої/наданої ліцензії до останнього дня третього місяця, наступного за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, або до дня отримання нової ліцензії.

Водночас, умовою, з настанням якої законодавець визначає закінчення строку дії ліцензії та господарську діяльність суб\`єкта господарювання після закінчення строку дії ліцензії, такою, що провадилася без наявності ліцензії, з відповідним застосуванням до суб\`єкта господарювання фінансових санкцій, є невиконання суб\`єктом господарювання протягом періоду, визначеного пунктом 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону №3817-IX, вимоги щодо сплати чергових платежів.

При цьому, граничний строк сплати чергових платежів за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності, визначений законодавцем до останнього дня третього місяця, наступного за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, або до дня отримання нової ліцензії.

В той же час, колегія суддів зазначає, що строк дії ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним № 16260314201900284 та № 16270314201900285 закінчився 03.07.2024 року.

Враховуючи, що в силу приписів статті 18 Закону №481/95-ВР, які продовжували діяти до 01.01.2025, тобто до моменту втрати чинності Законом №481/95-ВР, вважаються діючими ліцензії, за якими до припинення або скасування воєнного стану на території України закінчився термін дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, то в силу положень наведеної норми строк дії ліцензій продовжений до 01.01.2025 року.

В той же час колегією суддів встановлено, що 28.06.2024 року позивачем було здійснено щорічні платежі за продовження дії наведених ліцензій, що підтверджується платіжними інструкціями від 28.06.2026 р. та письмовими поясненнями відповідача від 27.10.2026 р., поданих до суду апеляційної інстанції.

18 листопада 2024 року позивачем було повторно здійснено нові платежі за отримання нових ліцензій, а 26 листопада 2024 року ГУ ДПС у Полтавській області було здійснено реєстрацію нових ліцензій строком дії з 04.12.2024 р. по 4.12.2029 р.

Таким чином, позивачем було виконано вимоги закону щодо сплати чергових платежів за ліцензії до дня закінчення дії ліцензій або до дня отримання нової ліцензії, а тому підстави для застосування штрафних санкцій до позивача відсутні.

Крім того, приписи статті 18 Закону №481/95-ВР в частині того, що вважаються діючими ліцензії, за якими до припинення або скасування воєнного стану на території України закінчився термін дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, не суперечили пункту 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону №3817-IX, а тому продовжували діяти до 01.01.2025, тобто до моменту втрати чинності Законом №481/95-ВР.

Ураховуючи наведені положення статті 18 Закону № 481, у взаємозв\`язку з положеннями пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3817, колегія суддів констатує, що ліцензії позивача на право роздрібної торгівлі пальним № 16260314201900284 та № 16270314201900285 до 01.01.2025 року були чинними, оскільки вказаний Закон втратив чинність з 1 січня 2025 року та позивачем було сплачено черговий платіж за ліцензії до спливу терміну їх дії та до отримання нових ліцензій.

Застосовуючи виключно положення Закону №3817-IX без урахування положень статті 18 Закону №481/95-ВР, яка жодним чином не суперечить Закону №3817-IX, контролюючий орган допустив правозастосовну помилку, порушивши принцип презумпції правомірності рішень платника податків та належного урядування.

Тому реалізація позивачем пального у період з 01.11.2024 року 03.12.2024 року, яка була зафіксована в акті перевірки, відбувалась на підставі діючих ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним № 16260314201900284 та № 16270314201900285.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач протиправно застосував до позивача фінансову санкцію у вигляді штрафу у загальній сумі 720 000,00 грн. (по 360 000,00 грн. за кожним із оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 06.05.2025 №0058220902 та №0058270902).

Відтак, спірні податкові повідомлення - рішення від 06.05.2025 №0058220902 та №0058270902 підлягають скасуванню.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції — скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов\`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов\`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов\`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов\`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов\`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з\`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції не встановив належним чином всі фактичні обставини у даній справі, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 440/9809/25 підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про. відмову у задоволенні позовних вимог.

Стосовно перерозподілу судових витрат (витрат щодо сплати позивачем судового збору, що понесені в судах першої та апеляційної інстанції), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб\`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб\`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв\`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено з матеріалів справи, а саме квитанцій про сплату судового збору, позивачем сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 5400,00 грн та за подання апеляційної скарги 16200,00 грн.

Таким чином, оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ПП "Норма - Д", то судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області в повному розмірі, а саме, у сумі 21600,00 гривень (5400,00+16200,00).

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

**ПОСТАНОВИВ:**

****

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Норма-Д" задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 440/9809/25 скасувати.

Прийняти постанову, якою задовольнити вимоги Приватного підприємства "Норма-Д" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 06.05.2025 №0058220902 та №0058270902.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м.Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 44057192) на користь Приватного підприємства "Норма-Д" (провулок Рибальський, буд.16, кв.14, м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 35658377) сплачений судовий збір при зверненні до судів першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 21600 (двадцять одна тисяча шістсот) гривень 00 (нуль) копійок..

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя

Я.М. Макаренко

Судді

 

Л.В. Любчич С.П. Жигилій

Повний текст постанови складено 10.11.2026 року