КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/13910/2026
справа №756/13398/24
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.,
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Феделешем Емілем Михайловичем,
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Діденка Є.В., дата складення повного рішення не зазначена,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Вимоги позову мотивує тим, що з березня 2015 року позивачка безперервно працювала на керівних посадах у структурі Акціонерного товариства "Укртрансгаз".
Станом на початок 2023 року в організаційній структурі АТ "Укртрансгаз" функціонувала юридична служба, очолювана директором з юридичної служби, до складу якої входили два самостійні структурні підрозділів - Департаменту правового забезпечення та Департаменту судової роботи. Зазначені Департаменти, відповідно до організаційної структури відповідача, підпорядковувалися Генеральному директору АТ «Укртрансгаз».
До складу Департаменту ПЗ входило таких 5 підрозділів:
- відділ загально-правової роботи;
- відділ нормативно-методологічного забезпечення;
- відділ договірної роботи;
- відділ юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу;
- група з корпоративного управління.
До складу Департаменту СР входило таких 4 підрозділи:
- відділ судової роботи;
- відділ судової роботи в регіонах;
- відділ виконавчих проваджень та проваджень у справах про банкрутство;
- відділ методологічного забезпечення та претензійної роботи.
У жовтні 2023 року позивачці стало відомо про заплановану зміну структури юридичної служби Товариства.
Вказує, що однією із передумов стала службова записка директора з юридичного забезпечення Антоненка С.В. від 09 жовтня 2023 року №1001СЛ-23-23026, згідно з якою підставою для проведення "…реорганізації структурних підрозділів оптимізації працівників за напрямом діяльності юридичне забезпечення" зазначено раціональне використання трудових ресурсів, оптимізація чисельності працівників, фонду оплати праці, уникнення дублювання функцій.
Вказує, що згідно нової організаційної структури новостворені підрозділи підпорядковувалися директору з юридичного забезпечення, а Департамент правового забезпечення та Департамент судової роботи - Генеральному директору відповідача.
У зв`язку із реорганізацією юридичної служби відповідачем почали вживатися дії, спрямовані на переведення/переміщення працівників з Департаменту ПЗ та Департаменту СР до новостворених структурних підрозділів. При цьому відділ забезпечення законодавчої та регуляторної діяльності, за твердженнями позивачки, мав такий же функціонал, завдання та обов`язки, як і відділ юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу департаменту правового забезпечення, начальником якого була позивачка.
Зазначає, що позивачку, а також керівників Департаменту ПЗ та Департаменту СР та інших відділів не було переведено чи переміщено до новостворених підрозділів. Ігноруючи наявність кваліфікованих керівників департаментів та структурних відділів департаментів, у тому числі позивачки, відповідачем було прийнято на роботу нових працівників, зокрема на посади: начальника відділу забезпечення законодавчої та регуляторної діяльності; начальника відділу юридичного супроводу господарської діяльності; начальника відділі супроводу виконання судових рішень; начальника відділу проблемної заборгованості; провідних юрисконсультів відділу юридичного супроводу господарської діяльності; експерта відділу забезпечення законодавчої та регуляторної діяльності; керівника групи з корпоративного управління.
Зазначає, що внаслідок проведеної реорганізації з листопада 2023 року відповідач фактично усував її від виконання трудових обов`язків, обмежував доступ до робочих завдань, виключав із проєктних офісів, нарад, робочих комісій і груп, перемістив до іншого офісу, а з січня 2024 року припинив надавати робочі завдання та направляти кореспонденцію через систему електронного документообігу.
Надалі посаду директора з юридичного забезпечення перейменовано на посаду директора з правових питань, на яку 07 червня 2024 року призначено Котирла А.В.
Вказує, що 16 липня 2024 року позивачку ознайомлено із попередженням про вивільнення у зв`язку із скороченням штату та вручено витяг із протоколу засідання комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі від 04 липня 2024 року №01.
Звертає увагу, що при ознайомленні із попередженням про вивільнення відповідач не надав для ознайомлення наказ від 20 червня 2024 року №432 "Про затвердження змін до штатного розпису", на який посилався як на підставу скорочення.
Наказом від 24 вересня 2024 року №639-к позивачку звільнено з роботи.
Не погоджується із звільненням, вказуючи на відсутність реально існуючих підстав для звільнення.
Вказує, що відповідач не провів належного порівняння її кваліфікації та продуктивності праці з відповідними показниками інших працівників та не перевірив наявності в неї переважного права на залишення на роботі.
Вказує на порушення частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України, оскільки відповідачем не ознайомлено позивачку із наказом від 20 червня 2024 року №432 "Про затвердження змін до штатного розпису", на який у попередженні про вивільнення наявне посилання як підстава вивільнення.
Вказує, що незаконне, на думку позивачки, звільнення завдало їй моральної шкоди, розмір якої оцінює у 800 000,00 гривень.
На обґрунтування моральної шкоди вказує, що відповідач відносно позивачки провадив політику вибірковості, зокрема призначав на керівні посади інших працівників, які були або підлеглими позивачки або новими працівниками, залишаючи позивачку осторонь призначень, створював штучну відсутність роботи для позивачки, обмежував доступ до інформації про господарську діяльність товариства.
Вказує, що у разі поновлення на роботі підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Так, згідно із повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні, заробітна плата позивачки за липень і серпень 2024 року становила по 87 970 грн, а загальна сума за два місяці - 175 940 грн.
Мотивуючи наведеним, просить:
визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення позивачки від 24 вересня 2024 року №639;
поновити позивачку на роботі на посаді, з якої вона була звільнена наказом від 24 вересня 2024 року №639, на умовах, які існували на дату звільнення;
стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2024 року по день ухвалення рішення;
стягнути моральну шкоду у розмірі 800 000,00 гривень.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним і скасовано наказ № 639 від 24 вересня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу департаменту правового забезпечення Акціонерного товариства «Укртрансгаз».
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу департаменту правового забезпечення Акціонерного товариства "Укртрансгаз".
Стягнуто із АТ "Укртрансгаз" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 703 760,40 грн, з яких слід утримати податки, збори та інші обов`язкові платежі.
Стягнуто із АТ "Укртрансгаз" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із АТ "Укртрансгаз" на користь держави судовий збір у розмірі 8 468,80 грн.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції зробив висновок про незаконність звільнення позивачки. Суд зазначив, що в організаційній структурі підприємства дійсно відбулися зміни, зокрема ліквідовано відділ юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу та посаду його начальника. Водночас позивачкою не доведено повне дублювання завдань і функцій ліквідованого відділу юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу, з іншим новоствореним підрозділом.
Разом з цим, суд зробив висновок, що роботодавець не забезпечив належного дотримання переважного права позивачки на залишення на роботі, передбаченого статтею 42 КЗпП України. Зокрема, рішення про скорочення її посади прийнято після того, як інші працівники зайняли вакантні посади в новостворених юридичних підрозділах, хоча організаційні зміни розпочалися ще в жовтні 2023 року. Суд наголосив, що саме роботодавець зобов`язаний вживати заходів для збереження зайнятості працівника, а не покладати на нього обов`язок самостійно ініціювати переведення.
Суд також зробив висновок про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника при вивільненні. Суд врахував, що позивачка погодилася на запропоновану посаду Уповноваженого з антикорупційної діяльності та пройшла відповідне навчання, рекомендоване НАЗК, однак згодом роботодавець вивів цю посаду зі штату. При цьому відповідач не довів наявності об`єктивних причин, які перешкоджали працевлаштуванню позивачки. За таких обставин суд визнав звільнення незаконним і поновив її на попередній посаді.
Стягнувши 703 760,40 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд взяв до уваги працевлаштування позивачки із 04 червня 2025 року на новому місці роботи, де отриманий нею дохід перевищує заробітну плату за попереднім місцем роботи. Суд здійснив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 вересня 2024 року до 03 червня 2025 року включно, що склало 180 робочих днів.
Стягнувши 10 000,00 гривень моральної шкоди, суд першої інстанції врахував засади розумності та справедливості, характер душевних страждань, тривалий стаж роботи на підприємстві та те, що незаконне звільнення відбулося незадовго до виникнення права на пенсію.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням в частині задоволених вимог, АТ "Укртрансгаз" подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам у справі, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Уважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про штучне створення роботодавцем перешкод для збереження позивачкою роботи та неврахування її переважного права на залишення на роботі, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях і не враховують документально підтверджених організаційних змін у Товаристві.
Вказує, що спірні правовідносини виникли до втрати чинності Господарським кодексом України 28 серпня 2025 року, відтак суд першої інстанції мав враховувати положення частини 3 статті 64 ГК України, відповідно до якої підприємству було надано право самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.
Посилається на лист Мінсоцполітики від 07 квітня 2011 року № 114/06/187-11, яким надано роз`яснення щодо скорочення чисельності або штату працівників. Так, у листі зазначено: «Скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами».
Звертає увагу, що у період з 18 жовтня 2023 року до 20 червня 2024 року в АТ «Укртрансгаз» поетапно трансформовано структуру юридичних підрозділів з метою оптимізації штатної чисельності, раціонального використання трудових ресурсів, підвищення ефективності юридичного забезпечення та скорочення управлінських рівнів.
Вказує, що станом на 17 жовтня 2023 року у складі Департаменту правового забезпечення та Департаменту судової роботи функціонували дев`ять структурних підрозділів із загальною чисельністю 45 штатних одиниць та 15 керівниками.
На підставі наказів від 18 жовтня 2023 року № 661, від 11 січня 2024 року № 11, від 26 січня 2024 року № 46 та відповідних штатних розписів станом на 01 лютого 2024 року запроваджено нову структуру із сімома функціональними підрозділами, 37 штатними одиницями та сімома керівниками.
Завданнями та функціями новоутворених юридичних підрозділів було передбачено повний обсяг усіх робіт (завдань): департаменту правового забезпечення та департаменту судової роботи, для реалізації якісного та оперативного юридичного забезпечення діяльності AT «Укртрансгаз», як Оператора газосховищ.
Подальші зміни впроваджено наказами від 27 травня 2024 року № 349, від 31 жовтня 2024 року № 363, № 365, від 19 червня 2024 року № 428, № 430 та від 20 червня 2024 року №432.
Вказує, що станом на 20 червня 2024 року юридичні підрозділи складалися із правничого департаменту та групи з корпоративного управління, до яких входили сім структурних підрозділів із загальною чисельністю 38 штатних одиниць і вісьмома керівниками. Новоутвореним підрозділам передано повний обсяг функцій попередніх юридичних підрозділів із перерозподілом завдань і повноважень. Розроблення та затвердження положень про підрозділи й посадових інструкцій здійснювалося керівниками відповідних напрямів і не перешкоджало виконанню покладених на них функцій.
Наведені обставини підтверджують реальність змін в організації виробництва і праці та зміну штатного розпису. Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки відповідним наказам, штатним розписам та іншим доказам, зробивши припущення про штучне створення перешкод для працевлаштування позивачки.
Посилається на неправильне застосування судом першої інстанції статей 40, 42, частини 3 статті 49-2 КЗпП України.
Вказує, що відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України звільнення у зв`язку зі скороченням допускається за умови неможливості переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу. Роботодавець зобов`язаний персонально попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та запропонувати всі наявні вакансії, які працівник може обіймати з урахуванням освіти, кваліфікації й досвіду, протягом усього періоду від попередження до звільнення.
За статтею 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі насамперед визначається за вищою кваліфікацією та продуктивністю праці, а за рівних умов з урахуванням установлених законом соціальних критеріїв.
Вказує, що матеріали справи містять докази попередження позивачки про вивільнення та ознайомлення її з усіма наявними вакансіями протягом 2 місяців процедури вивільнення.
16 липня 2024 року ОСОБА_1 письмово попереджено про наступне звільнення у зв`язку із скороченням посади начальника відділу юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу департаменту правового забезпечення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Одночасно її ознайомлено із переліком наявних вакансій.
Надалі позивачка неодноразово отримувала актуальні переліки вакантних посад, зокрема 02 серпня 2024 року позивачку ознайомлено із вакантними посадами станом на 01 серпня 2024 року.
26 серпня 2024 року позивачку ознайомлено із переліком вакантних посад станом на 16 серпня 2024 року.
03 вересня 2024 року позивачку ознайомлено із переліком вакантних посад станом на 01 вересня 2024 року.
18 вересня 2024 року позивачку ознайомлено із переліком вакантних посад станом на 16 вересня 2024 року, 24 вересня 2024 року позивачку ознайомлено із переліком вакантних посад на день її звільнення.
Звертає увагу, що протягом цього періоду позивачка виявила бажання обійняти дві посади уповноваженого з антикорупційної діяльності та начальника департаменту охоронних заходів і співпраці з правоохоронними органами.
Щодо призначення на посаду начальника департаменту охоронних заходів і співпраці з правоохоронними органами вказує, що позивачка не відповідала кваліфікаційним вимогам до цієї посади, у зв`язку із відсутністю у неї необхідного досвіду роботи керівником з охоронних заходів та співпраці з правоохоронними органами не менше 5 років. Про це позивачку повідомлено листом від 19 вересня 2024 року № 1001СЛ-24-25444.
Щодо посади уповноваженого з антикорупційної діяльності вказує, що 02 серпня 2024 року позивачка звернулася до Комісії з визначення переважного права працівників АТ «Укртрансгаз» на залишення на роботі із заявою № 1001ВН-24-1371. Рішенням від 12 серпня 2024 року Комісія рекомендувала провести оцінку компетенцій кандидатів з урахуванням досвіду та освітньо-кваліфікаційного рівня, а питання переважного права розглянути після отримання її результатів.
30 серпня 2024 року кваліфікаційні вимоги до цієї посади приведено у відповідність до професійного стандарту «Уповноважений з антикорупційної діяльності», затвердженого наказом Мінекономіки України від 31 грудня 2021 року № 1193. Вони передбачали наявність вищої юридичної освіти рівня магістра або спеціаліста, щонайменше трирічного стажу роботи за фахом у сфері права, запобігання корупції та/або правоохоронних органів, а також проходження рекомендованого НАЗК додаткового навчання з підвищення кваліфікації у сфері запобігання корупції, підтвердженого відповідним документом.
04 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала Генеральному директору заяву про призначення на зазначену посаду, а 09 вересня 2024 року позивачка звернулася із службовою запискою щодо надання сертифіката про проходження курсу "Антикорупційний уповноважений".
Разом з цим вказує, що наказом від 16 вересня 2024 року № 631 "Про затвердження змін до штатних розписів" посаду уповноваженого з антикорупційної діяльності виведено із штатного розпису. У зв`язку з цим 18 вересня 2024 року комісія вирішила не розглядати питання про визначення переважного права позивачки на посаду, якої вже не існувало у штатному розписі.
Вказує, що установлені обставини свідчать про те, що непризначення позивачки на посаду уповноваженого з антикорупційної діяльності зумовлене її виведенням зі штатного розпису, а не штучним створенням перешкод для працевлаштування.
Вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що скорочення прийняте лише після зайняття іншими працівниками всіх вакантних посад у новостворених юридичних підрозділах. Вказує, що позивачка не відповідала кваліфікаційним вимогам до посади начальника новоутвореного відділу нормопроектування та регуляторної діяльності, які передбачали повну вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше трьох років і володіння англійською мовою на рівні не нижче В2 за шкалою CEFR. Матеріали справи, за доводами відповідача, не містять належних і допустимих доказів підтвердження необхідного рівня володіння англійською мовою відповідними сертифікатами.
Вказує на неправильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, узявши за основу розрахунок позивачки без належної перевірки його правильності та доказового підтвердження.
Вказує, що суд не перевірив правильність визначеної позивачкою середньоденної заробітної плати в розмірі 3 909,78 грн та не навів належного обґрунтування її застосування.
Так, у довідці АТ «Укртрансгаз» від 31 жовтня 2024 року № 9-253-443, наданій у відповідь на адвокатський запит адвоката Феделеша Е.М., середньоденний заробіток ОСОБА_1 визначено в розмірі 3 886,42 грн. Отже, суд безпідставно стягнув суму, розраховану на підставі неперевірених даних, без належного врахування вимог Порядку № 100, що є підставою для перегляду розміру присудженого середнього заробітку.
Щодо стягнення моральної шкоди вказує, що позивачка не надала доказів погіршення здоров`я, звернення по психологічну допомогу, неможливості працевлаштування саме внаслідок звільнення, погіршення сімейних чи соціальних зв`язків, шкоди діловій репутації або погіршення матеріального становища.
Сам по собі факт звільнення, навіть за умови визнання його незаконним, не звільняє позивачку від обов`язку довести наявність моральної шкоди, причинний зв`язок і обґрунтованість заявленої суми. Крім того, висновок суду про звільнення незадовго до набуття права на пенсію не підтверджений матеріалами справи.
Оскільки позивачкою не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 лютого 2024 року у справі № 755/12428/22, від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц, від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, а також від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 09 червня 2021 року у справі № 444/372/20.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року у справі №756/13398/24 в частині задоволених вимог скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Не погодившись з ухваленим рішенням в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адвокатом Феделешем Е.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції установив незаконність звільнення ОСОБА_1 та необхідність її поновлення на попередній посаді, а середньоденний заробіток визначив у розмірі 3 909,78 грн відповідно до розрахунку позивачки. Водночас, урахувавши працевлаштування позивачки з 04 червня 2025 року та отримання нею доходу, що перевищує заробітну плату за попереднім місцем роботи, суд обмежив період вимушеного прогулу датами з 25 вересня 2024 року до 03 червня 2025 року включно, визначивши його тривалість у 180 робочих днів, а суму стягнення 703 760,40 грн.
Скаржниця вказує на порушення судом першої інстанції частини 2 статті 235 КЗпП України, відповідно до якої якщо заява про поновлення на роботі розглядається понад один рік не з вини працівника, середній заробіток стягується за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки рішення ухвалено 01 червня 2026 року, позивачка уважає, що відповідна виплата має бути визначена за період з 25 вересня 2024 року до 01 червня 2026 року включно, що становить 433 робочі дні.
Вказує, що за установлених обставин уважає, що із відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток у сумі 1 692 934,74 грн, розрахований за формулою: 3 909,78 грн ? 433 робочі дні, замість стягнутих 703 760,40 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 29 жовтня 2020 року у справі № 826/676/16, від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22 та від 04 липня 2023 року у справі № 754/13157/19.
Мотивуючи наведеним, просить змінити рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року у справі № 756/13398/24 в мотивувальній та резолютивній частині якого викласти коректний розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викладений у цій апеляційній скарзі, з врахуванням позицій Великої Палати Верховного Суду та чинного законодавства.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
07 серпня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Феделеша Е.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу АТ "Укртрансгаз".
В обґрунтування відзиву посилається на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги.
Вказує, що позивачка не заперечувала право відповідача проводити реорганізацію, оптимізувати штатну чисельність і вдосконалювати роботу юридичних підрозділів. Предметом спору є не доцільність таких змін, а дотримання роботодавцем установленого законом порядку вивільнення працівника.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що позивачка обіймала посаду начальника відділу юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу департаменту правового забезпечення, однак їй не запропонували посад у новостворених підрозділах, до яких перевели або прийняли інших працівників. Відсутність пропозицій щодо посад у підрозділах, діяльність яких була пов`язана з виконуваними позивачкою функціями, підтверджує доводи про недотримання відповідачем вимог трудового законодавства.
Уважає безпідставними доводи відповідача про відсутність штучних перешкод для працевлаштування позивачки. Вказує, що 02 серпня 2024 року, 26 серпня 2024 року та 03 вересня 2024 року позивачка погоджувалася обійняти вакантну посаду уповноваженого з антикорупційної діяльності. Проте їй відмовили у призначенні через виведення цієї посади зі штатного розпису наказом від 16 вересня 2024 року № 631 "Про затвердження змін до штатних розписів".
Отже, наведені самим скаржником обставини підтверджують, що попри неодноразово висловлену згоду позивачки обійняти посаду, питання її призначення не було вирішено до моменту виключення посади зі штатного розпису.
Вказує на необґрунтованість посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2021 року у справі № 359/10293/17, відповідно до якої переважне право на залишення на роботі не розглядається, якщо працівник не обрав запропонованих вакансій або не відповідав кваліфікаційним вимогам. Звертає увагу, що у цій справі позивачка тричі погоджувалася на запропоновану посаду, однак її не було призначено через виключення цієї посади зі штатного розпису. Тому наведена правова позиція не може бути застосована без урахування фактичних обставин спору.
Щодо моральної шкоди вказує, що незаконне звільнення, попри належне виконання нею посадових обов`язків, негативно вплинуло на її професійну репутацію, спричинило необхідність пояснювати колегам обставини звільнення та переживання через зміну ставлення роботодавця.
Вказує, що моральні страждання пов`язані також із тривалими реорганізаційними заходами, що розпочалися в жовтні 2023 року та супроводжувалися призначенням інших працівників на керівні посади, створенням умов, за яких позивачка фактично усувалася від виконання роботи, та обмеженням доступу до інформації про діяльність товариства.
Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу АТ "Укртрансгаз" залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.
11 серпня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив АТ "Укртрансгаз" на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
В обґрунтування відзиву посилається на безпідставність вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Звертає увагу на невідповідність поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги вимогам пункту 5 частини 2 статті 356 ЦПК України, оскільки в апеляційній скарзі не зазначено у чому полягає незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення. Уважає, що зміст апеляційної скарги зводиться до особистої незгоди позивачки із ухваленим рішенням.
Вказує, що не погоджується із доводами ОСОБА_1 про те, що стягненню підлягає середній заробіток у розмірі 1 692 934,74 гривень.
Зазначає, що якщо працівник після звільнення з роботи отримує допомогу по безробіттю або був працевлаштований та отримував/отримує заробітну плату, вказана обставина має важливе значення для належного вирішення спору у цій справі.
Вказує, що скаржницею не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовує апеляційну скаргу.
Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року в частині незадоволених позовних вимог залишити без змін.
5. Позиція учасників справи.
В судовому засіданні адвокат Феделеш Е.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги, поданої АТ "Укртрансгаз", заперечував.
Представник АТ "Укртрансгаз" - Роєнко Є.В. підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги, поданої адвокатом Феделеш Е.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , заперечував.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Феделеша Е.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , представника АТ "Укртрансгаз" - Роєнка Є.В., розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд робить такі висновки.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Із даних трудової книжки, виданої на ім`я ОСОБА_1 , убачається, що позивачка з 16 березня 2015 року перебувла у трудових відносинах із відповідачем. З 22 червня 2015 року переведена на посаду заступника начальника управління начальника відділу договірної роботи управління загально-правової та договірної роботи юридичного департаменту ПАТ «Укртрансгаз», а з 2020 року переведена на посаду начальника відділу з регуляторної діяльності управління правової роботи департаменту правового забезпечення (том 3 а.с. 13-16).
Згідно даних наказу № 508 від 28 вересня 2022 року «Про затвердження організаційної структури апарату АТ «Укртрансгаз» організаційна структура включала такі юридичні підрозділи, як департамент правового забезпечення, у складі якого функціонували: відділ загально-правової роботи, відділ нормативно-методологічного забезпечення, відділ юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу (який очолювала позивач), відділ договірної роботи, група з корпоративного управління; департамент судової роботи, у складі якого функціонували: відділ судової роботи, відділ судової роботи в регіонах, відділ виконавчих проваджень та проваджень у справах про банкрутство, відділ методологічного забезпечення та претензійної роботи. Всього 9 структурних підрозділів, 45 штатних одиниць із 15 керівниками (том 2 а.с. 26).
Відповідно до даних наказу №279 т.в.о. Генерального директора АТ «Укртрансгаз» від 04 травня 2023 року затверджено та введено в дію організаційно-правові документи департаменту правового забезпечення АТ «Укртрансгаз», а саме: Положення про Департамент та посадову інструкцію його керівника, Положення про відділ загально-правової роботи Департаменту та посадові інструкції його працівників, Положення про відділ нормативно-методологічного забезпечення Департаменту та посадові інструкції його працівників, Положення про відділ договірної роботи Департаменту та посадові інструкції його працівників, Положення про відділ юридичного супроводу ліцензованої діяльності на ринку природного газу Департаменту та посадові інструкції його працівників, Положення про групу з корпоративного управління Департаменту та посадові інструкції його працівників (том 2 а.с. 31).
Відповідно до даних наказу № 661 від 18 жовтня 2023 року "Про затвердження змін до штатного розпису" розпочато процедуру структурної реорганізації юридичних підрозділів, а саме введено: відділ юридичного супроводу господарської діяльності, Група з корпоративного управління, відділ договірної роботи, відділ забезпечення законодавчої та регуляторної діяльності, відділ претензійно-позовної роботи, відділ супроводу виконання судових рішень, відділ проблемної заборгованості.
Наказом № 11 від 11 січня 2024 року «Про затвердження організаційно-правових документів АТ «Укртрансгаз» затверджені положення та посадові інструкції новостворених структурних підрозділів, зокрема Положення про відділ забезпечення законодавчої та регуляторної діяльності (том 2 а.с. 47-48).
Наказом № 46 від 26 січня 2024 року «Про затвердження організаційної структури апарату АТ «Укртрансгаз» затверджено нову організаційну структуру (том 2 а.с. 77).
Згідно наказу №364 від 31 травня 2024 року АТ «Укртрансгаз» затверджено організаційну структуру апарату Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (том 2 а.с. 90).
Згідно наказу № 365 від 31 травня 2024 року "Про затвердження змін до штатних розписів" затверджено та введено в дію з 01 червня 2024 року зміни до штатного розпису працівників апарату Акціонерного товариства "Укртрансгаз"; зміни до штатного розпису керівників Акціонерного товариства "Укртрансгаз"; зміни до штатного розпису працівників Богородчанського виробничого управління підземного зберігання газу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"; зміни до штатного розпису працівників філії "Будівельно-монтажна фірма "Укргазпромбуд" АТ "Укртрансгаз" та зміну до штатного розпису працівників філії "управління "Укргазтехзв`язок" АТ "Укртрансгаз" (том 2 а.с. 92).
Наказом № 428 від 19 червня 2024 року затверджено положення про структурні підрозділи і посадові інструкції (том 2 а.с. 97).
Наказом №430 від 19 червня 2024 року АТ «Укртрансгаз» ліквідовано в апараті АТ «Укртрансгаз»: департамент правового забезпечення, департамент судової роботи, відділ забезпечення законодавчої та регуляторної діяльності та скорочено відповідні посади у цих структурних підрозділах (том 2 а.с. 135-136).
Наказом № 432 від 20 червня 2024 року затверджені зміни до штатного розпису (том 2 а.с. 137).
Відповідно до даних службової записки начальника департаменту з управління персоналом від 19 вересня 2024 року, адресованої позивачці, убачається, що позивачку повідомлено про те, що призначення ОСОБА_1 на посаду начальника департаменту з охорони заходів та співпраці з правоохоронними органами не є можливим у зв`язку із відсутністю у позивачки досвіду роботи керівником з охоронних заходів та співпраці з правоохоронними органами не менше 5 років, що є однією із кваліфікаційних вимог до цієї посади (том 2 а.с. 283).
Наказом від 16 вересня 2024 року № 631 «Про затвердження змін до штатних розписів», посаду уповноваженого з антикорупційної діяльності виведено зі штатного розпису (том 2 а.с. 284-286).
Наказом генерального директора АТ «Укртрансгаз» №639-к від 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та виплачено компенсація за 40 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу. Із змістом наказу позивачка ознайомилась 24 вересня 2024 року, про що свідчить відповідний запис (том 2 а.с. 91).
З даних повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні від 24 вересня 2024 року убачається, що за вересень 2024 року ОСОБА_1 нараховано 436 206,65 гривень (том 1 а.с. 62).
З даних довідки №ТОВД-26-8 від 04 лютого 2026 року убачається, що ОСОБА_1 працює начальником управління нормативного врегулювання та супроводу перевірок Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" з 04 червня 2025 року (наказ про прийняття на роботу від 02 червня 2025 року №587/к) по теперішній час (том 4 а.с. 62).
З даних наказу №1491/к від 17 грудня 2025 року убачається внесення змін до трудового договору, укладеного наказом ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" №587/к від 02 червня 2025 року, встановивши строк дії трудового договору до 19 червня 2026 року на прохання працівника (том 4 а.с. 64).
З даних довідки про доходи №54 від 09 лютого 2026 року убачається, що період із червня 2025 року по січень 2026 року в ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" ОСОБА_1 нараховано 1 761 375,27 гривень, утримано податків 405 116,31 гривень, до виплати 1 356 258,96 гривень (том 4 а.с. 65).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За частиною 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі за № 755/12428/22 зазначено про те, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Подібні висновки щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18), Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі № 527/1263/20-ц,від 22 вересня 2021 року у справі № 280/82/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 206/2500/20, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15-ц.
Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
У частині 2 статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині 2 статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Суд першої інстанції зробив висновок, що роботодавець не забезпечив належного дотримання переважного права позивачки на залишення на роботі, передбаченого статтею 42 КЗпП України, вказавши, що рішення про скорочення її посади прийнято після того, як інші працівники зайняли вакантні посади в новостворених юридичних підрозділах, хоча організаційні зміни розпочалися ще в жовтні 2023 року.
Апеляційний суд уважає за необхідне зазначити, що роботодавець повинен провести реальне порівняння працівників, яких стосується скорочення, окремо оцінюючи їхню кваліфікацію та продуктивність.
З матеріалів справи убачається, що відповідач у зв`язку із наказом №432 від 20 червня 2024 року «Про затвердження зміни до штатного розпису» створив комісію з визначення переважного права працівників на залишення на роботі, та згідно даних протоколу №1 від 4 липня 2024 року визначив за ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі на посадах за напрямами правових питань з можливістю його застосування другою у порівнянні з іншими п`ятьма працівниками (том 1 а.с. 21-22).
Колегія суддів зазначає, що визначення критеріїв, форм і методів аналізу продуктивності належить до компетенції роботодавця, при цьому роботодавець може враховувати власні пріоритети щодо організації роботи після оптимізації.
Разом з тим, суд має перевіряти, чи справді роботодавець порівняв працівників, чи врахував кваліфікацію та продуктивність і чи ґрунтується рішення на об`єктивних даних, не формуючи при цьому самостійно замість роботодавця систему оцінювання працівників та не визначаючи виробничі пріоритети після скорочення.
Апеляційний суд констатує, що відповідачем суду не надано суду об`єктивних даних, які були підставою для ухвалення рішення, оформленого протоколом №1 від 4 липня 2024 року. Окрім цього, відповідач вказав, що після змін в організації праці, які відбулися відповідно до наказу від 20 червня 2024 року, аналогічної посади тій, які обіймала позивач, не існує.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно врахував, що провівши порівняння працівників, яких стосується скорочення, при наявності згоди позивачки, яка пройшла відповідне навчання, рекомендоване НАЗК, на запропоновану посаду Уповноваженого з антикорупційної діяльності, роботодавець вивів цю посаду зі штату. При цьому відповідач не довів наявності об`єктивних причин, які перешкоджали працевлаштуванню позивачки. Наведені висновки суду відповідачем не спростовано та дають підстави уважати щодо штучного створення відповідачем перешкод для працевлаштування позивачки.
Апеляційний суд враховує, що згідно чинного законодавства підприємство має право самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. Проте суд має з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника
Натомість у цій справі відповідачем не спростовано висновки суду першої інстанції про те, що скорочення прийняте лише після зайняття іншими працівниками всіх вакантних посад у новостворених юридичних підрозділах, а також обставину прийняття на роботу нових працівників.
Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.
Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.
Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).
Такі висновки сформувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23.
За обставин цієї справи апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про порушення при звільненні трудових прав позивачки, що є підставою для задоволення позову про поновлення на роботі.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України (у редакції, чинній на момент подання позову) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц зазначено: «статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».
Доводи скаржника про відсутність факту заподіяння моральної шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки судом установлено факт порушення трудових прав позивачки, що призвело до моральних страждань. При цьому апеляційний суд зауважує, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень, такий розмір відповідає фактичним обставинам справи та доводами апеляційної скарги не спростований.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Феделешем Е.М. на рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина 2 статті 235 КЗпП).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16 (провадження № 11-134ас18) зазначено, що «згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».
При винесенні рішення про поновлення на роботі виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Подібний висновок про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22 (провадження № 61-2053св23).
Відповідачем до апеляційної скарги долучено довідку від 31 жовтня 2024 року про розмір середньоденної заробітної плати позивачки, розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 8 лютого 1995 року №100 (з відповідними змінами та доповненнями), згідно якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 3 886,42 грн ( том 5 а.с. 24).
Апеляційний суд приймає вказану довідку, оскільки така є необхідною для установлення фактичних обставин у справі.
Відтак, за період вимушеного прогулу з 25 вересня 2024 року по 1 червня 2026 року середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 1 682 819,86 грн (433 робочих дні х 3 886,42 грн).
З урахуванням наведеного, апеляційний суд робить висновок про відхилення апеляційної скарги відповідача, часткове задоволення апеляційної скарги позивачки, зміну рішення суду в частині стягнення із АТ "Укртрансгаз" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом збільшення суми, що підлягає стягненню з 703 760,40 грн до суми 1 682 819,86 грн.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Феделешем Емілем Михайловичем, задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року в частині стягнення із АТ "Укртрансгаз" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, збільшивши суму, що підлягає стягненню з 703 760,40 грн до суми 1 682 819,86 грн.
В іншій оскарженій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова