ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141347337

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 127/32984/26

Провадження № 3/127/6277/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2026 м. Вінниця Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., дослідивши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення провідним юристконсультом Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова (далі ВНМУ) ОСОБА_1 не забезпечений належний та повторний розгляд звернення ОСОБА_2 від 11.07.2026 відповідно до статей 15, 19 Закону України «Про звернення громадян» (далі Закон № 393/96).

ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнав і суду пояснив, що відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають дійсності.

ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, однак до суду надійшли його письмові пояснення, згідно з якими останній підтвердив обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. Також до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про долучення до справи додаткових доказів копії постанови Вінницького апеляційного суду від 06.07.2026.

Заслухавши пояснення ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Зі змісту частини сьомої статті 212-3 КпАП випливає, що відповідальність за цією нормою настає у разі незаконної відмова у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України «Про звернення громадян». Отже, ця норма є бланкетною і потребує вирішення питання щодо наявності або відсутності ознак порушення Закону № 393/96.

У протоколі про адміністративне правопорушення наявне посилання на порушення ОСОБА_1 вимог статей 15, 19 Закону № 393/96.

З наданих суду матеріалів випливає, що до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України (далі Секретаріат) з прав людини 14.08.2026 за вхідним № С-61694 надійшла скарга ОСОБА_2 з додатками, згідно з якою останній 11.07.2026 здійснив звернення до ВНМУ про скасування пункту 4 наказу ВНМУ № 768/к/тр від 11.11.2024 та наказу № 772/к/тр від 13.11.2024 в частині його відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, добровільну виплату середнього заробітку за період незаконного відсторонення з 13.11.2024 по 09.12.2024 у розмірі 56026,44 грн на підставі постанови Вінницького апеляційного суду від 06.07.2026, а також письмове повідомлення про прийняті рішення у строк, встановлений законом.

До зазначеної заяви надана копія заяви ОСОБА_2 до ВНМУ та копія реквізитів рахунку.

20.08.2026 за підписом Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі Представника) за № 100146.4/С-61694.3/26/53 на ім`я ректора ВНМУ був направлений лист з проханням повідомити про результати розгляду звернення ОСОБА_2 від 11.07.2026. У цьому зверненні були роз`яснені вимоги Конституції України та Закону № 396/96, тому ВНМУ, як заклад вищої освіти був зобов`язаний забезпечити об`єктивну, всебічну та своєчасну перевірку викладених у зверненні фактів та за результатами розгляду повідомити ОСОБА_2 про наслідки розгляду з наданням обґрунтованої письмової відповіді у встановлений Законом № 396/96 строк.

27.08.2026 до Секретаріату за вх. № С-6194.3/26/29844.9 надійшов лист за підписом заступника ректора ЗВО з правових питань Сергійчука С. Зі місту цього листа випливає, що ВНМУ була зареєстрована та розглянута заява ОСОБА_2 від 11.07.2026, йому 12.08.2026 направлена письмова відповідь за № 01/11/2251. Також у листі наявне посилання на те, що аналогічні вимоги, які ОСОБА_2 зазначив у своєму зверненні, були предметом розгляду та дослідження у цивільній справі № 127/40364/25, у якій у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

У додатках до цього листа наявний лист за підтипом провідного юрисконсульта ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 від 12.08.2026 за № 01/11-2251, з якого випливає, що заява ОСОБА_2 за вх. № 561 ЕП від 13.07.2026 розглянута, однак законних підстав для її задоволення немає.

Також з наданих суду матеріалів випливає, що Представником 31.08.2026 за № 104314.4/С-61694.3/26/53 на ім`я ректора ВНМУ був направлений лист. Зі змісту цього листа випливає, що відповідь ВНМУ від 27.08.2026 щодо розгляду запиту заявника від 11.07.2026 свідчить про те, що звернення заявника належним чином по суті не розглянуте, а відповідь має формальний характер. Лист містить посилання на те, що у згаданій відповіді не наведені конкретні мотиви, з яким ВНМУ дійшов до висновку про відсутність законних підстав для задоволення заяви, не надана оцінка доводам та вимогам, викладеним заявником у зверненні, а також не роз`яснений порядок оскарження прийнятого рішення. Отже, як слідує з листа, сама лише вказівка на те, що заява розглянута без наведення результатів її фактичного розгляду, мотивів прийнятого рішення та відповіді по суті порушених заявником питань, не свідчить про належне виконання ВНМУ обов`язку щодо розгляду звернення відповідно до вимог Закону № 393/96. Також у листі наявне посилання на те, що з аналізу відповіді, наданої Секретаріату, випливає, що ВНМУ здійснив посилання на те, що аналогічні вимоги заявника були предметом розгляду в цивільній справі № 127/40364/25, проте у відповіді не зазначено, які саме питання були предметом розгляду у зазначеній цивільній справі, які саме вимоги заявника були вирішені судом, а також з яких правових підстав наявність відповідних судових рішень унеможливлює розгляд ВНМУ порушених заявником питань. У зв`язку з цим Секретаріат зазначив, що ВНМУ необхідно у строк до 08.09.2026 повторно розглянути звернення заявника від 11.07.2026 та за результатами його розгляду надати заявнику обґрунтовану письмову відповідь по суті порушених у ньому питань, а у разі відмови навести конкретні правові та фактичні підстави такої відмови, роз`яснити порядок оскарження прийнятого рішення; надати до Секретаріату документи, які підтверджують направлення відповіді.

У наданих суду матеріалах справи наявний лист за підписом в.о. заступника ректора ЗВО Тітенко І. від 08.09.2026 за № 01/11-2493 на адресу Представника. Виконавцем цього листа, як слідує з його змісту, був ОСОБА_4 цього листа випливає, що за результатами розгляду листа Секретаріату за № 104314.4/с-61694.3/26/53 від 31.08.2026, поданий у зв`язку з розглядом скарги ОСОБА_2 встановлено таке. Заява ОСОБА_2 була зареєстрована за вх № 561 ЕП від 13.07.2026, за результатами її розгляду була надана відповідь. Обставини та вимоги, які ОСОБА_2 виклав у своєму зверненні № НОМЕР_1 від 13.07.2026, були предметом розгляду та дослідження у цивільній справі № 127/40364/26 за позовом останнього до Університету. 21.05.2026 Вінницький міський суд Вінницької області відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог (про що Університет повідомляв Секретаріат листом № 01/11-237 від 27.08.2026). Додаткового Секретаріат повідомлений про те, що суд встановив, що ОСОБА_2 пропустив строки, передбачені частиною першою статті 233 КЗпП, не навів будь-яких об`єктивних, непереборних обставин, що перешкоджали б йому звернутися до суду за захистом своїх прав впродовж встановленого законом строку.

У наданих суду матеріалах наявний лист за підписом представника Уповноваженого у Вінницькій області Ковальчука А. за № 109709.4/с-61694.3/26/53 від 10.09.2026 на ім`я ректора ВНМУ, згідно з яким було повідомлено про наявність у діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 212-3 КпАП, було проінформовано, що у разі неявки ОСОБА_1 та встановлення в його діях ознак правопорушення розгляд матеріалів справи буде здійснений за відсутності останнього, другий примірник протоколу про адміністративне правопорушення буде направлений для ознайомлення.

Т.в.о. заступника ректора ЗВО Тітенко І. 14.09.2026 за № 01/11-2563 на ім`я Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ковальчука А. був направлений лист, згідно з яким ОСОБА_1 про розгляд 17.09.2026 о 10.00 год матеріали з метою встановлення в діях ОСОБА_1 наявності чи відсутності ознак правопорушення, передбаченого статтею 212-3 КпАП.

Як суд зазначив вище, у протоколі про адміністративне правопорушення наявне посилання на недотримання вимог статей 15 та 19 Закону № 393/96.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 393/96 відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

При цьому частиною четвертою статті 15 Закону № 393/96 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Зі змісту частини першої статті 19 Закону № 393/96 випливає, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до речення першого частини другої статті 19 Закону № 393/96 у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Однак реченням другим частини другої статті 19 Закону № 393/96 зроблене застереження, зі змісту якого випливає, що це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Оцінюючи викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини, а також надані суду докази у їх сукупності, суд вважає за доцільне зауважити таке.

З відповіді від 12.08.2026 за № 01/11/2251 на звернення ОСОБА_2 від 13.07.2026 за № 561ЕП, випливає, що остання підписана провідним юристом-консультом ВНМУ. Однак, вище суд зазначив, що частиною третьою статті 15 Закону № 393/96 визначено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Натомість надані суду матеріали не містять відомостей, згідно з якими на час підписання зазначеної відповіді, тобто 12.08.2026 ОСОБА_1 був керівником ВНМУ або виконував його обов`язки. Не були надані суду й інші докази, які б свідчили, що керівником ВНМУ або особо, яка виконувала його обов`язки, ОСОБА_1 був уповноважений на здійснення розгляду звернення ОСОБА_2 від 13.07.2026. Тому суд вважає, що посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на недотримання ОСОБА_1 приписів статті 15 Закону № 393/96 хибне.

Не були надані суду і докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 був уповноважений на здійснення письмового повідомлення ОСОБА_2 про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, а також роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Вчинення цих дій, зокрема, передбачене частиною першою статті 19 Закону № 393/96. Однак, як суд зазначив вище, незважаючи на диспозитивну норму речення перше частини другої статті 19 Закону № 393/96 про можливість покладення розгляду звернень громадян на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, надані суду матеріали не містять доказів виконання приписів речення першого частини другої статті 19 Закону № 393/96 в частині уповноваження ОСОБА_1 на розгляд звернення ОСОБА_2 від 13.07.2026. Вище суд зазначив, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Вимоги зазначеної норми, як випливає з наданих суду матеріалів виконані не були.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

Отже, суд вирішує порушені перед судом питання лише в межах відомостей, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та в межах тих доказів, які згідно з частиною другою статті 251 КпАП надані суду на їх підтвердження. Оцінка доказів у провадженні має бути здійснена відповідно до приписів статті 252 КпАП.

Оцінюючи надані суду матеріали справи, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Як суд зазначив вище, натомість надані суду матеріали не містять відомостей, згідно з якими на час підписання зазначеної відповіді, тобто 12.08.2026 ОСОБА_1 був керівником ВНМУ або виконував його обов`язки. Не були надані суду й інші докази, які б свідчили, що керівником ВНМУ або особо, яка виконувала його обов`язки, ОСОБА_1 був уповноважений на здійснення розгляду звернення ОСОБА_2 від 13.07.2026. Тому суд вважає, що посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на недотримання ОСОБА_1 приписів статті 15 Закону № 393/96 хибне. Не були надані суду і докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 був уповноважений на здійснення письмового повідомлення ОСОБА_2 про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, а також роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Надані суду матеріали не містять і доказів виконання приписів речення першого частини другої статті 19 Закону № 393/96 в частині уповноваження ОСОБА_1 на розгляд звернення ОСОБА_2 від 13.07.2026.

Тому, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 212-3 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.

Керуючись статтями 185, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною сьомою статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: