КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року Київ справа №320/48996/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Політичної партії «Народовладдя» до Київської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Політичної партії «Народовладдя» до Київської обласної ради, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Київської обласної ради №1043-27-7111 від 25 липня 2024 року «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваного рішення та порушенням законодавчо визначеного порядку його прийняття.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що у межах спірних правовідносин він діяв правомірно, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, наголошує на відсутності порушень прав, свобод та інтересів позивача у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення.
Відповідачем заявлено клопотання про залучення його у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача, відповідно до якої просить суд залучити до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня».
В обґрунтування заяви зазначає, що Київською обласною радою прийнято рішення від 25.07.2024 №1043-27-VIII «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», яким припинено юридичну особу Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та встановлено, що КНП КОР «КОКЛ» є правонаступником всіх прав та обов`язків КНП КОР «КОЦРМ». Тобто, рішення у справі може вплинути на права, свободи та інтереси третьої особи.
Вирішуючи питання про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Частинами 4, 5 статті 49 КАС України визначено, що у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Отже, можливість вступу у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, обумовлена рішенням суду, яке може вплинути на її права, свободи, інтереси та обов`язки. Таким чином, залучення третіх осіб сприяє підвищенню результативності процедури доказування та забезпечує всебічний розгляд адміністративної справи.
Отже, обов`язковою умовою залучення особи до участі у справі в якості третьої особи є доведення можливості впливу рішення у справі на права, свободи, інтереси та обов`язки такої особи.
Дослідивши докази, що стосуються клопотань, суд вважає, що заявниками не обґрунтовано яким чином судове рішення може вплинути на їх права та обов`язки. Суд звертає увагу на те, що даний спір розглядається відповідно до вимог ст. 264 КАС України.
Відповідно до частини 7 статті 264 КАС України якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.
При цьому суд наголошує, що відмова у задоволенні заяви про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору не є перешкодою у доступі до правосуддя.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Київською обласною радою восьмого скликання, 25 липня 2024 року було прийнято рішення №1043-27-7111 «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (далі – рішення про реорганізацію КНП КОР «КОЦРМ»). Вказаним рішенням Київська обласна рада вирішила:
1. Припинити юридичну особу Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» (код ЄДРПОУ 0199371) шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (код ЄДРПОУ 01993701).
2. Встановити, що Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради Київський обласний центр реабілітаційної медицини «Київська обласна клінічна лікарня» є правонаступником всіх прав та обов`язків Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини».
3. Створити комісію з реорганізації Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» та затверджено її склад згідно з додатком.
4. Місцем роботи комісії з реорганізації Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» визначено в приміщенні за адресою: Україна, м. Київ, вулиця Загорівська, 1, 04107;
5. Визначити, що строк пред`явлення вимог кредиторами до Комунального некомерційного підприємства «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» становить 2 (два) місяці з дня оприлюднення Київської обласної ради рішення «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»;
6. Доручити голові комісії з реорганізації!' Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини»:
6.1. Повідомити державного реєстратора про прийняте рішення щодо реорганізації!' Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» та подати йому в установленому порядку необхідні документи для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань необхідних записів;
6.2. Повідомити в установленому чинним законодавством України порядку працівників Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» про реорганізації юридичної особи та забезпечити дотримання соціально-правових гарантій працівників;
6.3. Провести інвентаризацію майна Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини»;
6.4. Провести розрахунок з бюджетом, дебіторами та кредиторами за зобов`язаннями Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини»;
6.5. Скласти передавальний акт та надати його на затвердження до Київської обласної ради після закінчення строку пред`явлення вимог кредиторами до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини»;
6.7. Під час державної реєстрації відомостей про юридичну особу, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, включити заступників голови комісії з реорганізації Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр реабілітаційної медицини».
7. Контроль за виконанням цього рішення покладено на постійну комісію Київської обласної ради з питань охорони здоров`я, материнства, дитинства, соціального захисту населення та пенсіонерів і заступника голови Київської обласної ради Семенову Т.М.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2. статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч. 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звернутися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суду України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який : а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, реалізуючи передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.
Водночас, суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.
Виходячи із системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи, зазначене в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов`язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
Так, позивач стверджує, що прийнявши оскаржуване рішення Київською обласною радою про реорганізацію КНП КОР «КОЦРМ» було порушено:
- правосуб`єктність закладу охорони здоров`я, а саме право на самостійне здійснення у сфері надання медичних та реабілітаційних послуг КНП КОР «КОЦРМ»;
- право на доступність медичних послуг, що необхідні пацієнту за станом здоров`я;
- гарантоване Конституцією України право на працю працівників Підприємства.
Тому, позивач, як політична партія, діяльність, якої передбачена Конституцією України та Законом України «Про політичні партії в Україні» та який стоїть на захисті прав, свобод та інтересів громадян України від протиправних дій органів державної влади та місцевого самоврядування в порядку, встановленому Конституції України та Статутом, звернувся до адміністративного суду.
Оцінюючи такі доводи позивача, суд звертає увагу на таке.
Згідно пункту 1 статті 2 Статуту Політичної партії «Народовладдя» головною метою діяльності Партії є сприяння зміцненню України як незалежної, демократичної, суверенної, правової держави, розвиток демократичного суспільства, сприяння формування вираженню політичної волі громадян, а також участь у виборах та інших політичних заходах
Згідно пункту 2 частини 3 статті 2 Статуту політичної партії «Народовладдя» для виконання своїх програмних і статутних завдань Партія в межах чинного законодавча України й свого Статуту має право: захищати права і законні інтереси Партії та її членів, в тому числі виступати у судах всіх інстанцій та ланок позивачем, відповідачем або у будь-якому іншому процесуальному статусі, представляти права й законні інтереси Партії та її членів в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських організаціях, судах, органах прокуратури, органах внутрішніх справ, підприємствах і установах всіх форм власності.
Суд зазначає, що доводи позивача «про порушення правосуб`єктності закладу охорони здоров`я, а саме право на самостійне здійснення у сфері надання медичних та реабілітаційних послуг КНП КОР «КОЦРМ»; порушення права на доступність медичних послуг, що необхідні пацієнту за станом здоров`я; порушення гарантованого Конституцією України право на працю працівників підприємства» є такими, що не містять обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача, членів політичної партії «Народовладдя», що б узгоджувалось з наведеними вище нормами Статуту політичної партії «Народовладдя».
Позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які були порушені та мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову, оскільки позивач не обґрунтував свій індивідуальний інтерес, інтерес його членів.
Виходячи з наведеного та аналізу статуту позивача, суд доходить висновку, що прийняття оскаржуваного рішення прямо та безпосередньо не стосується прав, обов`язків або інтересів позивача.
Вказане не дає можливості визнати наявними обставини існування будь-яких спільних правовідносин між позивачем та відповідачем у контексті спірних правовідносин.
Відповідного до рішення Конституційного Суду від 01 грудня 2014 року у справі № 1-10/2004 визначено розуміння законного інтересу та встановлено, що законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правого регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним благом.
Враховуючи зазначене розуміння правової категорії законного інтересу, та зважаючи на наведені вище приписи процесуального законодавства в частині можливості його захисту в порядку адміністративного судочинства, суд вважає, що обґрунтованою підставою для звернення до суду із позовними вимогами, які заявляються позивачем, міг би бути порушений законний інтерес фізичної або юридичної особи, громадської організації, в межах відповідних правовідносин.
Проте оскільки, як вже зазначалось, позивачем не було надано до суду доказів існування будь-яких правовідносин між ним та відповідачем у сфері реалізації ними наданих законом повноважень, як і доказів порушення його законних інтересів діями або бездіяльністю відповідача, у суду відсутні правові підстави для розгляду по суті заявлених позовних вимог, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Водночас, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 826/9148/16, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 21.02.2021 у справі №233/3516/18-ц, в яких суд дійшов висновку про те, що відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову – відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.