ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 141356083

Озвучення тимчасово недоступне

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 листопада 2026 року

Справа № 280/8390/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (Запорізька область, м. Запоріжжя ЄДРПОУ 44118663) про визнання бездіяльності Державної податкової служби України протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач) про визнання бездіяльності Державної податкової служби України протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (ЄДРПОУ: 44118663) оформлену листом вих. № 20110/6/08-01-24-11-11 від 20.05.2026, в реєстрації фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5 %, скасувати дане рішення та зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (ЄДРПОУ: 44118663) вчинити реєстрацію новоствореного суб`єкта господарювання фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку 3 групи зі ставкою 5 % з моменту його державної реєстрації;

судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Головного управління ДПС у Запорізькій області йому неправомірно відмовлено в реєстрації платником податку як фізичної особи – підприємця обрано спрощену систему оподаткування 3 групи зі ставкою 5 %. Зазначає, що здійснення адвокатом адвокатської діяльності це окремий вид послуг, а надання іншої юридичної допомоги це окремий вид послуг. Якщо такі послуги надаються оплатно та систематично, то вказана діяльність є підприємницькою. Отже особа має бути зареєстрована як фізична особа-підприємець. Тобто реєстрація особи, яка має вищу юридичну освіту, як фізичної особи підприємця з видом діяльності: «69.10 Діяльність у сфері права» може забезпечити реалізацію однією особою різного спектру надання послуг у сфері права. Позивач вважає зазначену відмову необґрунтованою і такою, що винесено з порушенням норм законодавства, що є підставою для визнання її неправомірною та скасувати у повному обсязі у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: належним чином оформленої позовної заяви, доказів того, що позивач є адвокатом і перебуває на обліку як самозайнята особа, паспорта, РНОКПП, відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання, або інші належні докази на підтвердження зареєстрованого місця проживання позивача (актуальні станом на дату подання позову).

20 серпня 2026 року представником позивача надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Представником відповідача через систему «Електронний суд» 01.09.2026 до суду надано відзив на позовну заяву. Представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватися фізичною особою – підприємцем. Також зазначає, фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності. Водночас фізична особа - підприємець не може здійснювати адвокатську діяльність, а до доходів, отриманих від провадження адвокатської діяльності, не може бути застосовано спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Запорізька державна податкова інспекція як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності: дата взяття на облік як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність – 15.01.2013;

19.05.2026 через електронний сервіс «Дія» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) подано заяву щодо державної реєстрації фізичної особи – підприємця № 2296077-19052026. В заяві основним видом діяльності зазначено 69.10 Діяльність у сфері права. При поданні заяви про реєстрацію як фізичної особи – підприємця обрано спрощену систему оподаткування 3 групи зі ставкою 5% з дати державної реєстрації підприємцем.

З 19.05.2026 згідно запису №2011600000000029742 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа – підприємець з основним видом діяльності 69.10 Діяльність у сфері права.

Головне управління ДПС у Запорізькій області листом (вих. № 20110/6/08-01 24-11-11 від 20.05.2026) відмовлено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у реєстрації платником єдиного податку з 19.05.2026.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивач звернувся до суду.

Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (тут і далі – ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 1 Закону України від 05.07.2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076) встановлено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ст.4 Закону №5076 адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Пунктом 3 ст.4 Закону №5076 визначено, що адвокатська діяльність може здійснюватися фізичною особою індивідуально, у формі адвокатського бюро, у формі адвокатського об`єднання.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ст.13 Закону №5076).

За змістом пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;

Пунктом 63.5 ст.63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.65.2 ст.65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

З наведених законодавчих положень слідує, що на відміну від підприємницької діяльності, метою якої є одержання прибутку, метою адвокатської діяльності згідно Закону №5076 є захист прав, свобод та представлення законних інтересів громадян, задоволення потреб в кваліфікованій правовій допомозі, адвокатській діяльності, надання іншої юридичної допомоги і т. ін., а тому адвокатська діяльність не є підприємницькою діяльністю, і адвокат не є суб`єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність.

Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що адвокат не може здійснювати адвокатську діяльність як фізична особа-підприємець.

Враховуючи те, що адвокат не здійснює підприємницьку діяльність, він повинен зареєструватися в органах податкової служби як самозайнята особа, що здійснює незалежну професійну діяльність.

Разом з тим, згідно з нормами Закону №5076 та Податкового кодексу України для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо одночасного здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом, у разі реєстрації такої особи підприємцем.

Тобто, адвокат може бути зареєстрованим як фізична особа підприємець та додатково до адвокатської діяльності здійснювати ще і підприємницьку діяльність, в тому числі за видом економічної діяльності 69.10 «Діяльність у сфері права» за КВЕД 2010, яка не пов`язана з видами адвокатської діяльності, визначеними у ч.1 ст.1 Закону №5076.

В такому випадку фізична особа, яка здійснює підприємницьку (відмінну від адвокатської) діяльність та одночасно провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, веде окремий облік доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності, та здійснює окремо розрахунки з бюджетом.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, встановлено статтею 178 та підпунктом 1.2 пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України, відповідно до яких з доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, сплачується податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

При цьому, порядок оподаткування доходів від підприємницької діяльності, фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку третьої групи, визначено главою 1 розділу XIV ПК України.

Облік доходів та витрат, отриманих від незалежної професійної діяльності, ведеться за типовою формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 №261, а облік доходів від підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, ведеться у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

За результатами звітного року такий платник податку повинен подати дві податкові декларації:

- декларацію про майновий стан і доходи за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 року №859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.12.2020 року №783), з додатком Ф2, для відображення доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності (подає до 1 травня року, що настає за звітним, та сплачує податок на доходи фізичних осіб та військовий збір до 1 серпня року, що настає за звітним);

- декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 року №578 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2020 року №752), для відображення доходів, отриманих від підприємницької діяльності (3 група - подає протягом 40 календарних днів, що настають за останнім днем звітного (податкового) кварталу, та сплачує єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання декларації).

Суд зазначає, що податкове законодавство не передбачає можливості застосування спрощеної системи оподаткування фізичними особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

Відповідно до п.291.3 ст.291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності застосовується виключно юридичними особами або фізичними особами-підприємцями.

Таким чином, оскільки адвокат не може здійснювати адвокатську діяльність як фізична особа-підприємець, то до доходів, отриманих від провадження адвокатської діяльності, не може бути застосовано спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Отже, якщо позивач здійснює незалежну професійну (адвокатську) діяльність і одночасно зареєстрований як фізична особа-підприємець за видом економічної діяльності 69.10 «Діяльність у сфері права» за КВЕД 2010, і є платником єдиного податку, то він повинен окремо декларувати та сплачувати податки відповідно до правил, визначених статтею 178 та главою 1 розділу XIV ПК України.

При цьому, сам факт обліку позивача податковим органом як фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності - «адвокат» не звільняє позивача від обов`язку окремо декларувати та сплачувати податки відповідно до правил, визначених статтею 178 та главою 1 розділу XIV ПК України.

Відповідно до підпункту 4 п.6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Дана норма вказаного Порядку лише визначає особливості обліку податковим органом тих платників податків, які одночасно здійснюють як підприємницьку діяльність в статусі фізичної особи підприємця, так і незалежну професійну діяльність.

Щодо необхідності ведення окремого обліку та окремого оподаткування доходів, отриманих позивачем від здійснення адвокатської діяльності та від здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування свідчить і те, що адвокат, на відміну від фізичної особи-підприємця, наділений ширшими повноваженнями щодо надання правничої допомоги клієнтам, зокрема має право звертатися з адвокатськими запитами, здійснювати представництво в суді, включати до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати на правничу допомогу адвоката, тощо. Ведення окремого обліку доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності та здійснення окремо розрахунків з бюджетом залежно від виду діяльності не свідчить про подвійне оподаткування, а навпаки, відповідає принципам податкового законодавства, визначеним в ст. 4 ПК України.

Також суд зазначає правила сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування.

Так, згідно з пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

База нарахування єдиного внеску визначається для:

- осіб, які провадять незалежну професійну діяльність - це сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464);

- для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суму доходу, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону №2464).

Згідно з нормами частини 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для зазначених категорій платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22% до бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Разом з цим, частина 5 статті 4 Закону №2464 передбачає, що особи, які зазначені у пункті 5 частини 1 статті 4 Закону №2464, тобто ті, що провадять незалежну професійну діяльність, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності, одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1 статті 4 Закону №2464.

Отже, частина 5 статті 4 Закону №2464 врегульовує питання сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особами, які одночасно провадять і незалежну професійну діяльність і займаються підприємницькою діяльністю як фізичні особи підприємці на спрощеній системі оподаткування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 22.05.2025 у справі № 420/29295/23 вказав «зокрема із посиланням на положення пункту 65.9 статті 65 Податкового кодексу України, вказано, якщо ФОП здійснює незалежну професійну діяльність, то у контролюючих органах така особа обліковується як фізична особа-підприємець з ознакою незалежної професійної діяльності, а спрощена система оподаткування стосується тільки ФОП та окремо осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Відповідно, ведення обліку здійснюється окремо як діяльність ФОП та окремо для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.».

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч. 2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №822/863/16, від 21.11.2019 у справі №826/5857/16, від 11.02.2020 у справі №816/502/16, від 16.06.2020 у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022 у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про відмову у переведення на спрощену систему оподаткування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень у ході розгляду справи не було доведено беззаперечне та неспростовне існування достатніх правових підстав для вчинення оскарженого волевиявлення.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати недоведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині вимоги про скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

Надаючи оцінку обраному способу захисту прав позивача, а саме зобов`язання Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (ЄДРПОУ: 44118663) вчинити реєстрацію новоствореного суб`єкта господарювання фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку 3 групи зі ставкою 5 % з моменту його державної реєстрації, суд зазначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №520/22373/24 указано, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що дискреція органу державної влади чи місцевого самоврядування можлива лише в тому випадку, коли альтернативне рішення є законним і правомірним. Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07.05.2025 у справі №520/9626/24.

Врахувавши наявність інформації про податковий борг ОСОБА_1 , як можливу нову підставу для відмови в переведенні на іншу систему оподаткування суд не може підміняти податковий орган в прийнятті рішення з врахуванням одного з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених у цій справі обставин, суд виходить з того, що встановлення зазначених обставин належить до виключної компетенції відповідача, і суд не вправі підміняти його, перебираючи на себе повноваження щодо перевірки поданих на документів.

У контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2026 № 2296077-19052026 з врахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги частково знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 3 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

За таких обставин, з огляду на обсяг задоволених позовних вимог на користь позивача підлягає відшкодуванню 1064,96 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (Запорізька область, м. Запоріжжя ЄДРПОУ 44118663) про визнання бездіяльності Державної податкової служби України протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області оформлену листом вих. № 20110/6/08-01-24-11-11 від 20.05.2026, в реєстрації фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5 %,

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2026 № 2296077-19052026, щодо реєстрації фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку 3 групи зі ставкою 5 % з моменту його державної реєстрації з врахуванням висновків викладених в рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 09 листопада 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз